ÐœÐ¸Ñ…айловский кафедральный собор (Черкассы).jpg
На стан парку Соборного, що у центрі Черкас, скаржаться жителі навколишніх будинків. Спиляні дерева, зарослі алеї, напіврозвалені атракціони радянських часів, апокаліптичного виду скульптури, які колись були окрасою цього місця, – все це набридло спостерігати городянам, які у пошуках шматочка природи никають із своїми дітьми кварталами середмістя.
“Ні, це не Чорнобиль. Це парк в самому центрі Черкас – якщо трохи звернути з центральної доріжки, що веде до собору, або пройти трохи далі. Пеньок сфотографований, як приклад, – таких пнів старих дерев, що не викорчували і на місце яких не посадили молоді дерева, дуже багато. А яка амброзія цвіте в цьому парку з року в рік… Місто зовсім махнуло на парк «Соборний» рукою? Церква, коли «будівництво століття» завершиться, залишить парк відкритим для відвідувачів, наприклад, для дітей з навколишніх будинків? І навіщо чекати закінчення всіх численних будівель, може вже пора привести парк до ладу? Або земля передавалася УПЦ під забудову шматочками, і значна частина парку як і раніше міська? Хто-небудь знає відповідь на ці питання?” – пише у ФБ черкащанка Надія Івашкова.
Між тим, заступниця міського голови Черкас Людмила Бордунос у коментарях зазначила, що земля парку знаходиться у користуванні УПЦ Московського патріархату, тож усі питання до них.
“Парк знаходиться у користуванні церкви, яка там знаходиться. А саме МП. Саме вони мають належно утримувати його. Скарги можна направляти на адресу, як там їх головного… не знаю, не хожу туди”, – відмахнулась від проблеми посадовиця.
Утім, напевне, пані Бордунос ще не зовсім увійшла у курс справ, то і не знає, що це – якраз питання міської влади. Бо якщо парк утримується не належним чином, то не люди мають скарги писати очільнику УПЦ МП на Черкащині митрополиту Софронію, а міськвиконком слати йому приписи з вимогою навести порядок. І додавати в кінці кожного такого листа, що згідно із нормами чинного законодавства міська влада може розірвати договір із церквою через систематичне його невиконання. Ще й квитанцію на сплату штрафу кругленького прикладати.
Та от тільки, схоже, поставити на місце “московських попів” у міських чиновників – кишка тонка. То у “Фейсбуці” можна “фиркнуть” – “не ходжу туди”, а у житті примусити впливового митрополита повернутись у рамки порядку, враховуючи характер Софронія, – значить нариватись на скандал. А хочеться ж, напевне, бути хорошими для “великих”, такими “кругленькими”, “добренькими”.
І справа зовсім не в тому, що у міськраді бояться анафем, які колись так щедро роздавав “неугодним” владцям і журналістам владика Софроній. Там часто і самого Бога не бояться, обкрадаючи бюджет та нехтуючи безпекою черкащан заради власного зиску, через що в місті навіть гинули городяни.
Питання в тому, що “на своїх” у цій чиновницько-заробітчанській зграї “гавкати” не заведено. Тим більше, якщо цей “свій” – вищий за цією “вовчою” ієрархією. А Софроній для них – свій. І не має значення, до якого патріархату належить очолювана ним парафія. Його “структурка” то прихоплює землі під церкви, які вже давно перетворились для очільників в рясах у прибутковий бізнес, а для наших “московських друзів” у рупор “руспропаганди”, то оскандалюється із агітаційними листівками на виборах президента, то із допомогою сепаратистам Донбасу, то зводить скандальні забудови, не питаючи в грамади дозволу ліпить у центрі міста неоковирні мега-дзвінниці, свариться з громадами за приміщення храмів, нападає на “конкурентів” із інших конфесій та звинувачує їх у різних “відступах і підступах”. Тобто веде себе у “духовній” сфері так само, як наші владці та влодонаближені ділки у політиці та бізнесі. Та й сама сфера діяльності названої церкви вже навіть з великою натяжкою не скидається на справді “духовну”.
Саме тому у Соборному парку найближчим часом порядок наводити ніхто не буде, і ніхто не вкаже митрополиту на “пеньки в його городі”. Аж доки, не дай Боже, якась із тих сталкерських споруд у Соборному парку не обірветься якійсь дитині на голову чи не привалить когось тими “пантагрюелівськими” будовами. Але тоді шукатимуть не винних – а крайніх…