11 ЛЮТОГО 1938 р. народився Анатолій Максимович Пашкевич (1938–2005), народний артист України, колишній художній керівник Черкаського народного хору. Похований у Черкасах, почесний громадянин міста.
Народився А.М. Пашкевич 11 лютого 1938 року у селі Довбиш Баранівського району на Житомирщині. Він був не тільки композитором і хоровим диригентом, як говориться – від Бога, а й мав рідкісний дар – відчути з перших слів поетичного тексту його пісенну душу, є вона, чи немає. І якщо вловлював її своїм серцем, тоді вже для нього не існувало ні дня, ні ночі, доки й не народиться, не зодягнеться в мелодійно-сяючі нотні знаки його нова пісня.
Ще у 12-річному віці маленький Толя на власні слова написав пісню ,,Ой цвіте, цвіте біла вишенька”. І відтоді вже ніколи не поривав з пісенною творчістю, про яку з часом дізналася вся Україна. А пам’ять про ,,вишню” дитинства супроводжувала його впродовж усього життя, допомагала віднаходити ті ,,зернинки”, з яких проростали пісні.
Анатолій Пашкевич – самобутній і неповторний майстер хору, своєю творчістю справляв вплив на розвиток українського народно-хорового мистецтва. Не здобувши професійної хормейстерської освіти, він був наставником для багатьох власників престижних дипломів. Скрізь, де працював на пісенно-хоровій ниві Пашкевич – чи то в Черкасах, Києві, Луцьку, Чернігові – навколо нього гуртувався осередок високого народного хорового мистецтва, поставали неповторні хорові колективи.
Черкащанам особливо приємно, що значна частина творчої біографії Анатолія Пашкевича пов’язана з Черкаським народним хором, де він з 1966 по 1973 рік був художнім керівником цього уславленого колективу. Саме тут сповна розкрився його самобутній талант диригента і композитора, а хор піднявся на вищий щабель хорового мистецтва, збагативши мистецьку палітру Шевченкового краю.
Пісенна творчість була постійним станом його душі, а увесь його життєвий устрій підпорядковувався служінню пісні. Він був талановитим в усьому, бо мав неосяжну любов до України, до людей, до життя і до творчості.
Безперечно, що любов передалася йому від матері Федосії Іванівни, бо як ще пояснити, що в одній родині було відразу двоє талановитих синів: Анатолій – композитор і старший брат Володимир – художник.
Тією безсмертною материнською любов’ю наповнена творчість Пашкевича. До золотого фонду України увійшли його пісні, написані на слова поета Дмитра Луценка. Своє творче побратимство вони скріпили, зокрема, такими творами як ,,Ой ти, ніченько”, ,,Пісня про Черкащину”, ,,А мати ходить на курган”, ,,Україно моя”, ,,Любисток»”, „Батькове серце”, ,,Гуси летіли”, ,,Хата моя, біла хата”. І, безперечно ж, люблена всією Україною, виспівана всім народом, сонячно-ніжна, щемка й невмируща „Мамина вишня”, яка вперше прозвучала з Тарасової гори над Дніпром на Шевченківському святі у виконанні Раїси Кириченко. Пісня дуже швидко розлетілася по всій Україні і за її межами. Тисячі листів у ті роки одержало Українське радіо з проханнями надіслати ноти й слова або виконати пісню в день народження мами.
Воістину легендарною стала пісня-реквієм Анатолія Пашкевича ,,Степом, степом…” на слова Миколи Негоди. Тема війни стала для композитора ще й темою любові до рідної землі. Олесь Гончар ще у 1970 році сказав: ,,Чули пісню ,,Степом, степом” у виконанні черкасців? Поет і композитор обезсмертили нею себе!” Ця пісня вже багато років лунає по всьому світу. Незрівнянно і неповторно її вперше заспівала солістка хору Ольга Павловська. Вона і художній керівник хору Анатолій Пашкевич в липні 1969 року були удостоєні високого звання заслужених артистів України.
Анатолій Пашкевич любив Україну. Життєвим кредо для нього були слова улюбленого поета Василя Симоненка, звернені до України – ,,все одно те щастя по краплині я тобі закохано віддам”. На вірші В. Симоненка він створив кантату ,,Лебеді материнства”, на його слова написав музику пісні ,,Виростеш ти, сину”.
