На Чигиринщині переселенці заснували власне виробництво кераміки

На Чигиринщині переселенці з Донбасу запровадили власне виробництво кераміки. Вони отримали 40 тис. грн стартового капіталу для того, щоб розпочати власний бізнес. Кошти надали у межах конкурсу мікрограмів «Село: кроки до розвитку». Його провели на Черкащині минулого року, пише «Прочерк».

Вимушені переселенці з Донбасу Сергій та Ірина Мельники заново знайшли себе у відповідному селі – Мельники Чигиринського району. Там вони запровадили серійне виробництво кераміки, властивої для Чигиринщини, але виготовленої із застосуванням сучасних технологій.

– Гончарство тут, на Холодноярщині, – традиційний промисел. Але всі чомусь віддають перевагу старому доброму гончарному колу. Через це керамічні вироби місцевих майстрів, як правило, дорогі й більше сувенірні. Ми ж, використовуючи сучасні технології та потужний станок, придбаний за кошти гранту, виробляємо посуд мало не вдесятеро дешевший і якісніший, – хвалиться Сергій.

Майстер демонструє деякі зі своїх виробів: ось кухоль із візерунком, виконаним на станку, з поливою, ось такий самий – без поливи. А ось – «куманець», бубликоподібна посудина, яку кума надіває на руку і йде розливати гостям напої… Серед продукції Мельників – також тарілки, горщики, сувеніри, біжутерія, садово-паркова скульптура.

Подружжя збирається відкрити гончарний гурток для дітей.

– Такі гуртки подекуди існують, але, знов таки, малих навчають передусім роботі на гончарному колі. Це – дуже добре, це народна творчість. Але як же сучасні технології? Ми ж хочемо, щоб наші вихованці ставали, передусім, технологами, – каже Сергій. – Технології – це дуже цікаво! Ось, приміром, для чашки потрібна не одна якась глина, а цілий комплекс глин. І дитина зможе, діставши різного матеріалу, сама зробити собі, приміром, чашку!

Вільне козацтво австралійського Мельбурна і черкаського Холодного Яру організували «гумконвой» для українських бійців у Авдіївці

З Австралії, від Миколи Кулика, отамана 8-го куреня імені Петра Калнишевського Вільного Козацтва Мельбурна та його козаків через «Вільне козацтво Холодного Яру» та отця Василя Циріля, козацького капелана, настоятеля холодноярського храму Петра Багатостраждального (Калнишевського) надійшла фінансова пожертва у розмірі 1000 австралійських доларів – на допомогу українським воїнам у зоні АТО.

Днями гуманітарний вантаж з Черкащини доставлено в Авдіївку, де зараз – найгарячіші бої. Разом з передачами від жителів Чигиринщини прибуло й закуплене коштом австралійських українців.

Пліч-о-пліч "вільні козаки" Холодного Яру і Мельбурна стояли ще й три роки тому - на Майдані в Києві...

Ось як розповідає про поїздку отець Василь Циріль, який супроводжував вантаж: «Знаєте, повернувся вночі з Авдіївки. І ніяк не можу забути ті змучені обличчя наших хлопців-бійців, котрі там живуть не таким життям, як ми тут. У нас тут затишно, спокійно, дім, робота, сім’я, друзі…
А там – ні!!! Там залпи, вибухи, «трьохсоті», «двохсоті» – і все заради нас, українців, котрі вдома займаються своїми справами. Найгірше, коли просиш у небідних людей допомоги для хлопців, – чи то продуктів, чи палива на поїздку в зону АТО, чи фінансів на придбання медикаментів, сигарет, кави, чаю, а тобі кажуть, що війна їх не стосується, що держава повинна забезпечити бійців, що бійці зарплату отримують ну і так далі… Безліч причин, щоб  не допомогти. Таке враження, що війна десь далеко, в іншій країні…
Але, дякувати Богу – не всі такої думки!!! Яскравий приклад добра і небайдужості показали учні Стецівької та Вітівської шкіл, а також Рацівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, де постійно проводяться акції на підтримку бійців зони АТО, під час яких було зібрано продукти харчування, листівки та обереги, виготовлені власноруч учнями. Все це було доставлено волонтерами бійцям АТО в зону бойових дій в районі міста Авдіївки.
Щиро вдячний жителям села Тіньки, які відгукнулися на прохання допомогти військовим продуктами харчування. Окрема подяка сільському голові Віктору Анатолійовичу Харченку.
Також дякую волонтеру Григорію Терещенку, що власним авто доставив гуманітарну допомогу в зону бойових дій до передової лінії в місто Авдіївку.
Особлива подяка Українській діаспорі з Австралії, що допомогли фінансово, за що ми мали змогу придбати медикаменти, продукти харчування, необхідні набори інструментів для ремонту військової техніки, авто швидкої допомоги (а роботи в них, на жаль, дуже багато!), електричний кабель, лампочки для освітлення, бліндажів, приміщень медроти, батарейки-акамулятори для тепловізорів та приладів нічного бачення і багато іншого та особисто вручили на позиціях бійцям 72-ї окремої механізованиї бригади в місті Авдіївка.
А ще подяка черкаському «укропському» батальйону волонтерів за сухі супи борщі. Дякую голові Чигиринської РДА Володимиру Андрійовичу Клименку за підтримку дизпаливом.
Також подяка ПП Голубєц Ірині Анатолівній, небайдужим прихожанам Храму святих Апостолів Петра і Павла УПЦ КП міста Чигирин. Та й загалом усім, хто є небайдужий до України!
Ми гордимося нашими бійцями. Вони того заслуговують!
Слава Україні і Героям нашим слава!»

Петро ДОБРО

У Черкасах спаплюжили «Лавку черкаського патріота»

Невідомі вандали обмалювали та написали слово «фашизм» на банері крамниці «Лавка черкаського патріота», яка спеціалізується на сувенірній продукції патріотичного змісту. Про це йдеться на «Фейсбук»-сторінці крамниці.

«Сьогодні по обіді (26 лютого, – ред.) виявили ось такий прикрий факт. Банер Лавки черкаського патріота обмалювали і написали слово "фашизм". Прикро не за пошкоджений банер і зіпсований настрій (прощена неділя), а за те, що ще знаходяться люди, які вважають, що патріотизм – це фашизм, що любити свою Україну – це фашизм, що створювати черкаський бренд – це фашизм, що сплачувати податки, продаючи сувенірну продукцію – це фашизм, що червоне (любов), а чорне (журба) – це фашизм, що прапор УПА – це фашизм», – йдеться у дописі.

Завершується пост поетичними рядками Володимира Сосюри із закликом любити Україну. «Тож Любіть Україну – тримайте порох сухим, панове. ІДІОТИЗМ не пройде!» – наголошено у дописі.

На Черкащині створили «Легіон Свободи»

26 лютого у Тальному відбулися установчі збори Черкаського обласного комбатантського об'єднання «Легіон Свободи», головою якого обрали учасника російсько-української війни, бійця третьої батальйонно-тактичної групи 80-ї окремої десантно-штурмової бригади свободівця Андрія Ботнара.

Участь в установчих зборах взяли учасники російсько-української війни з усієї Черкащини, а також волонтери й черкаські свободівці. Захід розпочався зі спільного виконання українського славня. Потому до слова було запрошено комбатанта «Легіону Свободи» голову Тальнівської обєднаної територіальної громади Олексія Юрченка. Свободівець привітав усіх учасників установчих зборів: «Я від імені всієї тальнівської громади радий вітати вас на нашій землі. Бажаю, щоб ми частіше тут збиралися й щоб родина наша міцнішала, сили множилися, а вороги наші – начувалися. Уже третій рік триває російсько-українська війна, яку антиукраїнські сили у владі називають АТО. Багато наших воїнів полягли в цій війні. Не оминули тяжкі втрати й Тальнівщтину: дев’ятеро її героїв загинули на Майдані під час Революції Гідності й на фронтах РУВ». Олексій Юрченко розповів детально про кожного загиблого героя. Присутні вшанували їх хвилиною мовчання.

