середа, 16 травня 2018 р.

СЕЛО ПРОКИДАЄТЬСЯ РАНО...

                              Ð¡Ð²Ñ–тлина від Василя Чорновола.
Село прокидається рано. Лише на світ – то вже і на ногах. Ще до півнів. Сонце ледь-ледь. Та про сонце хто краще, а ніж Остап Вишня: “А беруть коропи на світанку... І особливо тоді, як перший ніжний промінь дубові крони прорізує і листя дубове золотить.

А як сонячний промінь листя дубове позолотить, тоді він із дубової гущавини виривається і на ставок падає,— тоді і ставок золотий, і очерет, і рогіз, і пісок на березі,— все тоді золоте.
А промінь од води відскакує, летить на той берег ставка, а там сосни,— золотіють тоді сосни, і ясенки, і клени,— їх позолотивши, промінь летить далі, аж туди, туди, туди, що вже його й не видно... Тільки слід його залишається — веселий та грайливий...
Але про рибу іншим разом. Рибу ловити – не ячмінь молотити. Зараз про інше. Встали ви, курей випустили, повів їх півень пастися в шкоду. Поставили бараболю свиням варити, а самі сидите – чай п‘єте та радіо слухаєте. Гімн відіграв, а тут і гуманське телебачення запрацювало, ТРК “Ятрань”. 
Благословенна Гумань (так кажуть письменники зі Спілки) славиться Коліївщиною, могилою раббі Нахмана, Дендропарком “Софіївка” і телеканалом “Ятрань”. І особливо останнім. Саме звідти лунають щирі вітання для глядачів, які мають нагоду ловити хвилі від Гуманської телевежі. Якраз в ранішній час лунають вітання. Свята справа. Баба діда вітає і дід бабу. Сидять поруч і слухають, як вони одне одного вітають. Та й сусіди слухають. Бо ще звечора оббігала баба сусідів – сидіть та слухайте як ми будемо вітати. Все село слухає, і райони слухають. Грошей не жаль. Хай добрі люди слухають. Потім дід Омелько разом зі своєї невеличкою сімейкою в якій:
Тільки він та вона, та старий, та стара,
Та Іван, та Степан, та Василь, та Панас,
Та той хлопець, що в нас,
Та дві дівки косаті, та два парубки вусаті,
Та дві Христі в намисті, та дві ляльки в колисці
вітають свого онука з його першим роком життя (вперше постригли недавно). Хай знає онук, як дід його любить і вся рідня любить. Сидить дід, сидить баба, і онук сидить та пузирі носом пускає, слухають свою улюблену: “Как на том берегу…”. І хоча дідові на той берег вже і запізно, а онукові ще й ранувато – слухають. 
І вітає любляча дружина свого люблячого чоловіка, сидячи перед щирим невгамовним ящиком, як голубки. І зятя вітають, попередивши його, що будуть вітати. І сватів, і кумів, 
Оце таке в нас гуманське вітальне телебачення . 
І коли запитуєш редактора, чому отакі пісні передаєте – відповідь одна – люди замовляють. Гроші потрібно відпрацьовувати. А замовили б “Боже, Царя храні” то і про Царя вшкварили б. Що хочуть те й передають. Хоча б замість оцього всього краще передавали б житіє святих. Користі більше. 
Скоро будуть вітати із похоронами, замовляючи траур Шопена, реквієм Моцарта – не вказуючи імені покійника за відсутності такого. І сміх, і гріх…
Кажуть, що в людей грошей не має. Неправда! Смаку немає в посполитих – це правда. А гроші є, на вітання то нашкребли. Не останні ж від серця відривають.

Немає коментарів:

Дописати коментар