вівторок, 31 травня 2011 р.

''Смолоскип'' презентує виїздний ТІК у Черкасах. Різні шляхи до єдиної України



03 червня 2011 р., о 15.00 год. у приміщенні Черкаської обласної організації Спілки письменників України (м. Черкаси, вул. Хрещатик, 219) знову збирає друзів, колег та прихильників Толока інтелектуальних комунікацій – ТІК.

Відеозвіт про попередній круглий стіл, який відбувся 19 травня 2011 р., можна побачити за таким посиланням: http://smoloskyp.org.ua/

Тема круглого столу:

"Майбутня Україна та шляхи її здобуття"

1. "Утворення і діяльність об'єднаної опозиційної ради Черкащини". Доповідач Леонід Даценко, письменник, поет, політичний і громадський діяч.

2. "Майбутнє українського села. Земельні відносини. Сільгоспвиробництво". Доповідач Юрій Громовський, науковець, громадський діяч.

3. "Засоби масової інформації майбутньої України". Доповідач Володимир Мамалига, журналіст, громадський діяч.

4. "Технологічні аспекти формулювання візії майбутнього". Доповідач Євген Золотарьов, активіст громадського руху "Холодноярська Ініціатива".

Також до участі у круглому столі запрошені науковці, освітяни, письменники, політики й активісти громадських організацій та самоврядних спільнот м. Черкаси:

- Валентина Коваленко, голова Черкаського відділення СПУ, викладач Черкаського держуніверситету ім. Б. Хмельницького;

- Назар Обідзінський, журналіст, голова ГО "Воля-ХХІ", співорганізатор заходу;

- Віталій Масненко, доктор історичних наук, професор ЧНУ;

- Валерій Воротнік, журналіст, громадський діяч;

- Віталій Коваль, громадський діяч;

- Сергій Шамара, історик, громадський діяч;

- Тетяна Воронцова, журналіст, громадський діяч;

- Юрій Присяжнюк, історик, професор ЧНУ;

- Юлія Гончар, голова ЧОО ВАЖ "Славія", письменниця, викладач

та інші цікаві особистості.

Нагадуємо, що ТІК – це саморганізована неформалізована спільнота небайдужих, громадянсько-активних та відповідальних людей, готових до напрацювання креативних, продуктивних та перспективних ідей, концепцій та планів.

ТІК – це абсолютно вільний майданчик для вільних громадян, не заангажований і не дотичний до жодної з політичних сил.

ТІК – місце для дискусій будь-якого рівня напруги, в основі яких – свобода слова, взаємоповага та коректність.

5 червня в Черкаській філармонії на роялі фірми «Steinway & sons» гратиме італійський піаніст Франческо Аттесті



5 червня у Черкасах відбудеться презентація роялів фірми «Steinway & sons» та концерт італійського піаніста Франческо Аттесті.
Черкащани матимуть можливість почути звучання роялю «Steinway & Sons», на якому протягом останніх років грали Хербі Хенкок, Денис Мацуєв.
Метою проекту є оголошення про збір коштів на купівлю роялю зі світовим ім’ям „Steinway & Sons” для Черкас. Саме на таких роялях бажають грати 90% видатних музикантів, піаністів зі світовими іменами. Наявність такого роялю змінить концертне життя Черкас, бо видатні піаністи ставлять жорстку вимогу: грати на роялі «Steinway & Sons».
Концерт-презентація ініційований режисером та продюсером Сергієм Проскурнею.

Генерал Каплій. Фахова оцінка подій 24 травня.




Каплій порадив Дерновому не виконувати злочинних
наказів, бо рано чи пізно доведеться відповідати,
а Даценко коментував спроби міської влади
повністю заборонити всі акції опозиції
Сутичка, яка сталася 24 травня після мітингу черкаської опозиції, на думку Миколи Каплія, генерала, колишнього начальника обласного УМВС, а нині керівника облвиконкому «Нашої України», повинна була мати зовсім інше продовження.

Микола Васильович Каплій,
Начальник Черкаського УМВС
у 2007-2009 роках
"Міліція повинна була затримати усіх її учасників. Як потерпілу сторону – хлопців, яких збили з ніг і били, так і тих, хто спровокував конфлікт. А що зробили міліціонери насправді? Вони затримали потерпілих і саме на них одягли браслети. А як же зачинщики конфлікту? Правоохоронців було більш, ніж достатньо, щоб затримати і тих. Однак, вони і цього не зробили. Це свідчить про те, що це була запланована акція за участі і зі спонукання міліції," - заявив Каплій на черговій прес-конференції черкаської об'єднаної опозиції у понеділок 30 травня.

"І відеозаписи опозиції, і відеозаписи, які є, в кінці-кінців, у міліції, засвідчують, що міліція діяла неправильно. Я не хочу сказати, що це були непрофесійні дії. Тому що у тих правоохоронців, що були присутні під час сутички – достатній професійний рівень. Значить висновок наступний – була відповідна команда діяти саме так. Той, хто віддавав таку команду, вчиняв злочинну дію, і той хто її виконував, вчиняв також злочинно. Тому прокуратура повинна вжити відповідні заходи", - вважає генерал, - "Я б хотів порадити пану Дерновому (начальнику УМВС України в Черкаській області – Ред.), як колишньому колезі і колишньому другу (на жаль) так не діяти. Бо рано чи пізно за це прийдеться відповідати. Бо слухати вказівки зверху – це одне. А приймати рішення на місці – це інше."

Далі перед журналістами виступив Леонід Даценко.

Перше, що зробив лідер черкаської опозиції – це продемонстрував свої руки і ноги.

„Можете помацати. В мене немає ратиць, немає хвоста і рогів, - пожартував він, а тоді серйозно додав. – Це влада навмисне, щоб відволікати увагу суспільства від провальної соціально-економічної політики і уряду Азарових-Табачників, і місцевої команди Тулуба і „донецьких” взяла на озброєння принцип поділяй і владарюй, натравлюючи одну частину суспільства на іншу, повернулася до тоталітарної практики пошуків „ворогів народу”, на яких збирається перекласти відповідальність за свою бездарність. На Черкащині цими „ворогами народу” хочуть зробити об’єднану опозицію. Це зрозуміло з тих офіційних заяв влади, де опозиції приклеїли ярлики провокаторів, терористів та радикалів. Особливо гострою була реакція влади на потужні спільні акції об’єднаної опозиції 22 травня на Чернечій горі 24 травня у Черкасах”.

На думку Даценка, тепер опозиції треба готуватися до спрямованих проти неї провокацій, до оббріхування у провладних ЗМІ, до спроб розколу, до заборони всіх акцій протесту і залякування лідерів силовими методами.

