Згадаємо

     
На світлинах – Іван Подюк, Ярослав Індишевський, Едуард Гриневич і Василь Фіцкалинець

31 травня 1896 р. народився Іван ПОДЮК, січовий стрілець, поручник УГА, лікар.
31 травня 1937 р. у Празі помер Ярослав ІНДИШЕВСЬКИЙ, сотник УСС, військовий відпоручник при Посольстві ЗУНР у Відні.
31 травня 1985 р. у с. Деревок Любешівського р-ну Волинської обл. народився Едуард ГРИНЕВИЧ, учасник “Волинської сотні” Самооборони Майдану, член ВО “Свобода”. Загинув на 8-й барикаді Майдану. Герой України (21.11.2014; посмертно).
31 травня 2016 р. біля смт Зайцеве на Донеччині ворожа куля забрала від нас Василя ФІЦКАЛИНЦЯ-“БУКА” із Закарпаття, снайпера 53-ї Окремої механізованої бригади, батька трьох дітей.

“Незборима нація”

Журналісти зібрали 3 основних версії таємничого масового отруєння черкаських школярів

                             
8 травня в Черкасах в загальноосвітній школі №8 під час лінійки учні стали масово втрачати свідомість. У результаті було госпіталізовано більше 100 учнів і вчителів. Поліція відкрила кримінальне провадження за ч. 1 ст. 325 (порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційних захворювань та масових отруєнь) Кримінального кодексу України. Проте досі офіційно жодної причини отруєння так і не названо. Тож ми  зібрали основні три версії опубліковані журналістами.

Версія перша – свинець

Масове отруєння в Черкасах на шкільній лінійці  могло статися в результаті розливу нафтопродуктів у сусідній військовій частині. Про це в інтерв’ю РБК-Україна розповів гендиректор «Центр громадського здоров’я МОЗ» Володимир Курпіта.

За словами Курпіти, представники МОЗ на місці отруєння в Черкасах досліджували воду, повітря, ґрунт і продукти харчування. За підсумками досліджень фахівці не виявили зміни у жодному з показників, за винятком наявності свинцю в ґрунті.

«Але парадоксальність ситуації у тому, що ми не можемо стверджувати, що рівень свинцю в ґрунті перевищує допустиму норму, оскільки ці норми були скасовані в 2014 році. Якщо порівняти виявлений нами показник наявності свинцю в ґрунті у черкаській школі з нормами 2014 року, то його рівень перевищує допустимі в два рази», — зазначив Курпіта.

Версія друга – балони з газом

У кущах біля школи №6 Новомосковська Дніпропетровської області, в якій 8 травня прямо під час лінійки діти масово втрачали свідомість, виявили балони з невідомою речовиною. Про це розповіли учні школи, що стали свідками інциденту, пише Апостроф.

“Коли приїхали журналісти, то директор школи сказав, що у всьому наша вина, що ми не поїли з ранку, тому погано було. В результаті в кущах школи знайшли балони з газом”, – згадує учениця школи Аріна Іванова.

В цей же день відбулося масове отруєння дітей в школі №8 в Черкасах. Діти непритомніли прямо на лінійці, у багатьох з них були однакові симптоми: їх нудило, боліла голова, вони непритомніли.

“Там було дуже страшно. З мого класу знепритомніли 18 осіб. Мені пощастило, що я стояв в тіні, і зі мною нічого не сталося”, – розповідає учень 8-ї школи Сергій Козоріз.

Версія третя – ракетне паливо

Одразу декілька видань наполягає, що у військовій частині стався витік компонентів ракетного палива чи його окислювача. Адже за парканом школи розташовуються військова частина, де й досі можуть зберігатися компоненти до зенітних ракет.
Нагадаємо, що наразі українські лабораторії так за три тижні після надзвичайної ситуації і не спромоглися встановити причини масового отруєння, тож зразки аналізів і проб були передані в Німеччину.

Відновимо пам’ятник Миколі Міхновському!

На світлині – Микола Міхновський, Полтава, 1903 р.

Уже минуло майже три роки, як вандали зруйнували пам’ятник ідеологові Самостійної України Миколі Міхновському на Байковому кладовищі в Києві.
Мої публічні звернення до української громадськості у 2016 – 2017 рр. мали резонанс, але не мали конструктивних наслідків.
15 січня 2018 р. під час засідання в Кабміні я особисто проінформував прем’єра В. Гройсмана, водночас голову Державного оргкомітету з підготовки та проведення заходів з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 рр. та вшанування пам’яті її учасників, про звернення Історичного клубу “Холодний Яр” із 24 пунктів, серед яких був і пункт про необхідність відновити державним коштом зруйноване вандалами погруддя Миколи Міхновського на Байковому цвинтарі.
Мій виступ відбувався у присутності керівника Інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, який не висловив свого ставлення з приводу порушеної проблеми. Мовчить він і досі.
Оскільки з травня по жовтень 2018 р. не заплановано жодного заходу на виконання Указу Президента України “Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 років”, наповнимо Указ Президента реальним змістом і до Дня Незалежності силами громадськості відновимо пам’ятник проповіднику Самостійної України Миколі Міхновському.
Друзі, хто хоче зробити внесок на відбудову пам’ятника Миколі Міхновському в Києві, просимо жертвувати кошти на картку ПриватБанку члена Історичного клубу “Холодний Яр” Марини ХАПЕРСЬКОЇ, скарбника оргкомітету: 5168 7427 1193 6546.
Просимо звертатися до Історичного клубу “Холодний Яр” (067-726-30-36, 066-211-41-85, 044-242-47-38. kovalroman1@gmail.com), на мої сторінки у ФБ і на сторінки голови оргкомітету з відновлення пам’ятника, народного депутата України Юрія ЛЕВЧЕНКА.
Роботу над погруддям уже розпочав український скульптор Дмитро БУР’ЯН. Він готовий виконати роботу безкоштовно, але буде справедливо, якщо ми не тільки відшкодуємо вартість матеріалів, перевезення і монтажу, а й оплатимо його працю.
Друзі, давайте відновимо справедливість до Миколи Міхновського і гідно вшануємо його пам’ять!

З повагою
Роман КОВАЛЬ, президент Історичного клубу “Холодний Яр”, член Державного оргкомітету з підготовки та проведення заходів з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 рр. та вшанування пам’яті її учасників.

Згадаємьо

                     
На світлинах – Микита Гнатченко, Леонід Ступницький, Іван Лазор, Клим Гутковський, Михайло Омелянович-Павленко, Сергій Євтимович, Юрій Федчук, Олександр Шандрук-Шандрукевич, Іван Григорович і Олег Чепеленко.

