Сплатив податки? Спи спокійно, або Про КВЕД, ЦНАП та інші НДІТЕХІМПРОМИ.

    Наближаються крайні терміни здачі річних податкових звітів. Наша громадська організація, як порядний "платник податків", звичайно, не має бажання пасти задніх. Минулого року, у визначений термін ми пройшли процедуру отримання електронних ключів та печаток, що повинно спростити процес здачі звітів, тобто - дати змогу звітуватись в електронній формі, через інтернет.
   У вищенаписане я доклав певну часточку іронії. Ну який ми є платник податків? У кожному звіті одні нулі та прочерки. Ніякої комерційної діяльності не ведемо, рахунків у банках не маємо. Але ж, розумію: закон є закон. Звітуватися треба. А тут ще й таке полегшення - сів за комп'ютер та й здав через інтернет.
   Нещодавно я дізнався, що для теперішньої здачі  податкового звіту необхідно змінити КВЕД (їй-бо не знаю, що воно за штука). А міняють оті КВЕДи у ЦНАПі (ну, це я знаю: Центр надання адміністративних послуг). От і вирішив я сьогодні відвідати ЦНАП і змінити КВЕД. Доїхав до центра міста, прогулявся по чарівній зимовій погоді, під дивовижним снігопадом, пару кварталів та й дістався ЦНАПу. Заходжу, значить, пояснюю красуні, за чим прийшов, надав за її проханням документи.
    Красуня: "О! То це ж не до нас! Це Вам, добродію, в обласне управління юстиції, яке знаходиться у приміщенні НДІТЕХІМу на 4-му поверсі".
    Я: "Дякую! До побачення!"
    Красуня (з чарівною посмішкою): "Щасти!"
   Тож покрокував я ще 4 квартали до ЦДІТЕХІМУ, підіймаюсь на 4 поверх - і справді бачу вивіску "Обласне управління юстиції". Не помічаю жодної черги. Ну, думаю, й на тім Богу дякувати, хоч в черзі не стоятиму. Заходжу до приймальні, предсталяюсь, пояснюю причину свого візиту. "А, - відказує працівниця управління, - тепер це вже не до нас! Тепер Вам треба в міське управління юстиції. А воно знаходиться в приміщенні ЦНТЕІ у 406 кімнаті". Здогадуюсь, що це також 4 поверх. Та лихий з ним - ЦНТІ знаходиться за 30 метрів від НДІТЕХІМу, тож не прийдеться пхатися містом десь далеко. Спускаюся, переходжу до ЦНТЕІ. Підіймаюся до 406 кімнати й заходжу. На мою радість - і тут привітна красуня. Привіталися. Посміхнулися одне одному. Пояснюю причину.
  Красуня: " Так, слухайте мене уважно. Ми не можемо ще надавати такі послуги. Ще базові документи для надання нових КВЕДів централізовано не готові. Оно учора навіть керівника відповідного держуправління за неготовність управління  звільнили з роботи. А щоб Вам не було труднощів із здачею Вашого звіту у податковій, я  відксерю відповідного папера, якого Ви покажете у податковій і проблеми відпадуть - приймуть звіт по-старому, "вручну" та по старому КВЕДу. А через пару місяців телефонуйте ось за цим номером (записала, підписала) - і ми Вам доповімо, за якими законами та правилами Ви звітуватиметесь далі".
    Ну як тут вдячно не посміхнутися, не подякувати?!! За півдня жодної грубощі, жодних неуважностей до тебе! Ну все для тебе, милого й очікуваного! Так, з  посмішкою вдячності й пішов.
   Фігня, що півдня як не бувало.
                                                       *    *    *
   І на біса це все мені?..

Пам'ять про Крути живе в серцях патріотів.