„Подібне відбувається і в інших областях України, бо створення атмосфери страху – головне завдання влади сьогодні. Треба показати суспільству, що якщо можна ув’язнити Юрія Луценка, затримати Юлію Тимошенко, то з простими черкащанами можна зробити і не таке, тож вони мають сидіти по кутках”, - окреслив тактику і стратегію черкаської влади Даценко.
Він розповів, що услід за Львовом, і у Черкасах є намагання заборонити всі акції опозиції через суд. Спочатку рішенням окружного адмінсуду було заборонено проводити народне віче, що відбулось 24 травня, на Соборній площі. Опозиційні сили подали ще три заявки на Театральну площу, сходи біля облдержадміністрації та майдан перед міськвиконкомом. І згодом, вже після проведення акції, отримали позовні заяви від мерії щодо заборони протестувати і тут.
„Мерія вирішила заборонити нам навіть виставляти у місті намети і роздавати агітпродукцію. Подібне звернення ми зробили ще у кінці квітня на весь травень. І ось, наприкінці травня, міські чиновники згадали і про цю акцію. Виходить, черкаські чиновники разом з міським головою намагаються відмінити в Черкасах Конституцію України, яка гарантує громадянам право на мирні акції протесту. Оце таким європейським шляхом ми йдемо”, - обурився з приводу дій Сергія Одарича Леонід Даценко. І одразу ж наголосив, що черкаську опозицію таким чином нікому не вдасться ані залякати, ані зупинити.
„Сьогодні лідерів опозиції викликають на співбесіди до міліції, а учасників акцій називають радикалами, але ми вважаємо, що у влади ще є шанс виправити ситуацію, тому поки що не закликаємо до якихось жортских форм спротиву. Хоча влада сама радикалізує суспільство своїми діями, як у тому ж Драбові, відібравши у фермера землю, через що він мало не спалив себе перед дверима райдержадміністрації. Ми ставимо Президенту ультиматум: або він змінює на Черкащині команду своїх представників, що запороли виконання його передвиборних обіцянок, або ми будемо виступати за зміну Президента”, - підсумував Даценко.

неділя, 29 травня 2011 р.

ЗАЯВА ГО „ВОЛЯ ХХІ” З ПРИВОДУ ПОДІЙ У ЧЕРКАСАХ 24 ТРАВНЯ



ГО „Воля ХХІ” висловлює своє обурення з приводу оприлюднених 25 травня заяв Черкаської ОДА та ВЗГ МВС України у Черкаській області. Так, Черкаською ОДА було заявлено, що „Організатори акції своїми виступами та діями відверто провокували черкащан на антиконституційні дії та спонукали до хуліганських вчинків”, що є неправдою, адже за весь час мітингу між учасниками та організаторами не було жодних непорозумінь, сварок чи сутичок. Всі учасники акції були солідарні у своєму відношенні до діяльності правлячого режиму – як обласної, так і центральної влади. За виключенням однієї особи напідпитку, члена партії Регіонів Ребрика, якому також було надане слово для виступу. Однак, учасники мітингу не сприйняли його аргументів на захист діючої влади.

Що ж до подій, які відбулись по закінченню мітинга, то свідками їх були десятки людей, які на щастя, не встигли розійтись. Також є безліч фото- та відеоматеріалів про перебіг тих подій. Усі присутні бачили, як декілька осіб у цивільному скоїли напад на молодих учасників мітингу (один з яких – неповнолітній 16-річний хлопець). Була спроба скрутити й заступника голови ГО „Воля ХХІ” Ігоря Сичова. А коли присутні, у тому числі й депутати Черкаської обласної та міської рад стали на їх захист і затримали провокаторів, міліція, замість того, щоб приступити до забезпечення правопорядку, почала „в”язати” жертв нападу та чіпляти на них наручники. Більша ж частина правоохоронців взагалі інертно спостерігала за подіями. Провокатори ж весь час ховались за спинами міліціонерів та, дочекавшись сприятливої нагоди, залишили місце подій. Тому, сказане у заяві ВЗГ УМВС наступне: „ Працівники міліції, які охороняли громадський порядок під час проведення цього заходу, втрутились та локалізували конфлікт, не допустивши грубих порушень громадського порядку.” – є відвертою неправдою. Втрутились та не дали ходу свавільним діям працівників МВС депутати Черкаської обласної та міської ради Ю.Громовський, М.Булатецький, В.Мамалига, В.Воротнік та працівники СБУ, які прибули на місце подій.

Окремо хочеться звернутись до Голови Черкаської ОДА С.Тулуба та відповідних служб ОДА, які готували офіційну заяву про події 24 травня. Якщо ви вважаєте, що відвертою брехнею можна відвернути людей від їхніх нагальних проблем, від зубожіння, від правди, то ви помиляєтесь.

У вашій заяві сказано: „Організатори акції, наражаючи людей на небезпеку, порушували громадський спокій у центрі міста, постійно намагаючись спровокувати сутичку з правоохоронними органами. ..На завершення заходу між його учасниками виникла сутичка і лише завдяки втручанню правоохоронних органів вдалося зупинити безчинства та відновити громадський порядок” – а це іншими словами, як брехня, назвати не можна. Координатори мітингу опозиції провели його грамотно, коректно і з розумінням відповідальності, покладеної на себе за його перебіг.

І останнє: дійшовши до відповідних висновків, ми направляємо звернення до Генпрокуратури, Міністра МВС та Президента з інформацією про реакцію та провокативні дії Черкаської влади на намагання опозиції закликати очільників області та міста до конструктивного діалогу та повернутися обличчям до черкащан.

середа, 25 травня 2011 р.

Черкаські депутати відбили у міліціонерів побитих опозиціонерів . Ч.ІІ

Чесне слово, на другу частину немає сил - цілий день на ногах, а завтра о 6-00 в дорогу. Тому, ті малопрогнозовані подробиці - з сайту "Прочерк". Автор - Назарій Вівчарик.
http://procherk.info/all-news/2566-cherkaski-deputati-vidbili-u-militsioneriv-pobitih-opozitsioneriv?sms_ss=facebook&at_xt=4ddbfb975b4c356a%2C0

Опозиційний мітинг у Черкасах закінчився бійкою. Двох молодих хлопців – представників опозиції – мало не забрали в міліцію. Та їх відбили в правоохоронців представники опозиції – депутати Черкаської міськради Микола Булатецький, Володимир Мамалига та Валерій Воротник. Про це «Прочерку» повідомив координатор Ради опозиційних сил Черкащини Леонід Даценко.