29 травня 1888 р. в м. Золочеві на Харківщині народився Микита ГНАТЧЕНКО, сотник Армії УНР, автор спогаду “Січові стрільці як активна група в Армії УНР у 1919 р.”, лицар Хреста Симона Петлюри.
29 травня 1891 р. в с. Романівці Сквирського пов. Київської губ., нині Попільлянського р-ну Житомирської обл., народився Леонід СТУПНИЦЬКИЙ-“ГОНЧАРЕНКО”, підполковник Армії УНР, учасник Першого зимового походу Армії УНР, учасник Другого зимового походу УПА Юрка Тютюнника, начальник штабу УПА-Північ, генерал-хорунжий УПА (посмертно). Організатор створення Куреня ім. Холодного Яру. Син Юрія також воював в УПА.
29 травня 1893 р. у м. Княжполі Добромильського пов., тепер Старосамбірського р-ну Львівської обл., прийшов у світ Іван ЛАЗОР, командир 2-го Самбірського куреня 11-ї бригади УГА та батареї полку Чорних запорожців, сотник Армії УНР, адвокат, учитель Дрогобицької української гімназії, кооператор. 4 вересня 1920 р. дістав подяку від командувача Армії УНР Михайла Омеляновича-Павленка за успішний бій 28 серпня, коли він під ворожим вогнем з відкритої позиції нищив ворога. “Справді, мав полк доброго командира батареї, – написав у наказі по Армії головнокомандувач, – дивитись на його стрілянину було естетичним задоволенням”. Поранений у голову. Лицар Хреста Симона Петлюри.
29 травня 1915 р. у Будапешті (Австро-Угорщина) помер Клим ГУТКОВСЬКИЙ, командант Гуцульської сотні УСС, редактор часопису “Праця”.
29 травня 1952 р. у Парижі (Франція) навіки спочив Михайло ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО, генерал-хорунжий Армії Української Держави, генерал-полковник Армії УНР, начальний командувач УГА, командувач Армії УНР, керівник Першого зимового походу, голова Товариства колишніх вояків УНР, голова Української генеральної ради комбатантів, військовий отаман Українського вільного козацтва, військовий міністр уряду УНР в екзилі. Лицар ордена Залізного хреста. Автор робіт з історії Визвольних змагань, зокрема “Українсько-польська війна 1918 – 1919 рр.”, “Зимовий похід”, спогад “На Україні”.
29 травня 1964 р. у м. Дербі (Великобританія) помер Сергій ЄВТИМОВИЧ, підполковник Армії УНР, поручник дивізії “Галичина”. Учасник бою під Крутами і Першого зимового походу Армії УНР. Брат Вартоломія Євтимовича.
29 травня 1968 р. у Луцьку народився Юрій ФЕДЧУК-“ЮЗ”, боєць ДУК “Правий сектор”. Загинув у ДТП у м. Луцьку.
29 травня 1968 р. у м. Трентоні (шт. Нью-Джерсі, США) помер Олександр ШАНДРУК-ШАНДРУКЕВИЧ, командир кулеметної сотні 2-го Запорозького полку Запорозької дивізії, хорунжий дивізії “Галичина”, начальник постачання УНА.
29 травня 1985 р. у с. Конончі Канівського р-ну Черкаської обл. народився Іван ГРИГОРОВИЧ-“БОГУН”, старший навідник мінометного відділення мінометного взводу мінометної батареї 46-го Окремого батальйону спеціального призначення “Донбас-Україна”. Загинув 21 липня 2016 р. у м. Мар’їнці Донецької області.
29 травня 1987 р. у с. Лукашівці Близнюківського р-ну Харківської обл. народився Олег ЧЕПЕЛЕНКО-“ХАКЕР”, учитель інформатики, снайпер 92-ї Окремої механізованої бригади. 7 серпня 2015 р. біля с. Трьохізбенки Новойдарівського р-ну Луганської обл. підірвав себе і трьох російських спецназівців, котрі намагалися захопити його в полон (шестеро було поранено). Лицар ордену “За мужність III ст. ”Народний герой України (посмертно).
Вічна слава!

“Незборима нація”

З лиця моєї країни повинні зникнути російськомовні діти

  Остап Дроздов
Вся система базової освіти має бути націлена на те, аби в Україні не було жодної дитини (жодної!), яка би не знала української мови чи не могла нею послуговуватися. На цю ціль повинна бути налаштована вся початкова і середня школа. З лиця моєї країни повинні зникнути російськомовні діти. Двомовними, тримовними, чотиримовними чи суто україномовними – можуть бути. А от одномовні російськомовні – мають щезнути як вид.
    Або переїхати мешкати в Росію чи іншу близьку країну, де можна бути одномовним російськомовним. У цьому, що я кажу, немає нічого ненависного. Навпаки: суть існування Держави України полягає якраз у тому, що в ній апріорі не може існувати громадянин, який не здатен послуговуватися державною мовою. При цьому держава дає всі можливості знати і вивчати свою рідну мову нацменшини (тут узагалі проблем ніяких). Але – державна мова, як і у всьому світі, має бути імперативною і гегемонною. Без її знання тобі тут не місце. 

Виходячи з цієї істини й здорового глузду, я вважаю, що Міністерство освіти на чолі з Лілією Гриневич або чогось не доганяє, або свідомо зайняло ялову, безпринципну позу. Якщо держава не здатна широкомасштабно впроваджувати державну мову в базову освіту – то гріш їй ціна. Ні про які квоти для української мови типу 20%, 30% чи 40% чи навіть 60% - не може бути й мови.
Я наполегливо підтримую латвійську модель, яка вступає в дію з 2018 року. Латвія – найбільш російська країна Євросоюзу. Так-от, навіть у найбільш російській країні ЄС держава сказала: до 2020 року вся базова освіта переходить на 100% державної мови. Для російськомовних латвійців схема проста і логічна:
- 1-4 клас – 50 на 50 (рідна мова – в однаковому обсязі поряд із державною)
- 5-9 клас – 80% латвійська і 20% російська
- 9-12 клас – 100% державна мова
- вища освіта – 100% державна мова.
Хочете глибше вивчати рідну російську – організовуйте приватні школи, але й там державна латвійська мова буде загальнообовязковою, тому що Латвії не потрібні мовні олігофрени, не здатні користуватися мовою країни, в якій живуть. За цю модель я ратую усім серцем.
Кожна російськомовна дитина в Україні з самих початків повинна мати половину навчання своєю мовою, а половину – українською. А далі вступає в дію принцип, що кожен громадянин України зобовязаний знати державну мову (зобовязаний – це трохи інше, ніж хочу чи не хочу). Якщо цю модель Міністерство освіти не буде застосовувати – матимемо плачевну ситуацію, коли базова освіта даватиме одномовних російськомовних калік.
Я думаю, пані Лілії Гриневич як міністрові треба зробити світоглядний вибір і вголос казати:
- чи готове її Міністерство запроваджувати 100% української мови в базову освіту
- чи ставить її Міністерство ціль: кожна дитина в Україні має вільно володіти державною мовою
- чи готове її Міністерство бути провідником україномовності.
Відверто дратує, що подібні питання ми ще ставимо на 27-му році Незалежності.