29 січня, у День пам'яті Героїв Крут наша громадська організація "Воля ХХІ" зініціювала поїздку до села Старосілля Городищенського району Черкаської області. Справа в тім, що тижнем раніш, у День Соборності я дізнався, що в цьому селі є поховання трьох померлих там студентів, учасників Крутянського бою. У бою вони були поранені і батько одного з них узяв їх на підводу і вирішив довезти додому - на лівий берег Дніпра, можливо десь на Золотоніщину чи Драбівщину. Але, проїжджаючи Старосіллям, серця трьох зупинилися. Чоловік попросив старосільців, аби ті допомогли поховати юнаків, на що селяни відгукнулися. Гідно поховали, поставили три дубових хрести.                                   
Ось такий вигляд мають ці поховання: 3 майже зрівняних з землею, горбика та посередині похилений хрест, єдиний, що залишився з трьох.
"Моя сусідка, уже нині покійна, Людмила Старіченко доглядала ті могили. Коли захворіла, сказала мені. Тепер я їх прибираю, - розповідає мешканка села 75-річна Людмила Удовик. – Трьох ранених хлопців везли на підводі з-під Крут. Нібито на лівобережжя. Але ті від ран померли по дорозі, якраз неподалік від Старосілля. Поза греблею у центрі села жила жінка, яка погодилася обмити померлих, одягти. Тут їх і поховали".
Людмила Удовик та її син, Леонід.
    А син Людмили Удовик, Леонід додав, що він дізнався про це поховання ще у 1984 році, але ми знаємо, які тоді були часи, неможливо було про такі історичні події говорити в голос. Тож, могили по мірі можливості доглядалися. На жаль не збереглись і нікому не відомі імена цих хлопців.
   Тож, представники ГО "Воля ХХІ" у складі делегації об'єднаної опозиції відвідали цвинтар.
Панахиду відслужили спільно священники двох конфесій - УПЦ КП та УГКЦ. Священнослужитель УАПЦ припізнився.  Приїхав тоді, коли служба вже закінчилась, але взяв участь у громадянській панахиді.






Я також попросив слова та сказав, що ось такий стан місця поховання  хлопців-крутян говорить про те, у якій країні ми живемо. Сказав, що по дорозі до Старосілля ми їхали Черкасами, Мошнами, Яснозір'ям і всюди їхали по вулицях, які носять імена катів українського народу. Дорогою бачили й пам'ятники та обеліски радянських часів. І ми не бачили та й не знаємо про наявність хоч десь в Черкаській області вулиці Героїв Крут чи обеліска на їхню честь.
   Ми спільно вирішили утворити ініціативну групу для встановлення спочатку, до цьогорічних поминальних днів, тимчасових пам'ятників-хрестів та огорожі могил, а згодом - постійного пам'ятного знаку на місці поховання. Але, хреста, який залишився і стоїть понині, зберегти. Така ідея була підтримана усіма учасниками акції.
   А увечері, вже у Черкасах ми взяли участь у смолоскипній ході пам"яті Героїв Крут та у мітингу на Театральному майдані міста. Про цю подію  читайте тут.

Товариш Вілліан

Мене тішить любов донецьких до старих комуністичних назв. Якщо назва шахти – то обов'язково імені ­Карла Маркса чи Станіслава Косіора. Або який-небудь "Червоний партизан". Якщо назва футбольного клубу – то "Стахановець" чи "Іллічівець". До речі, "Шахтар" теж колись звався "Стахановцем". Якби в цих людей були принципи, я би назвав це явище пуританством. Але в ХХІ столітті це більше схоже на ідіотизм.

Між тим у середині січня на ­Донбасі сталося кілька цікавих подій. ­Спочатку адміністрацію шахти "Червоний партизан" захопили ­гірники-страйкарі.

Вони боялися, що власник підприємства Рінат Ахметов не знайде грошей на подальшу розробку копальні й звільнить їх з роботи. ­Наступного дня на збір футбольного клубу ­"Шахтар" не прибув зірковий бразилець Вілліан. Він тисне на керівництво, бо хоче грати не на Донбасі, а в Європі. На ранок наступного дня стало відомо, що Ахметов гроші знайшов. 22 мільйони доларів пішли, ­однак, не на шахту, а на іншого зіркового бразильця – Тайсона. Він покликаний замінити бунтаря. Минув іще день, і ­Вілліан припинив страйк.

Злі язики кажуть, нібито бразильські футболісти зовсім не цікавляться українською історією й традиціями. Їм головне – гроші. Однак я не вірю, що всі ці комуністичні назви для Віл­ліана – китайська грамота. Цей товариш добре зрозумів натяк господаря: якщо ти сьогодні відмовляєшся грати за "Стахановець" (чи то пак "Шахтар"), то не зогледишся, як можеш опинитися в "Іллічівці". А звідти – пряма дорога в "Червоний партизан".

