"Молодий єпископ виявився невстрашним оборонцем Церкви й народу, зокрема під час ославленої «пацифікації», коли тайною висилкою звітів і знимок побитих людей через чужинецькі амбасади просто до самого Папи в Римі, доконав того, що Польща мусіла змінити свого амбасадора при Ватикані." (с)
Кир Іван Бучко - доктор Богословія, Єпископ-Помічник Галицької Митрополії, титулований Архиєпископ Леокадії, дійсний і почесний член НТШ, почесний доктор Українського вільного університету та Українського технічного господарського інституту в Мюнхені.
Народжений в Германові, біля Львова, 1-го жовтня 1891 р., середні студії закінчив в Академічній Гімназії у Львові, вищі Богословські студії відбув у роках 1911-1915 в Римі, рукоположений 21 лютого 1915 р. в Римі, де й здобув докторат Богословія у 1922 р.
В роках 1923-1928 був професором Богословської Академії у Львові, перший ректор і організатор Малої Семінарії від 1922 р., організатор величавого З’їзду «Українська Католицька Молодь Христові», у Львові.
В 1929 р., 17 березня, був найменований Єпископ-Помічником Галицької Митрополії, поставлений у єпископи 20 жовтня, 1929 р. в Римі. В роках 1929 до 1939 — Генеральний Вікарій і Візитатор Архиєпархії, оборонець Української Церкви в часі польської пацифікації. В липні 1939 р. виїжджає до Південної Америки. В 1940-41 стає Єпископом-Помічником Українського Екзарха пок. Кир Константина Богачевського в ЗСА, з осідком у Нью-Йорку. В 1942 р. переїжджає до Риму, де стає Консультором Конґреґації Східніх Церков. В 1944-45 р. Його заходом у Папи Пія XII припинено віддачу українських вояків І Української Дивізії УНА московсько-совєтській владі.* Дня 13 грудня 1947 р. іменований Апостольським Візитатором Українців Католиків в Західній Европі. В 1949 р. за Його старанням Кардинал Тіссеран закупив осідок для НТШ в Сарселі, Франція. В 1951 р. організує Малу Духовну Семінарію у Люрі, Франція, яку опісля перенесено до Риму.** Помер в суботу 21 вересня 1974 р. Похоронений в підземеллі Св. Софії в Римі в четвер 26 вересня 1974 р.
http://www.patriyarkhat.org.ua/…/vidijshov-u-vichnist-kyr-…/
________________
* Українські вояки були інтерновані в Ріміні, Італія, в районі 2-го Польського корпусу. Командувач УНА Павло Шандрук просив про зустріч з польським генералом Владиславом Андерсом у Лондоні і попросив його, щоб не допустити депортації Дивізії до Радянського Союзу. Незважаючи на радянський тиск, Андерсу вдалося захистити українських вояків як колишніх громадян Другої Польської Республіки, й разом з допомогою Ватикану врятовано їх від депортації в СРСР. Єпископ Бучко Української греко-католицької церкви звернувся до Папи Римського Пія XII допомогти воякам, яких він охарактеризував як „добрих католиків і завзятих антикомуністів". Завдяки втручанню Ватикану, британська влада змінила статус членів дивізії з військовополонених на „підданий ворожий персонал" (surrendered enemy personnel), а 2-ий польський корпус відмовився депортувати полонених. 176 вояків Дивізії зголосилося до польського війська.http://komb-a-ingwar.blogspot.com.es/2014/…/blog-post_8.html
Народжений в Германові, біля Львова, 1-го жовтня 1891 р., середні студії закінчив в Академічній Гімназії у Львові, вищі Богословські студії відбув у роках 1911-1915 в Римі, рукоположений 21 лютого 1915 р. в Римі, де й здобув докторат Богословія у 1922 р.
В роках 1923-1928 був професором Богословської Академії у Львові, перший ректор і організатор Малої Семінарії від 1922 р., організатор величавого З’їзду «Українська Католицька Молодь Христові», у Львові.