Вбитий у Черкасах депутат 15 років тому застрелив дружину

                    

ЗМІ пишуть, що очевидцем вбивства жінки був чоловік, який 24 травня застрелив Гуру у його офісі

У Черкасах поліція розкрила вбивство жінки, скоєне 15 років тому відомим черкаським кримінальним авторитетом.

Про це повідомляє місцева телекомпанія «Антена».

За інформацією ЗМІ, вбита була дружиною Сергія Гури, якого застрелили на днях у Черкасах. Він, як повідомляється, 15 років тому вбив свою дружину кількома пострілами в потилицю, закопав у лісосмузі і повідомив про зникнення жінки.

Тепер тіло вбитої дружини кримінальника ексгумували в лісосмузі на околиці села Леськи.

ЗМІ пишуть, що очевидцем вбивства жінки весною 2003 року був чоловік, який 24 травня застрелив Гуру у його офісі – колишній помічник, а тепер партнер по рибному бізнесу.

Офіційної інформації поліції щодо розкриття вбивства дружини Гури станом на 28 травня немає.

Нагадаємо, увечері 24 травня у Черкасах  двома пострілами був убитий депутат Черкаської обласної ради від партії «Батьківщина» Сергій Гура. Нападник - його колишній охоронець - був поранений.

Речник Нацполіції Ярослав Тракало заявив, що Микола Гончар, який підозрюється у вбивстві Гури, був багато років знайомий із загиблим. Гончара взяли під варту на два місяці.

От що виробляє мережа магазинів АТБ. «Ми будемо то робити, бо нас примушує вище начальство!» Якщо ви вже такі жлоби і вам шкода щоб ті продукти дісталися комусь…

                   
От що виробляє мережа магазинів АТБ у Львові. Ввечері година восьма вони вивозять своїми возиками на смітник протерміновані продукти або пригнивші овочі. Вивозять багато. А найбільше курячих стегон, крилець. Або і цілих запакованих курей Наша ряба. І все би нічого Але останніми днями вони стали все те обробляти сильними хімічними розчинами, доместос, білизна. Не просто покропили.

А облито конкретно, просочено навскрізь. Позавчора йшла ввечері годувати своїх вуличних котів. А біля сміттєвих баків що за адресою Широка 68 дико скулить, аж падає на спину маленька руда собачка. Я підійшла, вона втекла . На землі лежить шматок курячої грудинки обробленої якимись їдучими хімікатами. Поміж баками розсипані кілограми апельсин, бананів, яблук.

От дитина просто заради цікавості візьме то в руки. Я собі так попекла праву руку що досі не можу нею нічого робити. Вчора зранку біля смітника вже лежали дві мертві сороки. І мені пропали два вуличних котика, які також любили ввечері заскочити на контейнер щоб знайти собі щось. Я пішла до старшого продавця магазину АТБ що на Широкій щоб прояснити ситуацію.

Вона мені каже:»Ми будемо то робити, бо нас примушує вище начальство. Якщо ви вже такі жлоби і вам шкода щоб ті продукти дісталися комусь, утилізуйте, визіть за місто, закопуйте.

А не так щоб все те валялося поміж будинками. Я скільки разів говорила на всіх громадських слуханнях щодо безпритульних тварин що такі супермаркети можуть укласти угоду з такими як я. А я годую на вулиці 40 вуличних котів і кілька собак.

Ми би ті протерміновані продукти купували за пів ціни. Ми знаємо що з ними робити: добре вимочити, кілька разів проварити. І то прекрасний корм для бездомних тварин. Чому це пишу…

Бо сама не дам ради з магазинами. Вони будуть продовжувати труїти тварин. Вчора собака, завтра птахи, коти. А їхати десь в міськраду я не можу, бо інвалід, з трудами пересуваюся.

Сообщение Максимальний розголос! Терміново!!! От що виробляє мережа магазинів АТБ. «Ми будемо то робити, бо нас примушує вище начальство!» Якщо ви вже такі жлоби і вам шкода щоб ті продукти дісталися комусь… появились сначала на BBCcCNN.

Думка автора статті не відображає думку редакції. Редакція не несе відповідальності за обґрунтованість і тлумачення думки автора, а сайт є лише носієм інформації.

Історія, яку приховували совдепи: похід Сагайдачного на Москву

Про неабияку тактичну і стратегічну майстерність українських богатирів-воїнів нагадує московський похід Сагайдачного 1618 року. Похід руських витязів виявився вдалим і швидким. Захопивши багато фортець, міст, козаки просувалися до Москви.

І навіть взяли її в облогу. На жаль, московському командуванню від перебіжчиків стало відомо про розташування військ і штурм не відбувся. Сагайдачний повернувся на Січ, а Московія була змушена укласти перемир’я, відоме як Деулинське.

Отже, козацькі походи були зразком військового мистецтва, якому намагалася навчитися вся Європа. Козацький бойовий стрій і швидкі кулі змушували ворогів тремтіти за морем і за горами, у полі і на морі. Їх гострі шаблі викликали у ворогів такий переполох, що грабіжники кидали награбоване і швидше рятували свої життя.

Мобільність, прагнення воювати з ворогом на його території, мудре командування – основні причини вдалих козацьких «вилазок» і серйозних військових експедицій:

Протягом 1 618 р. проходив неординарний і знаковий похід запорізьких козаків під керівництвом Петра Сагайдачного на Москву.

Він проходив в рамках польсько-московської війни. Прагненням Речі Посполитої було підкорення Московського царства і приведення до царського престолу короля Владислава.
Проблема лавіювання між Османською імперією, Московським царством і Річчю Посполитою призвела гетьмана до думки про використання Московського походу як демонстрації сили козацтва і налагодження зв’язків з Москвою.

Одночасно, «татарський синдром» також міг зіграти роль – Сагайдачний досить впевнено подолав шлях в Москву, але в останньому штурмі не підтримав поляків, тому і не планував цього робити. Абсолютне посилення Варшави могло стати для України небезпечним.

Сагайдачний як досвідчений політик і військовий діяч постійно підтримував можливості отримати визнання для козаків і всієї Запорізької Січі.

Тому, коли королевич Владислав почав чергову військову кампанію проти Московського царства, яка повинна була привести його на Московський престол, або принаймні захопити більшу частину царства і отримати стратегічну перевагу в колонізації перспективних територій і торгових шляхів, Сагайдачний виступив разом з ним і привів із собою сорок тисяч козаків.