Серед учасників установчих зборів були й представники молодіжних організацій «Сокіл» та «Студентська Свобода». Очільник «Молоді Свободи» Юрій Ботнар привітав легіонерів та звернувся до них зі закликом об’єднуватися й діяти спільним свободівським фронтом: «Ми не просто так зібралися у цьому мальовничому містечку. Саме тут, у Тальному, свободівець Олексій Юрченко переміг на виборах на посаду міського голови. Саме звідси, з Тального, розпочинаються наші націоналістичні перемоги і саме звідси, з берегів Тікича, розпочнеться знищення контрреволюції негідників. Наш фронт пролягає не лише на Донбасі, наш фронт і тут − в своєму краю, своєму місті і селі. Ми переможемо кожну олігархічну мразоту, що оголосила нам внутрішню війну, кожного мародера, що у час борні запускає руку до народної кишені. Об'єднавши зусилля політичного та бойового крила «Свободи» ми зможемо не лише побороти антинародний режим, а й побудувати Україну на засадах національної та соціальної справедливості».

Перед присутніми виступив голова Всеукраїнського комбатантського об'єднання «Легіон Свободи» Олег Куцин. Він розповів про мету й історію створення організації й поділився планами на майбутнє.

«Я хочу почати із передісторії створення «Легіону Свободи» для того, щоб ви зрозуміли, чому ми вирішили реєструвати організацію та об’єднувати націоналістів, які перебувають у різних підрозділах Збройних Сил України та добробатах. Я як доброволець знаю, що в перші місяці війни саме добровольці допомогли армії стримати ворога. На початку війни мобілізовані могли давати задню, десь незнанням чи відсутністю мотивації могли програвати. Ми усвідомлюємо, що ця війна є продовженням боротьби наших предків. Саме добровольці, які натхненні подвигами бойового козацтва, упівців та холодноярців допомогли армії зупинити ворога на рубежах» - наголосив Олег Куцин.

Продовжуючи спілкування керівник «Легіону Свободи» розповів про труднощі, які спіткали організацію на шляху до консолідації її членів: «Після року війни добровольчі рухи стали намагатися контролювати. Тоді було дуже важко створити свій підрозділ, зібравши всіх націоналістів у єдину структуру. Ви знаєте, що була спроба створити Батальйон «Січ», проте тому, що там були не лише свободівці у складі підрозділу були певні конфлікти, що призвели до його ліквідації Аваковим.  «Свобода» знову була в опозиції й ми розуміли, що нас рано чи пізно можуть кинути. Це впевнило нас у тому, що для захисту прав свободівців потрібно створювати організацію комбатантів, до якої входитимуть різні категорії людей, які беруть участь у російсько-українській війні. Для нас є три категорії свободівців: ті, хто пройшов війну; ті, що воюють і ті, хто хоче воювати. У зв’язку з тим, що протягом років війни з’явилося багато поранених, покалічених, демобілізованих свободівців, ми вирішили на перше місце поставити захист їх соціальних прав та підтримку родин загиблих націоналістів. Ми розуміємо, що покладатися можемо лише на свої сили, ні сьогоднішнє «єрусалимське» керівництво країни, ні світова спільнота не врятують нас від російської агресії. Тому важливими в нашій роботі будуть також і вишколи аби на випадок війни наші побратими мали чіткий план дій».

Установчі збори вирішили обрати головою Черкаського обласного комбатантського об'єднання «Легіон Свободи» учасника російсько-української війни, свободівця Андрія Ботнара. Його заступниками обрано Руслана Біланинця, Юрія Рижака та Павла Собка. Олег Куцин також особисто вручив грамоти за допомогу українській армії Слюсарю Олексію, Швидкому Роману, Коломієць Інні, Мельніченко Наталі, Кепші Сергію, Собку Павлу, Кулику Юрію, Тарянику Івану, Мельник Валентині, Моряк Тетяні, Демченку Ярославу.

Після завершення установчої конференції її учасники відвідали пам'ятник тальнівським героям Небесної Сотні та РУВ і вшанували пам'ять побратима, Героя Небесної Сотні свободівця Юрія Паращука, який загинув на барикадах під час Революції гідності.

Прес-служба Черкаської обласної організації ВО «Свобода»

Луценко вважає, що шанувальники творчості Юліана Семенова стануть шанувальниками черкаського автора

Прочитавши книгу черкаського автора Станіслава Стеценка «Війни художників», Генеральний прокурор України Юрій Луценко порівняв його із класиком шпигунського детектива, автором роману «Сімнадцять миттєвостей весни» Юліаном Семеновим і написав у Фейсбуці, що «любителям Юліана Семенова тепер є можливість полюбити Станіслава Стеценка».

Роман «Війни художників»  присвячений життю відомого українського художника і розвідника-нелегала Миколи Глущенка. Раніше директор видавництва «Фоліо», яке  видало книгу,  Олександр Красовицький сказав,  що «ми присутні при народженні нового українського міфа», про «українського Зорге» і висловив упевненість, що роман буде екранізовано.

«Євробачення 2017»: режисером конкурсу стане людина, яка обурювала черкаських акторів

Постановкою пісенного конкурсу "Євробачення 2017" у Києві буде займатися відомий режисер Сергій Проскурня. Про це "ДС" повідомили джерела, близькі до оргкомітету конкурсу.

 

У Черкасах Сергій Проскурня був художнім керівником театру. Тут до 200-річчя Шевченка він організовував телевізійний проект "Наш Шевченко", тут він організовував театральний проект за поемою-тетралогією Богдана Стельмаха "Тарас".

Проскурня відомий в Черкасах, зокрема, конфліктом з колективом черкаського театру. Як інформувало влітку 2015 року «Громадське. Черкаси», колектив Черкаського театру проголосував за звільнення з посади в. о. художнього керівника Сергія Проскурні. Причини колективного невдоволення: Проскурні часто немає на робочому місці, велика кількість експериментальних вистав у репертуарі театру, натомість відсутність класичних п᾿єс.

На сесії ж обласної ради у вересні 2015 року представники театру інформували, що «пан Проскурня (в. о. художнього керівника театру Сергій Проскурня, – ред.) був делегований до Черкас ще владою Януковича через Ганну Герман при владі Тулуба (колишнього голови Черкаської ОДА Сергія Тулуба, – ред.), щоб режисувати концерти Партії регіонів.

Пісенний конкурс "Євробачення" цього року пройде з 9 по 13 травня в Києві. Незважаючи на те, що частина членів оргкомітету відмовилася від роботи над проектом, влада запевняє, що підготовку до конкурсу нічого не загрожує.

Патрульні втрапили в ДТП у Черкасах

Сьогодні вранці на вулиці Новопречистинська (колишня Сєдова) у Черкасах трапилася ДТП.

Дівчина-поліцейська здавала назад і врізалася в автомобіль, який в цей момент їхав по бульвару Шевченка. Про це пишуть очевидці у спільноті “Типичне Черкассы” у соцмережі.

Зазначимо, що це не перша автопригода за участю патрульної поліції міста. При цьому містяни кажуть, що насправді розбитих машин більше, просто від черкащан замовчується дана інформація.

Скріпи тріснули: ватний улюбленець втік на ПМЖ в ФРН

Улюбленець Путина, "батяня комбат" Расторгуєв перебрався на постійне місце проживання в німецький Баден-Баден.

