Земля Черкащини небайдужа до АТО...

Нещодавно я повідомляв, про знайомство з Василем з Америки і планом допомогти йому зібрати інформацію про події на Черкащині, пов'язані з неспокійною ситуацією на Сході України.
   На початку свого перебування в Черкасах пан Василь побував у місцях, де волонтери збирають необхідні для воїнів АТО речі та спорядження, побачив на власні очі, як все це завантажується відправляється на Схід. Пізніш ми відвідали скульптора Івана Фізера, який розповів про те, як художники проводили аукціон, де було зібрано понад 200 тисяч гривень, які було передано на потреби нашої армії.
    Поспілкувалися з Сашком Бабенком, який розповів про свою діяльність на користь нашій армії. В кінці розмови Олександр запросив нас на свій сольний благодійний концерт у Черкаській філаромонії та повідомив, що 1-го жовтня його вже чекають на Сході...
   Відвідали Канів. Там насамперед зустрілісь з Вірою Носенко і вже потім разом дістались Тарасової церкви та Чернечої гори.
   

Василь з пані Вірою на тлі Тарасової церкви.









Чернеча гора. Поспілкувались з директором музею Т.Шевченка.

В музеї Шевченка.

Василь на місці самоспалення Олекси Гірника.

Одночасно з нами на Тарасовій горі знаходився хор з Коломиї... Виконують "Заповіт"...













На зворотньому шляху, дізнавшись, що ми у Каневі, нас запросив настоятель місцевого Храму УАПЦ о.Володимир. У нього у ці дні знаходиться настоятель Храму одного з міст Сходу. Отцю Сергію прийшлось виїхати звідти. Все покинути і виїхати. Хоча, як він сам розповів, служби в Храмі служив до останнього і покинув Храм, як капітан судно - останнім...
   І вже перед Черкасами заїхали до села Єлізаветівки, де у цей час працює-творить Микола Теліженко. Зусрілись і з його дружиною, Олександрою Василівною. Їхній син Тарас - на АТО. Теліженки також повідомили, що родиною своєю зібрали на допомогу воїнам біля 40 тисяч гривень та самі докуповували тепловізори, бронежилети тощо.  На жаль, мій фотоапарат на той час розрядився. Дознімковував сам Василь. Може скине мені ті фото - поділюся й з вами...

 

Черкащина. Про гармати, музи і не тільки...

Учора друзі організували зустріч зі мною емігранта з Америки, з Чікаго. Він приїхав у відпустку, а заодне на прохання моєї "віртуальної" знайомої, працівниці газети "Українське слово" та телеканалу UA9tv, зібрати відповідну сьогоденним подіям в Україні інформацію.         Василя (так звати "американця") відразу ж познайомили з В'ячеславом, нашим товаришем, який займається волонтерською діяльністю: збирає й відправляє на схід все, що тільки можна, необхідне для наших вояків. Це і продукти харчування, і одяг, і взуття. Закінчуючи бронежилетами, біноклями,  тепловізорами, приладами нічного бачення тощо. Учора ж Василя взяли з собою на чергове завантаження.
   Я ж узявся допомогти в зустрічах головним чином з представниками культури й мистецтва, які у той чи інший спосіб допомагають українським бійцям.
   Для прикладу:
Олександр Бабенко, відомий в Україні та й за її межами бард, сам колишній учасник бойових дій, вже провів ряд концертів в Черкаській області (учора ввечері приїхав з чергового такого, що відбувся у Каневі). Під час цих концертів проводився збір коштів для допомоги "фронту". За ці кошти та кошти місцевих меценатів Олександр закуповує необхідні бійцям АТО речі. А 1 жовтня він вже сам з цими речами та свєю музикою відправляється в зону АТО.
 

Наш побратим кобзар Василь Лютий (Живосил) також вже провів ряд благодійних концертів та концертів у військових частинах на допомогу бійцям АТО.













Іван Фізер, скульптор, Заслужений художник України, вже не раз брав участь у аукціонах в різних містах нашої країни. Його картини продавались найпершими й за найвищою ціною. Кошти від продажу творів художники перераховували на допомогу армії.

