14 дня цього місяця минуло 68 років, відколи у Бльонау, Швейцарія помер від сухот Леонід Мосендз.
Мосендз в листах
Особисте
(З листів Л. Мосендза до родини інж. Арсена Шумовського*)
...Я був надзвичайно втішений, діставши Вашого ласкавого листа. Та й справді, теє грізне „миле минуле” залишилось в моїм серці разом з кавалком Гнівані, сучасткою якої були й Ви. Я часто згадував про Вас... Маю лише 2-х річну доньку Марійку, яка з дружиною залишилася в Празі. Тепер турбуюся про їхній приїзд сюди, але покищо безуспішно.
Я такий самий як і був: „тренірований на рєзвость”, як казали мені тоді, а тому сухий і „від віку” злющий, так, що всі бояться Мосендза. Був стільки разів хворий на легені, що ТБЦ немає вже чого гризти й з розпуки замінила мене, — принаймні я себе тим потішаю, але дійсно вона не любить старого м'яса (48 років), а шукає м’якенької „телятинки”.
Жию тепер в Інсбруці, працюю в Червоному Хресті, пишу...
27.IX. 1946.
...Я в Санаторії, пробую позбутися тепер своєї недуги.
На повернення до України я ще вірю. Лише, що я персонально туди вже не поїду. Я романтик, а все те, що було мені миле і любе, там — знищено й Україна тепер вже не та, що живе в моїй уяві. А працювати для України можна й не в Україні.
Моя дружина знаходиться в Братиславі й це, знаєте, краще поки. Бо вонаї там має дім, учиться (медицини), маленькій Марійці там добре, а тут лише б серце її боліло при мені і тіло страждало. Там їх не чіпакють, хоч радо хапнули б. Звичайно, не чехи й не словаки. Я пишу. Пишу охоче й багато. Мабуть, ще цього року пощастить видати закінчену поему „Волинський рік”, та кінчатиму роман „Останній пророк”, що його пишу вже шість років. Є в мене охота до праці. Може то як з рослиною, що спішиться чимскорше відцвісти, поки не засохла.
Я б радо переселився, але хто й де потребує мене з моїми бацилями?
Такої землі ще немає. Я вже так був урадувався, що Богомолець винайшов еліксир життя (бо не люблю смерти), а автор сам взяв та помер! От і еліксир!
...Моїй Марійці лише три роки й вона пише таткові та вірить, що він приїде. Боже, яке життя хороше!
14. VI. 47.
...Глюкозу при ТВС стосують не як лік, а як засіб для підтримання відживи, коли вже й шлунок нападений бацилями. Це не є лік, але мені впорскують усілякі інші, менше — більше сензаційні вакцини і сера, яких ще мої бацильки не коштували, але вони лише облизуються і нічого з того собі не роблять... В Америці тепер уживають проти ТВС стрептоміцин. Але від нього часто люди сліпнуть, а, подруге, його треба на 5000 швайцарських франків, себто 1300 дол. Ні, вмерти вже значно рентабельніше...
А знаєте, до мене сестра обізвалася з Кубані... Ах, нещасні вони там люди.
Боже! Дай здоров’я Труменові...
...Ваш старий підтоптаний (але ще не сивий)
Мосендз
27. VII. 47.
„Хто має матір — ще молодий”... кажуть. Молоді й Ви, якщо Ваші мати живуть! Дай їм Боже! А коли моя мати вмерла й її ховали, то пам’я таю, пані Ганна була на похороні. Був це січень, день вогкий, мрячний...
Відтоді я лише раз плакав...
Моя сестра на Кавказі. Була вислана (замість мене) до Казахстану, потім повернулася на Кавказ. Одружена 2-й раз. Чоловік дуже порядна людина, значно старша від неї, сам інженер. Після 11 років написала мені до Братислави. Запрошує приїхати. Я відповів, що лікарі мені не радять жити в полярному кліматі... Ох, наївні там люди.
... Я дістаю листи з Канади від свого колишнього приятеля М. Ф., що став методистом-проповідником. їхній часопис — чепуха! Я уявляв собі, що то річ більш поважна ті їхні методисти. Але підтримувати свій рух лайкою на православних і католиків — це ознака низькости природи. Та й сам часопис талаболить про всіляку акустичну любов, але... Ох, не люблю я конвертирів, хоч би то навіть жид був. Бо хто віру міняє — матір продасть... Більше з ними я в жадну' переписку не входив. Та й що я їм буду писати? „Дайте, та не минайте?... Тфу!
