Веселощі, які мали відбутися у День жалоби перенесено.

Сьогодні з ранку отримав інформацію, яка додала оптимізму. Як результат матеріалу цього блогу, дзвінок від представника організатора "дуже смішної комедії", у якому мені було повідомлено, що виставу перенесено на понеділок.
    З цього приводу я вже почав домовлятися з представниками черкаських ЗМІ про прес-конференцію, на якій буде присутній і один з головних виконавців Анатолій Пашинін.

   Так, насправді, Анатолій нині є в немилості у росіської влади. Від нього я дізнався, що актор залишився без роботи, перебуває в крайнє важкому матеріальному становищі. Але, разом з тим, не є гідним кроком його участь у комедійному лицедійстві в день, коли Україна вшановує своїх полеглих героїв. У даному випадку - Небесну сотню.
  Загалом, вважаю, ми порозумілися.
  Тож, у понеділок, 24 листопада, об 11-00 у приміщенні обласного драматичного театру відбудеться прес-конференція. Запрошуються усі бажаючі представники ЗМІ.
  Також вже домовлено з Черкаською ОДТРК "Рось" про телеефір з акторами  у понеділок. На черзі - домовленість з редакцією радіо "Рось".

Як в Черкасах згадуватимуть голодомори.

План заходів в Черкасах на День вшанування жертв голодоморів.

22 листопада в нашій державі відзначається День пам’яті жертв голодоморів. З нагоди цієї скорботної дати у Черкасах відбудеться ряд заходів.Програма заходів на суботу 22 листопада:
15:00 - Молебень за вбитими і загиблими біля пам'ятного знаку жертвам Голодоморів в Соборному парку (вул.Смілянська навпроти Центрального стадіону)
15:30 - 16:00 Пам'ятна хода до Театральної площі
16:00 - Всеукраїнська хвилина мовчання, виступи істориків та організаторів вшанування
16:15 - 16:30 Формування пам'ятного хреста з лампадок на Театральній площі
16:30 - 17:00 Народне віче на Театральній площі в честь річниці Черкаського Майдану. По закінченню заходів драматичний театр запрошує на перегляд вистави за романом Івана Багряного "Сад Гетсиманський".
Цього ж дня о 17.00 у Черкаському міському Палаці молоді відбудеться благодійний концерт "Елексир життя".
Впродовж тижня в бібліотечних закладах міста тривають тематичні виставки, презентації, відкриті лекції, інші публічні заходи, які сприяють донесенню до учнів, молоді та студентів об’єктивної інформації про трагічні події української історії.

Чорнокрилля сьогодні пролетіло над Черкасами

Анонсоване напередодні сьогодні відбулось!
    Юрко Прокопчук  з дружиною, заслуженою актрисою України Наталкою Мамалигою та митцями-побратимами поетом Олексою Юріним і учасником гурту "Печворк" Олексою Хуторним, журналісткою-блогером Інною Ємець та отцем Василієм з УПЦ КП, учора ввечорі приїхали зі Сходу, де давали концерт для бійців ІІІ (афганської) роти батальйону "Айдар". До речі, батальйон цей - саме вихідці з Майдану.
   Нижче - світлини зі Сходу:     

 Отже, приїхавши з такої далеко не туристичної поїздки, Юрко вже сьогодні  в обід  був з інструментом в Черкаському Будинку вчителя.
    До залу закладу прийшли подивитись-послухати люди різного віку. Може й смаки у глядачів були різними, але слухали усі з однаковим настроєм. Ну, хіба що за виключенням двох юнаків, що сиділи, як на зло, позаду мене і увесь час про щось шепотілися...
   І все ж моновистава пройшла на одному диханні як виконавця, так і присутніх в залі.

   Велика подяка тобі, Юрчику, від вдячних глядачів!

21 листопада Черкаси молитимуться за Україну. Попри опір директора театру.