Про творчі результати в допомозі нашій армії родини Теліженків -  Миколи та Олександри - я вже казати не буду. Про це  писано-переписано у наших ЗМІ. Просто додам - їхній син Тарас зараз там...

Тарас.

Пам'ятник Небесній сотні, роботи Миколи Теліженка, встановлений в Холодному Яру.


Черкаський академічний музично-драматичний театр ім. Т.Шевченка щойно відкрив новий сезон. Це відкриття було присвятою воїнам. А позавчора там було відіграно виставу, кошти від якої  переказано нашим героям.
   Також у нас з Василем заплановані зустрічі з воїнами Прикордонного центру Оршанець, батальйонів "Черкаси", "Айдар", які вже повернулись з місць боїв. До речі, один з них - крайовий отаман Вільного козацтва Холодного Яру, що входить нині до "Айдару", Олег Островський.
Олег праворуч.
І з ним я обов'язково познайомлю Василя...
  О! Ще познайомлю зі священником, настоятелем Храму Покрови, який зараз є військовим капеланом. Отець Назарій телефонував і повідомив, що сьогодні-завтра приїде на декілька днів.
Тож, багато треба встигнути... І побачать українці заокеанські, що війна торкнулась усіх в Україні...

як черкаські козаки писали листа Путіну

Чий проект рускіє?

Натикнувася я в інтернеті на ось такий матеріал під авторством такого собі Варяга Руса. У мене ця публікація викликала певні запитання, не з усіма думками та висновками автора я  згоден. Є з чим посперечатись. Але... Гадаю, варто почитати.

Досить часто доводиться останнім часом чути про те, що українці - проект австро-угорського генштабу. Знаєте, на цьому тлі мені стало цікаво, а чиїм же проектом є росіяни? Не великороси, а саме сучасна російська нація. Говоримо то ми про неї багато, захоплюємося її величчю, історією і так далі. Але все ж, коли росіяни стали сучасними рускімі?
   Можливо, на цю тему можна написати цілу книжку, або статтю величезну, проте, постараюся коротко викласти основне.
   Я не буду зараз про варягів-русь, бо це окрема історія і не завжди відноситься до великоросів. У масі своїй великороси - це нащадки слов'янських племені в'ятичів, словен, трохи кривичів на північному заході. Українці ж як нація сформувалися куди пізніше, тому цей племінний поділ опустимо. І полетимо чрез століття назустріч нашим дням. Ще наприкінці 18 століття росіян як нації не було, були рускіє. Росіяни - це православні народи слов'янського походження. Взагалі, до революції в паспортах була відсутня графа національність, було лише віросповідання. Всі були православними, всі були росіянами або рускімі. Ось тут важливо розуміти, що в царській Росії слово "рускій" не позначало приналежності до якого-небудь етносу. Це було штучне визначення, що позначало спочатку православного слов'янина, а потім вже і всіх православних. Тому ви не знайдете в таблицях переписів російської імперії українців, білорусів і маси православних фінно-угрів.   
   Взагалі становлення європейських націй як політичних суб'єктів - це середина - друга половина 19 століття. Німецька нація - це чиста заслуга Бісмарка, наприклад. Французи трохи раніше, 1792 рік. Рік Великої революції. Природня поява націй була пов'язана із створенням національних держав і низкою змін в структурі соціумів, пов'язаних, часом, з буржуазними революціями або війнами за незалежність. Тут класичні приклади Італія і США. Великобританія, можливо, була однією з перших держав на цьому шляху. Хто забув - 1649 рік і страта короля.

