Допомогти їм - справа свята!

  Як я тут вже писав, в Черкасах при Храмі Покрови (УАПЦ) створюється хостел для добровольців зі Сходу.
  Нині ми з побратимами звертаємось до усіх знайомих, друзів, небайдужих людей з проханням надати посильну допомогу у цій справі.
  Для діяльності такого своєрідного Центру допомоги ми потребуємо співучасті. А це - ліжка, постіль, білизна, предмети гігієни, одяг, продукти харчування тощо. Також необхідна й матеріальна допомога. Для початку необхідно обладнати водопостачання. Потрібен холодильник. Незабаром необхідним буде  опалення. А це все - кошти, кошти, кошти...
Приміщення є, але потребує ремонту:

Знаємо, часи нелегкі. Та людям допомогти -  свята справа.

 Для тих, хто не відмовить у допомозі, повідомляю: Адреса створюваного Центру:
            м. Черкаси, вул. Благовісна, 54, Храм Покрови Пресвятої Богородиці.
  Наші телефони:
               067 854 01 32, (0472) 385-176    -   Назар.
               067 284 30 03                               - о.Назарій Кучерявий.
Картка Приватбанку № 4405 8858 3028 1751 Отримувач - Обідзінський Назар Богданович.
  

У Черкасах при Храмі Покрови (УАПЦ) створюється хостел для добровольців зі Сходу

10 серпня 2015 року до голови обласної ради Валентини Коваленко звернулися настоятель Храму Покрови Пресвятої Богородиці Української Автокефальної Православної Церкви м. Черкаси отець Назарій Кучерявий та боєць добровольчого батальйону «Айдар» старшина спецпідрозділу «Вікінг» з позивним «Танк» із проханням допомогти вирішити ряд нагальних проблем військовослужбовців.Зокрема, отець Назарій, який вже рік є не лише духівником для українських військових-добровольців в зоні проведення АТО, але й всіляко допомагає як волонтер та військовослужбовець, попросили підтримати їхню ініціативу створити на базі Храму Покрови Пресвятої Богородиці УАПЦ хостел для добровольців – вихідців зі східних областей, які втратили власні домівки на війні та потребують тимчасового прихистку до вирішення житлових питань. Потрібне найнеобхідніше: ліжка, постільна білизна і ковдри, столове і кухонне приладдя, продукти харчування тощо. Облаштовувати приміщення взялися небайдужі громадяни, прихожани церкви та самі бійці. Озвучили присутні також інші гострі проблеми добровольців. Серед таких, найбільш важливими й нагальними для вирішення є питання отримання статусу учасника бойових дій 300 добровольцями, які мобілізувалися у ході І та ІІ хвиль мобілізації. Наразі головною перепоною для отримання відповідних документів є втрата особових справ за часів командування батальйоном Сергія Мельничука.
Зауважив доброволець «Танк» проблему з набуттям іноземними бійцями українського громадянства. Окремі бійці вже більше року домагаються визнання свого внеску у боротьбу за свободу і соборність нашої країни, але досі не можуть отримати відповідних документів. На разі ці добровольці перебувають під загрозою депортації у свої країни, де вважаються іноземними найманцями й, де їх очікують відповідні тюремні вироки.
Серед іншого, боєць «Айдару» та настоятель Назарій також попросили допомогти із пошуком запасних частин для автомобіля тощо.
На завершення зустрічі, Валентина Коваленко пообіцяла допомогти у межах власних можливостей та повноважень, зокрема, звернутись із листами до відповідних органів влади стосовно набуття громадянства іноземними добровольцями й надання статусу учасника АТО. Голова обласної ради також закликає усіх небайдужих громадян, волонтерів і підприємців допомогти бійцям облаштувати тимчасове житло та побут для добровольців.

Волонтери: "Допомогаймо разом!"