Як раніш вже я повідомляв, директор Черкаського обласного музично-драматичного театру у День, коли Україна вшановуватиме полеглих героїв Небесної сотні, вирішив надати сцену театру для заїжджих масковскіх ґастєй, які презентують черкащанам  "очєнь смєшную камєдію".
   Звичайно, що творча група театру у складі акторів, режисерів, працівників інших підрозділів не могла залишитись осторонь такого ганебного кроку адміністрації і вирішила у цей день о 18-00 на сходах центрального входу до театру провести  концертну програму "Молитва за Україну", присвячену Дню Гідності й Свободи".  
    Що ж стосується директора театру, то питання стосовно знаходження його на цій посаді, буде розглянуте на найближчому засіданні гуманітарної комісії при Черкаській ОДА та відповідна інформація буде надана до кадрової (читай - люстраційної)  комісії Громадської ради ОДА.

Директор Черкаського обласного академічного УКРАЇНСЬКОГО музично-драматичного театру Володимир Осіпов (до речі, українською вони не розмовляють.  По-руські їм какось льогше).
  

Інтерв'ю з молодим кримським режисером, який знайшов прихисток в Черкасах

Яр Левчук (Ярослав Карпець)
Внаслідок безглуздої і людиновбивчої політики Володимира Путіна стосовно України багато людей загинуло, тисячі сімей зруйновано, сотні опинилися в статусі біженців. Після приходу в Крим російських окупаційних військ та запровадження совкових порядків, молодий кримський режисер Антон Романов був змушений тікати з півострова, полишивши дім, театр, рідних та друзів.  Прихисток знайшов у Черкаському обласному музично-драматичному театрі, де й працює зараз під керівництвом художнього керівника Сергія Проскурні. У рамках проекту «Черкаська театральна лабораторія» та III фестивалю молодої режисури імені Леся Курбаса глядачі побачили його виставу «Історія про людину, з якою трапилася історія». Про творчий розвій у нових реаліях ми з Антоном поговорили після його нашумілої читки п’єси «Бургомістр» у Львові.    
- Антоне, чим зараз живуть ваші кримські родичі, колеги, друзі?

- Складно говорити про життя в Криму сьогодні. Багато моїх друзів та колег просто виїхали. А ті, що залишилися вчаться виживати в нових умовах. Розповідати про кожного окремо не хочу та не можу із зрозумілих причин. Але життя в Криму сьогодні не цукор… Півострів повернувся на 50, а то і більше років тому.

- Як ви адаптувалися до Черкас? Як керівництво театру та трупа сприйняла молодого режисера з Криму?

-  Мене, в прямому сенсі, врятував цей театр і особисто Проскурня Сергій Владиславович. Він запросив мене до Черкас, запропонував роботу і житло. Я вже встиг зробити дві вистави: «Сніданок з ворогом» та «Історія…». Це чудовий театр, готовий до експериментів, відкритий для молодої режисури та нової драми. Мені взагалі здається, що цей театр сьогодні один із найкращих театрів у країні. І не тому, що я там працюю, а тому, що мало хто сьогодні може похвалитися таким рівнем постановок та  надзвичайно сучасними виставами. А проект «Черкаська Театральна Лабораторія» взагалі єдиний у своєму роді. Інші театри, мені здається, мають сьогодні брати ці інновації на озброєння.

- На III фестивалі молодої режисури імені Леся Курбаса була представлена репетиція комедії «Історія про людину, з якою трапилася історія». Вона створена разом із харківським драматургом Кірою Малініною. Розкажіть детальніше про вашу творчу співпрацю.

- Це не перша моя вистава за творами Кіри. Перша була «Очі блакитного собаки», яку я зробив у Сімферополі та в Києві (Київський академічний молодий театр – Авт.). Кіра справжній театральний митець, яка не боїться експериментувати, змінюватися та шукати щось нове. І це дуже цінно сьогодні. Бо багато хто, зробивши щось справді чудове, стають заручниками власного успіху та починають копіювати самі себе. Кіра не з таких. І кожного разу це сюрприз, мабуть, навіть і для самої Кіри. Сподіваюсь, що мені пощастить зробити з нею щось іще.

- Театральні критики на обговоренні спектаклю назвали вашу комедію постмодерною. Наскільки згодні із таким формулюванням? І хто в Україні ставить спектаклі в постмодерному стилі? Ваше ставлення до такого виду театру.

