субота, 1 жовтня 2016 р.

Недооцінений геній: Історія Григорія Кузневича

                                           Один з найталановитіших українських митців кінця ХІХ початку ХХ ст. Григорій Кузневич
Більшість львів’ян і гостей міста, прогулюючись вуличками древнього Львова, навіть не підозрюють, скільки разів зустрічають на своєму шляху твори одного з найталановитіших українських митців кінця ХІХ початку ХХ ст. Григорія Кузневича. Творіння цього скульптора і художника прикрашають фасади величних будинків, тінисті алеї Личаківського кладовища і парків, інтер’єри кам’яниць, концертних залів і, навіть, вінчають львівський двірець… Та, на жаль, доля обійшлася з ним доволі жорстоко, бо попри численну мистецьку спадщину, його ім’я майже забуте сучасниками.

Каменоломні Брусна

Григорій Кузневич прийшов на світ 30 вересня 1871 р. в давньому осередку українського каменярства – селі Брусно Старе на Любачівщині (зараз Польща).

Брусно, перша згадка про яке походить з 1444 року, знаходилося на південних схилах горбистого пасма Розточчя, що тягнеться від Львова на північний захід на територію Польщі аж до Томашова, Щебрешина і Красніка. Розточанські горби складаються з вапняків, мергелів та вапнякових пісковиків – з останніх і виготовлялася більшість творів бруснівських каменярів.

В про­веденій у 1565 р. інвентаризації і люстрації королівських маєтків зберігся запис про Брусно і трьох поселенців, які займалися «добуванням каменю» і виробництвом жорен. Каменярством займалися не тільки у Брусні, а й в інших навколишніх поселеннях Розточчя, однак для художньої обробки з XVI ст. камінь використовувався у Любачівському старостві, мабуть, лише у Брусні.

У 1765 р. у Старому Брусні працювало щонайменше сім каменярів. Серед них – Роман Семко, Гриць Грабець, Ілько та Іван Гриціви, Павло Васильків. Каменярство у той час уже було заняттям родин­ним і переходило спадково від батька до сина. Цікаво, що серед цих семи каменярів п’ятеро були власниками ко­ней, яких, мабуть, як і у новіші часи, використовували для транспортування каменю та готових виробів.


Цвинтар у Старому Брусні
Серед цвинтарних і придорожніх пам’яток майстрів Ста­рого Брусна до найдавніших належав кам’яний хрест, який зафіксований на початку XX ст. і дато­ваний, згідно з притертим на ньому написом, 1654 або 1664 роком. У Старому Брусні здавна ви­готовляли нагробки, призначені і для нехристиянських кон­фесій. Так, серед найдавніших стел на єврейському цвин­тарі у Любачеві є пам’ятка, датована близько 1740 роком.

Найвищий розквіт бруснянського каменярства припадає на злам XIX і XX століть. Тоді твори бруснянських майстрів стали відомими у значній частині Галичини. Фірмани з околиць розвозили твори каменярів по торгах і ярмарках навіть до Львова і Лежайська. Найдалі на сьогодні зафіксованою точкою знаход­ження продукції бруснівчан на схід є селище Лопатин Радехівського району Львівської області (понад 100 км по прямій).

В цей період у Брусні працювало чимало талановитих майстрів, зокрема, Петро Любицький, Іван Космина, Андрій Сахарко, Григорій Грабович, брати Іван і Дмитро Підгородецькі. Та безперечно найвизначнішими майстрами різьби по каменю кінця XIX – початку XX ст. зі Старого Брусна були брати Кузневичі – Андрій, Іван і Григорій.

У світ широкий

Доля усміхнулася Григорію Кузневичу у 1892 р. – Старе Брусно відвідав відомий львівський архітектор Юліан Захаревич (1837-1898). Побачивши роботи молодого Кузневича, він високо оцінив його здібності й виклопотав невелику стипендію для навчання у Львівській художньо-промисловій школі. У 1893-1894 навчальному році Кузневич вчився на денному відділі «рисунків, моделювання і декоративного малярства», але не закінчивши його, перевівся на менш коштовний вечірній відділ будівельного промислу.