Юрій СТРИГУН, http://gazeta.ua/
Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/yurij-strigun/_tovarish-villian/478450">Gazeta.ua</a>

Провладна більшість у Черкаській міській раді побоялася виступити на захист Тимошенко

Із закликом висловити політичну мужність і громадську позицію та стати на захист лідера опозиції Юлії Тимошенко виступила на сьогоднішній сесії Черкаської міської ради депутат Черкаської обласної ради від "Фронту змін" Наталія Старікова.

Від імені депутатів-жінок обласної ради Наталія Старікова зачитала звернення до депутатського корпусу міськради.

- Закликаю підтримати позицію 158 народних депутатів, які 29 січня скликають позачергову сесію Верховної Ради щодо захисту прав лідера опозиції Юлії Тимошенко. А також звернутися  до депутатів Верховної Ради 7 скликання, які представляють Черкащину в українському парламенті, із вимогою зробити все можливе для звільнення Тимошенко, - заявила Наталія Володимирівна. - Закликаю стати на захист ув'язненої жінки та підтримати вимоги до Генерального прокурора та влади, озвучені головою Ради Об'єднаної опозиції Арсенієм Яценюком щодо припинення нелюдського поводження, фізичних і моральних знущань над Юлією Тимошенко, а також порушення кримінальної справи проти судді Дзержинського району Харкова, з подачі якого було ганебно застосовано силу проти жінок, котрі підтримували Юлію Володимирівну.

Та схоже, що провладна більшість у міськраді вирішила "відсидітися в кущах" - ініціативу обласної депутатки підтримали 17 із 40 присутніх у залі депутатів, 2 проголосувало проти, утримався 21.

- Очевидно, депутатам не вистачило сміливості. Але залишатися в стороні від того, що влада коїть сьогодні стосовно Юлії Тимошенко, не можна. Тому ми будемо закликати і депутатів обласної ради підтримати наші вимоги. Сподіваюся, що позачергова сесія Верховної Ради винесе позитивні рішення щодо Тимошенко, - відзначила Наталія Старікова.
                                                Джерело: http://www.dzvin.org/

Соборність.

А от сьогоднішній день приніс мені радість і надію. День Соборності, Злуки, Єднання.
    День почався з вшанування Українського народного художника Данила Нарбута, день народження якого був сьогодні. Саме у цей день Дідові, як його називали за життя його побратими-унсовці,  мало виповнитись 97 років. На цвинтар до дідового гроба прийшли його шанувальники, молоді послідовники дідової - української - ідеї.
Тут поховано Діда.

Священниками Української Церкви було відслужено панахиду.

Опісля цього, о 14-30 відбувся збір учасників святкування Дня Соборности. На Соборному майдані в Черкасах зібралося декілька сотень людей.  Це були представники усіх вікових та соціальних верств. А головне - це були переконані опозиціонери до нинішньої влади як на Черкащині, так і в Україні.
    О 15-00 було оголошено утворення ланцюга Єдности, до якого усі учасники заходу й долучилися.







Ланцюг став набагато довшим, аніж розраховували його ініціатори.

  У цей же день майже в усіх районних центрах Черкаської області було урочисто відзначено  День Соборності України. Зокрема, у Каневі було утворено міст Злуки обидвох берегів Дніпра. 
   А владі й свято - не свято. Сьогодні вони саме у час проведення заходу опозиції займалися демонтажем центральної "тулубівської" ялинки з Соборної площі, перегородивши сам майдан. І закінчили своє дійство відразу ж по закінченню акції опозиціонерів.

 
  

Соборність?

Відразу зазначу: день сьогодні у мене не вдався.

     Зранку поспішав на першу у цьому році прес-конференцію Опозиційної ради Черкащини. Встиг.