Справедливості заради варто відзначити, що німецьку землю кримнашіст Расторгуєв облюбував практично відразу ж після окупації Росією Криму:
Олена Риковцева, 2 січня 2015 р
· Німеччина, Баден-Вюртемберг, Баден-Баден ·
Про двох патріотів, які проживають в Баден-Бадені. Миша. Він тут другий десяток років. Але ні на хвилину не забуває про рідне Кисловодську. У нього цей Кисловодськ через кожне слово. Я: "Ой, Миша, як тут схоже на Карлові Вари!" "Вони всі схожі, - погоджується Михайло, - Баден-Баден, Карлові Вари і Кисловодськ". Миша - мені: "Ти була в Монтре?" Я: "Не була. І як там?" Миша: "Монтре дуже своєрідний. Він сильно нагадав мені Баден-Баден, а через нього Кисловодськ". Я: "Міша, які смачні тістечка!" Миша (поблажливо): "Ще б пак, це ж улюблена кондитерська Тургенєва. Але ти приїжджай до Кисловодська, там навпроти кінотеатру" Росія "кондитерська, ось де еклери!" І так далі. При цьому Михайло зовсім не горить бажанням повертатися в Росію. Йому і без того не сильно подобалася вся ця кримнашістская хрень, а тут ще Новий рік. "Подивився, - каже, - ваше новорічне шоу. Там були величезні м'ясисті баби. У них були чорні блискучі сукні. І багато іншого жахливого. Після всього цього мені стало шкода тих, хто там живе".
Тепер інший патріот. Микола Расторгуєв. Він теж проживає в Баден-Бадені. До речі, з Миколою сусідить Мішин приятель. Він не один з них є сусідами. Пару років тому Ігор Матвієнко в одному інтерв'ю згадував, що Микола оселився в Баден-Бадені поруч з ним, і дуже вони люблять пообідати вдвох прямо в парку. І ось що цікаво. Миша в Баден-Бадені розповідає про Кисловодську. А коли приїжджає по роботі в Росію, зовсім не соромиться розповідати там про Баден-Бадені. А ось коли Микола Расторгуєв приїжджає в Росію, ви нізащо не здогадаєтеся, що він взагалі з неї кудись виїжджав. У своїх інтерв'ю він по-перше говорить, що Крим звичайно ж "наш". Ще він каже, що "останні роки у нас все більше приводів пишатися своєю країною, яка встала з колін". Тому Микола намагається співати пісні "з патріотичним запалом". "Ми живемо в Росії - величезній державі, яке просто зобов'язане бути сильним. Інакше нас просто розірвуть", - заявляє Микола Расторгуєв, який проживає насправді зовсім не в Росії, або не тільки в ній. Але він про це мовчить. І в піснях своїх він співає про Расєю від Волги до Єнісею, і ніколи не співає про Баден-Баден. І ще він співає:
"Ми до кінця будемо стояти, за тебе, Батьківщина-мати!
Ми будемо співати, будемо гуляти, за тебе - Батьківщина-мати!
І за країну тричі "Ура!" за Батьківщину-матір ". І все це він робить з Німеччини: і стоїть, і співає, і гуляє, і" ура "кричить - все звідти. Миша і Микола - два патріота, а які різні. Миша зберігає вірність своєму Кисловодску, але при цьому вважає, що Баден-Баден (проживання в ньому) рятує його від сучасної Росії. Микола навпаки вважає, що це Росію треба рятувати від всіх зовнішніх ворогів, до яких, за логікою, відноситься держава, на території якої знаходиться Баден-Баден. але при цьому він живе саме там - і для здоров'я, яке його все ж таки сильно підводило, і, мабуть, для задоволення, а не з метою стежити за ворогом зсередини, щоб не напав і не розірвав його Батьківщину.

Бойовики вимагають зупинити блокаду Донбасу

Фото: hvylya.net

Ватажки самопроголошених ДНР і ЛНР Олександр Захарченко й Ігор Плотницький вимагають від Києва з 1 березня зупинити транспортну блокаду Донбасу.

Про це йдеться в спільній заяві терористів.

"Ми змушені оголосити, що, якщо до 00:00 середи блокаду не знімуть, то ми введемо зовнішнє управління на всіх підприємствах української юрисдикції, які працюють у ДНР і ЛНР. Ми припинимо доставляти вугілля в Україну. Для постачання вугілля немає ні можливості, ні схеми оплати. Ми перебудуємо всі виробничі процеси і орієнтуватимемо їх на ринок Росії та інших країн", - заявили бойовики.

25 січня ветерани АТО заблокували залізницю Луганськ - Попасна в рамках торгової блокади окупованих регіонів Донбасу. Перекрили рух для 12 поїздів із загальною кількістю 700 вагонів.

26 січня ветерани АТО заблокували вузлову станцію Світланово в Луганській області. 30 січня на ділянці залізничних шляхів у "сірій зоні" вирізали шматок рейок. Учасники блокади сказали, що не причетні до цього.

2 лютого учасники залізничної блокади перекрили переїзд поблизу Бахмута Донецької області, який веде до окупованої Горлівки.

11 лютого учасники блокади заблокували магістраль Ясинувата - Костянтинівка.

Сімнадцять миттєвостей весни 2017 року

Юрій Михальчишин 
Тихо, сумно, холодно і нудно. Лютий схлипує калюжами брудного снігу і зітхає неприбраними тротуарами, і навкруги гіркота, і злість, і безмежна заздрість. Заздрість до інших часів, коли все було просто, коротко і ясно.

Тут – тривога і неспокій. Чорно-білий голос а-ля Юліан Семенов зачитує прізвища: Артеменко, Льовочкін, Бойко, Новинський, Оніщенко, Ківалов, Деркач, Рабінович, Тарута, Шуфрич, Шенцев, Шахов, Святаш, Солод та інші.

«Народні» «депутати» «України» уявили себе Штірліцами, радистками Кет, пасторами Шлаґами, Шелленбергами, Вольфами та Даллєсами з фільму «17 миттєвостей весни». Тому й швендяють через Мінськ на Москву для переговорів про сепаратний мир та капітуляцію.

Без нас. Нас вони планують повбивати, заморозити тарифами, заморити цінами чи витиснути на еміграцію.

Нам не звикати, коли від імені українського народу приймаються соціальні, політичні та економічні рішення різними істотами, яких український народ на ніщо подібне не уповноважував.

Мій друг-танкіст плакав від люті, коли розповідав, як у них полетіли фрикціони, і вони не могли зрушити з місця, хоча ефір розривався від болю, лайки та наказів. Найгірше відчуття в гібридній війні – безсилля та неможливість поворухнутися.

Коли ми не хочемо, аби нас списали з рахунків та здали, як склотару чи макулатуру в архів історії – мусимо зціпити зуби і ривком зрушити із пастки, зліпленої з бруду та багна. Як вирвався танкіст Валера взимку 2015 року. 

У Черкасах навесні відбудеться книжковий фестиваль

Це мистецьке дійство, на яке так довго чекала Черкащина. Це книжкова подія, яка збере сучасних кращих майстрів, видавців, письменників, акторів, краєзнавців. Це свято, де автори презентуватимуть свої книги, поети декламуватимуть вірші, видавництва та книгарні пропонуватимуть нові книги, бібліотекарі влаштують виставки, культурні діячі проводитимуть круглі столи на різну тематику, майстри відкриють арт-зони.  Це Всеукраїнський книжковий ярмарок-фестиваль. Подібний захід у Черкасах відбудеться вперше. Ініціаторами фестивалю стала Молодіжна громадська організація «Книжковий маестро». До організації події такого масштабу активісти «Книжкового маестро» йшли тернистим і довгим шляхом, організовуючи зустрічі з сучасними українськими письменниками й всебічно популяризуючи читання сучукрліту серед черкащан.