Досі мені Док. К-т у Філядельфії позичив 400 дол. Я маю намір їх віддати. Бо міг би не віддати добре забезпеченому приятелеві, але бути об’єктом філянтропії дуже тяжко...
Гумор мене не покидає, тільки секреція бациль зробила його шорстким і жеручим. Та й є чого. Наше життя повне дуже вдячних цілей для мого їдкого гумору. Шкода лише, що з друком тепер тяжко.
...Чи побачимось з нашими близькими? Не знаю. У кожнім разі на Україну під жадним оглядом повертатися не збираюся. Для неї можна працювати і закордоном. А життя серед тих галічмено-східняків мене зжере. То невесела перспектива.
... Моя Бабійка старша вчиться. За рік буде лікарем, маючи 32 роки.
Я за пару місяців матиму 50. Але лише легені у мене „підтоптані”, а я сам ще готовий боротися.
...Боже мій, яка біда з тою ТВС! Як вона тяжко з людини лізе! Думаю, що це також проблема - психологічна: Хто дуже „жереться”, швидше хворіє.
Мій стан трохи покращав, але покищо тяжко щось сказати. Бо я важу 53 кг, цебто стільки, як в Гнівані (прим. Ред. 1919 p.).
... Дорогі мої приятелі! Я Вам найщиріше вдячний, що в таких тяжких умовах Ви маєте час, а також і серце ще турбуватися й про мене. Дякую Вам щиро!... Зараз неділя. Тут так гарно, так пречудово над Женевським озером, гарно, що й тяжко уявити щось кращого, нашого Поділля.
11-та 13. XI. 47.
...Я докінчую 3-ю частину свого роману „Останній пророк”. Перша і друга частина давно в Брюселі і ніби то мають до нового року вийти. Що в тому правди —не знаю. X — ксьондзович і я йому не вірю. Але де друкувати?...
... Ох, якби я був здоровий, я б, мабуть, подався до Англії. Пішов би працювати до лябораторії якої, до шпиталю... Жінка вже записала 9 симестр медицини і приправляє вже другий ригороз. Буде за 1 і пів року лікарем.
А моя каверна стоїть і ані взад, ані вперед! Були гарячки, стримані колойдним золотом. Стрептоміцин проти кавернозної tbc недійсний, операції не можна робити, бо маю 50 років і 53 і пів кг. Треба лежати і чекати! А пани бацилі продукують свої токсини, й я сам уже роблюся, як куслива, стара осіння муха.
Моя Марійка — Бабка є солодка й люба, як бувають у 4 роки дівчатка. Я їй пишу казки і оповідання. Тепер хочу написати для неї історію Старого Завіту. Чому там у Вас ніхто за це не візьметься? От колись Дікксеис не соромився написати таку, а наші маестра не хочуть, чи не вміють.
А І. пише дурні вірші про Марію Магдаліну.
о. І. вітайте. Він мені не пише, бо ... боїться мого язика. Він один із тих, що, вивівши його з Содоми — решту полив би асфальтом і запалив.
30. XI. 47.
Клена мені шкода! Осиротіла моя душечка! Відслужіть за нього, прошу Вас, панахиду. Мені легче буде. Про кленову смерть я, на жаль, довідався найскорше, як був і поінформований про його хворобу. Причиною — підвижива. Смерть — не витримало серце атаки коховських бациль і пневмококів. Три місяці Клен голодував і організм сам себе споживав...
Ми дійсно були дуже дружні. Я часто старого дуже лаяв по своїй природі сварливого Мосендза, і він тоді був Дуже мирний і тихий, як святий під бичами мучителів на старих образах. Якби я був у Зеефельді, — він би не пішов до Німеччини, бо я б видер йому десь гроша. У забезпечення його родини нашими установами не вірю. Радив Кленисі використати тимчасове „розм’якшення почуттів” і вистаратись дозвіл на виїзд до Канади, як їй обіцяв К.: Вона є безпомічно — прибита особа (зрештою такою була завжди, законсервувавшись у фаху „перманентної київської баришні”) і на виданні творів її обдурять наші спритуни.
Про смерть Клена писав мені і п. К. в „слезоточивих” виразах і питався, чи не потребую (котрий раз уже питається!) допомоги. Я відповів, що потребую, щоб мені позичили на лікування, поки дружина буде. Самостійна. Результати досі американські.
