Вийшло жовтневе число газети “Незборима нація”
(2016 р., ч. 10/368)
Подаємо один з матеріалів номера.
Раджу прочитати.
Як проводжали на війну козаків
“Йдемо ешелоном прадавніми козацькими землями, попереду – наші залізні колісниці, прямуємо туди, звідки, “із щитом або на щиті”, – написав військовий хірург Андрій Тірон. – Українське село. Біля воріт стоїть сивочолий, із довгими вусами дідусь, схожий на прадавнього козака. Побачивши нас, ожив, підтягнувся, підніс над головою костура і наче шаблею рубанув декілька раз та завмер, показуючи на схід. Матері, бабці витирають очі кінчиками хустин. Хтось руками вітає нас. Хлопчаки кидають велосипеди, біжать за нами, знімають відео, радіють, коли ми відповідаємо. Повз яке б село чи містечко ми не проїжджали – скрізь вітання, сльози гордості, вітальні помахи рук або кулак над головою… Ці вияви віри і підтримки неймовірно надають сил”.
Читаючи ці рядки, згадав я “Холодний Яр” Юрія Горліс-Горського. “На душі було легко, – описував він похід на Чигирин, де засіли москалі. – Хотілося жартувати. Попереду нас збоку йшла дівчина. Порівнявшись із нею, нахиляюся із сідла й обнімаю:
– Бувай здорова, доцю!
Очікую звичайного пручання, соромливого: “Та йдіть собі!” Дівчина повертає до мене спокійне личко, закидає руку на мою шию і ліпить поцілунок.
– Побивайте москалів та вертайте здорові!
Назустріч – баба з горщиком. Махає накривкою.
– А вертайтеся здорові!
Біля воріт стоїть старий із люлькою в зубах. Витягає її і, піднявши в руці, кричить різко:
– А побийте бусурмена та вертайтеся здорові!
Чи випадкова ця одноманітність прощання? Чи не прадідівське то добро?
Виступає із села загін козаків-мельничан... Не тепер, а колись... Проти татар чи іншого якого турка... Перед ворітьми – батьки, сестри і кохані... “А побийте бусурмена та вертайтеся здорові!” Не чути на вулиці плачу. Йдуть близькі у бій, та це річ звичайна і неминуча. Не підуть вони – прийдуть бусурмени і виріжуть навіть тих, що у колисці. На межі Дикого поля мали право битися лише загартовані серця...”
Андрій Тірон завершує: “Впевнений: тут і зараз кується майбутня еліта української нації, яка вже ось як третій рік гартується в полум’ї боїв, саме ці хлопці повинні стати фундаментом української влади в побудові сильної України. Ми неодмінно переможемо”.
Так і хочеться додати: …басурмена, переможемо московського басурмена!
Читаючи ці рядки, згадав я “Холодний Яр” Юрія Горліс-Горського. “На душі було легко, – описував він похід на Чигирин, де засіли москалі. – Хотілося жартувати. Попереду нас збоку йшла дівчина. Порівнявшись із нею, нахиляюся із сідла й обнімаю:
– Бувай здорова, доцю!
Очікую звичайного пручання, соромливого: “Та йдіть собі!” Дівчина повертає до мене спокійне личко, закидає руку на мою шию і ліпить поцілунок.
– Побивайте москалів та вертайте здорові!
Назустріч – баба з горщиком. Махає накривкою.
– А вертайтеся здорові!
Біля воріт стоїть старий із люлькою в зубах. Витягає її і, піднявши в руці, кричить різко:
– А побийте бусурмена та вертайтеся здорові!
Чи випадкова ця одноманітність прощання? Чи не прадідівське то добро?
Виступає із села загін козаків-мельничан... Не тепер, а колись... Проти татар чи іншого якого турка... Перед ворітьми – батьки, сестри і кохані... “А побийте бусурмена та вертайтеся здорові!” Не чути на вулиці плачу. Йдуть близькі у бій, та це річ звичайна і неминуча. Не підуть вони – прийдуть бусурмени і виріжуть навіть тих, що у колисці. На межі Дикого поля мали право битися лише загартовані серця...”
Андрій Тірон завершує: “Впевнений: тут і зараз кується майбутня еліта української нації, яка вже ось як третій рік гартується в полум’ї боїв, саме ці хлопці повинні стати фундаментом української влади в побудові сильної України. Ми неодмінно переможемо”.
Так і хочеться додати: …басурмена, переможемо московського басурмена!
Роман КОВАЛЬ
Немає коментарів:
Дописати коментар