Симоненківська премія поїде до Києва

Літературна премія ім. Василя Симоненка набула на сьогодні вже певної історії та традицій. За 2014 рік ця премія вручатиметься в дні, коли ми відзначатимемо 80-річний ювілей Василя Андрійовича. А народився Василь 8 січня 1935р.
   Інтернет-видання “Прочерк” повідомляє:
Конкурсна комісія з присудження Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка підбила підсумки конкурсу на здобуття премії у 2014 році, повідомляє голова комісії Володимир Поліщук.

Так, лауреатами премії імені Василя Симоненка в номінації «За кращу першу поетичну збірку» за збірку поезій «Привези мені сонце» визнано Ольгу Прохорчук (м. Київ), а в номінації «За кращий художній твір» за збірку поезій «Мовизна» та роман «Війна і ми» – Сергія Пантюка (м. Київ).

Члени конкурсної комісії щиро вітають лауреатів і зичать доброго здоров’я та нових творчих звершень.
Довідка
Премія встановлена Черкаською обласною радою та облдержадміністрацією за підтримки Національної спілки письменників України, Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка та Ліги українських меценатів з метою вшанування пам’яті поета-гуманіста Василя Симоненка, популяризації його імені й творчості, для заохочення професійних і непрофесійних літераторів до творчих пошуків у галузі літератури, до написання високохудожніх літературних творів громадянського звучання, спрямованих на побудову незалежної демократичної України.

В Черкасах будується каплиця і невдовзі постане храм УГКЦ

Отець Юліан Шеремета (УГКЦ) повідомляє:

Дорогі браття і сестри!
Допоможіть збудувати капличку УГКЦ у Черкасах!


На березі Дніпра, в одному з чудових районів міста є 30 соток землі, на якій вже йде будова каплиці, а в майбутньому постане цілий храмовий комплекс Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ. Це буде перший храм Української Греко-Католицької Церкави  у Черкаській області.
На сьогодні  вже збудовані стіни каплиці та перейшли до даху. Виявляється, що дах це одне з найдорожчих у будівлі:
рахунок на металочерепицю та комплектуючі на суму 29315 грн.,
жолоби, водостоки і комплектуючі до них на суму 5704грн.
Також орінтовна вартість купола прибизно 20000 грн.,
хрест на купол 7500 грн,
вартість робіт 22000 грн.
Це не рахуючи, що вже є дерево, придбали утеплювач та мембрани.
Для тих хто бажає допомогти – відкрита окрема картка
Приватбанк 5168 7423 0684 7207
( Шеремета Юліан Романович)
Більш детальна інформація та про хід будівництва на сайті:
http://pokrova-ugcc.com.ua/
або за тел.0674037296 (настоятель парафії о.Юліан Шеремета).
Молимось за усіх, хто вклав свою маленьку лепту у цю святу справу і дякуємо усім нашим жертводавцям.

Просимо поширити інформацію.

Ахрєнєть! Вадим Береза: я – громадський активіст

Скандальний екс-регіонал Вадим Береза нині займається громадською діяльністю і пише наукову роботу.

  "Я займаюся громадською діяльністю. Громадський активіст. Я пишу наукову роботу. Сподіваюся, через рік я отримаю ступінь доктора політичних наук, – зазначив Береза. – Тема наукової роботи: "Соціалізація особистості в політичному просторі". Матеріалів дуже багато – Революція їх надала, тож досліджувати є багато чого".
  О, як співає!
  Як відомо, Вадима Березу звинувачують в організації тітушок, а також в участі в жахливій ДТП, унаслідок якої загинула жінка. За часів регіонала Тулуба він був директором департаменту з суспільно-політичних питань ОДА.

Пам’яті Андрія Юрги, «Давида», загиблого бійця батальйону «ОУН»

Борис Гуменюк, поет і воїн, заступник командира батальйону ОУН






Давид.

Чи знаєте ви, як народжуються солдати?
Ви не знаєте, як народжуються солдати.Солдати народжуються з війни             
Солдати народжуються з болю…
Любов може обернути чоловіка на солдата
Солдатом можна стати з ненависті –
Довелося й таких бачити –
Але найчастіше солдати народжуються
З війни.
Береться звичайне тіло чоловіка –
Вік чоловіка не має значення
У рідкісних випадках це може бути тіло жінки
Молодої дівчини
Найкраще незайманої
Звичайне тіло з плоті та крові
Народжене матір’ю –
І випробовується вогнем.
Спершу на тіло одягають різні захисні лати
Ставлять навпроти вогневих позицій ворога
На відстань від одного кілометра до п’ятисот метрів
І прострілюють з автоматів та СВД.
Якщо після першого залпу тіло не ламається
Не розтікається по землі
Не розсипається
З нього потроху починають знімати лати
Підводять ближче
І дають другий залп.
З кожним разом захисних лат на солдатському тілі
Стає все менше
А відстань – скорочується
Коли відстань стає мінімальною
А захисних лат на солдатові не залишається
У нього стріляють з кулеметів
Довгими чергами
Б’ють з мінометів
Накривають градами
Насамкінець рубають саперними лопатами
Колють штик-ножем
Якщо після всього
Солдатське тіло продовжує жити
Продовжує боротися
Воно стає невразливе
Солдат стає безсмертним
Він стає немовби з граніту
Солдатське тіло стає придатним на все.
З нього можна будувати церкви
Інші фортифікаційні споруди
Бліндажі окопи
Мости у майбутнє
Школи дитячі садочки
Практично все.
Але найкраще його класти наріжним каменем храму
А потім зводити стіну
Яку художники прикрасять Орантою
Чи іншою жінкою з дитям.
Солдат лежить на розі храму
Тримає на собі будівлю від віку до віку
І посміхається
Йому зовсім не прикро
Що ми поклоняємося жінці з дитиною
Хоча це він солдат тримає на собі весь храм
Тримає на собі все.
І лише матері
Які щонеділі провідують своїх маленьких хлопчиків
Котрі стали гранітними солдатами
Вигладжують пальцями шрами на їхньому тілі
Прикривають долонями зазубрини вм’ятини
Знають які ті вразливі
Лише матері знають
Як їм болить.