... Плакати хочеться, коли подумаєш, що наші діти не мають ані Закону Божого, ані катехизису, ані молитовників, а старий цап вірші дурні пише. Почав я зі злости оповісти з Історії Старого Завіту, але хто видасть?
... Я тут дуже самітний. Але тримаюся. Жінка щось там продала, вислала мені 300 фр. — на 5 тижнів ще буде. Швайцарці погані для нас люди. Зрештою — „Pas d’argent, pas de Suisse" — старе гасло. Вони йому вірні й досі. Увесь той трам-тарарам коло їхнього гуманізму на 75 проц. трамтарарам лише. Зараз у Швайцарії йде процес проти фірм, що висилали пакети в т. зв. „Дарунковій акції”. Це. є прекрасний зарібок на гуманності. Тут за все треба платити, особливо таким безбатченкам, як ми. Всі допомогові установи обслуговують лише ізраеля. Дорогою цінею купив він цю прероґативу (зрештою я ніколи не „горнувся” до допомог). Чужинців тут дуже не люблять, а тих, що без грошей — два рази ні. Такий еміґрант, як я, тут знаходиться в становищі Gemeiner’a австрійської армії до капраля: „Ту суть пан капраль, ту купа г..., далі на милю нічого, знов купа г... і нарешті стрілець, чи то пак „пан емігрант”. Процес тзв. Інтернаціонального уряду був великим скандалом хабарництва і злодійства. Одне є тут для нас добре: безпека від „батюшки” і розгляд по світу. Молю Бога про видужання, щоб скорше звідси податись до світу, де менше нас „люблять”. Чи є таке місце?
Кашляю я менше, маю апетит, але страва зла. Продукти добрі, лише гірше варити вже не можна. Знавці одначе кажуть, що в Анґлії ще гірше приправляють. І пощо ці люди живуть? Грошей мають — навіть самі з себе сміються, що швайцарці все такі сумні, бо бояться, що з кожним роком їм буде вестися все краще і краще!...
„По-хранцузькому” вже читаю і розумію досить, але не люблю ані тої мови, ані літератури. Все якесь поверхове, гниле, як той їхній Нобель-прайстрегер А. Жід. Жах! І дурна „Арка” захлистуеться від інтервю з цим педерастом. Ну — „доста!”. Як кричить моя Марійка, коли дістає по „задку”.
12. І. 48.
...Лише здоров’я бажаю Вам в Новому Році. Решта — „приложиться”.
Якщо б мій стан був видужуванням — я б дуже радів. Але... А ще, як прийдеться передчасно покинути ІІЇвайцарію! Тоді побачимося з Кленом напевне швидко. Читаю про нього спомини й критичні замітки тих, що звали його за життя партачем, різних Косачів, Шерехів, та Державіних. Чи то доля людини, чи то доля хахла? А він же ж і не був чистим хахлом, а що то про мене скажуть?...
... Тепер про Клена пишуть, що то геній і то ті, що раніш рахували його партачем. Був це великий поет і велика людина, тим сумніше, що не українець. Але це все таки була сила українського духа і української правди, що його до нас приєднала. Мені без нього дуже тяжке. Трохи турбуюсь долею його родини.
7—8. II. 48.
... Приготовтеся. Маю охоту до герцю. У всіх отруєних відпадами tbc-бациль — настрої міняються, як марцева погода.
Посмертні панегірики на честь Клена — це, звичайно, нормальна річ. Але як їх співають ті, що вчора його прозивали партачем і графоманом, а сьогодні звуть генієм — то правда тут рішучо не посередині. А таким критикам ідіотським треба заїхати „раз”, бо це не критика, а деморалізація...
...А знаєте. Дорогий, чи властиво пам’ятаєте, як я в 1920 р., весною, після маминої смерти хотів попом бути? Я вже почав і студіювати, але, поїхавши до винницького єпископа Володимира, довідався, oо обов’язково треба женитися. А я не хотів. А потому прийшла Армія УНР... Перша світова війна, смерть мого брата, на моїх руках у дорозі, ті страшні смерти тифозних, що, пам’ятаєте, були у нас в Гнівані, смерть моєї матері і бабуні у мене на руках, все це обернуло мою душу до середини, „внутр”, почала вона ридати, як каже Сковорода...