Похід виявився вдалим для козаків. Сагайдачний розумів ситуацію, добре орієнтувався в тогочасній політиці, і намагався надати козацтву можливості військового зростання і вдосконалення. Демонстрація сили в Московському царстві і під час облоги самої Москви була більш, ніж переконливим аргументом для Польщі.

Козацтво формувало свою політику на великих просторах Східної Європи. Відкрито виступати проти Польщі Сагайдачний не хотів, хоча ця ідея існувала і набирала вагу серед козацтва. В той момент історична ситуація складалася не на користь Польщі, але і не на користь козацтва. Османська імперія наступала з півдня, і протистояти їй поодинці не могли ні перші, ні другі.

Тому єдиним правильним рішенням Сагайдачного було узгодження спільних дій з Варшавою: спочатку проти Москви в 1618 році, а через три роки – проти Стамбула. І наслідком такого військового союзу став порівняно тривалий мир на обох фронтах.

Козацтво ж сформувало певний політичний резерв довіри і поваги у всій Європі. А Цецора стала проміжним між двома великими війнами нагадуванням шляхті про те, що без козаків Польща не зможе залишатися великою і впливовою державою.

Навесні коронне військо Речі Посполитої на чолі з принцом Владиславом підійшло до м. Вязьма і розкинуло табір, очікуючи підходу підкріплень. Однак ні воїнів, ні грошей не надійшло, тому й більшість солдатів покинуло табір. Щоб врятувати королевича і виправити ситуацію, польський уряд звернувся по допомогу до Війська Запорозького.

Після переговорів, українське командування під керівництвом гетьмана Петра Сагайдачного розробило план майбутнього походу. Оскільки за повідомленнями козацької розвідки більшість московитских військ було націлено на Смоленський напрямок, то Сагайдачний відкинув польський план, який передбачав рух козаків від Смоленська до Вязьми, натомість обравши шлях від Путивля прямо на Москву.

Для збереження таємниці гетьман не повідомив польську сторону про свій план. Крім того, була проведена операція з відвернення уваги московських воєвод від південного кордону (у травні 1618 року в районі Калуги діяв 4-тисячний козацький загін).

В середині червня Сагайдачний закінчив збирати 20-тисячне військо і розпочав похід. Протягом декількох тижнів українці захопили Путивль, Рильськ, Курськ, Лівни, Єлець. Під останнім до Сагайдачного приєднався загін, посланий у травні в Калугу.

По дорозі він захопив міста Лебедин, Скопин, Ряжськ. Одночасно спроби Владислава (військо якого збільшилося до 25 тис.) захопити Можайськ не дали результатів.

Поповнивши свої сили і визначивши через посланців місце зустрічі українського та польського військ у Тушино, український полководець продовжив похід. Був захоплений Шацьк, однак під Михайловим козаки зазнали першу невдачу. Запорізький авангард в 1 тис. чоловік на чолі з полковником Милостивим мав вночі захопити місто.

Однак цей план зірвався, і Сагайдачний був змушений перейти до звичної облоги. Через десять днів Михайлов був захоплений. В районі Серпухова запорожці зустрілися з московським військом Д. Пожарського (шанованим донині росіянами). Однак російські ратники при першій сутичці з козаками розбіглися.

Потім проти запорожців виступив новий воєвода Г. Волконський. Він намагався перешкодити гетьманові переправитися через Оку поблизу Коломни. Однак Сагайдачний швидко оминув місто і перейшов Оку вище, здолавши при цьому московитсько опір.

Відправившись Коширським шляхом, запорожці вже 17 вересня були в Бронниці поблизу Донського монастиря. Росіяни спробували розгромити Сагайдачного, виславши проти нього військо на чолі з Бутурліним.

Однак український полководець несподівано атакував московські полки на марші й ущент їх розбив. Після цього Сагайдачний перейшов у Тушино, де 20 вересня з’єднався з Владиславом. Тим часом окремі загони козаків захопили міста Ярославль, Переяславль, Романів, Каширу і Касимов.

У вересні 1618 року українські та польські війська під проводом гетьмана П. Сагайдачного та Я. Ходкевича взяли в облогу Москву. Військо Сагайдачного стояло перед Арбатськими воротами Земляного валу і готувалося до штурму.

Однак штурм Арбатских воріт 1 жовтня 1618 був вкрай невдалим тому, що польська шляхта не збиралася битися на смерть, до того ж двоє найманців – французьких інженерів – перебігли через несплату платні на сторону москалів і передали їм плани атакуючих.

Переговори велися в селі Деуліно недалеко від Троїце-Сергієвої лаври. 1 грудня 1618 було підписано так зване Деулінське перемир’я. Владислав відмовився від своїх прав на московський престол.

За цю відмову Польща отримала білоруські та українські землі, які до цього були під владою Москви – Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст. В кінці 1618 – початку 1619 закінчилася громадянська війна на Московії, яка тривала 15 років.

Військо Сагайдачного повернулось в Україну через Болхов – Орел – Севськ.

Протягом трьох місяців козаки подолали понад 1200 км (поляки в цей час пройшли 250 км, без серйозного опору, і не взяли жодної фортеці). Згідно з дослідженнями Гуржія і Корнієнка, українські полки рухалися з середньою швидкістю 15 – 20 км на добу, в 6-8 разів швидше, ніж поляки, в 2-3 рази – ніж європейці.

Підкорена Москва і завзятість гетьмана Сагайдачного
Петро Сагайдачний – випускник славної Острозької академії (в ті часи на Московії вузів не існувало) самий незручний історичний персонаж для російської історії і політикуму, так як його не можна звинуватити в тому, що він дав присягу цареві, як Мазепа чи Виговський, а потім порушив її .

Не можна звинуватити в тому що він був поганий полководець або флотоводець, що він не стояв на сторожі православ’я, що він був неуком, і навіть не можна перекрутити про нього історію, тому ми і знаємо про цю людину так мало.

Проте, його похід на Москву офіційна російська історія висвітлює як зрадницький напад поляків та українців, під командуванням гетьмана, але ось тільки кого ж все-таки зрадили не згадується. Зате героїчна оборона від переважаючих сил противника, якщо і описана, то дуже докладно.

Так ким же все-таки була ця людина і в чому його заслуги перед своєю країною?

Регулярне вторгнення татар супроводжувалося знищенням міст і сіл, а також масовим полоном українців, і звичайно для протидії потрібна була інша чітко організована військова сила. Ось тут і знадобився талант Петра Сагайдачного, якого козаки і обрали своїм ватажком. Він розробив стратегію збройного опору ханським ордам і турецьким військам, і запорожці почали успішні сухопутні і морські походи.