   Відзначу, що присутніми тут були чи не усі головні дієві особи: невизнані владою переможці останніх парламентських виборів, представник ВО "Батьківщина"  Микола Булатецький (194 округ), координатор опозиційної ради Черкащини Леонід Даценко (197 округ), голова обласної організації "Фронту змін" Наталка Старікова, голова обласної організації ВО "Свобода" Юрко Ботнар, Голова ОО "Батьківщина" Анатолій Бондаренко.
    Враження наступні:
    Зі слів лідера черкаської опозиції Л.Даценка, ця об'єднана політична сила не збирається залишити поза увагою майже півмільйона переконань українських громадян. Об'єднана опозиція Черкащини  домагатиметься відставки усіх винних у фальсифікації виборів керівників Черкаської обласної влади, прокуратури, судів, МВС. Враховуючи результати виборів, опозиція претендує на керівництво в області.
  Логіка тих подій (виборів) підказує про необхідність проведення нових виборів до місцевих органів влади. А кадрами, підкреслює Л.Даценко, опозиція може забезпечити.
       Наступний доповідач Анатолій Бондаренко  запевнив, що опозиція взяла до відома гіркі уроки останніх подій, що саме опозиція буде спільно боротися за права виборців.
     Наталія Старікова, як голова обласної організації "Фронту змін" запевнила, що альтернатива відсутня. 
    Лідер Черкаської "Свободи" Юрко Ботнар проанонсував присутнім  плани заходів опозиції на найближчі часи: відзначення Дня Соборности, Вшанування Героїв Крут.
    Найяскравіший переможець парламентських виборів Микола Булатецький підтвердив правомірність своєї перемоги.
  

   Але день все одно не вдався.
   По-перше, я в жодному разі не очікував, що саме сьогодні влада буде відзначати День Соборности і Свободи. (Свободу Янукович приплів сам і це ми добре знаємо). По-друге, одна з опозиціонерок, Люба Майборода, запросила мене до  акції спротиву - вийти на сцену Черкаського облмуздрамтеатру з плакатом "Свободу політичним в'язням!". А я, на свій жаль, як тижнево захворілий якимось черговим грипом, не зміг підтримати своїх однодумців. Повірте - це правда. А вийшло ось що:  http://procherk.info/news/7-cherkassy/12473-opozitsija-tak-nagadala-vladi-pro-lutsenka-i-timoshenko-scho-pershij-zastupnik-tuluba-ne-zmig-pidnjatisja-zi-stiltsja-foto-video
   Тобто, (перепрошую - вийшло російською) - гандонам гандонове!..  Чи ні?..
   А радий лише тому, що завтра, саме в День Соборности України, у мене день вдасться -  візьму участь у заходах, присвячених цій знаменній даті.
    

1918.1919...2013.