Фестиваль триватиме впродовж трьох днів – 7-9 квітня. Як знаменують організатори, літературний фестиваль буде проведено у цікавому та неординарному тематичному форматі: круглі столи, конкурси, флешмоби, книжкові квести, арт-майстерні та зустрічі з популярними культурними діячами України.  Кожен день – нова зупинка, сповнена насиченими пригодами.

Мета проекту полягає в розвитку літературно процесу в області, активізації роботи видавництв та видавничих організацій міста та області, стимулювання торговельної галузі краю, популяризація українським авторів та читання загалом, залучення молоді до культурних подій в Черкаській області, стимулюванні людей думати про особистий розвиток тощо.

Для черкащан розгорнеться своєрідна літературна країна. Діятимуть  декілька локацій: літературна сцена, майданчик майстер-класів, дитячий простір, платформа громадських ініціатив тощо.

В програму літфесту включено:

1. презентації книг українських авторів, зустрічі з аудиторією в Черкасах та районних центрах;

2. «круглі столи» та дискусії, де обговорюватимуть актуальні питання та проблеми в літературному процесі в Україні загалом та Черкаській області зокрема;

3. лекції з актуальних питань культури в цілому та книжкової справи зокрема;

4. майстер-класи для різної цільової аудиторії;

5. поетичні батли, участь в яких візьмуть черкаські поети;

6. фестивалю передує конкурс читців «ЧЕчитка», за допомогою якого буде визначено найкращу із запропонованих для читання книг та її автора, якого буде запрошено на фестиваль та нагороджено.

Загалом, організатори чекають близько 30-ти представників українських видавництв, 20-ти культурних діячів області та України, представників Черкаської спілки письменників, Спілки краєзнавців, літературних гуртків «Пегасик», імені Василя Симоненка та інших.

Поліція у Тальному ловила… скаженого кота

У п’ятницю, 24 лютого, пильні жителі вулиці Замкової в Тальному звернули увагу на бродячого кота, пишуть “Вісті Черкащини“.

“Тварина поводилася неадекватно, – розповідає виконувачка обов’язків голови Дерпродспоживслужби в Тальнівському районі Наталія Галицька. – Була агресивною, із пащі валила слина. Містяни звернулися до поліції. Саме поліцейські спіймали небезпечну тварину й доставили до нас. Того ж дня кіт загинув. Аналізи були направлені в Черкаси, де підтвердили невтішний діагноз – сказ”.

Нагадаємо, що це вже другий підтверджений випадок сказу в райцентрі. 13 лютого комунальники спіймали в центрі міста скаженого собаку, який встиг покусати п’ятьох школярів.

У канівських маршрутках демонструють антиукраїнські фільми

Голова фракції ВО «Свобода» у Канівській міській раді Юрій Гамалій звернувся до Канівського відділу Служби безпеки України з вимогою ліквідувати антиукраїнську пропаганду в маршрутках Канів-Київ.

“Сьогодні подав до Канівського відділу СБУ депутатське звернення з вимогою ліквідації антиукраїнської пропаганди у маршрутних автобусах Канів-Київ (Київ-Канів), яка ведеться через показ російських фільмів, що заборонені в Україні. Хочеться сподіватися, що есбеушники ще щось можуть крім того, як нишпорити за свободівцями напередодні таких заходів, як учорашній Марш Національної Гідності”, – зазначив Гамалій на своїй сторінці у “Фейсбук”.

Як зазначається у тексті документу, 22 лютого, повертаючись із Києва до Канева, він помітив, що під час поїздки у салоні автобуса демонструвався телесеріал «Ліквідація», заборонений до показу в Україні з 31 жовтня 2014-го року через незаконні дії одного з акторів відповідної кінокартини – Михайла Поречинкова. У стрічці підозрюють присутність проявів українофобства.

________________________

122 роки тому народився лідер “холодноярського руху” Василь Чучупака

27 лютого виповнюється 122 роки із дні народження одного з найвідоміших борців за волю України, отамана Холодного Яру Василя Чучупаки.

Чучупак Василь Степанович – військовий і громадський діяч часів УНР, Головний отаман Холодного Яру.

Народився 1895 року в селі Мельники Чигиринського повіту Київської губернії. Батьки — Оксана Сидорівна Лівацька та Степан Григорович Чучупак мали п’ятеро синів: Петро, Орест, Василь, Олекса і Дем’ян. Троє з них: Василь, Петро та Олекса стали повстанськми отаманами.

До Першої світової війни вчитель у Тимошівці Чигиринського повіту. Коли розпочалася Перша світова, братів Чучупаків мобілізували.

У роки війни — прапорщик царської армії. Після повернення з армії вчителював у Пляківці, а потім у Ревівці (нині Кам’янського району Черкаської області).

У 1918 — 1919 роках — мельничанський сотник та медведівський курінний.

В 1919 році — командир Мельничанської сотні самооборони. Перший озброєний відділ для охорони скарбів Мотриного монастиря та рідного села Мельники сформував Олекса Чучупак. Але після поразки в бою з німецькою частиною, односельчани звернулися до Василя, щоб він став отаманом. Незабаром відділ самооборони переріс у полк гайдамаків Холодного Яру, який від лютого 1919 року активно виступив на підтримку Директорії. 10 квітня 1919 року підняв повстання «проти комуни та Совєтської влади за самостійність».

На початку літа 1919 року, підтримав повстання отамана Григор’єва.

У 1919 — 1920 роках — командир полку гайдамаків Холодного Яру, Головний Отаман Холодного Яру. Успішно воював проти біло-гвардійців, зокрема на початку січня 1920 року брав участь у взяті Черкас. Організаційно підпорядковувався отаману Херсонщини і Катеринославщини Андрію Гулому-Гуленку.

У листопаді 1919 року до Холодного Яру прибув отаман Катеринославщини і Херсонщини Андрій Гулий-Гуленко. Тоді Головним Отаманом Холодного Яру був Василь Чучупака. Йому підпорядковувалися отамани Герасим Нестеренко-Орел, Трифон Гладченко, Михайло Мелашко, Сірко, Око, Чорний Ворон (Чорногузько), Мефодій Голик-Залізняк, Семен Вовк, Калюжний, Д. Канатенко, 1-й і 2-й Олександрійські полки.

У лютому 1920 року полк гайдамаків Холодного Яру співдіяв з Армією УНР, яка здійснювала Перший Зимовий похід. 12 лютого в Медведівці командуючим Армією УНР Михайлом Омеляновичем-Павленком була скликана нарада командирів та начальників штабів дивізій Зимового походу. В нараді взяли участь Юрко Тютюнник, отамани Олександр Загродський, Андрій Гулий-Гуленко, Василь та Петро Чучупаки.

Василь Чучупак користувався надзвичайним авторитетом серед населення, на території Черкащини, що найдовше протрималася вільною від окупації більшовиків. Для його нейтралізації ЧК розробило спецоперацію по ліквідації повстанського отамана.

12 квітня 1920 року отамани Холодного Яру з’їхалися на нараду у лісничівку на хуторі Кресельці (зараз в складі села Мельники), що при дорозі з Мельників на Мотрин монастир. Мета: визначити дату повстання проти Совєтської влади, яка, спираючись на російські багнети, намагалася закріпитись на окупованих землях. Схоже на те, що чекісти знали про цей з’їзд (а можливо і ініціювали його), адже при наближені до хутора на загін Чучупаки з лісу несподівано напали. Потрапивши у чекістську пастку, на самому хуторі був оточений та загинув.

Похований у рідному селі.

Блокада не зупиниться

Потратьте своїх 18 хвилин життя для цього відео і Ви зрозумієте - чому не закінчується війна, як нас роблять співучасниками вбивств наших хлопців, а також як нам цинічно щодня брешуть з телеекранів. Єдиний спосіб донести правду - це максимальне поширення цього фільму. Долучіться до нашої блокади хоча б ПЕРЕПОСТОМ. Це повиннен побачити кожен, щоб отримати протиотруту від того зомбування, котре запустили проти блокади. І побачити зізнання главарів та чиновників так званих ДНР та ЛНР, які існують завдяки збуту продукції в Україну.