Отож, не будемо вдаватися в біографію, а ось основні його перемоги:

1605 рік – козаки Сагайдачного захопили Варну і спалили її.

1608 рік – захопили Перекопську фортецю також зруйнувавши її.

1609 рік осінь – на 16 чайках увійшли в гирло Дунаю і напали на турецькі міста Ізмаїл, Кілію, Білгород.

1615 рік – на 80 (!!!) чайках підійшли до Константинополя і на очах турецького султана спалили гавані Мізевіі і Архіоку. Турецький флот наздогнав козаків, але козаки перемогли турків і захопили в полон їх адмірала (на той час у Росії-Московії про флот навіть не мріяли, тим більше про Чорноморський.

Тому, флотилія Запорізької Січі в ті часи вважалася не тільки одним з найсильніших флотів Європи , а й одним з найбільш грізних в Чорному морі).

1616 рік – Битва на 40 чайках 2000 козаків з турецьким флотом в Дніпро – Бузькому лимані. Перемога козаків і захоплення 15 галер. Після цього похід до Анатолійського узбережжя. Напали на Синоп, захопили фортецю, знищили турецький гарнізон і ескадру. Руйнування Трапезунда.

1616 рік – захоплення Кафи (Феодосії) – найбільшого невільничого ринку та звільнення тисяч невільників. Знищення 14-тисячного гарнізону і великої ескадри.
1618 рік. – Козаки увійшли у Стамбул, убили 6 тисяч турків, захопили велику кількість полонених і спалили половину міста.

Правителі Анатолії та Балкан звернулися до турецького султана з петицією про допомогу інакше вони будуть змушені визнати владу козаків. Султану довелося збирати нараду з союзними державами для обговорення плану дій проти козаків.

Зі свого боку Сагайдачний з військом запорізьким приєднався до антитурецької коаліції разом з Персією, Францією, Польщею, Ватиканом, Абхазією, Мінгрелією та Грузією. Про це офіційна історія Російської Федерації (як раніше і СРСР) замовчує, тому що по її версії України ніколи не було, і з нею ніхто не рахувався, але як ми бачимо все було якраз навпаки.

Цей же 1618 рік. Сагайдачний разом з Польщею вступає у війну з Росією, адже в Чорному морі всіх турків він розгромив, і звичайно їм потрібно дати час нагуляти сальця, а в Московії козаки ніколи не були, і негоже таким грізним воякам не обкласти царя Московського контрибуцією до самого Китаю.

Ось зібравши 20 000 військо, що не послухавши польського плану, рушило прямо на Москву, захопивши по дорозі Путивль, Рильськ, Курськ, Єлець, Лебедин, Скопин, Ряжськ, розрізаючи простір між Курськом і Кромами. Під Ельцом Сагайдачний прихоплює Московське посольство, яке везе хабар кримському ханові в 30 000 рублів з царської скарбниці, захопивши в страшну козацьку неволю 50 татар конвою.

В районі Серпухова козаки зустрілися з військом Пожарського, яке розбіглося при першій же сутичці. Москва виставила наступного геніального воєначальника, яким виявився Гришка Волконський, планом якого було перешкодити козакам переправитися через Оку, але Сагайдачний не став йти напролом, а переправився вище за течією, швидко придушивши війська противника.

У Росії люди ніколи не закінчуються, третім полководцем виявився Бутурлін, якого Сагайдачний здолав самостійно, з’їздивши булавою по черепу (військо його було швидко розбите). І вже в кінці вересня козаки стоять під Арбатськими воротами Москви, обіймаючись з братніми польськими військами.

Але тут вступає в справу його величність випадок, Сагайдачний почав похід не в найвдаліший час, коли «Жнеці жнуть» в серпні, і навіть не дивлячись на швидкість колонізації Московії, він стояв там уже напередодні зими. Можна було б і осаджувати, але для цього потрібні гроші і бажання поляків, якого на той час у них зменшилася, та й Москва запропонувала хороші відкупні, тому тут же було підписано так зване Діулінське перемир’я.

Ось такою випадковістю як Московський клімат це місто і зобов’язаний своєю «непокорімостью», якщо б Сагайдачний пішов не в серпні, а почекав до весни, цілком ймовірно історія, та й доля Московії була б зовсім іншою.

P.S. Як би зараз не применшували України, якої для росіян ніколи не було, як не було для гомо совєтікус і української мови, як і нашої історії, яку розробив австрійський генштаб, нам українцям є чим пишатися, тому що історії нашої країни може позаздрити більшість, головне, що нам її слід відроджувати і пропагувати.

Ця “особа” з Донецька у Львові на лінійці пшикнула дитині в лице газом

ПРОШУ РЕПОСТ!!!

Вчора для наших дітей, наших випускників СЗШ № 55 пролунав останній шкільний дзвоник. З самого ранку на подвір”ї школи віяло
святом. Щасливі та водночас схильовані дівчата та хлопці танцювали свій прощальний вальс. Потім в класі дивилися кіно про те як
прийшли сюда ще першачками , як змінювались з року в рік, дорослішали. І ніби нічого надзвичайного, а тим більш поганого не
передбачав цей святковий день, але ні…виявляється є ще людиська, в яких від одного виду щасливих облич дітей в українському
вбранні закіпає мозок і тоді ніби за клацанням пальцами ця потвора в людському обличчі прагне знищити все що не сприймає її
внутрішній світогляд, підгодований совковим вихованням. Ситуація, яка склалася настільки обурила мене, що я не можу мовчати,
не можу проковтнути і забути, і мушу поділитися з громадскістю.

Отже, після урочистостей діти разом з батьками у класі розділили коровай, пригостилися цукорками, святковим тортом, випили сік
і почали розходитися по домах перебратися, бо за годину часу була запланована поїздка на природу. Декілька дівчат, все ще
вбрані в український стрій, пішли зробили фотографії на майдан біля пам”ятника Степанові Бандері.Зробивші фото, випускниці
відійшли у затинок, ближче до колишнього кінотеатру “Дзвін” і 3-е з них передивлялися зроблені фото, а 4-а дівчинка в цей
час розмовляла по телефону из своєю бабусею…І саме в цей час власне до цієї дівчинки (припускаю, що саме через те що її
обличчя було відкрите, а решта дівчат опустили голови бо переглядали фото) ні сіло ні впало підходить підстаркувата жінка і

ПШИКАЄ ДИТИНІ в обличчя с ПЕРЦОВОГО балончика!!!