– Мітинг опозиції, який розпочинався на Театральній площі, завершувався біля паркану, яким влада обгородила Соборну площу. Я подякував людям за участь і оголосив закінчення заходу. Один з учасників мітингу відійшов від гурту та був збитий з ніг невідомими молодиками. На допомогу побратиму побіг інший опозиціонер, але його також збили з ніг і почали «пресувати». З одного боку підбігли опозиціонери, з іншого – міліція. Поки хлопців визволяли, на них вже якимсь чином з’явилися наручники. Міліціонери потягли хлопців з собою, але втрутилися Микола Булатецький, Володимир Мамалига і Валерій Воротник. Хлопців відпустили, – розповів Леонід Даценко. – Думаю, що це була провокація з боку влади. Припускаю, що коли ми підійшли до облдержадміністрації, вигукували «Геть Тулуба!» і намагалися передати губернатору каску з зібраними людьми грошима на білет в Донецьк, то з будівлі від когось поступила вказівка зробити таку провокацію. Вважаю, що це була вказівка обласної влади…

Мітинг опозиції в Черкасах 24 травня 2011 року. Частина І.

Отже, як і анонсувалось, 24 травня Рада опозиційних сил Черкащини провела мітинг протесту проти геноциду цін, за соціальні права і за відставку уряду і голови Черкаської ОДА С.Тулуба. Не дивлячись на те, що проведення акції на Соборній площі Черкас (що під вікнами у губернатора) було заборонено судом, її було проведено на Театральній площі. Додам, що у судовому рішенні про заборону на Соборній площі містився сміхотворний аргумент: 24 травня, в День слов"янської писемності, в день Рівноапостольних Кирила і Мефодія, черкасцям, які виявлять бажання відзначити свято на Соборній площі, буде заважати велике скупчення народу від опозиції.
Прошу подивитись, де влада прогнозувала "народні гуляння" до Дня Кирила й Мефодія.
Тобто, на цих фото чітко видно, що Соборну площу за півтора дні було обнесено огорожею і в ЗМІ подано інформацію про те, що там починаються роботи з реконструкції.
http://procherk.info/resonance/2-cherkassy-news/2550-anonsovanij-opozitsieju-miting-prizviv-do-raptovoyi-rekonstruktsiyi-tsentralnoyi-ploschi-cherkas
Не менш подбали про святкування черкасців і на Європейській площі (http://procherk.info/all-news/2535-rekonstruktsija-evropejskoyi-ploschi-po-cherkaski-foto)

Але це ще не саме смішне! Найбільш безглуздою була оголошена головна причина відмови: виявляється, що на цей же день, тільки на час з 8-00 до 20-00 на Соборній площі повинен був відбутись мітинг, організований... Партією регіонів. Так, голова фракції ПР в Черкаській міській раді С.Отрешко подав заявку на проведення мітингу "За стабільність, спокій та тишу" (не цитую, назва приблизна - Н.О.) О як! І який же принциповий у нас суд - своїм теж відмовили!!! Не придерешся.
Тож, опозиційний мітинг було перенесено на Театральну площу міста, про що було заздалегідь подано заявку-повідомлення до міськради.
Фото з мітингу:
Під час мітингу було оголошено збір коштів на квиток С.Тулубу до "історічєской родіни - Донбаса":
А дехто показав, що він готовий дати С.Тулубу:
Виступали на заході члени Опозиційної ради - координатор ради, голова обласної організації УНП Л.Даценко, представник в раді від ВО "Батьківщина М.Булатецький, голова Черкаської міської організації ВО "Свобода" М.Вакуленко, інші.
Усіма виступаючими було наголошено, що всяку владу вже бачила Черкащина, але такої бездарної, чужинської, цинічної ще не було. Народ доведений до зубожіння. Влада йде розгорнутим наступом на соціальні права людей, на свободу слова, на свободу вільних мирних зібрань, на право гідного життя громадян.
До речі, слово було надане й предстаникам провладних сил. Це - один ярий прибічник ПР (щоправда, аргументувати прийшов дещо напідпитку і був присоромлений та освистаний громадою) та депутат обласної ради, заст. міського голови Черкас, член провладної у місті партії вільних демократів, Л.Майборода.Вона зокрема відзначила, що Соборна площа ще не передана у власність облради, немає жодних документів щодо огородження площі та проведення там будь-яких робіт. Тобто, обласна влада, обносячи майдан огорожею, діяла незаконно.
Пізніш, по закінченню головної частини акції, за закликом Л.Даценка, колона мітингувальників перемістилась до Соборної площі, де місяць тому опозицією було висаджено картоплю (на підтримку звернення прем"єра "брати до рук лапаті") (http://antenna.com.ua/ua/news/15716.html). Там опозиціонери обробили картоплю, яка гарно проросла, ядохімікатами від жуків:
І насамкінець було запропоновано усім, хто бажає, залишити за допомогою балончика з фарбою на незаконно зведеній огорожі враження від нинішньої черкаської влади:


На цьому б і закінчити, адже після всього вищеописаного організаторами було висловлено подяку усім, хто прийшов та закрито мітинг.
Але...
Тут якраз і почалось найнеприємніше і найменш передбачуване.
Про це - в наступному матеріалі.

понеділок, 23 травня 2011 р.

Прес-конференція представників Опозиційної ради Черкащини від 23 травня.