Логіка у нашої “влади” - фінансувати війну проти себе. Це ніколи не стане нашою логікою! Блокада не зупиниться! Слава Україні!

УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ СТВОРИЛИ УНІКАЛЬНИЙ МІНОМЕТ

У Харківському політехнічному університеті розробили газодетонаційний міномет, який не має аналогів у світі. Вчені відзначили, що в даному виді мінометів не буде використовуватись пороховий заряд.
Крім того розробники повідомили, що даний міномет будується за зовсім іншою системою та складовими частинами, а ніж його порохові аналоги.

«Як пояснюють його розробники, газодетонаційний міномет стріляє тихіше, ніж його артилерійський аналог. За допомогою нового пристрою міна влучає в ціль без використання порохового заряду. Натомість застосовують технологію суміші кисню і газу», – про це повідомляє 5 канал.

Разом з тим вчені розповіли, що головною перевагою їх міномету є стабільність у порівнянні з його пороховими аналогами, адже снаряди нового міномету будуть створюватись буквально перед стрільбою.

«Порохові заряди, перш за все, старіють, втрачають свої балістичні характеристики – газодетонаційний снаряд створюється безпосередньо перед пострілом, він стабільний», – розповідає начальник кафедри хімії факультету військової підготовки НТУ «ХПІ» Олександр Сакун.

Нагадаємо, український міномет «Молот» продовжують тестувати українські військові.

Гундяевци зовсім загубилися: намірилися через суд заборонити українцям йти з МП

Чекістський московський патріархат хоче через суди заборонити переходи громад в Київський патріархат

З церковним майновим скандалом держава Україна стикається вперше.

Українська православна церква, що підкоряється Московському патріархату, подала в суд проти держави Україна. Хоче відсудити майно і приміщення, що знаходяться в її церковному тимчасовому користуванні в Україні.

Про це йдеться в сюжеті програми ТСН.Тиждень.

У селі Рясники на Рівненщині за храм, який є пам'яткою архітектури, триває боротьба між Московським і Київським патріархатами вже кілька років. Колись тут була одна громада - Московського патріархату. Але після агресії Росії велика частина людей вийшла з-під юрисдикції УПЦ МП і утворила громаду Київського патріархату. Останні не проти почергового богослужіння, представники Московського патріархату проти, хочуть все майно загарбати під себе, рідних. Тривають суди.

Подібні війни по церкви зараз йдуть у багатьох селах. І вони можуть закінчитися в будь-який момент. Отже, розпоряджатися майном релігійної громади будуть не люди, а священноначалля московського патріархату.

Українська православна церква Московського патріархату, яка є невід'ємною частиною Російської православної церкви, подала в суд на державу Україна. Подала, тому що наша держава, в особі Міністерства культури, не хоче реєструвати нові статути УПЦ МП. Статути, які зроблять з громад паству без права голосу. Статути, які заберуть право людей розпоряджатися релігійним майном громади. Новий статут фактично калька з гундяевской Російської православної церкви. На відміну від української традиції, де всі питання від церковного майна до запрошення в храм священика вирішувала громада, цей документ вводить мало не військову ієрархію. Чисто по Луб'янській, по сталінськи.

Керівник департаменту у справах релігій Міністерства культури Андрій Юраш розповідає, що півтора року триває процес перереєстрації статутів релігійних громад України. У якийсь момент юристи департаменту несподівано виявили нові пункти в статутах кількох єпархій УПЦ Московського патріархату. І вони повністю змінять правила гри.

"Мова йде про те, що без згоди архієрея (ставленика Москви) жоден прихід, жодна громада не зможе вирішити жодного свого принципового завдання, що має відношення до стратегічного розвитку, до майнових своїх прав або юрисдикції. Йдеться про встановлення диктату єпархіальних архієреїв над усім життям кожного приходу ", - говорить Андрій Юраш.

В одному із запропонованих статутів йдеться, що всі громади є ієрархічно підпорядкованими структурними підрозділами єпархії. Зовсім як у чекістської Російської православної церкви.

"На Росії це класична тоталітарна система. Коли є певний центр, він диктує волю кожній громаді, яка є його частиною. І ми не можемо погодитися, щоб цю російську модель можна було б переносити на українські реалії", - говорить Андрій Юраш.

Українські віруючі зараз живуть інакше. Згідно із законом, релігійна громада - це самостійна юридична особа. І на основі своїх статутів, громада вирішує всі питання, які стосуються саме цієї релігійної організації. Якщо суд вирішить справу на користь Московського патріархату - це буде означати, що громада з її інтересами перестає існувати, а все вирішується десь в іншому місці церковним керівництвом. В статутах Львівської, Сумської, Конотопської єпархій УПЦ МП ці завуальовані зміни юристи вже знайшли.

В одному з статутів сказано, що єпархіальний архієрей дозволяє утворення та реєстрацію парафій. І це фактично позбавляє людей права вирішити, яка православна конфесія відповідає їхнім потребам і ставить хрест на переходах з однієї церкви в іншу. Тобто, це повністю спрямовані поправки проти переходів. І це - висновки цілого експертної ради при Мінкульті, в яку входять юристи та релігієзнавці.

В УПЦ Московського патріархату від коментарів відмовилися - мовляв, ображені на викривальні сюжети "1 + 1" проти їхньої церкви. Сам блаженнійший Онуфрій заборонив давати коментарі "1 + 1". Хоча пресі юристи УПЦ МП заявляють про незаконність дій Мінкульту. Кажуть, статути є типовими і вже багато років застосовуються для реєстрації.

Тому суд, який почався в середу, вирішить, хто правий - держава, яка відстоює церковну демократію або Московський патріархат, який дуже наблизився до того, щоб перетворити незалежну церкву в українську філію Російської православної церкви.

Нарешті розкрита таємниця отруєння Ющенка. Подробиці шокують.

7 вересня 2009 року, тодішній президент України Віктор Ющенко заявив, що розслідування справи про його отруєння у 2004 році (імовірно, 5 вересня) завершено, назвав навіть тих, хто, на його думку, підозрюється в цьому злочині. «Розслідування завершено, прокуратура залучила близько тисячі свідків. Я сам кілька разів ходив до Генпрокуратури давати свідчення.

Не дали свідчення ряд народних депутатів, серед яких і лідер опозиції Віктор Янукович », - сказав тоді Ющенко. Повідомляє good-news.in.ua.

За його словами, люди, які безпосередньо організували його отруєння, знаходяться вже чотири роки (на той момент) в Москві. «Я тричі звертався до президента Росії і просив, щоб їх допитали українські слідчі. Слідчі готові провести допит в нашому посольстві в Москві. До підозрюваних відносяться колишній заступник голови СБУ, повар та особа з обслуговування. Ці всі люди знаходяться в Москві ».

Але все виявилося не так просто. У 2010 році президентом став Віктор Янукович, а справу про отруєння Ющенка забрали у тих слідчих, які його вели раніше, і передали іншим. З тих пір єдиною інформацією, яку видало керівництво ГПУ, були заяви тодішнього генпрокурора Віктора Пшонки та його першого заступника Рената Кузьміна про те, що, мовляв, треба провести допекспертізу крові Ющенка, але екс-президент наполегливо від неї відмовляється. Тому справа і не рухається далі, не названі ні виконавці, ні замовники отруєння. Та й саме отруєння діоксином почали ставити під сумнів навіть колишні соратники Ющенка ... Так ця «діоксинова таємниця» і зависла досі, справа, як повідомило джерело в ГПУ, є, але розслідується мляво.

