ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ Яків Васильович (22.10.1894, с. Гута-Літинська Сосонської вол. Літинського пов. Подільської губ., нині с. Малинівка Літинського р-ну Вінницької обл. – 22.03.1943, с. Пересоловичі, Холмщина, нині Польща).
Військовий діяч, учитель; завідувач школи с. Брусленів (1918), командир Окремого літинського куреня 2-го українського корпусу (кін. 1918 – поч. 01.1919), сотник Окремого гайсинського куреня ім. отамана Симона Петлюри (січень 1919), сотник 1-ї батареї 61-го Гайсинського пішого полку ім. Симона Петлюри (з січня 1919), командир 61-го полку ім. Симона Петлюри (23.04 – 05.1919), повстанський отаман (05.1919 – 1925, Орел із 1921), командувач Подільської повстанської групи (1922 – 1925), командир сотні 67-го пішого полку 4-ї стрілецької дивізії (з 1.09.1930, м. Бродниця, Помор’є), 3-го (рекрутського) батальйону 67-го піхотного полку (1939), начальник 108-ї поборової комісії (24.08.1939), командир 4-го батальйону 67-го полку (з 27.08.1939), 4-го батальйону 14-го полку (з 29.08.1939), батальйону “Бродниця” полку Народної Оборони 4-ї польської дивізії (11.09.1939), командир батальйону “Бродниця” 14-го полку 4-ї польської дивізії (09.1939), організатор і командир Грубешівської самооборони (Холмщина, 1942 – 1943); військове звання – штабс-капітан російської (Тимчасового уряду) армії (літо 1917), сотник Армії УНР, майор Війська Польського (1939).
За героїзм на фронтах Першої світової війни був нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом, орденом Святої Анни 3-го ступеня з мечами і бантом та орденом Святої Анни 4-го ступеня. Був поранений, контужений, отруєний німецькими газами. В червні 1919 р. в одному з боїв проти більшовиків Яків Гальчевський був поранений у лице і ногу. На еміграції у Польщі змінює прізвище на Войнаровський. Від 1 вересня 1930 р. на службі у Польській армії. Учасник Другої світової війни. Автор книг “Проти червоних окупантів” (Т. 1, Краків, 1941; Т.2. – Краків – Львів, 1942) та споминів “З воєнного нотатника” (Київ: Діокор, 2006), а також історіософічної праці в 25 розділах без назви, досі не опублікованої, але вже підготовленої до друку (Грубешівщина, січень 1942) та ін.
Автор публікацій в українському журналі “Діло” та “Віснику” Дмитра Донцова (під псевдонімом Яків Правобережець).
Загинув у бою проти боївкарів Армії Крайової.
Похований у м. Грубешів на Холмщині (нині Польща).
Могилу поляки сплюндрували і зрівняли із землею.
Військовий діяч, учитель; завідувач школи с. Брусленів (1918), командир Окремого літинського куреня 2-го українського корпусу (кін. 1918 – поч. 01.1919), сотник Окремого гайсинського куреня ім. отамана Симона Петлюри (січень 1919), сотник 1-ї батареї 61-го Гайсинського пішого полку ім. Симона Петлюри (з січня 1919), командир 61-го полку ім. Симона Петлюри (23.04 – 05.1919), повстанський отаман (05.1919 – 1925, Орел із 1921), командувач Подільської повстанської групи (1922 – 1925), командир сотні 67-го пішого полку 4-ї стрілецької дивізії (з 1.09.1930, м. Бродниця, Помор’є), 3-го (рекрутського) батальйону 67-го піхотного полку (1939), начальник 108-ї поборової комісії (24.08.1939), командир 4-го батальйону 67-го полку (з 27.08.1939), 4-го батальйону 14-го полку (з 29.08.1939), батальйону “Бродниця” полку Народної Оборони 4-ї польської дивізії (11.09.1939), командир батальйону “Бродниця” 14-го полку 4-ї польської дивізії (09.1939), організатор і командир Грубешівської самооборони (Холмщина, 1942 – 1943); військове звання – штабс-капітан російської (Тимчасового уряду) армії (літо 1917), сотник Армії УНР, майор Війська Польського (1939).
За героїзм на фронтах Першої світової війни був нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом, орденом Святої Анни 3-го ступеня з мечами і бантом та орденом Святої Анни 4-го ступеня. Був поранений, контужений, отруєний німецькими газами. В червні 1919 р. в одному з боїв проти більшовиків Яків Гальчевський був поранений у лице і ногу. На еміграції у Польщі змінює прізвище на Войнаровський. Від 1 вересня 1930 р. на службі у Польській армії. Учасник Другої світової війни. Автор книг “Проти червоних окупантів” (Т. 1, Краків, 1941; Т.2. – Краків – Львів, 1942) та споминів “З воєнного нотатника” (Київ: Діокор, 2006), а також історіософічної праці в 25 розділах без назви, досі не опублікованої, але вже підготовленої до друку (Грубешівщина, січень 1942) та ін.
Автор публікацій в українському журналі “Діло” та “Віснику” Дмитра Донцова (під псевдонімом Яків Правобережець).
Загинув у бою проти боївкарів Армії Крайової.
Похований у м. Грубешів на Холмщині (нині Польща).
Могилу поляки сплюндрували і зрівняли із землею.
Роман КОВАЛЬ
Немає коментарів:
Дописати коментар