   В'ячеслав Скічко, волонтер, "Наш батальйон" повідомляє у соціальних мережах:
Продовжуємо працювати!!! Наші хлопці тримаються, ми їм - ДОПОМОГАЄМО!
Вчора не писав, не було моральних сил, переживали за наших під Старогнатівкою...
Кожен день щось приходить, і щось відправляємо: 81 бригада, 90 бат, 53 бригада, морпехи, "Азов", 15 арта, 11 ЗРП і багато іншим...
Потреби швидко змінюються. Сьогодні обновлю.
І таки да, відправили наш сигнальний комбінезон для танкістів, вчора вже чекали від них відгуку... Але вони дуже були зайняті, там разом з 72 бригадою. Про це трохи згодом...
І продовжуємо збір коштів на 100 танкових комбінезонів. Долучайтесь!!!
   ПРИЄДНУЙТЕСЬ. ДОПОМОГАЙМО. РАЗОМ. ЩОДНЯ.
_____________________________________________________
Хто може допомогти :
Принести матеріальну та фінансову допомогу можна за адресою: Б.Хмельницького, 52. Через косметичний салон "TianDe".
Перерахувати на картку Приватбанк:
гривня - 5168742015088317
долари - 5168742021354190
євро - 5168742021354208
http://nashbat.ck.ua.
067-994-40-84
063-326-70-87
PayPal: nashbat.ck@gmail.com
WebMoney
U866209220240 (гривня)
Z229395073691 (долар)
R143559805784 (рублі)
E222711010497 (євро).

                                      Мала частинка діяльності "Нашого батальйону"

Спочатку йде російська культура, тоді мова, а потім — танки

   Доктор філологічний наук, професор Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького Володимир Поліщук переконує, що питання перейменування вулиць нині якраз на часі, незважаючи на війну.
Бо цей процес не є дуже затратним, проте є надзвичайно важливим в ідеологічному плані. Таку думку професор висловив на громадських слуханнях з цього питання.
- От, багато хто говорить: що вам зробив Толстой чи Грибоєдов? Це ж письменники, яких знає і поважає весь світ. Чи, наприклад, чим завинили космонавти Добровольський, Волков і Пацаєв? Так, такі письменники і космонавти дійсно були і дійсно нічим не завинили черкащанам. Але треба розуміти, з якою метою їхніми іменами називали вулиці. Ці люди ніколи не бували в Черкасах і не мають жодного стосунку до міста. А «повально» їхніми іменами називали вулиці через те, що це була спланована акція радянізації. Це той самий «русский мир»: спочатку йде російська культура, потім – мова (русифікація), а згодом – танки.
Звісно, громадські слухання – це не ідеальний інструмент для вирішення таких питань (досить лише подивитися на представництво черкащан на слуханнях – це в основному літні люди), адже більшості людей – просто байдуже, як буде називатися їхня вулиця. На деяких впливає сила звички «Ця вулиця завжди так називалася, то хай би називалася так і далі». Існують ще маніпуляції стосовно того, що таке перейменування вартуватиме людям дуже дорого. Але насправді, це цілком ідеологічна штука, адже, як ми бачимо, спочатку перемагають в інформаційній війні (а культуральна війна – одна із її складових), а потім уже – класичними методами.
Проте над цими питаннями варто ще ретельно працювати, а топонімічна комісія повинна мати ширше представництво серед людей науки, культури і мистецтва, щоб більш повно відображати думки жителів міста.
                                                                                           Джерело: 0472.ua

У Черкасах по Дніпру плавав козак-"характерник" на… килимку

Фото козака-характерника, який пливе на хвилях Дніпра на резиновому килимку, виставив на своїй сторінці у соцмережі “Фейсбук” Олександр Проценко, голова спілки прихильників бойового гопака в Черкаській області, керівник Черкаської школи бойового гопака.

“Наш художник Василь Корнієнко намалював картину «Характерник», яким у наші часи темний люд уявляє собі запорожця: він кинув на річку килим, сів на нього – пливе та грає на бандурі, та так гарно грає, що зачарував навіть птиць і рослини”, – прокоментував фото Проценко.
В.Корнієнко, "Характерник". 1890-ті роки.

Власне, цю картину і було відтворено черкаськими прихильниками козацького мистецтва.

А загалом, учні школи бойового гопака, окрім техніки двобою, вивчають українські національні традиції та обряди, опановують мистецтво співу і танцю, гри на музичних інструментах. Гопаківці виховуються на засадах державницького патріотизму та загальнолюдської моралі, поваги до старших та пошани до своєї історії. Бойовий гопак пропагує серед підлітків та молоді відмову від куріння, алкоголю та наркотиків, відтягує їх від злочинного світу, сприяє швидшій та ефективній соціальній адаптації молодого покоління.

Варвара Горова, "Дзвін".