- Можливо, я не дуже вміло оперую термінологією. Але мені здається, що це вже не постмодерн і взагалі, що постмодерн помирає і зараз це все вже щось нове. Можливо, це вже пост-постмодерн… Бо насправді вистава в якомусь сенсі і про постмодерн і про посттеатр загалом. Це вже погляд зі сторони на театр загалом та його роль у сучасному світі та в Україні. Я б не ризикував говорити про якийсь конкретний жанр у виставі, бо там їх декілька і це одна з особливостей. Це, як і написано у афіші, репетиція під час якої ми пробуємо зробити жанровий колаж, не затримуючись на чомусь конкретному. Бо це тут не головне. Можливо, хочу сказати, що постмодерн - це в якомусь сенсі пост- жанровий час, але все ж таки постмодерн це також і жанр.

- Назвіть українських театральних режисерів, які на вас уплинули? І що саме вони дали вам у творчих пошуках?

Ну, по-перше, це мої педагоги, їх у мене було достатньо багато. Але більш за все хочеться відзначити Галину Джикаєву, яка, мабуть, і зробила мене режисером, котра є моїм наставником і по cьогодні.

По-друге, зараз я вже вчуся більше у своїх колег, молодих режисерів. Це ціле покоління надзвичайно талановитої молоді. Всі ми різні, але назагал у нас є щось спільне. Якась окрема мова сучасного українського театру. Також надихаюсь двома різними, але неймовірно талановитими режисерами. Це Влад Троїцький та Андрій Май. А саме вистави: «Дах День» - «Дах ніч», «Собача будка» (В.Троїцький), «лЕ29 дЕ31нЕ 30ц», «Кома», «Господар кав’ярні» (А. Май). Ці вистави змінили мене як постановника. Це якийсь інший театр, який ще не дуже розвинутий, але він мені більше подобається. І саму в цьому напрямку планую сьогодні шукати та рухатися далі.

- Чи згодні ви з тезою, що в режисуру йдуть працювати люди з психічними відхиленнями?

- Взагалі психічно здоровий художник це дуже дивно. Так, всі ми з «прибабахами». Але це чудово. Світ від цього стає яскравішим.

- Чи бажаєте повернутися додому? На вашу думку, як вирішити політичну кризу в Україні?

- Так, звичайно, бажаю. І обов’язково повернусь. Питання тільки в часі. А як віришити… Не знаю. Мабуть, треба починати із себе. Бо криза є також і в нас самих. А світ навколо буде змінюватися сам. Потрібно дати приклад та бути терплячим. Хоч це і дуже складно. (І ще треба вбити путіна, як колись гітлера).

- Розкажіть про дискусію навколо вашої читки п'єси «Бургомістр» у Львові?

- Так, із приводу дискусії навколо читки «Бургомістра» у Львові. Насправді, я не очікував, що львів'яни сприймуть цю читку добре. Тому, що вона зачіпає дуже болючу тему відповідальності кожного з нас. Так сталося, що нас виховували як націю жертву. Але насправді, то не завжди було так. І зараз нам дуже важко буде признатися, що деколи ми також були катами. Взагалі, на мою думку, нема націй без гріха. Є нації, які мають мужність зізнатися в цьому, і є ті кому забракне для цього сміливості. І тут більше питання: чи готові ми нести відповідальність за гріхи України, чи ми, як російська федерація, будемо все заперечувати? Звичайно, це складно і болісно, але ми маємо це зробити. І, до речі, глядач у Львові, який був на читці, виявився досить мужнім. Більшість із них визнало ті події, про які ми говорили у виставі (у Львові в 1941 році упродовж 3 днів погромів за різними оцінками було знищено близько 7 тисяч євреїв – Авт.) й визнали нашу відповідальність за це. Звісно, на виставі були присутні ті, хто хотів усю відповідальність покласти тільки на ОУН і говорили, що ми не мусимо відповідати за них. Але навіть якщо вони і праві з приводу ОУН (а я не згоден із цим), то все одно ми також несемо відповідальність і за них. Це також українці, які між тим боролися за нашу незалежність. У більшості львів'ян, що були на виставі вистачило мужності взяти відповідальність на себе. Чи вистачить цієї мужності в України - це ще питання.

Фото автора та з Фейсбуку