Одночасно з навчанням Григорій Кузневич працював у майстерні відомого львівського скульптора Юліана Марковського (1846-1903), згодом став його найкращим учнем і часто завершував замовлені вчителеві твори. Таким чином, Кузневич став співавтором пам’ятників Яну Кілінському у Стрийському парку, Бартошу Гловацькому на вул. Личаківській і, ймовірно, скульптурної групи «Фортуна звеличує працю» на будівлі сучасного Етнографічного музею.


Григорій Кузневич під час роботи над пам’ятником Бартошу Гловацькому
Одними з перших праць молодого митця були чотири кам’яні алегорії у нішах фойє Палацу мистецтв збудованого у Стрийському парку у Львові з нагоди Загальнокраєвої виставки у 1894 р. На жаль, ці твори були знищені на початку 1950-х років.

Високою оцінкою таланту Кузневича стало призначення йому стипендії Краєвого виділу, яка дала можливість навчатися з 1899 до 1902 року в Академії мистецтв в Римі у відомого художника Франческо Яковаччі (1838-1908) і скульптора Антоніо Аллегретті (1840-1918). Григорій Кузневич закінчив навчання в академії через два роки зі срібною медаллю. Також він відвідував вечірню Римську художню школу, де отримав дві срібні медалі: одну за скульптуру і одну – за рисунок. Під час навчання в Римі митець працював у майстерні відомого італійського скульптора Етторі Феррарі (1848-1929) та польського скульптора, що проживав тоді в Італії, Теодора Ригера (1841-1913) (автора скульптурного оздоблення будівлі Галицького сейму).

У цей час натхненний античним мистецтвом, митець створив скульптури «Перший хлібороб» (1900) та «Гончар» (1901). Обидва твори отримали схвальні відгуки мистецтвознавчої критики. «Першого хлібороба» у 1901 році було представлено громадськості на художній виставці у Варшаві, де його придбало тамтешнє товариство художників. «Гончар» здобув на конкурсі в Римі найвищу нагороду, згодом його купив Львівський музей художніх промислів. У 1952 році твір було знищено радянським керівництвом музею.

У Львові і за океаном

У 1902 р. Кузневич повернувся до Львова, де виконав ряд робіт, що принесли йому популярність і загальне визнання, а також завершив твори, котрі залишилися після смерті його вчителя – Юліана Марковського. У 1902-1903 роках Григорій Кузневич отримав замовлення на оздоблення фасаду музею Художніх промислів шістьма алегоричними барельєфами жіночих постатей в архівольтах трьох вікон та п’ятьма горельєфами під вікнами. У 1950 році під час перетворення будівлі на філію московського музею ім. В. Леніна, усі прикраси фасаду: герб міста з коронами, статуї «Живопис» і «Скульптура» Петра Війтовича, скульптурна група Антона Попеля «Освіта», «Промисел» і «Мистецтво», архівольт із жіночими постатями Григорія Кузневича були безжально знищені.

У 1903 р. Григорій Кузневич створив барельєфний портрет для надгробного пам’ятника доньки громадського діяча Євгена Олесницького – Зоні Олесницької похованої на кладовищі у Стрию, а у 1904 році, – пам’ятник на могилі промисловця і політика Станіслава Щепановського на Личаківському кладовищі у Львові. Також у Стрию Григорій Кузневич виконав скульптурні портрети українських діячів на фасаді «Народного дому».

У цей час він також завершив пам’ятник польському національному герою Бартошу Гловацькому на вул. Личаківській за проектом Юліана Марковського, якому довести справу до кінця завадила передчасна смерть. Відкриття скульптури відбулося у липні 1906 року. У той же період Кузневич працював над створенням алегоричної композиції для порталу львівського вокзалу.

У 1904 році Григорій Кузневич створив скульптури Ісуса Христа, апостолів Петра і Павла для храму св. Петра і Павла в Сокалі. У цьому ж місті Григорій Кузневич оздобив також будівлю ощадної каси.