    Знову ж, середина 19 століття - це час коли кількість освіченого населення починає збільшуватися, починає з'являтися національна еліта, різного роду культурні діячі, письменники, філософи і т.д. Люди починають замислюватися: а чим жителі їхнього регіону відрізняються від сусідів. Знову ж виникають різного роду національно-визвольні рухи, в першу чергу на Балканах. У Російській імперії, точніше в її університетах, на базі земляцтв, виникають вже національні студентські організації, символіка яких, згодом, стала державною для деяких прибалтійських країн, наприклад.
   А що росіяни? А росіян немає, є великороси - в переважній масі безграмотне селянство і народжуваний пролетаріат. Дворянство, різночинці, інтелігенція різна становила досить незначну частину великоросів. Тут якось недавно попало на очі про невеликий прошарок «російських європейців», що знищив або вигнав з країни революційний пролетаріат, такий повсталий російська звір. Знаєте, а не було ніяких «російських європейців», були зросійщені європейці. Причому ці зросійщені європейці, в купі з обрусівшими татарами, кавказцями і т.д. гнобили російське селянство без жодного жалю. І якщо задуматися, такі особистості як Чаадаєв, Герцен, Чернишевський та ін., критикуючи «рускій мір», обрушувалися своїми словами не на темну масу великороського селянства або пролетаріату, а саме на ось цих зросійщених. Як не крути, але все соціальне і суспільне життя в імперії охоплювало не більше ніж відсотків 15 населення. Решта повинна була лише обслуговувати, годувати ці 15% і постачати їм рекрутів. Все. Ні про яку російську націю тут говорити в принципі не можна. Є невеликий прошарок росіян і гігантська маса безсловесного населення. Об'єкту, яким управляє цар батюшка. Нація не може бути об'єктом. Нація, як не крути - це суб'єкт влади. Саме нація визначає і наділяє повноваженнями владу. І якщо вимагає ситуація, ці повноваження відкликає.
   Російська політична нація почала формуватися лише після лютневої революції 1917 року. Це був перший крок на шляху становлення молодої російської нації, яка спробувала вирватися з кайданів царизму і церковного мракобісся. І, в принципі, навіть після жовтневого перевороту в російської нації ще був шанс. Імперія розвалювалася, на її уламках виникали нові державні утворення і нові нації. Це був нормальний природній процес. Щоб народилася російська нація - імперія мала загинути.
    Але. Але, більшовики примудрилися зробити контрреволюційний переворот, в першу чергу в свідомості людей. Людей знову загнали в державне рабство. Так, в якійсь мірі змінили, обкладинку, але  імперський зміст зберегли. Замість «росіянин» з'явився «радянська людина», а «великороса» прозвали «рускім». Слова поміняли, але суть залишилася. Дворянство замінили партноменклатурою, і людина знову опинилася не в змозі впливати на владу. Російська політична нація була вбита, розстріляна, зарублена, розтоплена вже в колисці.
    Поступово, а особливо в роки правління Сталіна «рускій» і «радянський» злилися воєдино. Його знаменитий тост за «російський народ» наприкінці війни, це не тост за етнічних росіян, і щоб не говорили православні сталіністи, це тост, в першу чергу, за радянський народ. Національна політика Сталіна - це жорстка русифікація, створення історичних міфів аля-рус, це і культивування імперського патріотизму, що подавався як мало не російський націоналізм. Це період боротьби зі згубним впливом заходу і «все наше - все найкраще». Це час коли «російський народ» фізично збільшують за рахунок записування в "рускі" багатьох малих, в першу чергу фіно-угорьских народів: іжори, воді, інгермаландців і .д. До речі, нинішній президент Росії, швидше за все, має ці самі фіно-угорські, іжорське коріння.
    Фактично сучасних росіян, як якусь подобу нації, зліпив, прогнавши через репресії, гулаги, створивши імперську ура-патріотичну міфологію, зрусифікувавши багато народів і змішавши їх, Сталін. Нинішня російська псевдонація - це проект Сталіна.
     Після 1991 року, був шанс, що росіяни як нація зможуть відродитися і почнуть будувати свою національну державу, в якому будуть повноправними господарями, як це почало відбуватися в інших республіках колишнього Радянського Союзу. Але комуністичне минуле і комуністична номенклатура не бажали розлучатися з владою, мімікрувати, прикрившись демократичними гаслами, вона знову загнала російський народ в рускій стан. Росіяни, як би перестали існувати в Росії, на зміну їм прийшли «дорогі» і не дуже росіяни. Путінський же режим, пішов сталінським шляхом псевдонаціоналізма, породивши нову тоталітарну, шовіністичну ідеологію - рашизм. Якщо придивитися, то рашизм - це просто більш потворна, і в той же час спрощена, форма сталінського псевдонаціоналізма, побудованого, в тому числі і на примусову русифікацію.
    Сьогодні перед російським національним рухом стоїть завдання не тільки створення нової російської національної держави, а й формування нової політичної нації. Хоча б на рівні еліти і більш суспільно й політично активної частини населення.
    Якийсь час назад, в одній з груп "ВКонтакте" було проведено опитування. Суть розмови була про те, чи готові зараз люди взяти громадянство Русі, стати частиною нової політичної нації руси або русів відмовившись від нинішньої своєї самоідентифікації рускій, росіянин чи українець. Тобто, чи готова людина заявити замість: «я русскій» або «я українець», «я - рус». Ну і там же був представлений прапор Русі жовто-блакитний, нинішній український, тільки перевернутий. Так ось, в опитуванні взяло участь більше 500 чоловік, більше половини, відсотків 54, сказали - так. Ще відсотків 25, сказали - так, але під іншим прапором. Решта - проти. Ясна річ, що результати показують лише відношення до даного питання людей об'єднаних якимись загальними поглядами і на все суспільство поширятися не можуть, але тим не менш.
     До чого я це. Потреба у появі нової політичної нації є, є люди готові брати участь в становленні її. По факту, ця нація народжується сьогодні на наших очах, і все що ми повинні зробити, так це не допустити того, що сталося в 1920-30 роки, коли більшовики знищили почату народжуватися російську політичну націю, підмінивши її згодом російсько-радянською сталінської химерою. Тієї самої химерою, що тягне сьогодні свої щупальця до народу України.
    Російська політична нація зароджувалася в полум'ї Першої світової війни. Через сто років, з полум'я російсько-української війни може вийти нація Русів.