Дякувати Богу, нарешті скінчилися усі новорічно-різдв'яні та водохресні свята. Нарешті увійшли ми у 2013-й. Найближчими днями ми вже не святкуватимемо, а відзначатимемо річниці (чи роковини?) таких знакових подій, як  вшанування героїв Крут та День Злуки. Січень 1918 та січень 1919 років.    
   Пройде ще трошки часу і ціле століття нас відділятиме від цих подій. Яке ж відображення в душах українців залишили вони?   Причому, у цій публікації я не хочу знову й знову піддавати ці події якимось аналізам, історичному дослідженню, науково-історичним висновкам. Цим з року в рік займаються наші науковці, фахівці історичної справи. Я ж хочу лише поділитися з вами тими враженнями, які отримую сам, чуючи   коментарі наших пересічних земляків-українців (етнічних та політичних) у відповідь на запитання, як вони розцінюють ті події. Додам: я в жодному разі не претендую на "науковість", на якусь соціологію. Я просто хочу сам дійти висновку, на якому етапі творення знаходиться українська нація.Чи можна з оптимізмом сподіватися, що в найближчі часи ми з гордістю  констатуватимемо, що українська нація відбулась, що в Україні існує як нація, так і громадянське суспільство.  
    Тож, подивимось, які сліди залишили у серцях наших земляків події під станцією Крути в січні 1918 року. Знєте, що найцікавіше? Як на мене, це те, що не байдужими цих подій є люди більш поважного віку та молодь. А найбільш активна частина нашого люду, люди середнього віку, найбільш працездатна (дієздатна) частина українців виявилась найбільш байдужою. "Коли це було!..", "Назаре, не займайся дурнею. Кому воно зараз треба?", "Тут не знаєш, як до завтра дотягнути, а не про події сторічної давнини питати!" - ось такі в основному думки висказують люди 30-50-річного віку.  Знову ж таки, саме ця вікова категорія громадян при черговій зустрічі на вулиці, в крамниці,  у першу чергу невдоволено промовляє: "Ох, що робиться! Треба щось робити!" А на запитання, мовляв, чому ж не робиш, чого чекаєш, колупаючись у носі відказують: "А за ким йти?" Ось я й гадаю: А що Яценюкові, Турчинову, Кличку чи Тягнибоку ближче твої (й тисяч таких як ти) проблеми? Не думаю. Пам'ятається, пару років тому, коли уряд Франції мав намір підняти пенсійний вік, то французи не чекали на появу месії, а сотнями тисяч  вийшли на вулиці Парижа, Ліона, Марселя і заявили про себе.
   От і згадаєш 1918 р., коли на зустріч ворогу вийшли усього декілька сотень молодих людей. А десятки (а то й сотні) тисяч люду пересиділи у своїх крайніх хатах. Але ж історія не прощає крайньохатченків. Мине лише півтора десятки років і їх же за їхню байдужість до долі своєї землі буде заморено голодом, а ще через півдесятка рочків діти тих, хто пересидів чорну хмару навали, поляжуть замерзлими в чужих карело-фінських лісах. Питання: Де будуть мільйони українців у разі небезпеки для країни сьогодні? Риторика...
     Поняття Соборності, Злуки. Як на мене, то ці поняття для українців були у 1919 році більш зрозумілими й природніми, аніж сьогодні. Адже, не зважаючи на те, що народ був розділений між імперіями, тоді він краще й переконаніш розумів, що він народ єдиний. Що  українці Галичини, й українці Слобожанщини, Дону й Кубані - це, за висловом черкаського письменника Василя Пахаренка "Віті єдиного древа". Сьогодні ж, у результаті злочинної комуністичної русифікації, бісівської московської геополітики 20-80-х р.р. ХХ століття, генетичний код українців Півдня та Сходу було зламано. Хоча ламати його  почали ще чотири віки тому, та кремлівські генетики прискорили процес, каталізувавши його вогнем, залізом, голодом, кров'ю. І тепер на думку нащадків тих "генетиків" Україна - двомовна і потребує двох "язиків". Але все ж тішить хоча б той факт, що більшість отих рускаязичних переконана, що вони все таки українці. А більшість із тієї більшості  ще й висловлюють жаль, що не володіють українською. Так, саме жаль, а не лють, як того хочуть довести нам усілякі вадікі калєснічєнкі, ківалови-підрахуї та іже з ними.  Хоча є й такі, хто висловлює своє відношення до піднятої теми так: "История Украины показала насколько народы разные. Я не хочу иметь ничего общего с дважды предавшей армией ЗУНР . И стреляющими в спину поцреотам", "... Какая соборность ???да любой у кого будет малейший шанс,- немедля сквозанёт с этой Дыры пОд названием Украина...".  Так, є й такі, але їх зовсм малий відсоток, мізерний.
   Отже, виходячи з того, що я почув від моїх земляків стосовно поняття Соборності, то тут я можу бути переконаним і впевненим, що Україна таки - єдина, що штучний розділ, плеканий українофобами, приречений. І на Сході, й на Заході українці розуміють, що вони - єдиний народ. Ще більш скріпляється це переконання, коли спостерігаєш за молоддю, їхніми діями на підтвердження того, що вони - українці. Найяскравіш це відчувається на футбольних стадіонах східних, північних, центральних, західних, південних міст України, коли протилежні сторони фан-секторів завзято перекликаються: "Слава Україні!" - "Героям слава!".  Студентські акції, марші, приурочені до тих чи інших подій також яскраво підтверджують це. Звичайно, прискорює нашу мету протестний дух. І тут гріх не відзначити, яку велику послугу надала сьогоднішня влада в Україні для об'єднання українського народу. Саме спільна ненависть до спільного ворога й прискорила таке об'єднання.
       І за це складемо їм подяку.