Приблизно у цьому ж часі Григорій Кузневич вирізьбив і намалював іконостас для церкви у Старому Брусні.

У 1907 р. після невдалої спроби отримати стипендію для навчання в Парижі або Мюнхені, митець вирушив до США. За океаном Кузневич працював у Нью-Йорку, Клівленді, Пітсбурзі, Елізабетпорті, Філадельфії, в основному при оздобленні мостів, віадуків та інших монументальних споруд. Для української діаспори оздоблював церкви, читальні. Відомо, що він разом з єпископом Сотером (Ортинським) (1866-1916), який теж був художником, розписали кафедральний собор у Філадельфії. Кузневич виготовив для храму кілька скульптур і орнаментів. Є документальні підтвердження, що Григорій Кузневич брав участь у конкурсі на виготовлення пам’ятника Христофора Колумба. Його моделі прийняли, але роботу доручили англійському скульпторові.

У цей же час створив три проекти пам’ятника Тарасові Шевченку в Києві. Щоб взяти участь у третьому конкурсі, спеціально повернувся з США в Галичину у вересні 1912 р., однак, його проект запізнився і не був розглянутий журі.

У 1913-1914 роках, коли на Галичині тривали приготування до 100-літнього ювілею від дня народження Тараса Шевченка скульптор створив погруддя поета і пам’ятну дошку для Івано-Франківська та ювілейну дошку для Богородчан.

У 1914 році Кузневич створив барельєфи Тараса Шевченка і Миколи Лисенка, які й досі прикрашають великий концертний зал Львівського музичного училища ім. С. Людкевича.

До того ж періоду творчості скульптора належить надмогильний пам’ятник заступника начальника пожежної охорони Львова Гілярія Еліясевичя на Личаківському цвинтарі.

Під час Першої світової війни скульптор виїхав на територію України, що перебувпала у складі Російської імперії – спершу в Ковель, Київ, а звідти – в Одесу. У червні 1919 року Григорій Кузневич повернувся в Галичину.

Останні роки життя

Після повернення додому Григорій Кузневич відмовився від викладацької роботи у мистецьких школах Кракова і Познані й залишився жити у рідному селі, зрідка виконуючи невеликі замовлення. Певний час був головою читальні, виголошував односельчанам лекції з історії України та про життя інших народів світу. Організував драматичний гурток і брав участь у виставах.

У 1925 році на згадку про першу церковну місію в селі Старе Брусно створив проект пам’ятного хреста в селі і керував його виготовленням. У 1928 р. виконав пам’ятник на могилі польських військових полеглих у 1918-1919 рр. в Горинці.


Останнє прижиттєве фото Григорія Кузневича
Наприкінці 1930-х років Григорій Кузневич перестав займатися скульптурою. Різьблення стало надто важкою справою для старшого чоловіка. Щоб заробляти на життя, він повернувся до малярства і в 1936-37 рр. розписав церкву у місті Чесанові, що тепер на території Польщі, а через рік – храм у рідному селі.

У 1944 році Григорій Кузневич разом з родиною, як і сотні тисяч українців, був змушений покинути рідне село. Його переселили в Україну, і згодом він осів у селі Ганачівка Перемишлянського району Львівської області.

Через неміч Григорій Кузневич відмовився від запрошення працювати викладачем у Львові. Це був дуже важкий період для митця. Вигнані з рідних домівок переселенці не мали навіть даху над головою, а про творчість годі було й мріяти. Скульптор, будучи близько до Львова, не раз згадував проведені там роки своєї молодості й творчі здобутки, на які хотів ще хоч раз подивитися. Однак мрія не збулася. У грудні 1947 року Григорій Кузневич захворів, а 9 січня 1948 р. його серце перестало битися.


Могила Григорія Кузневича у с. Ганачівка на Перемишлянщині
Вічний спочинок талановитий скульптор і художник знайшов на кладовищі в с. Ганачівка, залишивши яскравий, хоча й такий трагічний слід в історії українського мистецтва.

Андрій Павлишин

Немає коментарів:

Дописати коментар