 Русі - слава!                  Смерть Орді!

Український прапор заборонили на матчі «Бенфіка» - «Зеніт»

Cайт української громади в Португалії spilka.pt повідомляє:

    Група з 50 українців була зупинена португальською поліцією на вході до стадіону «Бенфіка» перед  початком матчу лісабонського клубу з російським Зенітом.

Провівши обшук особистих речей, португальські охоронці не дозволили проходити на стадіон з українськими прапорами. Свою вимогу, вони мотивували тим, що вони знають політичні мотиви з якими українці ідуть на матч і для уникнення небезпеки заборонили проносити на стадіон українську символіку. Декому, з кмітливих українців, таки вдалося пронести прапори, але, як тільки вони їх спробували розгорнути під час матчу, відразу були виведені охороною.

Таким чином виявляється, що український прапор несе у собі потенційну небезпеку навіть у вільній Європі! Не розізлити росіян, стало вже якоюсь фобією у світі.

Українська громада у Португалії з початку Євромайдану і до теперішньої агресії Росії проти України, чи не щотижня проводила акції, щоб звернути увагу португальського суспільства на події в Україні. Але незважаючи на зальну підтримку пересічних португальців виходить, що насправді санкції отримала навіть українська державна символіка.

Прес-Служба Спілки українців у Португалії.

Про правду, брехню і паскудство.

У коментарях під постом з фотографією Маші Рябикової, що стоїть в пікеті із закликом вийти на Марш Миру 21 вересня, якась пані Лариса Цвєткова дбайливо пише Маші: "Ви, безсумнівно, здійснюєте Вчинок. Але є й інша точка зору на те,  що відбуваються. Ви йдете з чистим серцем. Однак у організаторів - інші цілі ".
Цікаве кіно: ось я один з організаторів, зі мною ця дама незнайома (як і я з нею), але зате вона вона знає, що у мене "інші цілі" ...
І ось тут якраз і виявляється паскудство. Сказала б, що йду з нечистим серцем - це була б брехня, сказала б, що за гроші держдепу - теж була б брехня.
Але ж дама говорить про інше: "чистому серцю" вона протиставляє "інші цілі". Ну, типу, "великому і солодкому" ​​- "зелене й отруйне". Це не брехня - це гірше, це підміна, підтасовування - тобто паскудство.
І тим більше паскудство в тому, що прикривається вона вірою: "Часто молитва допомагає нам знайти правильний шлях. Так благословить Вас Бог".
  А правда - вона дуже проста: Господь не допомагає паскудству і не особливо прощає його. Правда в тому, що я йду на Марш Миру з чистим серцем. Правда в тому, що приписувані мені "інші цілі" - це припинити війну і агресію і зупинити фашизм в моїй країні. Правда в тому, що я хочу зупинити смерті людей.
Нарешті, правда в тому, що і у всіх інших організаторів цілі ті ж. І я про це кажу тому, що я їх, організаторів, добре знаю особисто.
P.S. А якщо мені скажуть, що дама просто не помітила своєї підтасовки, то я відповім: це ще страшніше. Значить паскудство вбралося в неї, ставши її невідривною, "природньою" частиною. І тоді шанси на лікування мінімальні ...