23 травня відбулась чергова щопонеділкова прес-конференція Опозиційної ради Черкащини для ЗМІ. Проводилась вона за підсумками широкомасштабної акції в Каневі 22 травня, присвяченої 150-й річниці перепоховання Т.Г.Шевченка. В прес-конференції взяли участь координатор Ради Л.Даценко, голова Черкаської міської організації ВО "Свобода" М.Вакуленко, представник від "Батьківщини" А.Бондаренко та депутат Черкаської міськради, журналіст В.Мамалига.
Л.Даценко, виступаючи першим, зазначив, що запланована на 22 травня, акція у Каневі, яка носила назву "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте!", відбулась у повному обсязі: від Успенського собору, де 150 років тому було відспівано Поета, було розгорнуто гігантський прапор України і пройшла піша хода останнім шляхом Кобзаря до місця його вічного спочинку. По дорозі до колони представників опозиції Черкащини залучалися патріоти з усіх куточків країни та з зарубіжжя. Також до музею Т.Шевченка було передано пам"ятне видання поезій Шевченка, видане до цієї ювілейної дати. Під час виступів представників окупаційної влади та московських священників, привезених донецькою владою до нашої святині, з лав опозиції, до якої долучилась маса простих людей, чулися потужні вигуки "Ганьба!", "Геть московського попа!". Неозброєним оком було видно, як влада хвилюється, видно було її побоювання перед громадою. Вже ясно нашому люду, що владі розколоти опозицію не вдасться.
М.Вакуленко у своєму виступі підкреслив, що всупереч усім провокативним намаганням, ВО "Свобода" діє спільно з Об"єднаною опозицією.
А.Бондаренко розповів, як його вразив такий факт, як підтримка дій опозиції зі сторони багатьох гостей з-за меж України: підходили і висловлювали підтримку діям опозиції гості з США, Німеччини, Польщі, інших держав світу.
Також було озвучено те, що мітинг опозиції проходив біля підніжжя Чернечої гори, а не наверху, як це робила влада і що було великим гріхом - хорові співи на могилі.
Друге питання, яке висвітлювалось на прес-конференції, це - ситуація з закриттям телеканалу "Антенна+" та підготовка до Українського народного майдану "За соціальні права черкащан! Геть антинародну антиукраїнську владу!", який заплановано на 24 травня на 17-00 годину. По стану, в якому перебуває зараз ТБ канал "Антена" В.Мамалига доповів, що дії компанії "Воля-кабель" суперечать усім законодавчим засадам держави, що на інтернет сайті "Антена" викладено усі нормативні та інші офіційні документи, які підтверджують правоту антенівців і ознаки порушень їхніх прав зі сторони "Воля-кабелю". Крім того, на останньому сесійному дні ВРУ віце-спікером М.Томенком та П.Мовчаном були зачитані депутатьскі звернення та запити стосовно ситуації, яка виникла в Черкасах із незалежним ЗМІ. А на найближчу середу заплановано засідання Нацради з питань телебачення та радіомовлення, де буде розглянуто це питання.
Що ж до проведення мітингу опозиції, то влада поза графіком проведення відповідних робіт, без готових відповідних документів (кошторису, тощо) терміново приступила до ремонтно-реконструкційних робіт на Соборній площі, що є спробою зірвати проведення мітингу. Крім того, до відповідальних за проведення акції Л.Даценка та В.Мамалиги вже телефонували незрозумілі "працівники суду" і запрошували на судові слухання з питання поданої заявки на проведення заходу, але відбулось це у п"ятницю о 16-57, тобто вже по закінченню робочого дня, який у п"ятницю, як відомо, закінчується о 16-00 - 16-15.
І як результат дій опозиції, Український народний майдан у Черкасах все ж відбудеться, як і заплановано, 24 травня о 17-00. А з приводу встановлення на Соборній площі двох водограїв, то Л.Даценко запропонував назвати їх "Два пісяючі Сергійка", маючи наувазі Сергія Борисовича та Сергія Олеговича.
На цьому прес-конференцію було закінчено.
P.S. Хочеться відзначити, що на цю прес-конференцію прийшли представники багатьох місцевих ЗМІ, у тому числі - комунальних ("Рось", "Нова доба", "Черкаський край", ін.) Інша справа, як висвітлять...

середа, 18 травня 2011 р.

Влада закрила «Антену»



Влада закрила «Антену», http://antenna.com.ua/news/15769.html
18.05.2011

18 травня 2011 року о 9-00 ранку за вказівкою голови Черкаської обласної державної адміністрації Сергія Тулуба оператором «Воля-кабель» було припинено трасляцію популярного місцевого незалежного телеканалу «Антена-плюс». Адміністрація кабельного провайдера, який є монополістом на місцевому ринку кабельних мереж, жодним чином не повідомило ТРК про відключення. На численні звернення телеглядачів лунають заяви від адміністрації кабельного оператора, що «Антену» переведено на «цифру». На сьогоднішній день ТРК «Антена-плюс» мала близько 36 тисяч абонентів. Цифрова мережа «Воля-кабель» у Черкасах налічує не більше кількох сотень підключень. Тобто переведення ТРК «Антена-плюс» у цифровий формат означає позбавлення десятків тисяч черкащан права на отримання інформації та можливості перегляду незалежного місцевого мовника. Крім того, згідно із законодавством України, оперетор кабельних мереж забов’язаний виконувати умови лицензії на мовлення, виданої ТРК «Антена-плюс» у 2006 році і що діє до 2017 року, а між ТРК та оператором кабельних мереж заключена на період дії ліцензії некомерційна угода про співпрацю та поширення телесигналу по місту Черкаси.
Переслідування та цькування ЗМІ, що входять до медіагрупи «Антена», розпочалися ще наприкінці минулого року після критичних публікацій в газеті «Антена» та виступів в ефірі телеканалу «Антена-плюс». Протягом багатьох років ЗМІ, об`єднані назвою «Антена», залишалися вільними та критично налаштованими по відношенню до будь-якої влади. Однак свободу слова вдалося зберігти і за часів «злочинного режиму Кучми», і за часів «демократичниго режиму Ющенка». В 2009 році стався замах на життя журналістів «Антени» Валерія Воротника та Володимира Мамалиги, розслідування якого саботувалося як за президентства Ющенка, так і за Януковича. Після проведення місцевих виборів в Черкасах мідіагрупа «Антена» вдало опонувала як групі Бродського-Одарича, так і команді Сергія Тулуба, які об`єднані в Черкасах в спільну коаліцію. Протягом останніх років місцева влада, міський голова С. Одарич брутально тиснули на незалежні ЗМІ. Десятки судових позовів від чиновників та депутатів місцевих рад, намагання протизаконно виселити з приміщення редакцію «Антени» та вказівки місцевим органам прокуратури всіляко дестабілізували діяльність медіагрупи «Антена». Після призначення головою ОДА Сергія Тулуба рік тому, почалася нова хвиля тиску та репресій. Спроби рейдерського захоплення ЗМІ, тиск та погрози з боку місцевих можновладців та силових структур, тиск на операторів кабельних мереж з вимогою припинити трансляцію телеканалу, погрози рекламодавцям та розповсюджувачам преси – ось тільки деякі чинники нової інформаційної політики, яку провадить в області Сергій Тулуб та його «донецька» команда.

Журналісти газети «Антена» напочатку березня цього року на знак протесту проти відсутньості реагування з боку влади на їх числені звернення, постіного економічного, юридичного та морального тиску, залякувань співробітників, продавців періодики та рекламодавців видання, об`явили безстроковий страйк та припинили випуск газети. Телеканал, та інтернет сайт продовжували працювати попри постіні утиски.

Переслідування та тиск на «Антену» не єдиний в ряду ціляспрямованого та систематичного наступу на свободу слова та зачистці інформаційного простору Черкащини. Звільнені протягом останнього року генеральний директор ОДТРК «Рось» Михайло Калініченко, комунальної обласної газети «Нова доба» Сергій Томіленко, комунальної газети «Місто» Борис Юхно, вдбуваються постійні залякування та переслідування керівників та журналістів районних газет.

Органи прокуратури на всі звернення та скарги з боку журналіств, депутатські звернення з цього приводу не реагують та відбуваються виключно формальними відписками. Навіть попри оприлюднені факти порушень законів та Конституції України не виступають на захист прав та свобод журналістів та громадян. Національна Рада з питань телебачення та радіомовлення та її регіональний представник відверто відмовляються втручатися в ситуацію та виконувати функції, передбачені ст. 13 Закону України «Про Національну Раду з питань телебачення та радіомовлення».