Року 1922 мене з Чех запрошували до Риму, щоб я перейшов на католицтво і студіював теологію. Я б і зробив це дуже охоче, якби не те, що треба змінити віру. „Козак віри неї міняє” — за мене ручалися мої батьки, коли мене хрестили, й я б зрадив їх. Бо я зовсім не переконаний, що православ’я ліпше від католицизму, чи останній — гірший від православ’я. Я лише не люблю конвертирів, навіть жидів. Хто-зна, якби винницький єпископ був більшим психологом — може б я був вже давно єпископом?
Але, мабуть, ні. Мій професор Вондрачек на техніці в Брні казав, що, як людина не вірить, а має теологічну освіту, то з неї може бути чудовий біскуп. Мав, мабуть, рацію. Були на Волині такі діячі українсько-польські — Власовський і Богуславський. Обох я їх добре знав. Це вони, в 1913 р. одержали першу всеросійську нагороду за спільний твір „Трехсотлетие дома Романових”. Обидва вони з Духовної Академії. Не знаю, як Власовський, але Богуславський мені сам казав у 1922 р., що він у Бога не вірить, бо хто побував у Академії — стратив віру в Бога... Цього у мене немає, бо в Бога я вірю і ніколи не приходжу до колізій сумніву в його бутті. Лише стаю з Ним часом на прю: „чому і навіщо?”. Може піп з мене був би незлий. Року 1939 на Карпатській Україні пропонував мені Приходько висвятитись знову. Але я мав тоді наречену (моя жінка католичка) і не хо тів. Але все життя я мав нахил до цього шляхетного стану, який так легко можна зогидити і поплямити низьким душам...
Перед тижнем одвідав мене Др. К. Зробив на мене дуже добре враження. Але він не є політик. Мабуть, тому, що дуже чесний. Цікаво — він мені казав, що не любить галичан, хоч сам галичанин. Казав, що з ними не можна нічого творити...
... Мої бацилі щось не дуже мене турбують. Я знову важу 56 кг. Буде залежати від весни. Як тепер не матиму температури на весні — значить видужаю. Тепер спробую ще стрептоміцин — як не поможе — змушений буду дати КВ право горожанства в моїх легенях.
(З "Літературно-наукового вістника" за 1949 рік)
______________________
* Арсен Шумовський https://uk.wikipedia.org/
Мосендз в листах
Особисте
(З листів Л. Мосендза до родини інж. Арсена Шумовського*)
...Я був надзвичайно втішений, діставши Вашого ласкавого листа. Та й справді, теє грізне „миле минуле” залишилось в моїм серці разом з кавалком Гнівані, сучасткою якої були й Ви. Я часто згадував про Вас... Маю лише 2-х річну доньку Марійку, яка з дружиною залишилася в Празі. Тепер турбуюся про їхній приїзд сюди, але покищо безуспішно.
Я такий самий як і був: „тренірований на рєзвость”, як казали мені тоді, а тому сухий і „від віку” злющий, так, що всі бояться Мосендза. Був стільки разів хворий на легені, що ТБЦ немає вже чого гризти й з розпуки замінила мене, — принаймні я себе тим потішаю, але дійсно вона не любить старого м'яса (48 років), а шукає м’якенької „телятинки”.
Жию тепер в Інсбруці, працюю в Червоному Хресті, пишу...
27.IX. 1946.
...Я в Санаторії, пробую позбутися тепер своєї недуги.
На повернення до України я ще вірю. Лише, що я персонально туди вже не поїду. Я романтик, а все те, що було мені миле і любе, там — знищено й Україна тепер вже не та, що живе в моїй уяві. А працювати для України можна й не в Україні.
Моя дружина знаходиться в Братиславі й це, знаєте, краще поки. Бо вонаї там має дім, учиться (медицини), маленькій Марійці там добре, а тут лише б серце її боліло при мені і тіло страждало. Там їх не чіпакють, хоч радо хапнули б. Звичайно, не чехи й не словаки. Я пишу. Пишу охоче й багато. Мабуть, ще цього року пощастить видати закінчену поему „Волинський рік”, та кінчатиму роман „Останній пророк”, що його пишу вже шість років. Є в мене охота до праці. Може то як з рослиною, що спішиться чимскорше відцвісти, поки не засохла.
Я б радо переселився, але хто й де потребує мене з моїми бацилями?
Такої землі ще немає. Я вже так був урадувався, що Богомолець винайшов еліксир життя (бо не люблю смерти), а автор сам взяв та помер! От і еліксир!
