ЗАЯВА ПРЕДСТАВНИКІВ УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАД В КРАЇНАХ ЄВРОПИ НА ПІДТРИМКУ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ 24 листопада 2013 року

Як повідомили мені щойно, у містах різних країн Європи сьогодні відбулись мітинги з приводу зриву Україною підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом. Учасниками  мітингів було ухвалено спільну резолюцію з цього приводу. Текст резолюції наводжу нижче.

Фото: Анатолій Панченко, Лісабон, Португалія.

Ми, представники українських громад країн Європейського Союзу , з великим обуренням та занепокоєнням сприйняли новину про фактичну відмову уряду України продовжувати процес євроінтеграції та зрив підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом.
Країни, які ми представляємо, є членами Європейського Союзу. Тому з усією впевненістю можемо говорити про незаперечні переваги членства у цій структурі, в якій сповідуються загальнолюдські  демократичні цінності. Перш за все – це  верховенство законів, дотримання прав людини і демократичних свобод громадянського суспільства.
Ми засуджуємо непослідовну політика українських владних структур, які впродовж тривалого часу декларували курс на євроінтеграцію, а в переддень історичного Вільнюського саміту відмовилися від підписання Угоди про асоціацію, чим фактично ввели в оману громадян України та українців у всьому світі.
Ми розцінюємо таку політику влади, як шлях до зради національних стратегічних інтересів українського народу.
Ми висловлюємо свою солідарність з усіма демократичними силами в Україні та у всьому світі, які підтримують курс України на інтеграцію з Євросоюзом. Долучаємо свої голоси до голосів багатьох тисяч прихильників євроінтеграції, які зараз лунають у Києві та інших українських містах та селах.
Ми вимагаємо негайного повернення влади України до переговорів з ЄС, покарання винних у призупиненні євроінтеграції та підписання Угоди на саміті у Вільнюсі!

Християнське товариство українців в Італії, Голова Олесь Городецький
Спілка украінців у Португаліі , Голова Павло Садоха
Асоціація «Джерело Світу», Голова Борис Кучерас 
Спілка українців Алгарве, Голова Ігор Корбеляк
Від Українсько-португальського освітньо-культурного центру "Школа ім. Т. Шевченка" м. Фару, Директор  Наталя Дмитрук
Український культурно-освітній центр «Дивосвіт» - Директор Володимира Кіяк
Українці в Каталунії "Червона калина" - Голова , Володимир Петрущак
Об'єднання Українських Організацій у Німеччині – Голова Роман Рокицький
Українська Громада Іспанії «За права, честь і гідність українців» - Голова Юрій Чопик
Асоціація українців Кантабрії " Оберіг" - Президент  Марія Курницька
 Асоціація українців регіону Мурсії  - Президент  Лариса Пономаренко
Асоціація батьків та вчителів " Українська Родина" Президент Стефанія Шевцова
Асоціація  "Надія" та "Святого Архангела Михаїла" у Бреші (Італія) - Галина Сторожинська
Асоціація ОЧІ (Organizzazione Cittadini Immigrati) Сарденія ,Італія - Володимир Степанюк
Іспансько-Українська Асоціація "Міжнародний прогрес і людство" - Голова  Лариса Ратич

Вночі у Черкасах ДАІшники вийшли на розбій

Сьогодні уночі на Митниці безпосередньо на стоянці, що охороняється, міліція понівечила той самий агітавтобус штабу Леоніда Даценка, який напередодні намагалася забрати на штрафмайданчик начебто “за відсутність бризковиків”.

Під виглядом оперативної перевірки посилена “бригада” ДАІвців вдерлася на територію стоянки. Жодного документу при цьому охороні, яку фактично заблокували у її приміщенні, представлено не було.

Як наслідок після рейду лише з автобуса опозиції були зірвані обидві номери,  сама автівка по-варварськи понівечена, відкрита і спустошена.  Із салону зникли УСІ намети “Батьківщини” та друковані агітматеріали.