Лише 10 днів, чи аж 10 діб?

Учора о 4.30 ранку до Черкас із зони АТО прибули бійці 128-ої окремої гірничо-піхотної бригади Збройних Сил України.
Упродовж 3 місяців понад 20 наших земляків відважно служили на передовій в зоні антитерористичної операції. А цього дня нарешті побачились із рідними, друзями та знайомими.
   Серед прибулих - Тарас Теліженко,  син моїх добрих знайомих - Теліженків: народної майстрині, заслуженої художниці України Олександри Василівни та Заслуженого художника України, скульптора, знаного в Україні майстра витинанки, Миколи Матвійовича.
  Зупинюсь, бо хочу розповісти про цю справжню українську патріотичну родину.
  У Миколи Матвійовича і Олександри Василівни двоє дітей: Тарас, якого щойно зустріли рідні та Леся - відома в Україні дизайнерка одягу, аксесуарів тощо. Леся - вдова одного з лідерів УНА-УНСО Руслана Зайченка. Нині Леся виховує малого Аскольда, який вже став школяриком.
   Тарасова ж кохана й кохаюча дружина, Лариса, також митець. Вона мистецтвознавець, лялькарка. Учасник багатьох Всеукраїнських,  регіональних та міжнародних виставок, фестивалей, благодійних аукціонів.  Кращі її твори є в приватних колекціях України, Бельгії, Австрії, Італії, Словаччини, США, Канади.
  Отже, така славна родина. І родина пишається рідним Тарасом, який не зважаючи ні на що, став на захист рідної землі. І ось приїхав на 10 діб. Так, усього на 10 діб. Але, теорія відносності й народна мудрість стверджує: для когось це усього 10 діб, а комусь і аж 10 діб.
Тарас перед від'їздом.
Тарас там...
   І ще ось яка невезуха: батько не зміг зустріти сина. Микола Матвійович потрапив із захворюванням до відділення судинної хірургії Черкаської обласної лікарні. І тепер щоденно лежить під крапельницями та ще й з забороною переміщатися сходами, швидко ходити тощо. Але син-боєць, усе й усих кинувши, дізнавшись про таке, кинувся мерщій до лікарні й потрапив до батька.  В палаті вони вже зутрілися. Уявіть лише, якою та зустріч була...
   Ну й на завершення, уявімо, як щасливо пройдуть ці аж (чи лише?) 10 діб...

Микола Теліженко.

Олександра Теліженко.

Кохана Лариса...

Леся.

Руслан Зайченко.






Знаєте, оце сидів, писав, а очі чомусь у самого на мокрому місці. І з чого це? Та не від горя! Від радості! За близьких мені людей.

Велика вітчизняна? Ні. Віднині - ІІ світова.

Сталося!
Понад 20 років українські патріоти виступали за відмову від використання пропагандистського терміну “Велика вітчизняна війна”, і за введення наукового поняття “Друга світова війна”.
Ось і у минулому році я проводив круглий стіл з цього приводу. І тоді мені сподобалась думка мого старшого побратима Олекси Різниківа, який зазначив: "... якщо й називати вітчизняною війну, то це - війна від березня 1939 року, коли мадяри почали топити в українській крові щойно проголошену Карпатську Україну і по 1954-56 р.р. , доколи комуністична Москва поборювала останні криївки УПА..."

Вітчизняна війна була для москалів. Вони відстояли свою імперську державність, навіть розширили її межі. А що ми, українці? Здобули 9 травня 1945 року свою державність? Чи знову опинилися в мороці московського, сталінсько-беріївського, напередодні нового Голодомору?!
   27 листопада Міністерство освіти скасувало використання в шкільних програмах визначення “Велика вітчизняна війна”.

Про нашу молодь - римою!

А говорили – молодь в нас не та.

Нічого у політиці не варта.

Горілки подавайте їй й вина,

А ще пограти в інтерес у карти.

Красивих вони люблять ще дівчат.

Комп”ютер, ігри аж до опівночі.

Та скептики тепер чомусь мовчать.

Відкрила молодь їм на правду очі.

Як вийшла та на площі та майдани.

Щоб України волю відстояти.

В морози, дощ і у сумні тумани,

Не боячись міліції й солдатів.

Не знали ці дівчата й юнаки,

Як влада поведе себе в хвилину.

Коли держави рідної верхи

Почали продавати Україну.

Почали торгуватись так, немов

Держава – це товар, а ми на ринку.

На першім місці до грошей любов,

А ви мовчіть, мовчіте донько й синку…

Рух молоді вже вийшов з берегів,

Їй хочеться в Європі з тими жити.

Хто не шукає в собі ворогів.

А прагне із законами дружити.

Піднялась молодь – це велика справа.

Бо це майбутнє наше золоте.

І вірю я, що все ж моя держава

В Європу до братів своїх піде.

А не в Росію, у тюрму народів.

Як влучно хтось країну цю назвав,

За молодь нашу будьмо, друзі , горді.

Євромайдан про це нам доказав.

А говорили – молодь в нас не та,

Цікавлять їх моменти зовсім другі.

А я скажу :”В нас молодь золота,

Політики в нас просто недолугі!”
                         

Нестор Мартинець

59 років, Івано-Франківськ Космач