В 1929 р., 17 березня, був найменований Єпископ-Помічником Галицької Митрополії, поставлений у єпископи 20 жовтня, 1929 р. в Римі. В роках 1929 до 1939 — Генеральний Вікарій і Візитатор Архиєпархії, оборонець Української Церкви в часі польської пацифікації. В липні 1939 р. виїжджає до Південної Америки. В 1940-41 стає Єпископом-Помічником Українського Екзарха пок. Кир Константина Богачевського в ЗСА, з осідком у Нью-Йорку. В 1942 р. переїжджає до Риму, де стає Консультором Конґреґації Східніх Церков. В 1944-45 р. Його заходом у Папи Пія XII припинено віддачу українських вояків І Української Дивізії УНА московсько-совєтській владі.* Дня 13 грудня 1947 р. іменований Апостольським Візитатором Українців Католиків в Західній Европі. В 1949 р. за Його старанням Кардинал Тіссеран закупив осідок для НТШ в Сарселі, Франція. В 1951 р. організує Малу Духовну Семінарію у Люрі, Франція, яку опісля перенесено до Риму.** Помер в суботу 21 вересня 1974 р. Похоронений в підземеллі Св. Софії в Римі в четвер 26 вересня 1974 р.
http://www.patriyarkhat.org.ua/…/vidijshov-u-vichnist-kyr-…/
________________
* Українські вояки були інтерновані в Ріміні, Італія, в районі 2-го Польського корпусу. Командувач УНА Павло Шандрук просив про зустріч з польським генералом Владиславом Андерсом у Лондоні і попросив його, щоб не допустити депортації Дивізії до Радянського Союзу. Незважаючи на радянський тиск, Андерсу вдалося захистити українських вояків як колишніх громадян Другої Польської Республіки, й разом з допомогою Ватикану врятовано їх від депортації в СРСР. Єпископ Бучко Української греко-католицької церкви звернувся до Папи Римського Пія XII допомогти воякам, яких він охарактеризував як „добрих католиків і завзятих антикомуністів". Завдяки втручанню Ватикану, британська влада змінила статус членів дивізії з військовополонених на „підданий ворожий персонал" (surrendered enemy personnel), а 2-ий польський корпус відмовився депортувати полонених. 176 вояків Дивізії зголосилося до польського війська.http://komb-a-ingwar.blogspot.com.es/2014/…/blog-post_8.html
** Владика Іван високо цінив науку. Він бачив, що на еміґрації зібралося немало українських науковців, радив їм зорганізуватися і за його клопотанням .куплено дім для українських науковців у Сарселлі б. Парижу, де й зачалося редагування Енциклопедії Украіінознавства. Владика журився майбутністю нашої молоді, доручав організувати школи по таборах у Німеччині, заснував гімназію в Ріміні, де відбувалися матуральні .курси, відкрив українську малу Семінарію в Люрі (Франція), яку згодом переніс до Риму і владнав для неї трава Папської Малої Семінарії. Велика Духовна Семінарія для питомців уже існувала в Німеччині в замку Гіршберґ. Владика Іван переніс її в догідніше місце в Кулемборґу (Голляндія). В Еспанії Владика Іван виєдкав 40 стипедій для наших студентів і в висліді цього сотки наших студентів покінчили університетські студії і сьогодні займають важні становища в нашій суспільності. http://shron.chtyvo.org.ua/…/Arkhyiepyskop_Ivan_Buchko_1891…
Український шпиталь у Львові відкритий!
11.04.1938
Діло
В неділю 10-го ц. м. в 12. год. впол[удне] сталося у Львові велике діло, зайшла рідка і справді надзвичайна подія, відкрито цілковито викінчений та внутрі уладжений Український Шпиталь ім. митр. Шептицького. Свято відкриття відбулося скромно і тихо без ніякої попередньої голосної реклями: присутні були тільки члени Т-ва "Народня Лічниця" з його Радою у комплєті, члени будівельного комітету, дирекція. Шпиталю і всі лікарі шпиталю, члени Українського Лікарського Т-ва, члени-добродії Шпиталю та представники преси. Рямці свята були такі скромні, що не були запрошені навіть представники інших найповажніших культурних та суспільних українських установ і орґанізацій. Акту посвячення Шпиталю доконав Преосв[ященний] єп[ископ] БУЧКО в асисті о. прал[ата] Куницького, о. кан. Ю.Дзеровича, о. канц[лера] Ґалянта, о. Семчишина, й ін. духовників; співав хор школи дяків церкви св. Юра. Після посвячення усіх трьох поверхів Шпиталю, підчас чого присутні мали нагоду оглянути прегарний будинок та все його нове, зразково-чисте та прецизійне уладження, присутні вернулися до заімпровізованої каплиці (в операційній салі на 1. пов.; постійна мала капличка для сестер міститься на 3. пов.), де Преосв[ященний] єп[ископ] БУЧКО виголосив зворушливу принагідну промову, в якій в імени Ексц. Митрополита привитав Т-во "Народня Лічниця", лікарів і ввесь український нарід з оцим великим осягом та поблагословив його, після чого заінтонував многолітствія на честь св. Отця Митрополита й українського народу. Після того хор та всі присутні відспівали „Боже великий".