Сталося так, що помер Анатолій Пашкевич 8 січня 2005 року в Черкасах у день народження Василя Симоненка, з яким його поріднила не тільки творчість, а й земля Черкащини, де вони знайшли свій вічний спочинок. Поховані вони на черкаському кладовищі поруч. А неподалік – могила народної артистки Ольги Павловської – неперевершеної виконавиці пісні ,,Степом, степом…” Анатолій Пашкевич – почесний громадянин міста Черкаси.
На Черкащині свято шанують пам’ять народного артиста України Анатолія Максимовича Пашкевича – людини з напрочуд витончено-чутливою душею, наділеною високим самобутнім талантом диригента і композитора. Своєю творчістю він збагатив пісенну скарбницю українського народу, і квіт його мелодій не зів’яне, він завжди будитиме в людських серцях тепло любові, щирості, патріотизму і добра.
Василь МЕЛЬНИЧЕНКО
Ще у 12-річному віці маленький Толя на власні слова написав пісню ,,Ой цвіте, цвіте біла вишенька”. І відтоді вже ніколи не поривав з пісенною творчістю, про яку з часом дізналася вся Україна. А пам’ять про ,,вишню” дитинства супроводжувала його впродовж усього життя, допомагала віднаходити ті ,,зернинки”, з яких проростали пісні.
Анатолій Пашкевич – самобутній і неповторний майстер хору, своєю творчістю справляв вплив на розвиток українського народно-хорового мистецтва. Не здобувши професійної хормейстерської освіти, він був наставником для багатьох власників престижних дипломів. Скрізь, де працював на пісенно-хоровій ниві Пашкевич – чи то в Черкасах, Києві, Луцьку, Чернігові – навколо нього гуртувався осередок високого народного хорового мистецтва, поставали неповторні хорові колективи.
Черкащанам особливо приємно, що значна частина творчої біографії Анатолія Пашкевича пов’язана з Черкаським народним хором, де він з 1966 по 1973 рік був художнім керівником цього уславленого колективу. Саме тут сповна розкрився його самобутній талант диригента і композитора, а хор піднявся на вищий щабель хорового мистецтва, збагативши мистецьку палітру Шевченкового краю.
Пісенна творчість була постійним станом його душі, а увесь його життєвий устрій підпорядковувався служінню пісні. Він був талановитим в усьому, бо мав неосяжну любов до України, до людей, до життя і до творчості.
Безперечно, що любов передалася йому від матері Федосії Іванівни, бо як ще пояснити, що в одній родині було відразу двоє талановитих синів: Анатолій – композитор і старший брат Володимир – художник.
Тією безсмертною материнською любов’ю наповнена творчість Пашкевича. До золотого фонду України увійшли його пісні, написані на слова поета Дмитра Луценка. Своє творче побратимство вони скріпили, зокрема, такими творами як ,,Ой ти, ніченько”, ,,Пісня про Черкащину”, ,,А мати ходить на курган”, ,,Україно моя”, ,,Любисток»”, „Батькове серце”, ,,Гуси летіли”, ,,Хата моя, біла хата”. І, безперечно ж, люблена всією Україною, виспівана всім народом, сонячно-ніжна, щемка й невмируща „Мамина вишня”, яка вперше прозвучала з Тарасової гори над Дніпром на Шевченківському святі у виконанні Раїси Кириченко. Пісня дуже швидко розлетілася по всій Україні і за її межами. Тисячі листів у ті роки одержало Українське радіо з проханнями надіслати ноти й слова або виконати пісню в день народження мами.
Воістину легендарною стала пісня-реквієм Анатолія Пашкевича ,,Степом, степом…” на слова Миколи Негоди. Тема війни стала для композитора ще й темою любові до рідної землі. Олесь Гончар ще у 1970 році сказав: ,,Чули пісню ,,Степом, степом” у виконанні черкасців? Поет і композитор обезсмертили нею себе!” Ця пісня вже багато років лунає по всьому світу. Незрівнянно і неповторно її вперше заспівала солістка хору Ольга Павловська. Вона і художній керівник хору Анатолій Пашкевич в липні 1969 року були удостоєні високого звання заслужених артистів України.
Анатолій Пашкевич любив Україну. Життєвим кредо для нього були слова улюбленого поета Василя Симоненка, звернені до України – ,,все одно те щастя по краплині я тобі закохано віддам”. На вірші В. Симоненка він створив кантату ,,Лебеді материнства”, на його слова написав музику пісні ,,Виростеш ти, сину”.