...Моїй Марійці лише три роки й вона пише таткові та вірить, що він приїде. Боже, яке життя хороше!
14. VI. 47.
...Глюкозу при ТВС стосують не як лік, а як засіб для підтримання відживи, коли вже й шлунок нападений бацилями. Це не є лік, але мені впорскують усілякі інші, менше — більше сензаційні вакцини і сера, яких ще мої бацильки не коштували, але вони лише облизуються і нічого з того собі не роблять... В Америці тепер уживають проти ТВС стрептоміцин. Але від нього часто люди сліпнуть, а, подруге, його треба на 5000 швайцарських франків, себто 1300 дол. Ні, вмерти вже значно рентабельніше...
А знаєте, до мене сестра обізвалася з Кубані... Ах, нещасні вони там люди.
Боже! Дай здоров’я Труменові...
...Ваш старий підтоптаний (але ще не сивий)
Мосендз
27. VII. 47.
„Хто має матір — ще молодий”... кажуть. Молоді й Ви, якщо Ваші мати живуть! Дай їм Боже! А коли моя мати вмерла й її ховали, то пам’я таю, пані Ганна була на похороні. Був це січень, день вогкий, мрячний...
Відтоді я лише раз плакав...
Моя сестра на Кавказі. Була вислана (замість мене) до Казахстану, потім повернулася на Кавказ. Одружена 2-й раз. Чоловік дуже порядна людина, значно старша від неї, сам інженер. Після 11 років написала мені до Братислави. Запрошує приїхати. Я відповів, що лікарі мені не радять жити в полярному кліматі... Ох, наївні там люди.
... Я дістаю листи з Канади від свого колишнього приятеля М. Ф., що став методистом-проповідником. їхній часопис — чепуха! Я уявляв собі, що то річ більш поважна ті їхні методисти. Але підтримувати свій рух лайкою на православних і католиків — це ознака низькости природи. Та й сам часопис талаболить про всіляку акустичну любов, але... Ох, не люблю я конвертирів, хоч би то навіть жид був. Бо хто віру міняє — матір продасть... Більше з ними я в жадну' переписку не входив. Та й що я їм буду писати? „Дайте, та не минайте?... Тфу!
Досі мені Док. К-т у Філядельфії позичив 400 дол. Я маю намір їх віддати. Бо міг би не віддати добре забезпеченому приятелеві, але бути об’єктом філянтропії дуже тяжко...
Гумор мене не покидає, тільки секреція бациль зробила його шорстким і жеручим. Та й є чого. Наше життя повне дуже вдячних цілей для мого їдкого гумору. Шкода лише, що з друком тепер тяжко.
...Чи побачимось з нашими близькими? Не знаю. У кожнім разі на Україну під жадним оглядом повертатися не збираюся. Для неї можна працювати і закордоном. А життя серед тих галічмено-східняків мене зжере. То невесела перспектива.
... Моя Бабійка старша вчиться. За рік буде лікарем, маючи 32 роки.
Я за пару місяців матиму 50. Але лише легені у мене „підтоптані”, а я сам ще готовий боротися.
...Боже мій, яка біда з тою ТВС! Як вона тяжко з людини лізе! Думаю, що це також проблема - психологічна: Хто дуже „жереться”, швидше хворіє.
Мій стан трохи покращав, але покищо тяжко щось сказати. Бо я важу 53 кг, цебто стільки, як в Гнівані (прим. Ред. 1919 p.).
... Дорогі мої приятелі! Я Вам найщиріше вдячний, що в таких тяжких умовах Ви маєте час, а також і серце ще турбуватися й про мене. Дякую Вам щиро!... Зараз неділя. Тут так гарно, так пречудово над Женевським озером, гарно, що й тяжко уявити щось кращого, нашого Поділля.
11-та 13. XI. 47.
...Я докінчую 3-ю частину свого роману „Останній пророк”. Перша і друга частина давно в Брюселі і ніби то мають до нового року вийти. Що в тому правди —не знаю. X — ксьондзович і я йому не вірю. Але де друкувати?...
... Ох, якби я був здоровий, я б, мабуть, подався до Англії. Пішов би працювати до лябораторії якої, до шпиталю... Жінка вже записала 9 симестр медицини і приправляє вже другий ригороз. Буде за 1 і пів року лікарем.