Така ж сама доля чатувала і на агітавтобус кандидата у нардепи Миколи Булатецького, який анологічним способом був розкурочений на казбетівській стоянці.

Насамкінець, автівку одного з членів “Свободи”, якою він та його однопартійці мали рушати вранці на Київ просто у власному дворі заблокували службовим ДАІшним автомобілем.

Лідери черкаської опозиції на народні депутати, що прибули на місце подій заявляють про здійснення справжніх розбійних нападів проти них і покладають відповідальність за це на губернатора області Сергія Тулуба та керівництво міліцейського главку.

Юристи штабів кандидатів готують звернення у прокуратуру, а нардепи будуть подавати відповідний запит Генпрокурору.

Влад Брова

Черкаси вшанували жертв Голодомору.

 Сьогодні, 23 листопада, у Черкасах було проведено вшанування жертв Голодомору, який було сплановано й здійснено московсько-комуністичною владою в Україні. Минуло  80 років цьому прояву Геноциду.
  Мною вже в багатьох щорічних заходах з вшанування цього загальноукраїнського лиха було акцентовано й підкреслено, що таку зброю масового знищення  було вигадано ніким іншим, як большевицькою владою. Жодна Хіросіма не мала таких результатів у винищенні народу.
  А сьогодні в Черкасах до заходів зі вшанування жертв цього прояву Геноциду узяли участь як громадські діячі, керівники місцевих партійних організацій, так і предстоятелі наших, УКРАЇНСЬКИХ церков - УПЦ (КП) та УАПЦ. Владики Іоан, Іларіон, підкреслювали, що тоді, 80 років тому, відбувся геноцид. І ми просто зобов'язані зберегти пам'ять про невинно загублені життя мільйонів українців.
                                                                    Однак скорботний настрій порушив потужний рев стадіону, із дудками і речівками, бо влада влаштувала сьогодні… футбольний матч. Попри те, що сьогоднішній день – є днем жалоби.
   Нижче - фотозвіт про захід.

Ригів - у вогонь!

 
Як пересічний українець, я сьогодні взяв участь у ході за європейські цінності, за вибір українців, за гідне наше майбуття.
 Щойно вирішив переглянути на повідомлення усіх, яких тільки можливо, ЗМІ - що і хто має висказати з приводу вибору України.
  Дещо й побачив.
 Почну з того, що, для прикладу, годований з деяких годівниць сайт "Про все", відповідально наголошує: "... взяло участь у заході близько 600 чоловік..."
  Як на мене, 600 - це вже неабияка кількість. Але, якщо взяти до уваги реальну кількість - більш ніж  1 000 чоловік, то це вже про щось каже.
  Тож, запрошую прогянути все, що відбувалось сьогодні.http://dzvin.org/evromajdan-po-cherkasky-bondarenko-datsenkom-zajihav-v-oda-a-bulatetskyj-vidspivav-tuluba-povnyj-fotozvit/
  А про  решту подій спробую розповісти сам:
  Від початку ходи і до її кінця я з однодумцем і товаришем  ніс транспарнт, який містив наступне: "Янукович, ми - не бидло!" Але, не донісши цього транспаранта метрів 10-ти до місця проведення заходу, якась тваринка вирвала його у мене з рук   і дуже прутко втікла від нас. Коли ми кинулись навздогін цій тваринці, міліція старанно відтіснила  нас від дрібної решти присутніх на риг-і-анальних заходах.
  Бачу,  в черговий раз, що ці риг-і - анали нас досі бояться, не хочуть жодного спілкування з опозиційною думкою, готові бути забарикадованими за сімома замками, за сотнею охоронців - та й хрєн з ними. (вибачаюсь, що російською)...
  Закінчилося тим, що, після того, як риг-і-анали вирвали у мене з рук наш транспарант, то я вирішив спалити прапор партії ригів.
  ПРоцес спалювання мало хто побачив, решту побачите самі.

"До коняки біжать голодні люди й починають різати її ще живу"

                                                                                    Мій добрий знайомий, журналіст "Газети по-українськи" Юрій Стригун родом з Тального, що на Черкащині. Ось такий матеріал він приготував до 80-х роковин вшанування жертв Голодомору.
  