Дитина втратила свідомість і впала, решта дівчат не одразу зрозумили що відбулося, бо почули спочатку що ніби хтось
скористався якимось аєрозолем, дезодорантом, тощо, а потім побачили як їх подруга падає, втрачає свідомість і зчинили гвалт.
Дівчата швидко передзвонили однокласникам, що були неподалік, покликали батьків (ми разом з класним керівником знаходилися ще
в класі, школа через дорогу, одна з дівчат викликала швидку допомогу. А в цей час, ота “прощавай молодість” ніде не
поспішаючи, посміхаючись поперло собі в магазин купити ковбаски(!!!).

Діти поділилися на групи, одна група разом із класним керівником залишилась з постраждалою, дівчинка не могла говорити, а
перші хвилини не могла нормально дихати (дитина алергик!), а друга група дітей оточили магазин, де знаходилась ця
“мадам”, щоб не дати їй втекти та притримати до приходу дорослих. Ми, батьки прибігли в той момент коли вона війшла з магазину
і вже почала викрікати до наших дітей, що вони погані, причепилися до неї та не дають дороги. Серед нас була мама постраждалої
дівчинки, яка питалася цю особу навіщо вона таке зробила, що саме зробила дитина, що до неї було використано спецзасіб
оборони??? На що та стара макитра сказала, що вона взагали не в курсі про що мова і що зараз її всі тут невідомо за що
ображають.Тоді нами було виклинано поліцейський патруль, який ми чекали біля 10 хвилин, а вона в цей час постійно повторювала,
які наші діти не виховані, що вони її матюкали. Потім вона сказала, що вона застосувала балончик тому що дівчинка ніби то
лаялась на неї нецензурною лайкою. Потім знов відрікалась, що має балончик, і що ми не маємо права їй перешкоджати у
пересуванні. Все це говорилося виключно російською мовою, з особливим презирством та насмішками і що населення львівщини всі є
хамами і не виправдали її надій на те, що тут “гостеприемние люді”. З чого ми зробили висновок, що ця особа не є місцевою
мешканкою, але і на туристку не схожа.

Поясню ситуацию щодо відеосюжету: ми перекрили їй доступ до речей в кульку, бо не знали де вона ховає той балончик, отже могло
бути ще невідомо що, а враховуючи її поведінку та настрій, той балончик міг бути викорастиний в любу мить проти любого хто
тут стояв поруч, зокрема і дітей. Поки ми сперичалися, один з хлопців однокласників побачив що з шматяної
сумки, яка була у неї через плече виглядає той самий балончик, він вихопив його і показав на камеру, далі цей балончик і відео
було надано працівникам поліції.

Згодом було з”ясовано, що “зіркою” цього шоу є громодянка Б. 1943 р.н. з міста Донецьк(!!!), назвала себе особою, що приїхала з окупованої теріторії, при собі мала посвідчення особи члена спілки “Діти війни”. СПІВПАДІННЯ??? НЕ ДУМАЮ!!!

А тепер УВАГА!!! Розв”язка!

Затриману особу, постраждалу дитину та її маму завезли в Галицький РВП, де відібрали пояснення. “Мадам” заявила, що використала проти дитини балончик з перцовою суміш”ю після того, як дівчинка ніби то сказала про неї нецензурною лайкою (при цьому зазначу, що жоден зі свідків події щодо цього опитаний не був! і підтвердження тому ніякого немає!!!тому що це брехня!), затриману відпустили і тепер,можливо, її чекає суд, де максимальне покарання за такий вчинок це адмінштраф. Задумайтеся люди, серед біла дня у центрі міста на очах у свідків наробила шкоди дитині і уникла відповідальності!!!

А щож постраждалі….А постраждалі получили по адміністративному попередженню(!!!) мама за неналежне виховання неповнолітньої
дитини і дитина за НІБИ ТО нецензурну лайку…Без слів…. Де справедливість?

Батьки! Ця “особа” скривдила дитину серед білого дня і з огляду на її поведінку ситуація може повторитись – попередьте своїх дітей, щоб були обачні.

А ще хочу додати що зло має бути покаране незалежно від того якою мовою воно послуговується – чи російською чи українською, польською чи мадярською,а таким “гостям” треба чітко дати зрозуміти що Львів це місто де не будуть терпіти прихільників “рускага міра” які шаленіють при вигляді всього українського і втрачають розум. Тому всі ми сподіваємося на обєктивне розслідування правоохоронними органами цієї події. ПРОВОКАЦІЯМ – НІ! УКРАЇНА – ТАК !

Для тих, хто досі наївно вірить, що Раша планувала зупинитися лише на Донбасі

             

Москва прагне очолити світове православ'я: РПЦ готує змову проти Вселенського патріарха

РПЦ проводить роботу з концентрації навколо себе цілих Помісних Церков та окремих єрархів у тих Церквах, де не може вплинути на предстоятелів, як у Греції.

Євстратій Зоря. Фото: Укрінформ.

Російська православна церква готує альтернативний всеправославний собор, де патріарха РПЦ Кирила наділять авторитетом першості. Про це повідомляє Релігійно-інформаційна служба України з посиланням речника УПЦ КП архиєпископа Євстратія (Зоря), передають Патріоти України.

"На перший погляд таке припущення може видатися неймовірним, але у мене є всі підстави говорити про реальність цього плану", - заявив він. Євстратій розповів, що в рамках підготовки такого "анти-Критського собору" відбувалося і минулорічне святкування 100-ліття відновлення патріаршества в РПЦ.

"Насправді це був лише привід зібрати глав Церков і провести ніби "генеральну репетицію", показати, що Фанар не зміг зібрати всіх на Крит, а Москва - може, тому вона - реальний центр тяжіння для Світового Православ‘я", - каже речник УПЦ КП.

За його словами, Фанар добре зрозумів ці наміри, тому ані Патріарх, ані делегація не брали участь у святі. Також було відсутнє представництво від Афін. Після цього між РПЦ та Вселенською Патріархією розпочалася дипломатична війна.

Архиєпіскоп розповів, що РПЦ проводить роботу з концентрації навколо себе цілих Помісних Церков та окремих єрархів у тих Церквах, де не може вплинути на предстоятелів, як у Греції. Мета - "анти-Собор", який би складався з архиєреїв, а не лише з делегацій, бо таким чином РПЦ зможе забезпечити представництво від усіх Церков, навіть проти волі предстоятелів, і заявити про "всеправославність".

Крім того, зазначає Зоря, РПЦ лякає "великою схизмою", бажаючи цим самим паралізувати волю своїх опонентів. "Це є відображенням залякувань ядерною зброєю, які останніми роками вживає Кремль, щоби паралізувати спротив Заходу глобальній агресії Росії", - зазначив архиєпископ.

За його словами, розділення православ‘я вже відбулося. "Москва та її союзники вже відступили від єдності, відкинувши Собор. Тож перед Фанаром та Помісними Церквами стоїть питання: чіплятися за примарну "єдність", умиротворюючи агресора, чи чинити опір? Історія та сучасність доводять, що умиротворення агресора веде не до миру, а до відкладання війни, посилення агресора та більш тяжких наслідків конфлікту, коли він неминуче розпочинається", - каже Євстратій.

