Посвята в козачки онуки автора "Холодного Яру", Лялі Лісовської.
Минулого понеділка, на другий день після свята Покрови до мене звернувся знайомий депутат Черкаської міської ради з проханням допомогти у роботі двом міжнародним спостерігачам з США. Я погодився і за годину депутат приїхав з одним з цих спостерігачів. Ним виявився українець, що народився вже за океаном, Олесь Балабан, син вояка Армії УНР. З Лесем Ьалабаном.
При подальшій розмові ми вияснили, що його батько у 1917-1921 р.р. боровся за Україну пліч-о-пліч з моїм дідусем. Навіть, коли я продивився матеріали про унеерівську армію у книзі Ярослава Тинченка "Офіцерський корпус Армії УНР", то побачив, що прізвища, імена та військові звання наших предків містяться у двох із спільних списків - спискові старшин, одночасно зарахованих на дійсну українську військову службу та у реєстрі нагороджених хрестом Симона Петлюри за участь у збройній боротьбі за державність України під проводом головного отамана Симона Петлюри 1917–1921 рр.
Хрест Симона Петлюри
Та найбільш вразило мене повідомлення пана Олеся про те, що, з ним до України приїхала онука автора книги "Холодний Яр" Ю.Горліса-Горського (Городянина-Лісовського) Ляля Лісовська і вони мене просять супроводити у їхній поїздці наступного дня до Чигирина.
Отже, наступного дня ми вирушили на Чигиринщину. Пані Лялю ми повинні були забрати у Медведівці, де вона зупинилася у знайомої. Там я її побачив уперше. Мене вразила ця жінка з першого погляду - своєю статурою, очима, відкритим, світлим обличчям. По дорозі вони мені повідали, що двома днями раніш, під час святкування Покрови у Холодному Яру, Лялю Лісовську було посвячено у козачки. Вона прагнула цього вже другий рік — і не погоджувалася на титул Берегиня, бо так само як і дід, хотіла взяти до рук шаблю. Зрештою, для Лялі Лісовської зробили виняток: 14 жовтня біля холодноярського храму Петра Багатостраждального (Калнишевського) неподалік від дуба Залізняка Ляля Лісовська стала на одне коліно перед отаманом “Вільного козацтва Холодного Яру” Олегом Островським і малиновим козацьким знаменом, поруч з яким майорів і чорний з написом “Воля України або смерть”, під яким воював Горліс-Горський.
Отаманова шабля на плечі, окроплення свяченою водою від отця Василя Циріля і навіть удар нагайкою по спині від осавула Юрія Ляшка — все було як у звичній посвяті в козаки. Звісно, нагайкою тільки легше пройшлися. Тож віднині Ляля Лісовська — холодноярська козачка. Цю радісну звістку отримають її друзі й знайомі у Великобританії, а також мама з бабусею.
Забравши славну козачку Лялю з Медведівки, ми відправилися до Чигирина. Там вона попросила підвезти її до Храму, де їй захотілося побувати на службі Божій, а опісля служби ми направились до міського будинку культури, де були присутніми на репетиції народного фольклорно-етнографічного ансамбля "Козачка". Співочі козачки не залишили байдужими нікого з нас: особисто я чи не вперше в житті прослухав віночок з українських народних пісень, та не просто народних, а народжених на цій, багатій своєю історією Чигиринській землі.
Так, час від часу тісно спілкуючись, ми провели цей день. Ляля поділилась зі мною своїми планами на майбутнє, мріями. Але про це дещо пізніш, не сьогодні...
А наступного дня славна козачка вже вирушила до одного з холодноярських сіл на кінну прогулянку...
Немає коментарів:
Дописати коментар