Де ми знаходимося і куди прямуємо

                               

Для розробки стратегії дій спочатку треба зрозуміти, де ми знаходимося і куди прямуємо. Куди прямуємо — з цим начебто більш-менш ясно: Майдан запустив процес модернізації України, тобто переходу з умовного «середньовіччя» в «модерн». Цей процес повільно або швидко пройшли за останні сторіччя майже всі європейські країни, англомовний світ та декілька країн Азії.

Умовне «Середньовіччя» — це епоха економіки статусу (її різновиди — феодалізм, соціалізм, державний монополізм, олігархічна модель), низької доданої вартості у промисловому та сільськогосподарському виробництві, кланової політики за моделлю «патрон-клієнт»; епоха імперій та колоній, етнічної ідентичності, епоха традиційних, патерналістських, догматичних цінностей та закритих соціальних ліфтів.

Умовний «Модерн» — це епоха економіки капіталу (ліберальний капіталізм, вільний ринок), високої доданої вартості, ідеологічної партійної політики, відповідального урядування під контролем громадянського суспільства; епоха національних держав та політичних націй, епоха раціоналістичних, громадянських цінностей, критичного мислення та відкритих соціальних ліфтів.

Провідні автори запропонували свої власні терміни для позначення цього важливого переходу. Дуґлас Норт каже про перехід від розвиненої природної держави до відкритого доступу, Дарон Аджемоглу і Джеймс Робінсон — від екстрактивної до інклюзивної системи, Карл Маркс називає це буржуазною революцією.

Важливо, що переходи у різних сферах (в економічних відносинах, у технологічному розвитку, у політичних системах, в ментальності, релігії, культурі тощо) не синхронні, хоча підживлюють і каталізують один одного. Таким чином, модернізація може розтягнутися на тривалий час, якщо одні процеси вже відбулися, а інші загальмували.

Питання, де ми знаходимося, є більш контроверсійним.

Перша точка зору полягає в тому, що ми знаходимося у «Середньовіччі», і тоді нам потрібна революція для того, щоб зламати старий порядок. Революція може бути тривалою і кривавою (Велика французька революція лише через 80 років крові і страждань призвела до завершення модернізації) або короткою і майже безкровною (Славетна англійська революція чи Американська революція). Навіть безкровна революція потребує озброєного протистояння в якості або прелюдії (громадянська війна в Англії), або завершення (громадянська війна в США).

Друга точка зору полягає в тому, що ми вже на переході, бо склалися передумови і розпочався рух. Передумовами української модернізації є власна держава та відносно високий рівень технологічного розвитку, успішно закладені підвалини капіталістичних відносин як у законодавстві, так і на практиці, а головне — критична маса (не менше 15%) людей з модерними цінностями. Фактично, у нас вже досить далеко просунулися всі модернізаційні процеси, окрім політичного — що й не дивно, бо політичні системи завжди модернізуються останніми.

І якщо ми на переході, тоді завданням є пришвидшення цього переходу. Майдан і невіддільна від нього українська Війна за незалежність стали тим переламним моментом, після якого почалося руйнування старої системи, і нам потрібно зосередитися на будуванні нового. Нам потрібен український проект майбутнього (можете називати це національною ідеєю), що об'єднає активних громадян. Нам потрібна політична сила, що відображає інтереси захисників нового ладу (середнього класу, підприємців, громадських активістів та волонтерів, бійців-фронтовиків, міського креативного класу тощо). Нам потрібний великий тиск по всьому фронту законодавчих змін, які загальмували, — тиск у тому числі вуличними акціями, щоб тримати достатній рівень мобілізації громадянського суспільства. Нам потрібні мережі довіри і спільної праці на всіх рівнях, від ОСББ і кооперативів до депутатських груп.

Якщо вірна друга точка зору, то революційний переворот лише зірве процес модернізації і відкине нас на десятки років назад. Нам не потрібна Велика революція — нам потрібна Славетна: прихід до влади політичної сили, що представляє інтереси широкої суспільної коаліції Модерну. Такої сили у нас немає, і на зрив її створення спрямовані основні зусилля захисників старого ладу. Але інший шлях лише один — вивільнення радикальної енергії, що змете стару систему разом із країною, і це вже назавжди.
                                                                    Валерій Пекар