"Операція Декомунізація". У продовження теми

Старовинні багатовікові Черкаси за чверть віку української Незалежності так і не стали топонімічно самодостатнім містом. Таким, як це місто було протягом семи віків, доки червоно-комуністичні назви не запанували. Лєніни-калініни-котовські-люксємбурги досі висять над нами...
   Мало того,  з часів ІІ світової, а ще більше - за 60-80-ті роки місто залишилось без архітектурних пам'яток, з якими Черкаси були нерозривно пов'язані...
   А на місцевих телеканалах я спостерігаю відношення міського населення до нещодавнього рішення громади про перейменування вулиць в Черкасах. І млосно мені стає від такого відношення черкащан  до справи очищення міста від імен людожерів у назвах наших вулиць.
   До вашої уваги думка члена топонімічної комісії, молодого громадського діяча Черкас Антона Ведули.

    Перейменування відбувається згідно з Законом України "Про декомунізацію". Зміна назв вулиць, що мають комуністичні назви, насамперед є символічним кроком для позбавлення від того минулого негативу, імен чекістів, більшовиків, які спалювали і грабували місто під час громадянської війни.
  Крім того, тут працює принцип "як корабель назвеш, так він і попливе". Дуже показовою є ситуація з пам’ятниками Леніну. Ті регіони, де їх не демонтували під час Революції гідності, або окуповані російськими військами, або є місцями ведення бойових дій. А там, де люди зрозуміли, що сучасній Україні та пам’ятникам комуністичному вождю, як то кажуть, не по дорозі – панують мир і стабільність. Статуя Леніна є своєрідним маркером. Така ж ситуація і з вулицями.    Завдяки старим назвам, наше місто набуде більшої індивідуальності. Адже вулиця Фрунзе чи Волкова є у багатьох містах України. А з істинно черкаською Верхньогоровою чи Гостромогильною ми можемо справді відчути дух наших рідних Черкас.
     Найгучнішим під час громадських обговорень стало перейменування вулиці Волкова на Гостромогильну... Люди просто не знають історії та значення слів. Слово "могила" в українській мові означає "курган" або "насип". І на тому місці дійсно похований один зі скіфських місцевих царів, там дійсно був курган, і ця назва протрималася протягом тривалого часу. Але жителям цієї вулиці не подобається слово "могила" в назві, вони вважають, що це негативно на них впливатиме. Проте у столиці є Києво-Могилянська академія... Незважаючи на таку назву, один із найпрестижніших ВНЗ в Україні...
     Щодо вартості перереєстрації вулиці, то, по-перше, все це оплачує держава, а по-друге, змінювати документи чи прописку не потрібно. В паспорті залишається штамп із вулицею Леніна, хоча по факту це вулиця Небесної сотні. Документи слід змінювати лише за умови передачі в спадок, обміну чи продажу квартир. Людям, які вже написали заповіти щодо нерухомого майна на вулицях, що перейменовуються, документи також змінювати не потрібно. 

За що я помер? (З ФБ)

Наприкінці травня 2014 року я загинув під Волновахою, аби вже в червні наш Головнокомандувач надав наказ про одностороннє припинення вогню.
Я загинув в Зеленопіллі, аби СБУ за викуп відпускала заколотників.
Я загинув під Щастям, аби Геннадій Москаль мав заробіток з контрабанди.
Неподалік Амвросіївки осколок перебив мені артерію, щоб за півтора місяці могли відбутися переговори у Мінську.
Після катувань мене розстріляли у підвалі сєпарів і я радо пішов на смерть заради того, щоби взимку 14-15 років моїм побратимам забороняли використовувати артилерію.
Я похоронений під завалами Донецького аеропорту, аби в лютому 2015 року відбувся Мінськ-2.
Я згорів у “бетері” під Дебальцевим, аби зустрічі у Мінську стали регулярними та на них Україну представляли Кучма та Медведчук.
Я загинув при взяті села Широкине, бо дуже хотів бачити там демілітаризовану зону...
Я загинув за особливий статус Донбасу.
Я помер за зміни до Конституції.
Я пожертвував собою заради запропонованої нашим Президентом “програми децентралізації”.
Я назавжди залишив дружину та дітей задля чергового відведення озброєння.
Мене було вбито під час перемир'я.
Я пішов на війну і я воював там не за перемогу, а за поразку, не за звільнення або приєднання земель, а за їхню здачу, не за здобуття незалежності чи збільшення геополітичної ваги, а за обмеження власного суверенітету, не за славетні сторінки в історії, а за ганьбу, якої та сама історія ще не знала.
Я загинув за те, щоб "мирний план" імплементувався й надалі.
Я загинув за те, щоб мої близькі та друзі не могли знайти відповідь на питання мого сина: "За що загинув мій батько?"