Власника "Дикого хутора" в Холодному Яру регіонали змушують закрити бізнес

Олег Островський – власник ресторанного комплексу "Дикий хутір", у Холодному Яру на Черкащині, скаржиться на місцевих "регіоналів".
"Восени я відкрив екологічну пекарню в селі Тіньки Чигиринського району. Найняв робітників і почав випікати екологічно чистий хліб за старовинними козацькими рецептами. Влада сприйняла мою ініціативу на "ура". Адже я створював 30 робочих місць. Кілограмовий хліб продавав на 10-15 копійок дешевше ніж підприємці з Чигирина та Черкас. Напередодні виборів вийшла стаття в місцевій газеті, де хвалили президента, губернатора та районну владу, які, мовляв створюють на Чигиринщині робочі місця. Тільки про Островського не було ані слова. Районні керманичі пообіцяли мені всіляке сприяння в реалізації хліба. Сказали, що школи, дитсадки і лікарня будуть купувати хліб у мене", - розказав бізнесмен.
Восени Островський вирішив балотуватися в депутати. Агітував проти провладного кандидата Володимира Зубика, але вибори програв.
"Влада мені цього не пробачила. Так і не дозволила реалізовувати хліб у школах. Учора в районну раду викликали головлікаря, завідуючих дитсадками. Наказали припинити закупівлі. З дня на день чекаю перевірки із санстанції та міліції. Замість 30 робітників ледве лишилося 10. І ці можуть бути звільнені, якщо не буде реалізації. Після виборів Партії регіонів уже не треба звітувати про робочі місця, тому нема потреби в агітації. Можна й закривати", - додав він.
Минулого року Островський довго конфліктував із районною владою, яка намагалася закрити ресторан "Дикий хутір". Там люблять відпочивати відомі опозиційні політики. Окрім того Островський щороку власним коштом організовує вшанування героїв Холодноярської республіки, на яке приїздять від 5 до 10 тисяч осіб.
                                                                                   Юрій Стригун, gazeta.ua   

  Олег Островський, його козацька "Холодноярська" організація є моїми особистими друзями, друзями моїх побратимів з ГО "Воля ХХІ". Ми неодноразово відвідували "Дикий хутір", щорічно буваємо на вшануванні героїв-холодноярців. Такого закладу на Черкащині ще пошукати. Також пан Олег є членом Історичного клубу "Холоний Яр", яким керує відомий патріот-історик, дослідник повстанського руху, письменник Роман Коваль. Навряд в Україні є багато людей, які зробили для збереження історичної пам'яті українців  хоча б стільки ж, як це зробив і продовжує робити О.Островський. Про минулорічні перипетії з  "Диким Хутором" я вже писав у блозі.
   Що ж, маємо собі владу... Ця влада ще прикладе сил, аби ми забули, чиїх батьків ми діти. Тримайтеся, друже Олеже! Тримаймося.

Жанна Титаренко: "Друзі, допоможіть захиститися!"

З одного боку всіх листівок зображений пам'ятник з моїм фото, а з іншого - погрози: "Ты ужэ готова?", "... Умереть на Рождество - это круто" тощо.

Жанна Титаренко

У ніч з 5 на 6 січня я почула сильний грюкіт у вікно, матюки й погрози: «…. Убью… !» Регулярні паперові листівки з погрозами почала отримувати з 19 грудня 2012 року. За цей час додому два рази приходили працівники міліції.