На числені звернення на адресу Президента України, голови Черкаської ОДА, Кабінету Міністрів України протягом останніх шести місяців керівникам медіагрупи «Антена» Володимиру Мамализі та Валерію Воротнику не надійшло жодної відповіді, навіть формальної.

На жаль, ми змушені констатувати, що всі гучні заяви про свободу слова та захист прав та свобод преси в Україні залишаються сумнозвісним донецьким «порожняком», який «гонить» нова влада в надії на нові надходження з боку МВФ.

вівторок, 17 травня 2011 р.

Черкаська влада образила визволителів




До 9 травня на вулицях Черкас з"явились сіті-лайти, де розміщено фотопортрети червоноармійців, які відзначились при звільненні міста від нацистів у 1943 році. Я не буду тут обговорювати саму суть святкування незрозуміло чого. Адже переможені понад півстоліття скромно-іронічно посміхаються у нашу сторону. А цивілізований світ 8 травня (так, саме 8-го!) відзначає День пам"яті та примирення. Та нашим правителям-дикунам, здається, до цивілізації ще далеченько. Знадобиться час, аби позлазити з мєрцаловської пальми.
Та я про інше. На тих сіті-лайтах, де зображені бійці, що проявили героїзм при вигнанні німців з нашого міста, зроблено підписи "Захисник Черкас". Ось тут і проявилась неповага та глумління авторів над пам"яттю героїв.
Історія ІІ світової війни говорить, що у серпні 1941 року Черкаси захопили війська у складі однієї піхотної дивізії СС, румунських та італійських батальонів, батальйону мотоциклістів та танкового підрозділу. Ось як описує здачу міста Черкаси довідник з історії ІІ світової війни: "Організовано і цілком таємно, за умовним знаком «Блискавка», всі військові з'єднання і підрозділи 38-ї армії на світанку 22 серпня залишили Черкаси, знищивши за собою всі 3 мости (залізничний, дерев'яний та наплавний) через Дніпро". Тобто, практично без оборони й захисту.
Інша справа, що через два з половиною роки, наступаючи на Захід, місто було звільнене від німців. І якраз тоді, при звільненні Черкас, особливо відзначились саме ті люди, яких зображено на сіті-лайтах.
Тож гадаю я, що між поняттями "захисник" і "визволитель" є вагома і якісна різниця. А надто, якщо за історичним фактом захисників і не було... Ось тому й приходжу до висновку: образила черкаська влада визволителів, зарахувавши їх до неіснуючих захисників.
Висновок наступний: представники Черкаської міської влади на чолі з міським головою С.Одаричем були не щирими у своїх месіджах до громади, до ветеранів ІІ світової. Адже не помітити таких ляпів, не задуматись над тим, що написано на стендах шани, не придати цьому уваги, значить - бути нещирими лицемірами по відношенню до ветеранів, до пам"яті.

пʼятниця, 13 травня 2011 р.

ПІКЕТУВАННЯ НА ЗАХИСТ СВОБОДИ СЛОВА

13 травня ГО "Воля ХХІ" у складі Об"єднаної опозиції Черкащини узяла участь у пікетуванні Черкаської обласної державної адміністрації та обласної телерадіокомпанії "Рось" з вимогами захисту свободи слова та відставки голови Черкаської ОДА Сергія Тулуба.




Опозиціонери підготували збірний образ нової влади – з битою, цукерками, пряниками… Таким чином учасники акції продемонстрували, які методи тиску влади на журналістів: мовляв, когось притискають, а когось купують «за цукерки».

Опозиціонери пікетували будівлю обласного Будинку рад, а також редакцію обласної газети «Нова Доба» та ОДТРК «Рось».

четвер, 12 травня 2011 р.

Закривають школи



У квітні, на одній з прес-конференцій, які щотижня проводить для ЗМІ Опозиційна рада Черкащини, темою слугували питання, які турбують населення області у гуманітарній царині. Це - і проблеми в сфері охорони здоров"я, освіти, культури, тощо. У виступі члена Опозиційної ради, багатолітнього голови Черкаського відділення Всеукраїнського товариства "Просвіта", екс-начальника управління освіти Черкаської ОДА О.В.Фещенко прозвучала тривога у зв"язку із тим, що в області закриваються школи. На ці слова оперативно відреагувала нинішня заступник начальника управління освіти Черкаської ОДА Галина Гаврилюк, яка заперечила озвучене О.Фещенко і підкреслила, що навіть в перспективі закриття шкіл на Черкащині не передбачається. І що ж ми маємо на підтвердження цих завірянь? А ось що: 12 травня на черговій сесії Смілянської районної ради було прийняте рішення про закриття двох шкіл у Смілянському районі - у с. Самгородок та с. Миколаївка.
Зазначимо, що в грудні 2008 року парламент ввів заборону на закриття шкіл у сільській місцевості у зв'язку з недостачею коштів на їх утримання. Та нинішня Верховна Рада відмовилася продовжити мораторій на закриття шкіл у сільській місцевості до кінця 2011 року.За відповідний проект постанови номер 6690 проголосували 75 депутатів за мінімально необхідних 226. А ще 2 березня ц.р. міністр освіти Дмитро Табачник заявив про необхідність закриття 10% шкіл, в яких навчається дуже мало учнів.
Чекатимемо наступних кроків у побудові "нової Черкащини"?

вівторок, 10 травня 2011 р.

Чергова прес-конференція Опозиційної ради Черкащини.



10-го травня, відбулась чергова прес-конференція Черкаської об"єднаної опозиції для ЗМІ. Темою для неї стало обговорення стану зі свободою слова на Черкащині. Виступаючими на прес-конференції стали екс-голова Черкаської ОДТРК "Рось", спеціальний кореспондент газети "Дзеркало тижня" М. Калініченко, депутат Черкаської міської ради, журналіст В.Мамалига та депутат Черкаської міської ради, журналіст В.Воротнік. Виступаючими було проаналізовано сьогоднішній стан зі свободю слова як в державі, так і зокрема на Черкащині, та озвучено головні висновки, які говорять про те, що адміністрація в країні та й на місцях (а надто - на Черкащині) забула про поняття демократії, вільного донесення об"єктивної інформації до громадян. Про це говорить той факт, що голова ЧОДА С. Тулуб дістав 6 місце в номінації "Ворог преси". М.Калініченко назвав цю ситуацію в ЗМІ області, як "чинославлення" .Як приклад такого чинославлення було ганебне явище майоріння на черкаському Пагорбі Слави дев"ятого травня сотень прапорів ПР. "Залишилось тільки оцепити область колючим дротом", - підсумував М.Калініченко.
В.Воротнік звернув увагу, що День свободи преси у нашій крїні був святом аж ніяк не представників преси. Це було свято для чиновників. Бо, про яку свободу преси може йтись мова, коли незалежні ЗМІ поставлені в нашій області в такі умови, коли про виживання годі й думати. Навіть порівнюючи сьогоднішній стан свободи слова в ЗМІ зі станом, коли у країні при владі був "злочинний режим Кучми", такого свавілля з боку влади не спостерігалось. У свою чергу В.Мамалига відзначив, що теперішня черкаська (та на загальнодержавному рівні) адміністрація не реагує ні на журналістські звернення, ні на депутатські запити. Суди повністю під владою і у справедливість судів вже ніхто не вірить.
Як висновок, усі виступаючі подякували особисто С.Тулубу за те, що його зусиллями об"єднавчі процеси у суспільстві прискорились і набули досить широкого розвитку.