Щоб зрозуміти, що ж в заплутаному і складному справі про отруєння правда, а що брехня, журналісти газети «Сегодня» звернулися до колишнього заступника генпрокурора Миколи Голомші, який курирував слідство в найуспішніші його моменти, до 2010 року.

Заодно попросили прокоментувати і ряд інших резонансних, але до сих, на думку багатьох, не розкритих справ. Ось що розповів Микола Ярославович.

- Коли в 2010 році справу про отруєння Ющенка у мене, як у куратора, забрали і передали іншому замгенпрокурора (Ренату Кузьміну), слідчо-оперативна група під керівництвом Галини Климович вже багато зробила і активно рухалася до розкриття цього злочину. По-перше, точно встановили, що отруєння було, незважаючи на всі чутки навколо цього. Однозначно було отруєння, що доведено дослідженнями крові Ющенка в п'яти країнах приблизно 15-ю незалежними фахівцями. Все дали однакову картину наявності діоксину в крові. Тобто отруїли саме діоксином! І п'ять томів справи було присвячено лише перевірці реальності і правильності цих експертиз, зокрема чистоті процесу забору крові у пацієнта, її контейнеровкі і доставки до місця дослідження. Також наслідком були допитані всі експерти і лікарі, які відстежували динаміку виведення діоксину з крові Ющенка.

Підведу підсумок: матеріалами справи було доведено отруєння Ющенка діоксином, це підтверджувалося поруч експертиз.

Тому вважаю невмотивованими і нічим реально не підкріпленими заяви колишнього генпрокурора Віктора Пшонки та його першого заступника Рената Кузьміна про нібито необхідність проведення ще однієї експертизи крові Ющенка. Справа в тому, що, за нормами процесуального законодавства, щоб провести повторну експертизу чогось, повинні бути вагомі підстави, сумніви в достовірності попередніх досліджень. Але цього не було, бо немає ніяких причин сумніватися в цілому ряді експертиз, проведених висококваліфікованими фахівцями різних країн. До речі, Ющенко ж не тільки один раз здав кров для проведення всіх цих експертиз, а й регулярно здавав її лікуючим лікарям, які відстежували динаміку виведення діоксину з організму. І все це теж зафіксовано в матеріалах кримінальної справи. Так що ні процесуально, ні за змістом причин для нової експертизи не було, були лише голослівні заяви колишніх керівників ГПУ, що переслідують якусь свою мету.

Між іншим, у 2010 році у мене ж не тільки справа щодо отруєння Ющенка забрали, але і ряд інших резонансних справ. Наприклад, справа про вбивство В'ячеслава Чорновола (а я впевнений, що його вбили, можливо, кастетом, про це свідчать об'єктивні докази, про які скажу пізніше). Забрали справу Володимира Івасюка, про який мені слідчі доповідали: медики вказують, що повісили його вже мертвим, і справа про вбивство Георгія Гонгадзе, після того як ми знайшли голову журналіста і зловили головного виконавця, Олексія Пукача. Все це передали під кураторство Ренату Кузьміну

Але повернемося до справи про отруєння Ющенка. СОГ відпрацювала всі реальні версії, ну, майже відпрацювала, потім у нас справа забрали.

Була версія харчового отруєння, була версія про отруєння людьми з близького оточення Ющенка, версія отруєння спецслужбами, версія про отруєння під час вечері на дачі відомого вам людини або на вечері за пару годин до того ...

Всі версії методично, крок за кроком, перевірялися наслідком. Спостерігалося і телефонний трафік, і пересування будь-яких людей, які потрапляли в поле зору слідства з тих чи інших причин. Був в результаті відкинутий ряд версій, в тому числі про харчове отруєння або про якихось випадкових причинах отруєння. Залишилася головна версія - про навмисне отруєння шляхом введення в організм Ющенка діоксину допомогою підмішування в їжу або напої. І ось в цій активній фазі розслідування слідство було зупинено, матеріали у нас забрані. Говорити зараз про якісь персоналії, причетних до отруєння, недоцільно, наслідок адже не завершено. Але точка тут не поставлена, наприклад, у версії про можливе отруєння на дачі відомого людини. Особисто я не можу її виключити або підтвердити, так як для цього повинні бути відповідні підстави.

Прямували завершити слідство за тим планом, який у нас був. Але, на жаль, нам не дали цього зробити.

Хоча можу сказати, що за цією версією всі необхідні люди були допитані. Але слідство - це ж не тільки допити, це симбіоз роботи слідчих, оперативників, аналітиків. А що саме з'ясували слідчі, це, звичайно, дуже цікаво, але публічність тут може завдати шкоди справі. Такі відомості можуть стати публічними тільки після винесення остаточного рішення у справі, так що зараз говорити про подробиці рано. Можу поки лише сказати, що отруєння, за однією з найреальніших версій розслідування, відбулося саме 5 вересня 2004 року, чи десь дуже близько за часом.

Додам, що слідство має бути обов'язково продовжено, тому що відсутність невідворотності покарання винних може бути спокусою скоювати злочини і надалі, керуючись сталінсько-ленінськими принципами усунення від влади неугодних людей. Якщо зійшло з рук один раз, то можна спробувати і другий, третій ... З цієї точки зору слід наполягати, щоб була дана відповідна оцінка не тільки отруєння Ющенка, а й іншим політичним злочинів: вбивства Івасюка, Чорновола, Гонгадзе, щоб всі причетні були покарані .

Спецслужби. Розслідувалася, в числі інших, і версія про причетність до отруєння Ющенка російських спецслужб. Ряд людей в рамках цієї версії були допитані, зокрема нині покійний російський опальний олігарх Борис Березовський. Взагалі, якщо відійти від справи про отруєння, можна багато різних припущень зробити і з нинішніх подій, зокрема по серії загадкових смертей. Це і Пеклушенко, і Чечетов, і Бузина, і Валентина Семенюк ... Трохи раніше - Кирпа і Кравченко ...

Загалом можу сказати свою думку: слідчі органи нашої країни за своєю ментальністю, ще радянської в основному, не здатні розслідувати злочини, зокрема вбивства, які є продуктом спецоперацій професіоналів. Йдеться про чітко спланованою і виконаною структурі спецоперації, яка, за своєю суттю, є така, що завжди дає привід людям сумніватися: а чи так воно було? Звідси безліч чуток, які на руку спецслужбам. Адже варто фахівцям вкинути певний інформаційний привід або слух, і всі повірять, що справа була так, хоча насправді це далеко від істини ...

Коли слідство відпрацювало всі оточення Ющенка, всіх, хто міг мати доступ до нього, спіткнулася на ... Януковичі. Допитати його - це була просто істерика, неможливо було витягнути його на допит. Вже і Балогу (тоді главу Секретаріату президента) допитали, і навіть самого президента Ющенка, а Януковича не змогли. Я готовий був сам особисто його допитати, але не вийшло. А незабаром справу у нас забрали ... Тому можу сказати: версія про можливе відношенні до отруєння Ющенка прихильників Януковича так і не відпрацьована.

Яка взагалі була задумка у організаторів отруєння, можна поки лише припускати. Ну, по-перше, Ющенко мав привабливий зовнішній вигляд, що зовсім важливо в політиці взагалі і в ході передвиборної кампанії зокрема. Тому могли хотіти споганити його зовнішність, зробити з нього фігуру, на яку неприємно дивитися, надати, як би сказати, вовчий вигляд. Хто ж за такого голосуватиме? Це по-перше. По-друге, хотіли, можливо, вивести його фізично з передвиборного процесу, щоб він провів весь цей час на лікарняному ліжку. І по-третє, доза діоксину була такою, що представляла загрозу самого життя Ющенко.

Може, в цьому полягала мета отруйників: вбити кандидата в президенти.