През. В.Децикевич, як довголітній голова Ради Т-ва, висловив свою радість, що вдалося таки здійснити мрію пок. д-ра І.Куровця, причому присвятив теплу згадку тому ініціаторові будови Шпиталю. Потім склав подяку найбільшому добродієві Шпиталю — Митрополитові Шептицькому та всім іншим громадянам, що причинились до цього діла, підкреслюючи, що колиб не праця лікарів — то не булоб шпиталю; згадав теж про велику заслугу української преси, яка завжди найприхильніше ставилась до справи будови шпиталю, та про успішні заходи деяких послів виєднати довгоречинцеву позичку, яка вможливила докінчити шпиталь. На кінець свята директор шпиталю д-р Е.Т.Бурачинський виголосив короткий реферат про шпитальництво у світі й Український Шпиталь, який видрукуємо в завтрішньому числі цілістю.
Всім присутнім роздали на памятку пропамятну книжку Українською Шпиталю, яка щойно вийшла з друку. Ця книжка, невеличка обємом (64 стор.), видана у формі мистецького альбому під редакцією І.Кедрина. На її зміст складається вступне слово Митрополита, вступ редактора книжки, стаття д-ра Е.Т.Бурачинського про значіння шпитальництва, історія будови Українського Шпиталю, технічний опис шпиталю та ріжні статистичні списки й табелі. Мистецьку обгортку намалювала п-і Я.Музикова; у книжці є великий портрет Митрополита та кільканадцять знимок і кілька докладних плянів ріжних частин Шпиталю.
Нечисленні присутні розходилися з того внутрішнього „родинного“ свята Товариства „Народня Лічниця" зі свідомістю, що вони брали участь у завершенні нового великого конструктивного здобутку української культури, що служитиме на славу лікарській науці та нестиме поміч всім потребуючим.
11.04.1938
Діло
В неділю 10-го ц. м. в 12. год. впол[удне] сталося у Львові велике діло, зайшла рідка і справді надзвичайна подія, відкрито цілковито викінчений та внутрі уладжений Український Шпиталь ім. митр. Шептицького. Свято відкриття відбулося скромно і тихо без ніякої попередньої голосної реклями: присутні були тільки члени Т-ва "Народня Лічниця" з його Радою у комплєті, члени будівельного комітету, дирекція. Шпиталю і всі лікарі шпиталю, члени Українського Лікарського Т-ва, члени-добродії Шпиталю та представники преси. Рямці свята були такі скромні, що не були запрошені навіть представники інших найповажніших культурних та суспільних українських установ і орґанізацій. Акту посвячення Шпиталю доконав Преосв[ященний] єп[ископ] БУЧКО в асисті о. прал[ата] Куницького, о. кан. Ю.Дзеровича, о. канц[лера] Ґалянта, о. Семчишина, й ін. духовників; співав хор школи дяків церкви св. Юра. Після посвячення усіх трьох поверхів Шпиталю, підчас чого присутні мали нагоду оглянути прегарний будинок та все його нове, зразково-чисте та прецизійне уладження, присутні вернулися до заімпровізованої каплиці (в операційній салі на 1. пов.; постійна мала капличка для сестер міститься на 3. пов.), де Преосв[ященний] єп[ископ] БУЧКО виголосив зворушливу принагідну промову, в якій в імени Ексц. Митрополита привитав Т-во "Народня Лічниця", лікарів і ввесь український нарід з оцим великим осягом та поблагословив його, після чого заінтонував многолітствія на честь св. Отця Митрополита й українського народу. Після того хор та всі присутні відспівали „Боже великий".
През. В.Децикевич, як довголітній голова Ради Т-ва, висловив свою радість, що вдалося таки здійснити мрію пок. д-ра І.Куровця, причому присвятив теплу згадку тому ініціаторові будови Шпиталю. Потім склав подяку найбільшому добродієві Шпиталю — Митрополитові Шептицькому та всім іншим громадянам, що причинились до цього діла, підкреслюючи, що колиб не праця лікарів — то не булоб шпиталю; згадав теж про велику заслугу української преси, яка завжди найприхильніше ставилась до справи будови шпиталю, та про успішні заходи деяких послів виєднати довгоречинцеву позичку, яка вможливила докінчити шпиталь. На кінець свята директор шпиталю д-р Е.Т.Бурачинський виголосив короткий реферат про шпитальництво у світі й Український Шпиталь, який видрукуємо в завтрішньому числі цілістю.