Акт вандалізму в козацькому краї



Село Іркліїв здавна було центром Іркліївського полку Лівобережної України - адміністративно-територіальної і військової одиниці України доби козаччини. У цьому селі вісім днів перебував Гетьман України Богдан Хмельницький. За твердженнями істориків, гетьман проводив перемовини з польськими та московськими послами. Саме тут він підписав кілька своїх універсалів.
У 2010 році в селі встановлено пам'ятник Богдану Хмельницькому. Його автор - черкаський митець Іван Лавріненко. Гетьмана зображено на коні, а самого коня І.Лавріненко встановив на кінці великої шаблі. А сам пам"ятник був встановлений силами і коштами Іркліївського козацького полку та Української Народної Партії. Та й з районного бюджету на спорудження пам"ятника було виділено 50 тис. гривень.
І ось, напередодні краснознам"йонного дня Перемоги пам"ятник було спаплюжено. Хтось вночі на 9 травня обмалював шаблю з обох боків. З одного боку мерзотники написали "За Родіну! За Сталіна!", а з іншого - "На Бєрлін!".
Полковник Іркліївського козацького полку Ю.Сушко розповів, що двома днями раніш, коли сільським головою було незаконно вивішено над сільрадою червоний прапор, козаки на виконання закону зняли його. Тепер же, коли п. Юрій звернувся до сільського голови з інформацією про заподіяне варварство, та відповіла, мовляв, що ж тут поганого, адже з цими гаслами радянські воїни здобували перемогу. Тобто, дала зрозуміти, що акт вандалізму скоєно з її мовчазної (а мо" й не мовчазної) згоди.

ВІЧНОЦВІТНА КВІТКА ЛЮБОВІ



Минулого року лауреатом літературної премії ім. Василя Симоненка стала Валентина Кузьменко (Волошина). Уроджениця шевченкових Моринець, що на Звенигородщині, автор поетичних збірок "Квітка любові", "Колискова для матері", "Моринські барвінки".
Лауреатом Симоненківської премії Валентина Кузьменко стала завдяки поетичній збірці „Квітка любові”.
Цікава книжка і за змістом, і за оформленням: тут і любовна лірика, і етнопереспіви, і майстерне опоетизоване описання природи , і – найголовніше! – змістовне звернення української патріотки до своїх земляків (прямо за Пророком-Тарасом – „в Україні і не в Україні живущим”).
Оформлена книжка розписами самої авторки – „Чебрецеві меди”, „Лелеченьки вінок в”ють” та ін. та світлинами із родинного альбому майстрині. А сама авторка, як видно із віршів, що містяться у збірці, - і вдячна онука, донька, і турботлива матуся, і пестлива бабуся.
Епіграфом до книжки стали слова геніального данця Г.Х. Андерсена „Щоб жити портібні сонце, воля і маленька квітка...” І от збірка поезій Валентини Федорівни якраз вмістила усе, що потрібне для життя – і сонце, яке зігріває нас, освітлює дорогу. І воля, без стремління до якої нам і як нації, і як державі просто не жити. І квітка - квітка любові до коханої людини, до мами, сина, врешті решт – до Батьківщини.
У передньому слові авторка звертається до усіх нас: „Рідна мова, народні пісні, котрі співалися тисячоліттями й набули вже сакральної сили молитов – ніхто ж не сховав їх за сімома замками, вони – в нас, в нашій крові і плоті, чому ж ігноруємо, не „чуємо” і не знаємо їх?!... Наше майбутнє має космічний зв”язок з минулим. Не перервімо цю червону нитку, не прирікаймо себе власною байдужістю на бездуховний хаос, котрий може стати для нас отим біблійним кінцем світу...”
Вірші, які увійшли у збірку вкотре підтверджують, що автор - справжній поет, який
ділиться з нами на папері тими почуттями, роздумами, які сам пережив, передумав, якими сам „перехворів”. Тільки той, хто сам пізнав кохання, може так сказати:
„Ви можете забуть за мене, любий,
І жити, як жили до того дня...
Але в ночах боліть вам квіти будуть,
Що наспівала ніжно пензлем я”.
Тільки той, хто нерозривно пов”язаний найміцнішими узами із своєю нацією, кому болить байдужість сьогоднішніх манкуртів, має право звернутися до нас такими словами:
„Назло безрідним зайдам – не заплачу,
Як мама вчила, привітаюсь чемно.
„Добридень, соплемінниці мої!
Я – Україна! Я – у себе вдома!
Де ВИ?! Що мови рідної зреклися.
Яка земля вас народила?
Який вас батюшка хрестив?
І хто із нас ВОРОНА БІЛА?”
У своїх віршах поетеса ділиться з нами своїми почуттями, своїми радощами і печалями, своїм коханням у всій його амплітуді.
Вражає нерозривність поетики майстрині з автентичною українською творчістю
„Розвилося те дерево,
Що ми посадили,
Розгорнуло зелен-листя
Світові на диво.
----------------------------
Тільки шкода, що круг нього
Вітер не гуляє,
Ой же шкода, що в дерева
Коріння немає...”.

Поряд зі справжніми народними мотивами ми бачимо, що авторка живе у нашому з вами „телекомунізованому” світі й сміливо використовує термінологію нашого сьогодення:
„Не скаржуся... Долаю нездоланне
Хоч інколи комп”ютер зависа...
Як і колись – благоговійно манить
Блаженна неземна й земна КРАСА.