— Голод запам'ятався добре, бо перед тим був НЕП і нове лихо вражало своїм контрастом, — розповідає 92-річна Олена Савченко з міста Тальне на Черкащині. — У центрі Тального єврейські жінки торгували цукерками. За рік до голоду, влітку, торговки посідали біля своїх хат у холодку й запитували українців, які поспішали на поле: "Ой, вей мір, і коли ці вже ваші жнива закінчаться?".

І вони закінчилися. Кажуть, що 1932‑го був неврожай. Брехня. Пшениця вродила гарна. Майже всі в Тальному обмолочували снопи молотаркою — тягали від хати до хати. Намолочену пшеницю виносили на горище. Батьки раділи. А за два дні прийшла повістка — здати половину хліба. Батько тільки зітхнув. Мовляв, нам вистачить і половини. Однак згодом прийшли активісти й вигребли решту.

Настала осінь. Поле не засіяли, бо не було чим. Та й навіщо, як урожай все одно не твій? Худобу збували, бо казали, що все одно заберуть. Батько працював на цукрозаводі, тому нам лишили квасолю, картоплю й буряки.

Голодні люди йшли на все. Почалися повсюдні крадіжки. З'явилися чутки про випадки людоїдства. У мами були черевики з високими халявами й чоботи на каблуках. Чоботи обміняли на буханку хліба, а черевики — на кіло борошна.

Весною із села Соколівочки прийшов мій двоюрідній брат Микита. ­Брудний, змучений. Каже, тато помер, а ­згодом і брат Василь. А баба й мати — вже не встають. Моя мати нагріла води, помила його. Він стояв у ночвах — ноги й руки, як патики. Шия, як нитка. Тільки живіт пухлий, як барабан. Мені було страшно, і я вискочила з хати.

Одного разу побачила, як чоловік віз під гору парою коней жом. Одна падає — він її батогом. Вона через силу встає і знову падає. Дядько випрягає доходягу й везе далі однією. А до живої біжать голодні люди й починають різати ще живу. Конячина дивиться і сльози капають. Роздерли на шматки. Більшого жаху я в житті не бачила.

У селі все заросло бур'яном. Багато старців бродили від хати до хати й просили їсти. Особливо на ринку в базарні дні. Там часто співав сліпий лірник:

"Устань, Ленін, подивися,

як ми тепер розжилися,

Хліба нема, хата боком,

коняка з одним оком".

Ми врятувалися, бо в нас була корова. До Різдва 1933-го батько приховав порося. Часом ми, малі, крали цукрові буряки з возів. Прибивали на кінець палиці гвіздка і стягували. Бувало, отримували батогом від їздового. Мати терла буряки на мілкій тертці й ставила в піч.

У нас отелилася корова, ми з сестрою носили молоко у Соколівочку за 7 кілометрів від Тального — до Микити й баби з тіткою. Бабуня померли, а тітка Федора з Микитою вижили.

У ті роки відзначали 7 листо­пада й 1 травня. Спочатку всі йшли на мітинг. А після нього учнів змушували ве­ликою колоною дибати вулицями Тального. Партійні товариші вигукували: "Слава Сталіну!", а ми вслід мали кричати "Ура!". І так цілісінький день до вечора. Верталися стомлені, голодні. Якщо йшов дощ, то й ще й брудні.
   