Тому і в кримінальній справі злочин кваліфікується статтею КК, яка передбачає замах на життя Ющенка, як державного діяча.

Процес виведення діоксину з організму людини дуже довгий, але може різнитися залежно від лікування і від імунної системи потерпілого. Але сам препарат діоксин дуже стійкий виводиться в будь-якому випадку довго, роками.
Застілля у Ющенко 5 вересня 2004 року
1. Дегустація «самопального» коньяку у жителя Чернігова, колекціонера ікон (двічі судимого) Валентина Шура (той запросив давнього знайомого, Ющенко, пом'янути покійну дружину). Тривала приблизно з 15:00 до 15:30. Були присутні Євген Червоненко, Давид Жванія, Віктор Пинзеник та інші. Першим дегустував Червоненко, потім Шур налив трохи (за його словами, грамів по вісім-десять) собі і Ющенко, іншим - по повній чарці. Зовсім закушували. Ющенко взяв залишки в пляшці з собою (що з ними зробив - невідомо).

2. Вечеря у співвласника «Фокстроту» Олега Головіна (дача в Пірново, під Києвом). Крім Ющенко присутні Давид Жванія, Євген Червоненко, Олексій Івченко, Головін з сином, Віталій Гресько (виконавчий директор «Фокстроту»), також з сином, режисер Віталій Кокошко і Томаз Цинцабадзе (один Жванії).

Організатором (і учасником) вечері був інший співвласник «Фокстроту», Володимир Шульга, пізніше помер за дивних обставин у міліції. Їду для вечері привезли з Києва. Замовили суші в японському ресторані «Токіо», а також форель з раковими шийками в ресторані «Диксиленд». Все запакували там же, а потім просто розклали по тарілках, стверджував Шульга. Пили французьке вино, віскі, коньяк (хто що). Вечеря тривала приблизно з 21.00 до 22.00.

3. Вечеря у Володимира Сацюка (дача в Осокорках, під Києвом). Були присутні Віктор Ющенко, Давид Жванія, Ігор Смешко, Володимир Сацюк. На стіл подавав помічник Сацюка Тарас Залеський. Окремо від них сидів (у машині, потім в будинку) Томаз Цинцабадзе, який був за кермом машини, що привезла Ющенко. Вечеря тривала приблизно з 23:00 до 02:00. Їли раків, плов, самсу (пиріжки з баранячим м'ясом), фрукти. Пили пиво, горілку ( «Президентський стандарт», 2 пляшки по 0,7 літра), пляшку коньяку, пляшку віскі (літрову).

РОЗВАЛ СИСТЕМИ. Режим Януковича дуже старався знищити напрацьовану систему розкриття злочинів, зокрема вбивств на замовлення. Наприклад, передали розкриття органам МВС, які завжди відрізнялися надмірною завантаженістю, а тому часто - поверхневим підходом. Ліквідували також професійний інститут криміналістів в органах прокуратури як таких. Тепер немає прокурорів-криміналістів, які раніше вели всю статистику вбивств, напрацьовували базу даних і методику розслідування, мали механізм надання допомоги слідчим і контролю за розкриттям таких злочинів. І самі криміналісти входили до складу слідчо-оперативних груп, дуже професійно допомагаючи в розкритті. Все це було знищено, ще починаючи з 2005 і до 2010 року, поки Янукович був навіть не президентом, а прем'єром. А в керівництво ГПУ, не без допомоги демократичних сил, увійшли в основному ставленики регіоналів. Досвід прокурорів-криміналістів навіть не був використаний, їх просто викинули на вулицю. Був знищений і інститут кримінології, який займався вивченням причин і умов вчинення злочинів та корупції. На рівні держави був цілий інститут кримінології, як окрему установу, який сьогодні практично зведений до нуля. Ми не чуємо від нього ні рад, ні законодавчих ініціатив ...
КРАВЧЕНКО І КІРПА. Що стосується загибелі Кравченко, то я не можу відкинути версію, що це не було самогубством. Навіть якщо згадати його розповіді про спробу самогубства черкаського глави міліції, то Юрій Федорович говорив, мовляв, генерал не знав, куди стріляти, щоб убити себе, а ось він, Кравченко, це знає. Але зробив два постріли ...

А з іншого боку, щоб людину відключити, досить удару в підборіддя силою 20 кг або злегка вдарити ножем в кістку (буде шок). А тут Кравченко після першого пострілу отримав удар в кістку силою в кілька тонн. І не відключився? Є питання ... Особисто я вважаю, що два постріли в себе Кравченко сам зробити не міг. Але, повторю, наші криміналісти не готові розкривати злочини спецслужб. Як і не готові розкрити серію вибухів останніх років по країні (наприклад, у Вінниці, в Миколаївській та інших областях). Однаковий спосіб, схожий почерк, а результату немає ...

У будь-якому розслідуванні є суб'єктивний і об'єктивний чинники. Якщо говорити про фактичну сторону справи, то я не раз говорив зі слідчими і прокурорами у справі про загибель Кірпи, всі вони наполягають на самогубство. Але слід пам'ятати, що за фігура був сам екс-міністр. Це була потужна, легендарна особистість, дуже багато знала різних секретів, в тому числі про фінансові потоки в державі. Знав він, швидше за все, і про рух коштів в ході передвиборної кампанії президента в 2004 році. І якщо комусь знадобилося його усунення, то це могла бути тонка спецоперація, одна з тих, які, як я вже говорив, у нас розкривати не вміють. Такі професіонали в світі є. Я не займався безпосередньо організацією розслідування загибелі Кирпи. Але коли, багато пізніше самої загибелі, одного разу зажадав до себе матеріали розслідування, то генпрокурор їх у мене тут же забрав ... Називати його не хочу, не в ньому справа. Однак такий факт був.

ЗАГИБЕЛЬ ЧОРНОВОЛА. Думаючи про цю справу, задаю собі питання, на яке немає відповіді. Що таке ДТП? Це одномоментний удар. У Чорновола ж на потилиці знайшли чотири лінійних пошкодження, хоча ззаду нього ніяких перешкод не було. Навіть якщо він в останній момент повернув голову, все одно пошкодження повинні бути отримані одночасно, в момент удару. А там не так. Експерт фізико-технік пояснив, що удари були нанесені послідовно. Що це означає? Якщо пошкодження (лінійні, однакові за формою) нанесені одночасно, коли сталося ДТП, то «павутинки» на кістки будуть розташовуватися відповідним чином і ніяк інакше. Якщо ж удари нанесені послідовно, то «павутинки» як би переламуються і носять суто індивідуальний характер, не такий, як у першому випадку. Це закони фізики, тому - об'єктивно. Експерт на цій підставі стверджував, що удари нанесені тільки послідовно: перший, другий і т. Д. Тоді питання: як таке могло статися під час ДТП?

Тому ми зі слідчими висунули версію, що Чорновола добивали після ДТП. Тим більше виявилися свідки, які начебто бачили якихось людей на місці аварії ... І потім наслідок стикалося з неймовірними труднощами і перепонами, нам не давали працювати. Потім пішла містика, стали вмирати ключові фігуранти справи ... А скільки питань залишилося з цього вантажівці, звідки він узявся і чому розвертався? Все це знову-таки нагадує дуже спецоперацію, в світі навіть є назва для подібних операцій - «Таран». Всі гинуть, і кінці в воду ... А якщо не гине той, кого «замовили», то його добивають ...

У випадку з Чорноволом, думаю, це були удари кастетом. І наше слідство активно просувалася в цій справі, але ... Як я вже говорив, справа у нас забрали.

Мистецтво бути щасливим

  

 Юрій Винничук

Бути щасливим – це ніколи, ніколи, ніколи нікому не звірятися у своїх проблемах, якщо ваш співрозмовник не належить до тих, хто проблему може вирішити. Не нарікати на особисте життя й життєві невдачі в соціальних мережах. Не сповідатися першому-ліпшому у своїх хворобах.