Все це почалося після публікації про діяльність працівників міліції. На очах очевидців представники цих структур затягли до автівки 20-річного юнака Євгена Тимченка після чого додому він так і не повернувся. Його мати Ірина Левашова подала заяву до міліції. Пошуки сина були безрезультатними, аж доки працівникам міліції не стало відомо про очевидців. Тоді Ірині Левашовій надали одяг її сина і якийсь, ніким нерозпізнаний, труп для поховання. Матері сказали, що її син потрапив в автомобільну аварію і через два дні помер. Однак у ході розслідування виявилося, що труп наданий для поховання певний час переховували під чужим прізвищем. До того ж, у цьому трупові Ірина Левашова не розпізнала свого сина, а відповідних експертиз так і не домоглася.
Описуючи ці факти я опублікувала декілька документів, в одному з яких містяться прізвища причетних до справи: тодішнього начальника центрального відділу міліції Дзержинського РВ ГУМВС України в Харківській області Нескородька Ю. Л. та судово-медичного експерта Вороного Ю. Ю.
Враховуючи те, що на даний час у справі зниклого безвісти Євгена Тимченка триває судова тяганина, його мати Ірина Левашова подала до суду на старшу слідчу з особливо важливих справ, полковника міліції Наталію Казакову і продовжує вимагати належного розслідування по факту зникнення її сина, я вважаю, що до погроз можуть бути причетні працівники міліції.
До того ж, у цей час я працювала над проведенням журналістського розслідування по факту зникнення іншого 20-річного юнака. У цих фактах виявилося дуже багато спільного. Зокрема, в обох випадках працівники міліції стверджували, що відбулось ДТП, тяжкі травми і смерть, однак рідним потерпілих видавали чистий одяг, що в принципі не можливо. В обох випадках труп рідним видавали аж через місяць, до того ж у такому стані, що розпізнати обличчя та інші особливі ознаки було вже неможливо.
Однак це не єдина «гостра» публікація, що мала місце на сайті «Справжня варта» протягом останніх місяців.
14 листопада 2012 року я розмістила статтю про судове засідання у справі щодо побиття членами організації «Патріот України» історика Олексія Корнєва. Пам’ятаю, що після цього судового засідання до мене підходили члени організації «Патріот України» та їх прихильники. Вони лаялися і сказали, що забороняють мені про це писати й ходити на наступні судові засідання.
16 листопада 20012 року вийшла наступна публікація у справі членів організації «Патріот України», теж про судове засідання. Перед цим судом прихильники організації «Патріот України» наполегливо нагадували мені про те, що я маю запитати дозволу, перш ніж займатися цією справою.
Після брутальних погроз в ніч із 5 на 6 січня я звернулася з відповідними заявами до міліції та прокуратури. Я дуже вдячна своїм колегам-журналістам із громадянського руху «Спільна Справа» та друзям за юридичну допомогу й моральну підтримку.
У своїх заявах вимагаю припинити погрози й запобігти подальшим перешкоджанням моєї журналістської діяльності.

У Черкасах вручать дві премії Симоненка – від влади і від «письменників-розкольників»

Цього року у Черкасах паралельно вручать аж дві літературні премії імені Василя Симоненка. Одна – від влади, інша, альтернативна, - заснована спілкою письменників на знак протесту проти репресій щодо конкурсної комісії.

Справа в тому, що керівництво облдержадміністрації дуже агресивно сприйняло той факт, що у минулому році конкурсна комісія літературної премії імені Василя Симоненка визнала найдостойнішим письменником Координатора Ради опозиційних сил Черкащини, по суті, головного політичного опонента губернатора Сергія Тулуба – Леоніда Даценка. Коли в кабінетах ОДА стало відомо про це рішення комісії, влада спробувала натиснути на письменників та літературознавців, що складали більшість комісії, однак марно.

Премію Даценку вручили, хоч вперше за історію її існування на церемонію не прийшов ані губернатор, ані голова обласної ради, ані мер Черкас. А вже за якийсь місяць обласна рада вирішила перекроїти склад конкурсної комісії та умови нагородження. Само собою зрозуміло, що від попереднього професійного складу залишилось всього кілька осіб, та й ті відмовились від такої «почесної» участі, коли побачили, що роль поціновувачів художньої якості творів влада поклала на різномасних чиновників. Пізніше Національна спілка письменників України, Черкаська обласна організація НСПУ та черкаська обласна «Просвіта» заснували свою загальноукраїнську премію імені Василя Симоненка, оскільки у багатьох черкаських і столичних митців виникли небезпідставні сумніви, що влада збирається прикрити ім’ям великого поета чергову «лавочку» для роздачі «рамочок» наближеним.

Цьогоріч письменницьку Симоненківську премію вручать уперше. Церемонія відбудеться 9 січня о 15.00 у приміщенні обласної наукової бібліотеки ім.Т.Шевченка на літературно-мистецькому вечорі, присвяченому 78-й річниці від дня народження Василя Симоненка. Лауреатами альтернативної нагороди стали: в номінації „За кращу першу поетичну збірку” – поетеса Олена Гусейнова (м. Київ) за збірку віршів „Відкритий райдер”; в номінації „За кращий художній твір” – поетеса Наталія Горішна (м. Черкаси) за збірку поезій „Під сонцем серця”.

До речі, влада сприйняла паралельний захід відверто вороже і спробувала показати «розкольникам» всю глибину свого гніву, - не надати їм жодного підходящого приміщення. Зрозуміло, що навіть за гроші. Чиновники відверто заявили організаторам, що якщо премія загальнонаціональна, то нехай вручають її в Києві або деінде. Однак, напевне, злякавшись скандалу, в останній момент зала таки знайшлася.

Тетяна Воронцова                                                                          Джерело: http://procherk.info/