— Моя мама — покійна Ярина Мицик — добре пам'ятала голод і написала про це книжку, — розповідає директор музею історії хліборобства в райцентрі Тальне на Черкащині 70-річний Вадим Мицик.
— Їсти людей у селі Вишнополі Тальнівського району почали взимку 1932 року. Хлопці Грицько Футуран зі своїм товаришем Женею Жаруном збиралися йти на цвинтар рвати берестове листя. Пустився дощ, і Женю мати не пустила. Гриць пішов сам і додому не повернувся. Хтось сказав, що бачив, як Іван Франчук завів хлопця до будинку заїжджої сім'ї Гальпрейтухів. Батьки пішли в сільраду, прийшли з обшуком. У підпіччі знайшли шість людських голів. Мотря Гальпрейтух зізналася, що Франчук приводив людей, вони прив'язували їх до жердки, і вона ножем випускала з жертви кишки. М'ясо рубали, солили і складали в діжку.
Весною 1933-го в сім'ї Проценків із гречаної полови напекли маторжаників. 6-річний Петро хотів узяти одного. Дід Петро побачив і побив онука. Дитина забігла за 20 кілометрів у село Роги до тітки Ганни Дорошенко.
Мати Марина шукала малого скрізь. Зайшла й у Роги до родичів. Ганна призналася, що з'їла хлопчика, а кістки закопала під полом. Марина почала просити, щоб та віддала останки. Ганна відкопала й віддала кілька кісток. Мати замотала їх у хустину й усю дорогу до Вишнополя обливала слізьми. Рештки сина закопала під грушею і насипала могилу. Дід Петро зібрав усю родину, сів на перший поїзд. Зійшли аж на кінцевій станції — у Ленінграді. Відтоді живуть там.
Олександра Рябенко з'їла своїх дітей Лукію і Петра. Домника Діхтяренко з людського м'яса робила котлети й продавала в сусідньому Легедзиному.
Микола Довгошия підсковзнувся на слизькій після дощу землі й упав. Піднятися не зміг. Коли люди поверталися з поля, тіло мертвого в кількох місцях було вирізане.
1932 року у Вишнопільській школі були три п'ятих класи, в яких навчалися по 40–45 дітей. Сьомий клас закінчили 28 учнів. Решта померли від голоду.

Міліція чекала в хаті
— Не їжте мене, тато. Я вам ягідок нарву, колосків назбираю, — просив 5-річний хлопчик батька. Він побачив, що той виніс із хліва косу, якою зарізав двох старших дітей. Сховався на верхівці черешні. Батько дістав його з дерева, із дружиною з'їли останню дитину.
Цю історію розповіла жінка з Вінниччини. Її батько Арефа Хавруцький під час Голодомору був головою сільради. Йому доносили про випадки людоїдства в селі, він мав повідомляти районну міліцію.
У червні діти об'їдали ще зелені ягоди. Вистеживши дівчинку за селом, яка залізла на черешню, чоловік узяв косу й мішок і ніби пішов по траву. Дочекався, коли дитина злізе з дерева, відрізав косою голову й склав у мішок. Хтось це побачив і переказав голові сільради. Доки чоловік прийшов додому, міліція вже чекала в хаті. Мати дівчинки побачила дитину, розрізану на шматки, і вмерла за три дні від серцевого нападу.

 
Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/ukraine-newspaper/_lyudojidi-viddali-materi-kistki-sina/411234">Gazeta.ua</a>

"Акацію сушили, розтирали і млинці припікали"

У селі Побережне на Вінниччині від голоду померли близько 100 людей.

— У ясла тільки мене взяли, бо нічим було дітей годувати. Старша сестра Мотря ходила у школу, а бабця дивилася за меншою Ганною. Батьки ходили працювати по радгоспам, щоб якийсь кілограм крупи заробити, — згадує місцева 86-річна Анастасія Бойко. — Було таке, що зерно сховали в горщику, а тут бригада прийшла податок збирати. То знайшли й забрали. Прийшлося йти батькам віяти солому зі скирти, щоб якусь зернину знайти. Гнилу картошку шукали на полі, мерзлі буряки. Акацію сушили, розтирали і млинці припікали.

Батьки їздили в селище Вороновиця, що за 5 км від Побережного, міняли на продукти килими, рядна, хустки.

— Було дуже опасно туди їздити, бо по дорозі могли обікрасти або вбити, — додає Анастасія Яківна.