Всім присутнім роздали на памятку пропамятну книжку Українською Шпиталю, яка щойно вийшла з друку. Ця книжка, невеличка обємом (64 стор.), видана у формі мистецького альбому під редакцією І.Кедрина. На її зміст складається вступне слово Митрополита, вступ редактора книжки, стаття д-ра Е.Т.Бурачинського про значіння шпитальництва, історія будови Українського Шпиталю, технічний опис шпиталю та ріжні статистичні списки й табелі. Мистецьку обгортку намалювала п-і Я.Музикова; у книжці є великий портрет Митрополита та кільканадцять знимок і кілька докладних плянів ріжних частин Шпиталю.
Нечисленні присутні розходилися з того внутрішнього „родинного“ свята Товариства „Народня Лічниця" зі свідомістю, що вони брали участь у завершенні нового великого конструктивного здобутку української культури, що служитиме на славу лікарській науці та нестиме поміч всім потребуючим.
З церковного життя
19.01.1941
Краківські вісті
Після візитації преосв. БУЧКА
У 1939 р. і в перших днях 1940 р. переводив з доручення Апостольського Престолу візитацію наших парохій у Південній Америці Преосвященний Іван БУЧКО. Підчас цих візитацій стрінула його неприємність підчас церковних відправ, але опісля бразилійська влада перепросила Владику і дала йому повну сатисфакцію. Кажуть, що поляки намовили бразильських поліціянтів до такого кроку. ОО. Василіяни з головним осідком у Прудентополі видавали довгі літа два українські часописи: "Місіонар" і "Працю". В останніх місяцях оба ці орґани закрила бразилійська влада за те, що вони українські. Як відомо, у Бразилії йде живий рух побразилійщити переселенців і тому не допускають до українських шкіл української мови навіть при навчанні реліґії.
Після переведення апостольської візитації у Південній Америці Апостольський Престіл призначив Преосв. БУЧКА помічником нашого єпископа Преосв. Богачевського, з осідком у Ню-Йорку. У Злучених Державах є дві українські єпархії, що істнують побіч себе з окремими ординаріями, а саме для галичан з осідком у Філядельфії і для українців з Закарпаття з осідком у Гомстейд Па, що находиться під проводом Преосв. Василя Такача. В обох наших заморських анархіях відчувають велику недостачу душпастирів, бо старші вмирають (майже по два кожного місяця), а нового доросту нема. — Знаменне й одночасно незрозуміле, що тамошні наші Владики, не зважаючи на відсутність священиків, не хотять приймати душпастирів зі старого краю, тому кожний майже священик мусить що неділі і свята правити по дві служби Божі й голосити по дві проповіди по різних наших парохіях. Це очевидно анормальний стан і дасть Бог він скінчиться. Поле праці для українських душпастирів широке і в Північній і ще більше у Південній Америці.
19.01.1941
Краківські вісті
Після візитації преосв. БУЧКА
У 1939 р. і в перших днях 1940 р. переводив з доручення Апостольського Престолу візитацію наших парохій у Південній Америці Преосвященний Іван БУЧКО. Підчас цих візитацій стрінула його неприємність підчас церковних відправ, але опісля бразилійська влада перепросила Владику і дала йому повну сатисфакцію. Кажуть, що поляки намовили бразильських поліціянтів до такого кроку. ОО. Василіяни з головним осідком у Прудентополі видавали довгі літа два українські часописи: "Місіонар" і "Працю". В останніх місяцях оба ці орґани закрила бразилійська влада за те, що вони українські. Як відомо, у Бразилії йде живий рух побразилійщити переселенців і тому не допускають до українських шкіл української мови навіть при навчанні реліґії.
Після переведення апостольської візитації у Південній Америці Апостольський Престіл призначив Преосв. БУЧКА помічником нашого єпископа Преосв. Богачевського, з осідком у Ню-Йорку. У Злучених Державах є дві українські єпархії, що істнують побіч себе з окремими ординаріями, а саме для галичан з осідком у Філядельфії і для українців з Закарпаття з осідком у Гомстейд Па, що находиться під проводом Преосв. Василя Такача. В обох наших заморських анархіях відчувають велику недостачу душпастирів, бо старші вмирають (майже по два кожного місяця), а нового доросту нема. — Знаменне й одночасно незрозуміле, що тамошні наші Владики, не зважаючи на відсутність священиків, не хотять приймати душпастирів зі старого краю, тому кожний майже священик мусить що неділі і свята правити по дві служби Божі й голосити по дві проповіди по різних наших парохіях. Це очевидно анормальний стан і дасть Бог він скінчиться. Поле праці для українських душпастирів широке і в Північній і ще більше у Південній Америці.
Немає коментарів:
Дописати коментар