До збірки увійшли вірші, у яких авторка без вагань та остраху направляє злі стріли на осіб, наділених найвищими посадами, та які не стали від тих посад державниками. Вона, почувши із чергових ЗМІ про те як Президент нагородив чергового українофоба, звертається до нього з проханням:
„Нагороди – і мене, Президенте.
.....................................................
За те, що не вмерла, живу ще на світі
.....................................................
Й тому, - що є гідність у мого народу, -
Я – НЕ ВІЗЬМУ з твоїх рук нагороду
Нема нагороди вищої в світі,
Як страдницю рідну Вкраїну любити!”
Усіх, хто закоханий у поетичне слово, українське слово, після відвідин цієї Світлиці нашого культурного життя, хто скуштує джерельного Слова Валентини Кузьменко, залишиться у стані справжньої естетичної насолоди, не пожалкує за витраченим часом, доторкнеться до Нашого, вічного, так зараз необхідного.

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ НА СУЧАСНОМУ ІСТОРИЧНОМУ ЗРІЗІ.

Вже, здається, ні для кого не є відкриттям те, що ХХ століття у світі пройшло під знаком націоналізму. На політичній мапі світу на усіх континентах постали нові національні держави. Кінець століття став для світу часом тріумфу націоналізму – національні рухи досягли чималих успіхів у Східній та Південній Європі, Центральній і Східній Азії, Африці, на Британських островах та у Океанії. Дослідники вважають, що ХХІ сторіччя стане сторіччям націоналізму. Доречі, за словами колишнього Генерального секретаря ООН Бутроса Галі, у світі нараховується „близько 500 націй, що ведуть боротьбу за своє самовизначення і побудову власних держав”. Частина з них входить до створеної 1991 р. альтернативної до ООН Організації непредставлених народів. За прогнозами деяких аналітиків, „у найближчі 30 - 40 pp. на планеті утвориться ще близько 100 - 110 нових національних держав, переважно за рахунок розпаду федеративних утворень , які є перехідними «варіаціями» від імперій до самостійних національних держав”.
Ще донедавна пропагандисти-історики з марксистсько-лєнінським уклоном навчали нас, що то, мовляв, перемога «всеперемагаючого» комуністичного вчення у національно-визвольній боротьбі народів колоніальних країн» - і сором”язливо замовчували, що саме це і є метою націоналістів – здобуття незалежности, звільнення від поневолення.
Разом з вищевикладеним ми повинні зазначити, що націоналізм сьогодні займає якісно нову площину у політично-соціальній царині.
В результаті довготривалої національно-визвольної боротьби нашого народу, багаторічної стагнації Московської імперії, Україна отримала Незалежність.Створена незалежна Українська держава. Але наразі сказати, що ця держава наповнена українським змістом, не можна. Неозброєне око бачить, що у ході такого розвитку, до якого підштовхують її демо-ліберали, Україна не те що не отримає національного змісту, а й втратить ті українські прикмети, які ще зосталися для ідентифікації її у світі.
Націоналізм як теорія і практика змінюється разом зі змінами у світі. Практика міждержавних, міжнаціональних стосунків переконливо свідчить – світ обирає сучасний націоналізм як ідеологію здорового і разом з тим гранично жорсткого відстоювання інтересів держави і суспільства. Загострення світової конкуренції за енергоносії, продукти споживання, проблеми глобалізму – достатні причини для трансформації націоналізму з класично національно-визвольного руху в сучасний спосіб життя і ведення конкурентного бізнесу. Націоналізм давно є неафішованою ідеологією успіху сильних держав, а слабші народи він оберігає від економічного занепаду, тотальної уніфікації і втрати власної ідентичності. За законами конкуренції націоналізм сильних світу намагається накласти табу на націоналізм слабших народів. На вселенському цькуванні націоналізму слабших націй побудована вся сучасна глобальна політика, хоч слово «націоналізм» у вищих колах світової політики згадувати не заведено ні в доброму , ні в поганому контексті. Як вийняток, така собі позитивна характеристика свого наступника Д.Мєдвєдєва президентом РФ В.Путіним: „Настоящій русскій націоналіст...”
Стосовно позицій, які посідає націоналізм в Україні, популярності політичних сил України, які мають за свою ідеологію націоналізм, варто сміливо зазначити: що б не намагалися нам доводити зараз апологети усіляких лівих та ліберально-демократичних ідеологій, число прихильників націоналізму серед українців неухильно зростає. «Велику допомогу» в цьому надає стан, у якому перебуває наша держава два останні десятиріччя. Суспільсво, спостерігаючи за жалюгідними потугами можновладців у державотворенні, робить висновки. І висновки не на користь отих «державників». Більшість українців відверто дратує факт перетворення України на політичний балаган. Українське суспільство свідомо й підсвідомо шукає захисту від свавілля кримінально-олігархічної влади, шукає виходу з глухого кута, у якому опинилася велика країна. Велика і слабка… Шукає і, здається, починає знаходити. На жаль, не так швидко й масово, як би того хотілося. Але вже тепер чимала кількість наших співвітчизників задається питанням: «А чи не в тім наша біда, що нами керують ті, кому ми не потрібні?» Майже за Грушевським… Українець запитує себе: «Чому в переважній більшості успішних країн при владі знаходяться патріоти тих країн? Чому моєю державою з часу здобуття її Незалежності керують то ідеолог КПУ, то секретар компартійної організації заводу, то банкір з претензією на звання патріота? А нині - й взагалі колишній кримінальний злочинець!» І, якщо один з них спочатку запитував, що треба будувати, потім намагався йти «багатовекторним шляхом» , після чого, вирішивши, що «національна ідея не спрацювала», зробив для себе відкриття, що таки Україна – не Росія, то інший, обгорнувшися в тогу патріота, ставши Президентом завдяки багатомільйонному всеукраїнському Майдану, пообіцявши тим, хто його підтримував, що «бандити сидітимуть в тюрмах», проголосивши пресловуті «10 кроків назустріч людям», відразу ж після інавгурації почав впевнено задкувати від задекларованих чеснот. Я вже не кажу про першого, котрий зробив усе для того, щоб від України зі здобуттям Незалежности залишилося якомога менше.
Тож справді, хіба гірше буде країні, коли її очолять державники-націоналісти?
Сьогодні все більше й більше наших громадян розуміють, що Україні потрібен здоровий націоналізм . Націоналізм – це патріотизм, але на відміну від декларативного патріотизму - це патріотизм діючий. Тому і націоналіст є не якоюсь надзвичайною людиною – він просто діє як патріот.
Для того, щоб якомога більший пласт нашого суспільства зрозумів хибність ліберально-демократичного чи лівого шляху розвитку України, постала необхідність формування націоналізму як політичного руху, правого політичного крила, щоб шляхом здобуття влади швидше досягнути зрозумілої і бажаної для всіх мети – сильної , багатої, соціально справедливої Держави. Цей шлях вигідний для всіх громадян, тому поширення чіткої і зрозумілої ідеології українського націоналізму в суспільстві є умовою успіху такої політики. Великою справою для досягнення цієї мети є, між іншим, реабілітація серед великого прошарку населення самого поняття націоналізму. Адже у масовій свідомості “націоналіст” дорівнює нацисту, ксенофобу, антисеміту, расисту, нарешті - лютому бандерівцю, що вбиває москалів за те, що вони на пиво кажуть “піво”. Це – результат багаторічного облудного оббріхування марксистсько-лєнінськими збоченцями-ідеологами „буржуазних націоналістів”, як „ворогів усього прогресивного людства”, зокрема ворогів усіх чесних українців, результат спотворення нашого минулого у світі „Краткого курса історіі ВКП (б)”...
Крім того, слід зауважити, що націоналізм 90-х відходить у минуле разом з старшими генераціями патріотів, що виборювали Україну у радянських таборах, дисидентстві, лісах західної України. Їм бракувало знань про сучасний світ, їхні погляди на економіку, м’яко кажучи, були не адекватними. Але вони були, принаймні, розумними і щирими патріотами. Сучасний націоналіст це вже не сивий дідусь-просвітянин чи рухівець з полум”яними очима, що цілодобово про біленькі хатинки, вишневі садочки співає та побивається над „Великим Горем України”. Сучасний молодий націоналіст – це, насамперед, інтелектуал. До націоналістичного руху мають приєднатись сучасні люди, з сучасним баченням світу, з сучасними діловими навичками, сучасними культурним смаком. І, хоча, національний інтелектуалізм ми вже маємо, але наразі він не має того рішучого впливу на політичну сферу, коли український загал побачить користь, практичність, нарешті – необхідність його присутності у великій національній політиці й управлінні державою.
Тож, окреслимо цілі, яких необхідно досягнути у своїй роботі націоналістам на шляху до влади в країні та після здобуття її: Перша ціль – єдність нації у сприйнятті і захисті національних інтересів України. Друга – забезпечення найвищого рівня якости життя громадян і власне захист національних інтересів. Проблема ж модернізації та подальшого розвитку українського націоналізму і патріотизму - це виклик передусім для молоді, народженої вже у Незалежній, а не в поневоленій Україні, виклик ровесникам Незалежности. Це не простий і не короткий шлях. Але мета варта зусиль. І націоналізм на цьому шляху і на історичному шляху України є запорукою розквіту й постання потужної, сильної, справедливої у всіх відношеннях Держави.
Самі українці вже сьогодні готові сприйняти сучасний націоналізм як спосіб переможної реакції на загрози і спокуси світу. А, реалізуючи вищевикладене, вони сприймуть націоналізм і як єдиний спосіб досягнення Великої мети.