На його думку, в таких умовах єдиний розумний крок - визнання автокефалії Церкви в Україні. Це позбавить Москву можливості доказово стверджувати, що РПЦ є найбільшою Помісною Церквою. "Київ, як найбільша після МП слов‘янська Церква, буде на боці Константинополя", - наголосив Зоря.

Кримінальні таємниці: сто років тому у 40-тисячних Черкасах злочини траплялись щодня

Чимало кримінальних «спеціальностей» минулого вижило у суспільно-політичних катаклізмах ХХ століття й прижилося у сучасності. Про те, яким було кримінальне життя Черкас, та який “досвід” досі втілюють на наших вулицях кримінальні елементи, розповів у блозі в “Новій Добі” черкаський краэзнавець Борис Юхно.

Базарні «професії»

Як і нині, століття тому кримінальне середовище було напрочуд різноманітним. У «Інструкції чинам поліції» за 1905 рік дається визначення 25 основних «спеціальностей» злочинців, кожна з яких була представлена ще й кількома різновидами.
Столицею бандитизму, як це не сумно, тоді вважався Київ, де кількість злочинів упродовж кількох дореволюційних років поспіль майже утроє перевищувала загальноросійські показники. Повітове містечко Черкаси для пройдисвітів, звісно, було менш привабливе, ніж багата губернська столиця, однак у співставній пропорції і тут ошивалися кримінальні таланти. Почасти – просто відсиджувалися після шухеру на півдорозі між Подолом і Молдаванкою.
Про те, що місцеві правоохоронці не байдикували, свідчить факт єдиного існуючого адміністративного поділу: Черкаси по Смілянській розмежовувалися на території Першої та Другої поліцейських частин (Соснівський і Придніпровський райони, як на сьогодні), а на території теперішнього скверу імені Богдана Хмельницького тоді хмуро поставала знаменита черкаська буцегарня. Завжди переповнеу, тюрму висадили у повітря в Громадянську, коли її контингент складався переважно з «політичних». Поцупив сідло вороного, а коник – бойовий товариш червоного командира, от і маєш прикрість.
Утім, то було пізніше, а у часи, про які йдеться, міщани ще не мали клопоту з приводу колірної диференціації штанів. Їх оббирали з банальних злодійських мотивів. Чистили натхненно, з фантазією, без вихідних і свят.
Найчастіше – на базарах. Старий базар стелився Митницею у її затопленій тепер частині, якраз неподалік отієї в’язниці. Нова базарна площа знаходилася на теперішній Соборній. Були ще торгові ряди у дворі найстарішого університетського корпусу по Дашковича, які частково збереглися, там торгували рибою, і триста метрів першокласних магазинів на Хрещатику. А ще цупили на кількаденних ярмарках, які збиралися у Черкасах чотири рази на рік.
У торгівлі промишляли «шопенфелери», «ридикюльники», «вітринники» – коротше кажучи, «городушники». Перші вважалися універсалами, наступні категорії мали чітку спеціалізацію, про яку не скадно здогадатися із назви. Крали харчі, одяг, ювелірні прикраси, гроші з каси, які тягли спеціальними пластинами, змащеними клеєм. Цікаво, що королева шайрайства Сонька-Золота ручка замолоду теж не гребувала крадіжками у магазинах. Правда, винятково ювелірних. Але як вона це робила! Перебираючи під самим носом продавця необроблені діаманти, завжди виносила по кілька штук дорогоцінних камінчиків. Чарівна аферистка просто змащувала внутрішній бік довгих красивих нігтів медом.
Потягти щось з полиці – то одне, а ось «розвести» лавочника при розміні купюр – зовсім інше. «Ломачі», «міняли» або «здьоргувачі» так управно пересмикували банкноти, що у фартух продавця нерідко потрапляло не більше третини розміняної суми. Це, звісно, не медові брюлики, але зухвалості і майстерності такі «фокуси» теж вимагали неабияких.
До речі, товар до крамниці теж потрапляв не завжди. Завадити цьому могли «гужовики»: група хвацьких молодиків, які крали все підряд буквально на ходу під час перевезень. Нерідко такі банди орудували на ярмарках.
У цих одвічно небезпечних для торгівлі місцях «паслася» ціла армія різнопрофільних злочинців. «Хламідники», «дев’ятники» і «торбохвати» пулили з возів, у рядах та з невеличких прибазарних сараїв-складів. Перевозили поцуплений крам «блатаки», «пасери» і «каїни». Траплялося – ще й на вкрадених конях. Тих, хто спеціалізувався на оборудках із крупними свійськими тваринами, називали «чередниками», «зцепщиками», «скамеєчниками», «баришниками» і «леверантами». Варто сказати, що це не синоніми, а різні «спеціальності». Узагалі конокрадство було одним з найавторитетніших злочинних фахів, а його представники задовго до появи терміну «організоване злочинне угрупування» діяли за законамии мафіозної спільноти. Найбільше тут уславилася Жашківщина: подейкують, що знамениті тамтешні катакомби викопали саме ліверанти для переховування коней. Упродовж десятиліть конокради налагоджували міжгубернські зв’язки, мали бездоганні схеми конспірації, спеціальний сленг, перевірених збувачів, місця переховування табунів, постачальників партій корму, перегонщиків. Крадіжки коней розкривалися лише у тому разі, коли за справу бралися одинаки-аматори. Таких найчастіше ловили на Сінному базарі, що містився ближче до теперішньої Площі 700-річчя Черкас.

