Все ж таки приємно спостерігати за тим, як мої рідні Черкаси повертають собі природню українскість, втрачену у роки радянщини! Черкаси, місто, яке знаходиться у самому серці України, підпало у ті часи під гігантську лавину русифікації. Заселення міста на поч.60-х років минулого сторіччя звільненими у запас унаслідок великого хрущовського скорочення ЗС СРСР офіцерами, переважно вихідцями з Росії, злочинне перетворення міста – курорта на Дніпрі у т. зв. «місто великої хімії», коли до Черкас було направлено тисячі фахівців-хіміків з тієї ж Росії – все це сприяло перетворенню нашого міста на безлике скопище «нової спільноти – совєцького народу». Разом з цим молох русифікації усіляко витісняв українську мову з ужитку. Якщо в українських школах наша мова ще якось жевріла (хоча кількість українських шкіл невпинно зменшувалась), то в позашкільних закладах (палаци піонерів, дитячі спортивні школи, інші гуртки та секції) її було не чути. У вищих навчальних закладах, окрім факультетів української філології, також панувала російська мова.
Я вже не кажу, що з нашої історії вилучили й заховали за сімома печатями цілі віхи.
І от тепер, за останні роки Незалежності (знову ж таки, відносної) з кожним роком все частіш навкруги лунає рідна мова. Особливо серед молоді. Все більше наших земляків переконується, що українцем бути круто. Сприяють цьому приємному явищу патріотичні громадські організації, які беруть собі за мету збереження нашої культури, мови, традицій, історичної правди. Проводять заходи, акції, створюють у всесвітній мережі пізнавальні інтернет-ресурси, форуми, де ведеться жваве спілкування, дискусії, полеміка. Тисячі й тисячі молодих людей у вільний час не шукають пригод на свої голови у підворітнях, у спілкуванні з «зеленим змієм» чи наркотичним дурманом, а прикипають до моніторів і відкривають для себе ретельно заховану у часи бездержавности Українську правду.
Та, видно, знову настали для нашої правди важкі часи. Нинішнє керівництво держави, заволодівши її кермом, вирішило збудувати «нову Україну», в тім числі, й «нову Черкащину». Тільки щось не видно, що ця «нова Україна», «нова Черкащина» будуються для українців. Гасло у них – «Україна для людей». А ось, для яких саме, хотілося б у них запитати. Коли знову, як в «нєудобопомінаємиє» часи радянщини, зі шкільних підручників зникають важливі для України історичні події, вилучаються «незручні» для цих будівничих твори українських письменників, починаєш сумніватися, чи для нас та наших дітей ця «нова Україна» будується. Коли до керівництва освітою призначається людина, яка переконує нас, що декількамільйонна частина українців – зовсім не українці, що борці за волю й незалежність України були ворогами України, в цьому починаєш переконуватись. Почалися вже спроби закриття українських шкіл, вишів. Унеможливлюються спроби переглянути в кінотеатрі художній фільм, дубльований українською. А про ТБ й мови немає. Бодай 10% ефірного часу звучить українська з українських каналів. Та й вона в основному у рекламних роликах. «Ваша кицька помішалась на «Віскас»…
Тож, гадаю я, сидить собі влада у своїх м’яких кріслах та й спостерігає, чи будується задумана ними «нова Україна»? Така собі, на кшталт Малоросійської губернії… Чи, мо’, десь хахли ще на щось сподіваючись, намагаються зберегти й примножити українські надбання?
Аж гульк – одна письменниця образила їхню ностальгічно-радянську гідність, нагородивши один із символів тоталітарної епохи нехорошим епітетом. «Ату її! Вилучити її книжки з усіх книгарень!»
Де іще непорядок? Ага, у однієї журналістки занадто багато публікацій, що суперечать «журналістській етиці представника ЗМІ «нової України». Висвітлює новини, як опозиціонерка до діючої влади. «А забрати у неї засоби професійної діяльності! Вилучити оргтехніку та інші речі, потрібні їй для роботи!» І вилучили. Щоправда, авторучки та папір лишили. І тім спасибі…
Ну, а це вже взагалі свавілля! У Запоріжжі українські патріоти відпиляли голову на гіпсовому погрудді ката і злодія, винуватця у смерті мільйонів українців, Й.Сталіна, яке було встановлене маргіналами-комуністами. Ну, це вже справжній ляпас по новій владі! «В буцегарню! За грати!!!» Одним словом, ми вас навчимо «родіну любіть!»
Повернімось же до наших рідних Черкас. І сюди, видно, надійшов зверху циркуляр шукати тих, хто не так Україну любить, а любить її разом з її історією, традиціями, мовою, нарешті, з народом українським. О! І тут є «щіриє»! Одна з громадських організацій, замість щоб займатися звичним «грантоїдством», займається, бачте, патріотичною, просвітницькою діяльністю. Організовують заходи та акції до пам’ятних дат, беруть участь у відкритті меморіалів присвячених героїчному минулому нашого народу, їздять по місцях, пов’язаних з з українською національно-визвольною боротьбою. Та ще й, невірні, мають свого патріотичного інтернет-сайта, де пропагують українські чесноти! «К ногтю їх!» Як? Яким таким законним чином? Та дуже просто! Привід надумаємо наступний: буцімто зателефонував хтось до міліції та повідомив чистісінькою українською мовою (!!!), що Черкаси заміновано. А хто у нас чистою українською говорить? Націоналісти! Отже, клепаємо швиденько постанову суду (суди, Богу дякувати, свої, приручені) і здійснюємо обшуки у клятих націоналістів. Вилучаємо комп’ютери, ноутбуки, інші речі, які можуть згодитися… Та ні, не для здійснення вибуху чи телефонного хуліганства, а для статутної діяльності цієї організації. Оно, на носі святкування Дня рідної мови. Ще надумають провести якісь урочисті збори, накличуть туди усіляких письменників, українських філологів, громадськість. Словом, продовжуватимуть заважати «нову Україну» будувати.
Сказано – зроблено! За одну годину одного вечора організацію обмежили у можливості ефективно працювати.
До речі, Черкаський обласний голова С.Тулуб чудово говорить українською. Цікаво, його не брали?
***
Сидять собі й далі наші будівничі у м’якеньких, зігрітих власними сідницями, шкіряних кріселках і невпинно продовжують відслідковувати й виявляти неугодних. А раптом хтось десь наголошує, що українська мова у нас єдина державна, що святковий одяг у нас – вишиванка, що пам’ятникам лєніним-сталіним у нас не місце, що комуністична ідеологія не краща за нацистську, що в українців свято жінки – не цеткіне 8 березня, а травнево-квітуче Свято Матері. Що ми, нарешті, українці!
Малчать! Сідєть!!!
Ось воно як… Сумно? Не мовчи!