субота, 7 травня 2011 р.

Низький уклін українській матері.





"Рідна мати моя...", "Сорочку мати вишила мені...", "Як на ті чорнобривці погляну, бачу матір стареньку...", "А матері вечерять ждуть".
Не знаю, чи є ще на світі народи, які так шанують матір, материнство. В яких мовах є ще такі лагідні звернення: "матусю", "матінко", "нене". Щоправда, є й лайка: "Трясця твоїй мамі!" Та хіба таку лайку можна порівняти з прокльонами деяких народів, що живуть по сусідству з нами?!!
Тож, хочу я звернутися з привітанням до усіх наших мам, мам наших дітей, а особливо, до тих, хто в наш нелегкий час зважився на такий подвиг - стати мамою. Ми, чоловіки, в неоплатному боргу перед вами. Завжди, здається, ми щось для вас не доробили, десь не догляділи, може, й недокохуємо. Ви ж любите вухами, а ми у більшості - мовчуни. Вас би поластити, зайвий раз приголубити, а ми все кудись біжимо у якихось (як вам здається) пустих справах. Повірте, ми все-одно любимо тільки вас, кохані наші!
Тож, прийміть найщиріщі вітання у цей квітучо-травневий день! Прийміть щирі побажання вам - тепла, сонця, щастя! Хай все буде добре у ваших дітей! Ви будете гордими ними. Низький вам уклін.
Слава українській Мамі! Шана українській Неньці!

четвер, 5 травня 2011 р.

Для кого майорять георгіївські стрічки

8 травня виповнюється 66 років від дня підписання капітуляції Німеччини у ІІ світовій війні. У цей день європейська спільнота святкує День Європи. Хоча, до закінчення тієї кривавої м"ясорубки ще залишалось три з половиною місяці.
Свого часу влада однієї з країн-ініціаторів початку війни, а саме СССР, постановила святкувати перемогу над нацизмом (вони чомусь той режим називали фашизмом (?!)) 9-го травня. А встановили вони це свято лише через 20 років по тій даті.
Сьогодні ж, у той час, відколи такої держави, як СССР, не існує, ідучи на угоду з силами, які не можуть вважатися українськими, певні діячі-"державники" закликають у день 9 травня підняти у знак незрозумілої "перемоги" червоні стяги. І підняти їх у державі Україна. Звичайно, ми розуміємо, що такі дії дуже добре стимулюються з північного сходу. І, як наслідок, ми спостерігаємо вже не перший рік у цей день чималу кількість "святкувальників перемоги", увінчаних самими собою такими собі "георгіївськими стрічками". Не перший рік вони, живучи в незалежній державі Україна, йдуть, розмахуючи прапорами неіснуючої держави, прикрашені тими незрозумілими стрічками.
Я вже не кажу про те, що, згідно нашого законодавства, усі державні свята повинні святкуватися під прапором державним. А, окрім того, варто знати, що "прапор перемоги", затверджений для святкування Дня Перемоги у цьому році, геть не відповідає історичній правді. Принаймні, для України. Справа в тім, що той прапор однієї з військових частин І Білоруського фронту, належав військовому з"єднанню, яке до звільнення України від нацистів не має жодного відношення.
Але, все ж я повернусь до жовто-чорних стрічок. Невже ми, українці, повинні мавпувати з Північного Сходу їхні символи? Невже у нас своїх немає? Адже ми живемо у своїй державі, яку віками плекали наші попередники. Є у нас свої кольори боротьби. Є кольори нашого державного прапора, є - червоно-чорні прапори визвольної боротьби. Навіть у нашій благословенній Черкащині є історично справедливі прапори Холодного Яру. Тож, чи варто продовжувати бути малоросами, хохлуями якогось надуманого "старшого брата"? Чи не краще відзначити день здолання нацистського звіра, з яким вели непримирену боротьбу українці, під знаком української державності? Чи й справді ми якісь меншоварті підмосковські недолугі людці?
Тож, закликаю: почепіть на груди символи боротьби українців за свою волю, за свою державність, за свою Незалежність. Не будьте підспівувачами у чужого диригента. Ми також внесли чималий внесок у справу подолання нацистської зарази.