А моя каверна стоїть і ані взад, ані вперед! Були гарячки, стримані колойдним золотом. Стрептоміцин проти кавернозної tbc недійсний, операції не можна робити, бо маю 50 років і 53 і пів кг. Треба лежати і чекати! А пани бацилі продукують свої токсини, й я сам уже роблюся, як куслива, стара осіння муха.
Моя Марійка — Бабка є солодка й люба, як бувають у 4 роки дівчатка. Я їй пишу казки і оповідання. Тепер хочу написати для неї історію Старого Завіту. Чому там у Вас ніхто за це не візьметься? От колись Дікксеис не соромився написати таку, а наші маестра не хочуть, чи не вміють.
А І. пише дурні вірші про Марію Магдаліну.
о. І. вітайте. Він мені не пише, бо ... боїться мого язика. Він один із тих, що, вивівши його з Содоми — решту полив би асфальтом і запалив.
30. XI. 47.
Клена мені шкода! Осиротіла моя душечка! Відслужіть за нього, прошу Вас, панахиду. Мені легче буде. Про кленову смерть я, на жаль, довідався найскорше, як був і поінформований про його хворобу. Причиною — підвижива. Смерть — не витримало серце атаки коховських бациль і пневмококів. Три місяці Клен голодував і організм сам себе споживав...
Ми дійсно були дуже дружні. Я часто старого дуже лаяв по своїй природі сварливого Мосендза, і він тоді був Дуже мирний і тихий, як святий під бичами мучителів на старих образах. Якби я був у Зеефельді, — він би не пішов до Німеччини, бо я б видер йому десь гроша. У забезпечення його родини нашими установами не вірю. Радив Кленисі використати тимчасове „розм’якшення почуттів” і вистаратись дозвіл на виїзд до Канади, як їй обіцяв К.: Вона є безпомічно — прибита особа (зрештою такою була завжди, законсервувавшись у фаху „перманентної київської баришні”) і на виданні творів її обдурять наші спритуни.
Про смерть Клена писав мені і п. К. в „слезоточивих” виразах і питався, чи не потребую (котрий раз уже питається!) допомоги. Я відповів, що потребую, щоб мені позичили на лікування, поки дружина буде. Самостійна. Результати досі американські.
... Плакати хочеться, коли подумаєш, що наші діти не мають ані Закону Божого, ані катехизису, ані молитовників, а старий цап вірші дурні пише. Почав я зі злости оповісти з Історії Старого Завіту, але хто видасть?
... Я тут дуже самітний. Але тримаюся. Жінка щось там продала, вислала мені 300 фр. — на 5 тижнів ще буде. Швайцарці погані для нас люди. Зрештою — „Pas d’argent, pas de Suisse" — старе гасло. Вони йому вірні й досі. Увесь той трам-тарарам коло їхнього гуманізму на 75 проц. трамтарарам лише. Зараз у Швайцарії йде процес проти фірм, що висилали пакети в т. зв. „Дарунковій акції”. Це. є прекрасний зарібок на гуманності. Тут за все треба платити, особливо таким безбатченкам, як ми. Всі допомогові установи обслуговують лише ізраеля. Дорогою цінею купив він цю прероґативу (зрештою я ніколи не „горнувся” до допомог). Чужинців тут дуже не люблять, а тих, що без грошей — два рази ні. Такий еміґрант, як я, тут знаходиться в становищі Gemeiner’a австрійської армії до капраля: „Ту суть пан капраль, ту купа г..., далі на милю нічого, знов купа г... і нарешті стрілець, чи то пак „пан емігрант”. Процес тзв. Інтернаціонального уряду був великим скандалом хабарництва і злодійства. Одне є тут для нас добре: безпека від „батюшки” і розгляд по світу. Молю Бога про видужання, щоб скорше звідси податись до світу, де менше нас „люблять”. Чи є таке місце?
Кашляю я менше, маю апетит, але страва зла. Продукти добрі, лише гірше варити вже не можна. Знавці одначе кажуть, що в Анґлії ще гірше приправляють. І пощо ці люди живуть? Грошей мають — навіть самі з себе сміються, що швайцарці все такі сумні, бо бояться, що з кожним роком їм буде вестися все краще і краще!...
„По-хранцузькому” вже читаю і розумію досить, але не люблю ані тої мови, ані літератури. Все якесь поверхове, гниле, як той їхній Нобель-прайстрегер А. Жід. Жах! І дурна „Арка” захлистуеться від інтервю з цим педерастом. Ну — „доста!”. Як кричить моя Марійка, коли дістає по „задку”.
