Сьогодні, 11 січня, в приміщенні Черкаського обласного музично-драматичного театру відбувся вечір, присвячений 77-й річниці від дня народження Василя Симоненка. Скажу вам відверто (і це - не тільки моя думка - так казали багаторічні працівники театру), що такого вечора в цьому залі не було останніх років 15-18. Чесно! У партері й трьох ярусах балконів яблуку не було де впасти. Люди стояли й в проходах, і на балконах.
Відкрили вечір голова Черкаської обласної організації Національної спілки письменників України Валентина Коваленко та очільник журі з присвоєння літературної премії імені Василя Симоненка, професор Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького Володимир Поліщук.
На початку заходу було презентовано книгу "Зажинок" з добіркою творів Василя Симоненка, укладачем якої є професор Володимир Пахаренко, а видавцем – Олександр Третяков.
Художню частину вечора розпочав студентський літературний театр ЧНУ. Вірші Василя Симоненка у виконанні молодих читців та його прозовий твір "Весілля Опанаса Крокви" у виконанні керівниці колективу засл. арт. України Тамари Власенко не залишили байдужими глядачів. Дуже гарно зал приймав твори на вірші Симоненка у виконанні вокального тріо "Барви", тріо бандуристок "Мальви".
І нарешті настав час вручення премії ім. Василя Симоненка за 2011 рік. Оголосити рішення журі вийшов його очільник проф. В. Поліщук. У своєму слові він повідомив, що рішення це приймалось в умовах справжньої конкуренції. І лише у другому турі терези опустилися на боці поета Леоніда Даценка.
Його поетична збірка "І янгол з автоматом на плечі" - це не тільки зразок майстерної поезії. Це справжній заклик до українців. Заклик до спротиву в наш сьогоднішній нелегкий час. Час, коли нами править окупаційна влада реваншистів, влада, яка нехтує будь-чим, що має українське наповнення, український сенс. Недарма чи не вперше за історію Симоненківських вечорів, з"явитись для нагородження цією премією чергового лауреата місцева обласна влада (втім, як і міська) не порахувала за потрібне. Для привітання вийшов на сцену один з заступників начальника обласного управління культури. Хоча сам начальник цього управління був присутній в залі, але вийти скоріш за все побоявся. А раптом виженуть з роботи!.. А саму нагороду вручав голова журі Володимир Поліщук.
Та ці дрібнички геть не зіпсували чудового настрою усіх учасників зібрання. А коли для привітання побратима по перу вийшли гості з Києва прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч Михайло Слабошпицький та письменник, політичний діяч Володимир Шовкошитний, реакції залу не було меж. Обидва висловили у своїх привітаннях усе те, що й ми думаємо про цю владу.
Наступним подарунком новому лауреату та глядачам був виступ актора Черкаського драматичного театру, справжнього українського барда (чи й кобзаря, дарма, що під гітару!), а за сумісництвом - щирого друга Леоніда Даценка, Юрка Прокопчука. Співак виконав декілька пісень на слова В.Симоненка та Л.Даценка. А найцікавішою родзинкою була відео-музична композиція, яка починалась з пісні на слова В.Симоненка "Український лев" і закінчувалась піснею на слова Л.Даценка "Український лев". Два цих поетичних твори мають спільну лише назву: перший - посвята місту Лева, Львову, а другий присвячений постаті казкового героя-велета, символічного Українського Лева. Але в одному музичному номері обидві поетичні форми набули природнього синтезу.
Щиро вітали лауреата друзі, соратники, представники громадськості. Та найполум"янішим стало привітання колеги-побратима по опозиційній боротьбі, депутата Черкаської міської ради Миколи Булатецького.
У своєму слові Леонід щиро подякував як журі, так і усій громаді, що зібралась у залі театру, розкритикував владу і пообіцяв незабаром змінити її.
І янгол з автоматом на плечі
Серед зневіри, розпачу, плачів
залишиться хоча б єдиний воїн, -
той янгол з автоматом на плечі,
що встане і піде до бою.
Він скаже: Хто за Україну –
всі мусять бути тут!
Нам треба зупинить лавину –
і ми здолаєм цю орду.
Приходить день, приходить час,
коли Вітчизна - вище Бога…
Нам є за що піднять меча,
нам є боротися за кого!
Забудь зневіру, кинь плачі!
Життя – одвічне поле бою…
І янгол з автоматом на плечі –
подай йому набої!
Відкрили вечір голова Черкаської обласної організації Національної спілки письменників України Валентина Коваленко та очільник журі з присвоєння літературної премії імені Василя Симоненка, професор Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького Володимир Поліщук.На початку заходу було презентовано книгу "Зажинок" з добіркою творів Василя Симоненка, укладачем якої є професор Володимир Пахаренко, а видавцем – Олександр Третяков.
Художню частину вечора розпочав студентський літературний театр ЧНУ. Вірші Василя Симоненка у виконанні молодих читців та його прозовий твір "Весілля Опанаса Крокви" у виконанні керівниці колективу засл. арт. України Тамари Власенко не залишили байдужими глядачів. Дуже гарно зал приймав твори на вірші Симоненка у виконанні вокального тріо "Барви", тріо бандуристок "Мальви".
І нарешті настав час вручення премії ім. Василя Симоненка за 2011 рік. Оголосити рішення журі вийшов його очільник проф. В. Поліщук. У своєму слові він повідомив, що рішення це приймалось в умовах справжньої конкуренції. І лише у другому турі терези опустилися на боці поета Леоніда Даценка.
