Перша світова війна зруйнувала всі стереотипи – незважаючи на загальний шок, на рівні з чоловіками фронтову службу несли і жінки. Найпершою із тих, кого офіційно зарахували на військову службу у званні офіцера, була доброволець Українських Січових стрільців Олена Степанів.
Про це йдеться у фільмі «Шлях до незалежності: Перша світова», створеному авторами програми «Історичної правди з Вахтангом Кіпіані» (на телеканалі ZIK).
Тільки-но молода пластунка Олена Степанів почула про створення Українських січових Стрільців, відразу ж попросилась на роботу в поборову комісію. Однак там дівчині доручали лише господарські справи – готувати обмундирування чи дбати про харчі. Та нудна канцелярська робота була не для неї, бо Олена прагнула потрапити на фронт.
«Олена знайшла в шафі залишений військовий чоловічий однострій. Дала на себе перешити і пішла у найкраще фотоательє, щоб зробити фотографію до стрілецької легітимації», – розповідає завідувач відділу історичних колекцій ЛНН бібліотеки України ім. Василя Стефаника Галина Сварник.
Дівчина, як могла, намагалась не викликати підозр у фотографа – зібрала волосся під каптур і боролась із хвилюванням. Та той відразу зрозумів, що перед ним ніякий не вояка, а молода жінка. Тож коли Олена наступного дня зайшла в ательє по фото, на неї вже чекало двоє поліцейських. Відчайдушну дівчину звинуватили у шпигунстві і тільки завдяки допомозі близького товариша – іменитого професора Володимира Старосольського – вона змогла уникнути ув’язнення. Та мрію воювати на рівні з чоловіками це не похитнуло.
«Жінки були готові, вони взяли зброю в руки. Але в останню хвилину австрійське та українське командування відмовилося від цієї думки», – зазначає кандидат історичних наук Ольга Бежук.
Із наступом російських військ та захопленням Галичини ситуація на фронті загострюється. Тож Олена таки домагається свого – її беруть до війська.
«Для східного галицького соціуму та і для Європи – це був шок. Велика війна 1914-1918 років знищила стереотипи. Тому що не було тилу і не було фронту – все перемішалося. І ролі також перемішалися», – наголошує Ольга Бежук.
Олена Степанів проявила себе під час боїв за Маківку, які, без перебільшення, стали справжнім випробуванням на міцність для молодих стрільців. Перший штурм Маківки російська армія розпочала одночасною атакою трьома схилами гори. Гинули тисячі людей. Під час бою вбили командира Олени. Через це їй, на той момент вже десятниці, довелося самостійно ухвалювати рішення і керувати своєю сотнею. Після цього Олена отримала звання хорунжої.
«Це був безпрецедентний приклад. Жінка командувала 40 чоловіками, а потім їй було присвоїли звання молодшого лейтенанта-хорунжого. Це офіцер. Такого ще не було», – зазначає Ольга Бежук.
Та вже наприкінці травня 1915 року, під час бою під Лисовичами, дівчина потрапляє до російського полону. І лише через два роки, після обміну на російську розвідницю, їй вдається повернутися додому.
«Її зустрічали, як кінозірку, брали автографи. У всіх були її листівки та фотографії», – розповідає Ольга Бежук.
Незважаючи на це, омріяне повернення на Батьківщину стало для Олени страшним сном. За наказом Головної бойової управи, жінкам заборонити військову службу. Це стало справжньою трагедією для багатьох дівчат.
«Власне, кажуть, що з цим пов’язана трагічна загибель хорунжої УСС Софії Галечко. Мовляв, вона не просто потонула в холодному озері від того, що їй звело ноги, а від тої безвиході. Вона не знала, що далі з собою зробити», – розповідає Галина Сфарник.
Та й після війни доля не пошкодувала Олени Степанів. Жінка пережила довгі каторжні роки у радянських таборах Мордовії, а після звільнення – зраду рідних та друзів.
«Удома дуже велика когорта людей від неї взагалі відвернулася. Тому що її оголосили «ворогом народу», – розповіла Ольга Бежук.
Та незважаючи на такі випробування, у спогадах Олена Степанів жодного разу не пошкодувала про свій вибір.
Немає коментарів:
Дописати коментар