12. І. 48.
...Лише здоров’я бажаю Вам в Новому Році. Решта — „приложиться”.
Якщо б мій стан був видужуванням — я б дуже радів. Але... А ще, як прийдеться передчасно покинути ІІЇвайцарію! Тоді побачимося з Кленом напевне швидко. Читаю про нього спомини й критичні замітки тих, що звали його за життя партачем, різних Косачів, Шерехів, та Державіних. Чи то доля людини, чи то доля хахла? А він же ж і не був чистим хахлом, а що то про мене скажуть?...
... Тепер про Клена пишуть, що то геній і то ті, що раніш рахували його партачем. Був це великий поет і велика людина, тим сумніше, що не українець. Але це все таки була сила українського духа і української правди, що його до нас приєднала. Мені без нього дуже тяжке. Трохи турбуюсь долею його родини.
7—8. II. 48.
... Приготовтеся. Маю охоту до герцю. У всіх отруєних відпадами tbc-бациль — настрої міняються, як марцева погода.
Посмертні панегірики на честь Клена — це, звичайно, нормальна річ. Але як їх співають ті, що вчора його прозивали партачем і графоманом, а сьогодні звуть генієм — то правда тут рішучо не посередині. А таким критикам ідіотським треба заїхати „раз”, бо це не критика, а деморалізація...
...А знаєте. Дорогий, чи властиво пам’ятаєте, як я в 1920 р., весною, після маминої смерти хотів попом бути? Я вже почав і студіювати, але, поїхавши до винницького єпископа Володимира, довідався, oо обов’язково треба женитися. А я не хотів. А потому прийшла Армія УНР... Перша світова війна, смерть мого брата, на моїх руках у дорозі, ті страшні смерти тифозних, що, пам’ятаєте, були у нас в Гнівані, смерть моєї матері і бабуні у мене на руках, все це обернуло мою душу до середини, „внутр”, почала вона ридати, як каже Сковорода...
Року 1922 мене з Чех запрошували до Риму, щоб я перейшов на католицтво і студіював теологію. Я б і зробив це дуже охоче, якби не те, що треба змінити віру. „Козак віри неї міняє” — за мене ручалися мої батьки, коли мене хрестили, й я б зрадив їх. Бо я зовсім не переконаний, що православ’я ліпше від католицизму, чи останній — гірший від православ’я. Я лише не люблю конвертирів, навіть жидів. Хто-зна, якби винницький єпископ був більшим психологом — може б я був вже давно єпископом?
Але, мабуть, ні. Мій професор Вондрачек на техніці в Брні казав, що, як людина не вірить, а має теологічну освіту, то з неї може бути чудовий біскуп. Мав, мабуть, рацію. Були на Волині такі діячі українсько-польські — Власовський і Богуславський. Обох я їх добре знав. Це вони, в 1913 р. одержали першу всеросійську нагороду за спільний твір „Трехсотлетие дома Романових”. Обидва вони з Духовної Академії. Не знаю, як Власовський, але Богуславський мені сам казав у 1922 р., що він у Бога не вірить, бо хто побував у Академії — стратив віру в Бога... Цього у мене немає, бо в Бога я вірю і ніколи не приходжу до колізій сумніву в його бутті. Лише стаю з Ним часом на прю: „чому і навіщо?”. Може піп з мене був би незлий. Року 1939 на Карпатській Україні пропонував мені Приходько висвятитись знову. Але я мав тоді наречену (моя жінка католичка) і не хо тів. Але все життя я мав нахил до цього шляхетного стану, який так легко можна зогидити і поплямити низьким душам...
Перед тижнем одвідав мене Др. К. Зробив на мене дуже добре враження. Але він не є політик. Мабуть, тому, що дуже чесний. Цікаво — він мені казав, що не любить галичан, хоч сам галичанин. Казав, що з ними не можна нічого творити...
... Мої бацилі щось не дуже мене турбують. Я знову важу 56 кг. Буде залежати від весни. Як тепер не матиму температури на весні — значить видужаю. Тепер спробую ще стрептоміцин — як не поможе — змушений буду дати КВ право горожанства в моїх легенях.
(З "Літературно-наукового вістника" за 1949 рік)
______________________
* Арсен Шумовський https://uk.wikipedia.org/
Немає коментарів:
Дописати коментар