середу, 22 липня 2015 р.

Подорож до Вереміївки на хутір Тараса Бульби.

На дніпровому лівобережжі, близько 90 км від Черкас, лежить старовинне село, колись козацьке містечко, Вереміївка. Це - колишня Полтавщина. Перша згадка про це село відноситься до 1608 року.
  До початку 17 ст.  поселення носило назву Вишня. У той час землі, де лежить це село, належали Польській короні. Тоді король Сиґизмунд подарував Вишню овручському старості М.Корибуту, який після цього подарунку став називатись Вишневецьким (від назви села), а саме село переназвав на Ієреміївку, на честь свого сина Ієремії, ставшого відомим одіозним військовим та державним діячем Речі Посполитої.
 У цьому ж селі у 1955 році народився відомий нині в Україні історик, видавець, художник, лауреат Національної премії ім. Т.Г.Шевченка Володимир Недяк. 

   За покликанням Володимир Недяк – художник та історик-дослідник, збирач українських старожитностей, засновник приватного історико-етнографічного музею "Козацькі землі України".





Друга назва цього дива під відкритим небом (тепер це називається скансен) - "Хутір Тараса Бульби". Цей музей Володимир Володимирович почав зводити у 2004 році.
За основу було взято відомий твір Миколи Гоголя «Тарас Бульба» і вирішено відтворити батьківщину його головного героя. Автор проекту впевнений, що з часом  всі будуть знати, що на цій території, у Вереміївці, народився козацький полковник Тарас Бульба.      Неподалік хутору вже розбудували садибу старого козацького полковника -  комори, криницю, льохи... Поряд – стайня, вівчарня та хлів для волів. В проекті - липовий гай, водойми тощо... 
    
Перебуваючи у Вереміївці, складається враження, що потрапляєш у минуле – у кінець вісімнадцятого століття. Тихо, спокійно і жодних проявів звичної нам цивілізації. А яке ж тут чисте повітря!
   Нині (учора) ми з друзями відвідали Вереміївку. Для мене поїздка сюди відбулася вдруге. Уперше я тут побував у 2011 році.

У 2011 році ми попали під дощ і рятувались від нього з разом козенятами...   Учора ж нас по приїзду зустріла директор скансену Алла Сергіївна Журба.  І, знаєте, як лише ми почали слухати цю справжню подвижницю, відкрили роти й закрили їх години за 3. Саме стільки часу продовжувалась наша експромтова екскурсія. Ми почули стільки цікавого подекуди нового для нас!
   По-перше, ми дізналися, що на території хутора зберігається експонатів десь на три музея першої категорії. По-друге, -третє, -четверте... Та що там перераховування усього почутого. Це цікаві й корисні відомості  з історії, етнографії, традицій різних реґіонів України. А експонатів! Від кайнозоя до першої половини ХХ століття.
  



Гостинно зустріла нас пані Алла.








Було тут двійко волів. Зараз лише буйволиця Нюра.








Ця коза, завидівши людей, біжить до них, ластиться... Мабуть в очікуванні пригощання...



Цей песик допомагає пастушкам у випасанні кіз, овець.




 














Пані Алла розповідає, що коні, коли їх приводять поїти, від тих, сучасних, поїлок, перебігають до таких, котрим сотні років.



Сотні жорен...




Десятки скіфських, половецьких баб...









Величезну кількість експонатів для майбутнього музею зіскладовано в не цілком пристосованих приміщеннях колишніх підприємств Вереміївки, які знаходяться поряд з хутором-скансеном. найперший недолік - відсутність опалення. Неможливо дотимуватись певних температурних режімів, вологості тощо.
 Лише подивіться на частину того, що тут зберігається:



У скирнях. Автентичних!



Кінський реманент.


Старовинні вулики.




Рало.








Різдв'яний вертеп









Алла Журба вміє читати вишиті рушники, де б вони не були вишиті!








Як вам мережка на жіночій сорочці?!!











Ковальські міхи.









Куди нинішнім Філіпсам, Ровентам та Бошам!










Бюст В.Недяка - власноруч зроблений подарунок від студентства до його 55-річчя.






Зводиться замок полковника Бульби. Тут розміститься музей. Але для усього зібрання експонатів тут місця не вистачить.






    З Володимиром Недяком я бачився лише одного разу - навесні цього року у Холодному Яру на хуторі Буда. Після - декілька разів спілкувався по телефону. У недалекому майбутньому сподіваюся зустрітися з ним і поспілкуватися наживо. Та і в телефонній розмові почув багато: про проблеми розвитку свого дітища, про те, що усю Шевченківську премію, здобуту ним 2006 року, він вклав у будівництво музею, про те, що ще й у нього в Києві зберігається вагома частина експонатів для музею.
  
Взагалі, хутір-музей, хоч і у незакінченому вигляді, справляє гарне враження. Віриться,що  будівництво в Вереміївці буде завершене і експозиція запрацює.
  На прощання ми залишили свої вдячності й побажання у Книзі гостей музею.






   
   

  








Немає коментарів:

Дописати коментар