Як писав французький есеїст Ален, кожен прагне жити, а не вмирати, і хоче бути з тими, хто живе – точніше з тими, хто всім задоволений чи принаймні всім своїм виглядом демонструє задоволення життям. Віра – один із факторів людського суспільства. Якщо я думаю, що зараз упаду, – то впаду; якщо я думаю, що нічого не зможу, – то таки не зможу. Якщо я думаю, що мої сподівання мене обманюють, – то вони мене справді обмануть. Просто треба затямити: гарну погоду, як і грозу, я створюю передусім у самому собі, довкола себе.

Я ніколи не сумнівався, що я – людина щаслива. Навіть у найрозпачливіші хвилини мого життя. Бо вірив, що завтра стане краще. Я ніколи ні з чим не квапився, керуючись мудрою настановою Скарлет О'Гари зі «Звіяних вітром»: «Я не хочу думати про це сьогодні. Я подумаю про це завтра».

Був один такий доволі темний період у моєму житті, коли бабла не було. Цей період був не надто довгим, яких два місяці, бо я заліз із головою у писанину і ніде не рипався, ні з ким не здибався. А щоб заробити копійку, треба було таки вилізти з барлоги. Однак я знав, що як тільки вилізу, то життя мене закрутить безліччю своїх спокус, і я не докінчу того, що розпочав.

Так що я харчувався ягодами і топінамбуром, який у мене ріс, як на цілині. У мене за хатою панували джунглі Бірми. Попри паркан росли порічки, малини й вишні, а так – лопухи, лобода, кропива – одна жалива, друга ні,  – червоні й лілові маки, рожеві й блакитні незабудки, будяки, бузина і ще бозна-що. Рука з косою просто не піднімалася на цю красу. Бувало, забредеш у ті джунглі, кинеш поверх них коцика і лежиш, як на повітряній подушці, розквітлі будяки п’янливо й медово пахнуть, комашки дзумлять, метелики мерехтять...

І от за такої теплої літньої пори, коли, лежачи на коцику, я дивився у небо і відчував неприторенний смуток, бо не бачив у своєму житті жодного просвітку, замислюючись, чи не займаюся дурнею, пишучи те, що ніхто не надрукує, мені здалося, що в хмарах зблиснула надія. Чому я вирішив, що то була надія, я не знаю. Але відразу за надією зблисло переконання, що відступати нема куди. Треба далі брести туди, куди гнало мене моє самолюбство.

Священик у церкві переконував, що Господь нас усіх любить. Але в мене були певні сумніви у тому, що Він любить особисто мене. Хоча чому б і мене не любити? Просто так, з любові до людства. Я подумав, що бракує якогось знаку від Бога на підтвердження Його палких почуттів до мене, грішного.

І щойно я так подумав, цей знак зійшов з небес просто у мої джунглі. Складаючи коцика і збираючись до хати, я раптом помітив, що у старому облупленому відрі, яке у тих хащах валялося бозна з якого часу, щось біліє. Я підійшов ближче і побачив дванадцять яєць. Вони лежали на купці сіна й сухого листя, яке само нападало.

Ого, думаю, подбала за мене Бозя. Оцінила, мабуть, всю вагомість моєї писанини. Довго не роздумуючи, забрав я, що Бозя послала, до хати і згелемзав чотири яйця, накришивши до яєчні кропиви і лободи.

Наступного дня подумав: «Ну, то ж так не може бути, що лише одного дня Бог обдаровує. Мусить бути якась система. Адже Бог – геній системи і порядку. Бо що мені один день?» І пішов я знову у ті джунглі, і знайшов знову відро, а в ньому три яйця. Ого! Як так піде на спад, недовго радість раювала! Але усі наступні дні було знову по три яйця. Отже, здогадався я, тих дванадцять яєць назбиралося за кілька днів. А щодня Бозя мені посилає іно три. Зрештою, це мене цілковито задовольняло. Так минув місяць.

Коли то сиджу я біля відкритого вікна, базґраю там якусь маячню, на друк якої ще років десять треба чекати, і чую розмову двох сусідок.

«І в мене ся не несут! Як урвало. Дві курки!» – «У мене їдна! Але ж так неслася! Так неслася! Думаю, чи не зарізати до хулєри?» – «Та шо ви, пані Ґєню? Та шкода!» – «Та йой, пані Славцю, кому не шкода! Але шо буду дурно годувала, як з неї користи ніц а ніц?» – «Я зачекаю, най мій Влодко прийде з войска, тогди заріжу». – «А коли він прийде?» – «Тагі би за два тижні».

Мене мовби окропом облило. То це не Бозя, а чужі кури в мене неслися? Я був просто убитий. Знак згори, на який я покладав такі надії, виявився пшиком.

Я не знав, що маю робити. Признатися, що я жер їхні яйця? І казати, що думав, буцім то від Бозі? Вони й так мене мають за мішіґіна.

Ну, добре, я забрів у ті хащі й забрав відро. Я подумав, що тепер совість моя буде чистою. Але на мою совість чекали нові випробування. Бо наступного дня я в тому бадиллі знайшов старий облуплений баняк, до якого теж натрусило листя, а зверху на листі красувалося три біленьких яйця.

Я підняв очі до неба й запитально глянув на хмари. Там щось блимнуло, щось затріпотіло і мені почулося: «З'їж їх!» Хіба я міг ослухатися голосу з неба? Тут я вже сумнівів не мав: це Бозя скерувала сусідських курей до мене. Я не мав права відмовлятися від такого дару.

Усі ті дні, минаючи сусідок на вулиці, я потуплював очі, червонів і впрівав. Я ввічливо вітався з ними, а потім спиною відчував їхні осудливі погляди. «Нероба, – думали вони, – це ж бо він краде наші яйця… Закрадається у курники і краде… Наші рідні, дорогі нашому серцю яйця… Як таких ще земля на собі носить?» Шкарлупки з яєць я збирав у стару газету і виносив до смітника на другій вулиці. Бо хтозна, чи сусідки не перевіряють смітник на нашій вулиці в пошуках шкаралупок.

Я мав таке відчуття, мовби пограбував банк, і за мною стежить сто пар очей. Смерть безневинних курей лягла на мою душу. Їхній розпачливий крик розривав моє серце. Я не знав, яким чином спокутувати мій гріх. Може, одружитися з донькою сусідки?

В суботу і неділю вона вдягала рожевий пеньюар і ходила у ньому до магазину по хліб і молоко. Їй здавалося, що це щось неймовірно модне, бо ні в кого більше на вулиці такого пеньюару не було. Та й не дивно, адже пеньюар їй прислали родичі з Америки. Але хто ж за мене її віддасть?

У тяжких роздумах про своє гріховне падіння я націджую з бутля вишневого вина і п'ю. А коли я п'ю, то можу розмовляти зі світом на рівних. А коли зі мною починає говорити моя бабця, яка померла, коли мені було шість років, я розумію, що таки п’яний. Тому, що я вірю бабці. Вона має на такі речі нюх. І коли вона каже: «Ти, свиньтуху, знову напився?», я потуплюю очі і бурмочу щось невиразне у своє виправдання. Але бабця на цьому не заспокоюється, вона супить брови і хитає докірливо головою. Там, де вона зараз перебуває, таких, як я, не люблять. І якщо я буду продовжувати пити, то ми з бабцею ніколи не зустрінемось.

Усвідомивши це, я починаю гірко плакати, розмазуючи сльози по обличчю. Бо мені ставало шкода себе. Мені нікого так шкода не було, як себе…

Але я нікому, нікому, нікому ніколи, ніколи, ніколи в цьому не признавався.