Сталося так, що помер Анатолій Пашкевич 8 січня 2005 року в Черкасах у день народження Василя Симоненка, з яким його поріднила не тільки творчість, а й земля Черкащини, де вони знайшли свій вічний спочинок. Поховані вони на черкаському кладовищі поруч. А неподалік – могила народної артистки Ольги Павловської – неперевершеної виконавиці пісні ,,Степом, степом…” Анатолій Пашкевич – почесний громадянин міста Черкаси.
На Черкащині свято шанують пам’ять народного артиста України Анатолія Максимовича Пашкевича – людини з напрочуд витончено-чутливою душею, наділеною високим самобутнім талантом диригента і композитора. Своєю творчістю він збагатив пісенну скарбницю українського народу, і квіт його мелодій не зів’яне, він завжди будитиме в людських серцях тепло любові, щирості, патріотизму і добра.
Василь МЕЛЬНИЧЕНКО
МАМИНА ВИШНЯ
музика Анатолія Пашкевича, слова Дмитра Луценка
музика Анатолія Пашкевича, слова Дмитра Луценка
Знову наснилось дитинство,
Тепле, як гарна весна.
Вишня вдяглася в намисто,
Мама щаслива й сумна.
Там за село проводжала
Долю мою молоду...
Щедро мені щебетала
Мамина вишня в саду.
Тепле, як гарна весна.
Вишня вдяглася в намисто,
Мама щаслива й сумна.
Там за село проводжала
Долю мою молоду...
Щедро мені щебетала
Мамина вишня в саду.
Вдаль голубими вітрами
Весни за обрій пливли.
Раннім туманом у мами
Коси, як дим, зацвіли.
Мати в тривогах вінчала
Щастя жадане й біду...
Радо мене зустрічала
Мамина вишня в саду.
Весни за обрій пливли.
Раннім туманом у мами
Коси, як дим, зацвіли.
Мати в тривогах вінчала
Щастя жадане й біду...
Радо мене зустрічала
Мамина вишня в саду.
Здавна близьке й сокровенне
Все там, аж терпне душа.
Начебто й мама до мене
Стежкою в сад поспіша.
Знов, як бувало, до столу
Кличе, лиш в хату зайду...
Ронить зацвіток додолу
Мамина вишня в саду.
Все там, аж терпне душа.
Начебто й мама до мене
Стежкою в сад поспіша.
Знов, як бувало, до столу
Кличе, лиш в хату зайду...
Ронить зацвіток додолу
Мамина вишня в саду.
Пісня любові й дитинства
В серці бринить, як струна.
Наче священна молитва
З рідного краю луна.
Та не порадує літо
Душу мою молоду...
Плаче тепер білим цвітом
Мамина вишня в саду.
В серці бринить, як струна.
Наче священна молитва
З рідного краю луна.
Та не порадує літо
Душу мою молоду...
Плаче тепер білим цвітом
Мамина вишня в саду.
ВИРОСТЕШ ТИ, СИНУ
музика Анатолія Пашкевича, слова Василя Симоненка
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Вирушать з тобою приспані тривоги.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
Вирушать з тобою приспані тривоги.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
А якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.
Очі материнські і білява хата.
А якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Тугою прощання душу залоскочуть.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки батьківщину.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки батьківщину.
Та не можна рідну матір вибирати.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки батьківщину.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки батьківщину.
* * *
Відцвіте, віджаріє калина.
Все, прощай, я до неї скажу.
І мене течія тихоплинна
Понесе за останню межу...
Приспів: Не жалію нічого,
Що любив, те люблю –
Не забудь лиш, у Бога
Україну, молю!
Хай зрадливі і слава і золото.
Що було по воді, по воді...
Я туди, де знедолену цноту
Колихають русалки бліді...
Приспів.
І межі там високії стіни
Там не згаснуть рожевії сни.
А побачу – живе Україна,
Я спокійно лицем до стіни.
Василь Мельниченко
Відцвіте, віджаріє калина.
Все, прощай, я до неї скажу.
І мене течія тихоплинна
Понесе за останню межу...
Приспів: Не жалію нічого,
Що любив, те люблю –
Не забудь лиш, у Бога
Україну, молю!
Хай зрадливі і слава і золото.
Що було по воді, по воді...
Я туди, де знедолену цноту
Колихають русалки бліді...
Приспів.
І межі там високії стіни
Там не згаснуть рожевії сни.
А побачу – живе Україна,
Я спокійно лицем до стіни.
Василь Мельниченко
Немає коментарів:
Дописати коментар