Урядовий кур'єр: Кому вигідна дискредитація батальйону "Черкаси"?

Розміщую цей матеріал, як продовження раніш опублікованого.

  

Заступник Черкаського обласного військового комісара полковник Ігор Яшкін назвав непорозуміння навколо батальйону територіальної оборони «Черкаси», який зараз передислоковано до зони АТО, інформаційною диверсією. Напередодні низка ЗМІ повідомила, буцімто майже весь особовий склад згаданого батальйону написав рапорти про відмову виконувати бойове завдання. Аргумент: батальйон не забезпечили важким озброєнням. Мовляв, «Черкаси» відправили на блокпост під Донецьком, озброївши лише автоматами.

Дещо раніше прес-секретар АТО Олексій Дмитрашківський у одній зі своїх публікацій розкритикував дії бійців батальйону. За його словами, звернувшись до преси, вони порушили закон і поширили військову таємницю, зокрема — про місце свого перебування, місце призначення та наявну військову техніку. Він також пояснив, що людей на той момент просто ще не встигли забезпечити військовою технікою, оскільки вони лише прибули на місце розташування.

Як стало відомо з оприлюднених на прес-конференції в обласному військовому комісаріаті відомостей, бійці, мобілізовані з Черкащини, зараз підпорядковані кільком бригадам Збройних сил України, що мають важке озброєння та бронетехніку. Черкащани виконуватимуть бойові завдання у їхньому складі. На запитання, чи підтверджується факт відмови військовослужбовців батальйону виконувати наказ, Ігор Яшкін заявив, що такого факту не знає. За його словами, військовий комісар Черкаської області Євгеній Курбет нині перебуває в місці розташування батальйону.

Представникам Збройних сил на прес-конференції довелося вислухати також кілька емоційних виступів та звинувачень родичів бійців батальйону. Військові розповіли, що підрозділ повністю забезпечений усім, що передбачено розкладом та нормами (стрілецька зброя, бронежилети, шоломи, медикаменти, провізія, білизна тощо). Також, як запевнили представники військкомату, документи всіх бійців належним чином оформлено. Вони матимуть статус учасника АТО та право на всі передбачені законодавством пільги.

На завершення зустрічі силовики пообіцяли, що надалі належно й оперативно боротимуться з інформаційними диверсіями, адже вигідні вони лише ворогу. Треба пам’ятати, що подібні історії є ефективним інструментом деморалізації не тільки особового складу інших військових підрозділів, а й щойно мобілізованих громадян. 

                                                                                              Роман КИРЕЙ

Новини від "Холодного Яру": Полковник Болбочан і отаман Зелений у Львові

14 вересня 2014 р. на Книжковому форумі відбулися презентації нових книг Історичного клубу “Холодний Яр” і “Нашого формату”. Спочатку в готелі “Жорж”, що в центрі Львова, Роман Коваль, Антон Мартинов (директор “Нашого формату”) і Тарас Силенко представили книжку Романа Коваля “Отаман Зелений” (3-тє, розширене видання).
Письменник, громадський діяч, голова історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль.

Про цю книжку читач Мирослав Скочиліс сказав: “Це пряма мова, що ніби розповідає вояк Дніпровської повстанської дивізії. Я відчув правду і несправедливість тієї пори”. На презентації, яка пройшла за аншлагу, виступив поет Іван Драч. Він високо оцінив внесок Романа Коваля у повернення правди про українсько-російську війну 1917 – 1920-х років. Іван Драч признався, що і його батько був учасником тетіївського повстання проти соввлади. Іван Федорович розповів історію своєї юності, коли він, забамбулений комуністичними ідеями, якось похвалився батькові, що в СССР є такий могутній союзник як Китай. Батько сплюнув: “Та я твоїх китайців ціпом молотив”… Батько мав на увазі, що селяни жорстоко розправлялися з червоними китайськими частинами, які відзначалися особливим звірством.