Тетяна ЩЕРБАТЮК

______________________
                                                                                                                               Юрій СТРИГУН
                                                                                                           Джерело: "Газета по-українськи"

Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/ukraine-newspaper/_do-konyaki-bizhat-golodni-lyudi-j-pochinayut-rizati-jiji-sche-zhivu/526646">Gazeta.ua</a>

Доньку Горліса-Горського збираються депортувати з України.

Ось таким ми пам'ятаємо українського військового і громадського діяча, письменника, старшину армії УНР Юрія Городянина-Лісовського, або, як його пам'ятає українська патріотична спільнота, Горліса-Горського. Саме під таким авторством запам'ятався твір "Холодний Яр", де автор описав свою присутність у часи "Холодноярської республіки", його спільну з нашими земляками боротьбу з більшовицько-московськими загарбниками.
   Минулого року доля нагородила мене знайомством з онукою цієї людини.
  А ще через півроку я мав щастя зустріти й провести Холодним Яром доньку письменника-патріота Лесю Лісовську.

 Леся Янг-Лісовська біля пам'ятника татові.

Аж ось учора я отримую повідомлення з Нью-Йорка від сина однополчанина мого діда -  Олеся Балабана та онуки Горліса-Горського Лялі Лісовської про те, що, виявляється, донька Юрія Горліса-Горського, яка нині мешкає у Львові, Леся Янг-Лісовська, не може отримати вид на проживання в Україні лише тому, що не може довести, що її батько народився в Україні. А в інакшому випадку її буде депортовано з України.
   Я нині не можу скористатися друкованою енциклопедією, але з доступних відомостей в інтернеті читаю: "Юрій Горліс-Горський — творчий псевдонім Юрія Юрійовича Городянина-Лісовського , народився 14 січня 1898, с. Демидівка на Полтавщині" .
  Що, яких додаткових даних очікує ця влада, ці органи, ці вимагачі чогось солоденько-шуршащого до своїх кишень, від хворої літньої жінки, яка в Україну приїхала ні для чого іншого, як віддати залишок свого життя на справу подальшого поширення та вшанування пам'яті про свого батька, підкреслюю, справжнього громадянина України?
  Донька пані Лесі, Ляля, також переймається долею неньки, але реально  допомогти у вирішенні цієї справи не може, адже народилася у США, останнім часом там мешкає, хоча також збирається оселитися в Україні, а саме - в одному з сіл Холодного Яру.


Ляля - художниця, мистецтвознавець, вчитель-культуролог, але ще з минулого року я знаю, що вона готова закинути фахові професійні зайняття заради того, щоб десь тут відкрити дитяче навчання художньому мистецтву. Та ще має ця жінка якийсь не до кінця відомий мені мистецький, художный, творчий "Холодноярський проект".
   Отож, закликаю усіх небайдужих допомогти пані Лесі у її праві отримати вид на проживання в Україні.
   Під час останнього відвідання міграційної служби (а тяганина продовжується рік) їй повідомили, що у разі ненадання нею протягом 4 днів офіційного підтвердження народження батьків в Україні, її буде негайно депортовано.

Чорнопіарники помилилися в росповсюджувачах-заробітчанах.

Відкриваю сьогодні вранці двері зі свого помешкання і бачу ось таку картинку в під’їзді.

Ну, думаю, ща ж це за преса, яку таким чином “розповсюдили”?
Підняв один примірничок. Роздивляюся.

Відразу все стає для мене на свої місця:
По-перше, листок не має жодних вихідних даних.
По-друге, що не матеріальчик – суцільні брехливі вигадки.
По-третье, персоналія натхненника авторів цієї пасквілинки прямо випирає на поверхню: ну хто, як не Герой України кавалер масонського ордена Станіслава Сергій Тулуб особисто розпочав гоніння на Леоніда Даценка, першим звинувативши його в антисемітизмі?
Ну і, нарешті, останнє: помилилися ви, нешановні обруднювачі честі гідної людини у виборі розповсюджувачів безкоштовної альтернативи туалетному паперу – неналежним чином вони його розповсюдили. Тепер люди навіть для такого утилітарного застосування не піднімуть з брудної підлоги цих папірців…