Його поетична збірка "І янгол з автоматом на плечі" - це не тільки зразок майстерної поезії. Це справжній заклик до українців. Заклик до спротиву в наш сьогоднішній нелегкий час. Час, коли нами править окупаційна влада реваншистів, влада, яка нехтує будь-чим, що має українське наповнення, український сенс. Недарма чи не вперше за історію Симоненківських вечорів, з"явитись для нагородження цією премією чергового лауреата місцева обласна влада (втім, як і міська) не порахувала за потрібне. Для привітання вийшов на сцену один з заступників начальника обласного управління культури. Хоча сам начальник цього управління був присутній в залі, але вийти скоріш за все побоявся. А раптом виженуть з роботи!.. А саму нагороду вручав голова журі Володимир Поліщук.
Та ці дрібнички геть не зіпсували чудового настрою усіх учасників зібрання. А коли для привітання побратима по перу вийшли гості з Києва прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч Михайло Слабошпицький та письменник, політичний діяч Володимир Шовкошитний, реакції залу не було меж. Обидва висловили у своїх привітаннях усе те, що й ми думаємо про цю владу.
Наступним подарунком новому лауреату та глядачам був виступ актора Черкаського драматичного театру, справжнього українського барда (чи й кобзаря, дарма, що під гітару!), а за сумісництвом - щирого друга Леоніда Даценка, Юрка Прокопчука. Співак виконав декілька пісень на слова В.Симоненка та Л.Даценка. А найцікавішою родзинкою була відео-музична композиція, яка починалась з пісні на слова В.Симоненка "Український лев" і закінчувалась піснею на слова Л.Даценка "Український лев". Два цих поетичних твори мають спільну лише назву: перший - посвята місту Лева, Львову, а другий присвячений постаті казкового героя-велета, символічного Українського Лева. Але в одному музичному номері обидві поетичні форми набули природнього синтезу.
Щиро вітали лауреата друзі, соратники, представники громадськості. Та найполум"янішим стало привітання колеги-побратима по опозиційній боротьбі, депутата Черкаської міської ради Миколи Булатецького.
У своєму слові Леонід щиро подякував як журі, так і усій громаді, що зібралась у залі театру, розкритикував владу і пообіцяв незабаром змінити її.
І янгол з автоматом на плечі
Серед зневіри, розпачу, плачів
залишиться хоча б єдиний воїн, -
той янгол з автоматом на плечі,
що встане і піде до бою.
Він скаже: Хто за Україну –
всі мусять бути тут!
Нам треба зупинить лавину –
і ми здолаєм цю орду.
Приходить день, приходить час,
коли Вітчизна - вище Бога…
Нам є за що піднять меча,
нам є боротися за кого!
Забудь зневіру, кинь плачі!
Життя – одвічне поле бою…
І янгол з автоматом на плечі –
подай йому набої!
В А С И Л Ь С И М О Н Е Н К О - ВЕЧІРНЯ ЗІРКА УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
ВідповістиВидалитиВасиль - мій земляк, поет з Лубенщини, народився 8 січня 1935 року у селі - Бійцях, де провів свої дитячі і шкільні роки. Обидва ми навчалися у Києві. Тільки він в університеті на журналіста, а я на лікаря. Та й у різні часи. Він скінчив університет, а я розпочав навчання в медичному інституті. По віку я на два роки молодший, але у мене на той час позаду були медичне училище, армія, навіть встиг побувати на цілині. Та й народився я на Хорольщині.
Мій батько, український філолог Іван Олексійович Стеценко казав, що журналістом завжди можеш стати, якщо у тебе є тяга до писання. А на лікаря треба вчитися. Так, я вивчився на лікаря, а писати все життя писав, люблю поділитися думками. Правда, Тарас Григорович казав: «Думи мої думи, лихо мені з вами, нащо стали на папері сумними рядами...». Так, якби лишались вони в голові, оті думки, і в Тараса, і у Василя, а не лягали на папір, то і лиха не було б з ними, а так обом дісталась гірка доля.
Їздили ми з Василем до Києва одним шляхом. Колись ним ходили молитися до Лаври, чумаки сіль возили, гірко відходили під тиском німців наші бійці, а після війни, треба ж так склалася доля, полонені німці будували європейський шлях між двома столицями України - Києвом і Харковом. На свій сором, ой соромно, соромно, я так і не побував у селі Бійцях, хоч маю надію, що обов'язково відвідаю ті стежки, якими ходив талановитий український поет по Полтавській землі, дихав повітрям своїх предків. Та, власне, ми дихали спільно українським повітрям.
Довелося мені бачити і чути поетичний виступ Василя Симоненка у Київському Жовтневому палаці, коли делегація українських діячів культури збиралася їхати до Москви для зустрічі Микити Хрущова з творчою радянською інтелігенцією . Хоч мені чомусь здавалося, що це був звіт після приїзду з Москви. Кому з українців тоді дісталося прочухана від генсека точно не пам'ятаю, здається Івану Драчу, Миколі Вінграновському, Ліні Костенко. От чи був у складі делегації Василь Симоненко, точно не знаю. Знаю тільки, що ту делегацію очолював лідер українського малярства Василь Касіян.
Василь Симоненко на цьому вечері прочитав кілька віршів. Як згадує Роман Корогодський у «Смолоскипі» за червень 2005 року «Василь читає поезії без усякого артистичного притиску - в своєму стилі. Просто відтворює зміст твору. І цього виявилось досить, щоб хвиля оплесків наростала від твору до твору. Коли зазвучало: Тремтіть , убивці! Думайте лакузи! В залі стало так тихо, що я чув власне дихання». Та від такого вірша у ті часи дійсно серце завмирало. Ось він той вірш, написаний у 1962 році і був опублікований в наступній збірці «Земне тяжіння» уже після смерті поета.
Дякую за чудовий коментар-доповнення!
ВідповістиВидалити