А голова Союзу українок України Ореслава Хомик розповіла про свято в Болехові, яке відбулося тиждень перед тим, коли зусиллями Історичного клубу “Холодний Яр” та організації, яку вона очолює, а особливо її Болехівської організації на чолі з Ларисою Дармохвал, було встановлено прекрасний пам’ятник січовому стрільцю і скульпторові Михайлу і Гаврилку (автори Василя Ярич і Орест Скоп).

Кобзар Тарас Силенко виконав дві пісні про отамана Зеленого (на слова Бориса Списаренка та Миколи Щербака), які львівська публіка зустріла палкими оваціями.

По обіді у приміщенні Львівської ОО Національної спілки письменників України Роман Коваль представив  спогади Бориса Монкевича “Похід Болбочана на Крим” –  про переможні походи запорожців полковника Петра Болбочана на Київ, Полтаву, Харків, Запоріжжя, Мелітополь, форсування Сиваша, визволення Криму від російських окупантів, тріумфальну зустріч запорожців у Сімферополі, про вигнання російських окупантів з Донбасу навесні 1918 року. Проректор Львівського національного художнього університету Роман Яців розповів про внесок Романа Коваля в мистецтвознавство, зокрема про його книжку “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею”. Промовець наголошував на важливості “документалізації пам’яті”, про “націотворчу силу книг Романа Коваля”, про “стереоскопічний погляд” дослідника та мобілізацію його книжками національних сил на боротьбу за Українську Україну. А голова ЛОО НСПУ Ярослав Камінецький, підсумовуючи зустріч, сказав, що у приміщенні Спілки за час форуму пройшло з півтора десятки презентацій різних книг, але саме ця, остання, викликала найбільший інтерес і була найзмістовнішою.

На прощання Тарас Силенко виконав пісні про Визвольну боротьбу українського народу, відомі й шановані в Галичині.

Організатор презентацій книг про Визвольну боротьбу – “Наш формат”.

Росіянин: "Відтепер я навік українець".

Ховати вам патрони іще рано —
Росія погрожує марш-кидком.
Хай дух живе Шухевича Романа!
Хай стане вам Господь провідником!».
Написав ці рядки не наддніпрянин-патріот, що вболіває за долю України, а... 42-річний російський учитель.

Цей поет живе у селищі Кроми Орловської області.
Проти нього ФСБ завело другу справу про екстремізм.

Він написав так:

Из ФСБ проводят обыск снова,
черновиками яростно шурша.
(Там лишь стихи!) - Как видно, мое слово
для власти пострашнее "калаша".

А ось новий супервірш: (ЯКА гарна гра слів БИВШЕВ!!!!)

Рассказ бывшего русского

Александр Бывшев

 Стыдно быть русским!

Александр Герцен
В своей стране я словно иностранец.

Сергей Есенин

Быть с толпой мне до рвоты обрыдло,
И тошнит от лоснящихся ряс.
Торжествует здесь пьяное быдло.
И вокруг лишь одно - "Одобрямс!"

Кнут и стадность - вот черни истоки.
Запах крови приводит всех в раж.
Машут флагом в свинячьем восторге
И ревут во всю глотку: "Крым наш!"

В их глазах только зависть и злоба.
И мерещатся козни врага.
Костью в горле им стала Европа.
Нужен Сталин - и вся недолга!

Своего дождались они часа.
Никогда ярость в них не умрёт.
И орёт миллионная масса:
"Бей "укропов"! Россия, вперёд!"

Всласть чекистскую славят державу.
И чуть что - получай по зубам.
С вольнодумством быстры на расправу -
Ненавистна свобода рабам.

Як обрид цей мерзенний звіринець -
Край нелюдський гидот і гризні!
Відтепер я навік українець.
Русь, ти більше не мати мені!