Було ваше – стало наше

У середовищі шанувальників чужого майна окремим колоритним представництвом фігурували кишенькові злодії, «щипачі» або «фортицери». Ці кримінальні таланти як ніхто цінували свободу, адже відсидка призводила до втрати кваліфікації, а за цим неодмінно нова відсидка, ще й триваліша за попередню. Вони не зналися із представниками інших «професій», адже працювали індивідуально, серед них не було питущих, бо руками, що трясуться, багато не вполюєш, такі стежили за зовнішністю, щоб не насторожувати потенційних жертв. Словом – еліта, хоч і ігнорована іншими крадіями. Виняток становили хіба «марвіхери», карманники міжнародного масштабу, та таких у Черкасах, мабуть, не водилося. Крадіжки здійснювалися під прикриттям накинутого на руку плаща, допомагав букет квітів, газета, портфель, інші повсякденні предмети. Інструментами злочину слугували пінцети, гачки, щипці для «зрізання» ланцюжків і кишенькових годинників, мініатюрні леза, вставлені у прикраси. Нерідко неподалік «майстра» крутився вуличний собака – таких з десяток на кожен квартал. Але таких, та не таких. Ці – вимуштрувані, натаскані, хоч з виду – найтривіальніші дворняги. Саме у їхніх зубах опинялися вкрадені предмети. І з портмоне «кур’єр» прожогом мчав до своєї буди за кілька кварталів, а пізніше по здобич навідувався «подільник». Коштували такі кудлаті спритники між своїми до кількасот рублів – значно дорожче, ніж пара непородистих коней.
Крадіжки зі зломом здійснювали «шніфери», а спеціально й заздалегідь підібраним ключем – «скачки». «Ципери» тягли з передніх і кухонь. Існувала ще специфічна каста злодюг з великими артистичними задатками, які називалися «жайворами» або «на добрий ранок» (наприклад, «Міша Сдобримутром», і в колі «колег» вже не треба було пояснювати, чому у Міші така дивна погремуха). Ці авантюристи вдосвіта із валізами ввалювалися у служницьку і відрекомендовувалися як родичі власника будинку. Допоки будили хазяїна, поки поміж собою розбиралися що й до чого, «фамільники» зі знанням справи чистили помешкання. Трудилися напевне, адже необхідну інформацію отримували від тимчасових працівників, наприклад полотерів, дроворубів, коминщиків або й «воровської прислуги». Намітивши об’єкт, останні наймалися на службу, надавши господарю підроблені документи, кілька днів добросовісно вправлялися по господарству, примічаючи усе потрібне в ділі, а потім спільно з «родичами» «бомбили хату». 10-15 хвилин вистачало, щоб безперешкодно залишити дім: собак нейтралізували перед нальотом, а сторожі були в хлам п’яними ще з вечора.
Слідом за цією категорією у злочинній ієрархії стояла «шелупонь воровская» – кримінальний дріб’язок із низькою кваліфікацією й постійним ризиком наразитися на неприємності. Якщо з карманниками авторитети не зналися, визнаючи однак при цьому їхню майстерність, то з цими було просто «западло». До категорії ізгоїв належали крадії, що застосовували снодійне («малинники»), використовували дешевих повій («коти», «хіпесники») крали собак дорогих порід («собачники»), білизну з горищ («голуб’ятники»), оббирали церкви («клюквенники», «антихристи»). Білизну з дворів цупили «панталонщики», майно з пожежі – «пожарники», речі з похорону – «морушники» та ін. Цих примітивів «колеги» називали також «портяночниками», вкладаючи у це слово всю зневагу до профілю їхньої діяльності.

Злочинний непотріб

Ще нижче у неофіційній кримінальній класифікації перебували «стрілки». На ризик їм бракувало мужності, тож копієчку банально канючили, вдаючи з себе то калік, то душевнохворих, то погорільців. Вешталися біля церков, магазинів, ресторанів, у Соснівці, де заможні міщани винаймали дачі. Тут, одначе, деталізація зайва, адже представників «стрілецтва» можна й зараз зустріти. І тоді, і тепер серед них було чимало далеко не бідних людей. Відомо, що окремі київські «христорадеї» утримували власні дохідні будинки. У газеті «Киевлянин» періодично з’являлися повідомлення на кшталт такого: «Недавно в Киеве умер один нищий. Он выпрашивал всегда милостыню «ради детей» и по временам водил за собою девочку лет восьми, почти нагую и болезненную на вид. Никто не подозревал, что старик имел в городе каменный дом, а в нем отдельную комнату, где сберегал собранное за долгое время подаяний. В заплатанных одеждах его нашли 200 тысяч рублей, еще столько оказалось на процентах. А между тем, мнимый нищий платил бедной матери девочки по полтиннику за то, что та позволила водить ее и выпрашивать подаяние».

Кримінальна еліта

До категорії «аристократів» злочинного світу здавна зараховують крупнокаліберних шахраїв. По-своєму талановиті, ці люди нерідко мали і шляхетний родовід, і яку найвищу освіту, але збагачувалися вони, нехтуючи законами моралі.
За об’єктами зазіхань аферисти поділялися на дві групи. Перша спеціалізувалася на злочинах проти державної власності: фальсифікаціях, підробленні векселів, інших фінансових документів. Друга прокручувала менш небезпечні афери з приватною власністю. Основними професіями цих шахраїв були обман за допомогою грошової або речової «кукли». Цим займалися «басманщики». Фальшиві коштовності втюхували «фармазонщики». Заможних панянок із чималим посагом оббирали «женихи». За класичною схемою у змові з власниками застраховані будинки підпалювали «фуфери». Пожертвування збирали «збірники» (не плутати зі «стрілками». Ці організовували «благодійні товариства», «допомагали» дітям-сиротам тощо. У гральному бізнесі заправляли «золоторотці», фіктивні юридичні послуги організовували «стряпчі».
Осібно стояли шахраї-картярі. Картярство в імперії взагалі було особливим явищем, що не знало ні рангів, ні віку. На гроші різались навіть літературні класики, а Олександр Пушкін взагалі вважався першокласним шулером, чим тривалий час заробляв на життя і втіхи. Київські спудеї – й ті через одного підроблялися картами. Відомо, що 1847 року студент Катюжинський до нитки обчистив угорського піаніста Ференца Ліста і збагатився на увесь його гонорар за гастрольне турне. Але трапилося це, напевне, випадково, адже потужні картярські банди «пасли» грошовитих клієнтів дуже ретельно і часто розігрували цілі вистави, аби вийти на жертву і залишитися з нею за зеленим сукном. Такі групи зазвичай налічували 3-5 осіб, а типовими маніпуляціями були підрізання карт, краплення, наколювання голкою. Залежно від схеми злочину й кваліфікації, шулери ділилися на гравців вищого класу – «червлених валетів» або «мастаків», спеціалістів зі здачі потрібних карт – «складників», майстрів зазирати у чужі руки і читати обличчя – «сигнальників».

***
До революції у Черкасах мешкало понад 40 тисяч осіб, і щоденно у повітовому містечку траплялися дрібні правопорушення, а інколи й резонансні злочини. Чому ж історія старого криміналітету не лише Черкас, але й імперії загалом, бідна на фактаж та знеособлена? Пояснення цьому просте: чимало видатних діячів молодої радянської держави починали як пересічні бандити. Взяти хоча б контрабандиста Джугашвілі або відомого бессарабського нальотчика й рекетира одеських борделів Котовського. Середня ланка революціонерів узагалі через одного була сформована із завсідників буцегарень, тож після перемоги Жовтня усі поліцейські архіви були знищені. Непрезентабельна сторінка витоків більшовизму, який зароджувався і міцнів у тісній співпраці із криміналітетом, була завбачливо видерта з історії