Хочемо передати враження одеської групи від поїздки в Холодний Яр – священне для кожного українця місце. Висловити всю гаму емоцій і почуттів від подорожі майже неможливо. По-перше, це збір в одному місці великої кількості однодумців, людей для яких Україна понад усе, які готові не тільки словами, а й справами довести, що вони гідні сини і доньки великого народу та великої держави. По-друге, Холодний Яр є природним акумулятором життєдайної енергії, яка дає людям (особливо це відчувають українці) величезні сили та сповнює рішучістю, загоює рани і вселяє впевненість, пробуджує та відкриває потаємні шляхи, надає крила для осягнення всесвіту! По-третє, тут пролито стільки української крові, що кожне дерево, кожна квітка, кожен камінь уособлює в собі частку наших предків! Ця кров не дає згаснути нашій рішучості й запалює нові вогники в серцях нестримного бажання бути вільними на своїй землі!
На світлинах – Павло Скоропадський, Володимир Топій, Віктор Дяченко, Андрій Петров.
26 квітня 1840 р. вийшло друком перше видання “Кобзаря” Тараса ШЕВЧЕНКА. 26 квітня 1896 р. народився Степан РАДЗІЄВСЬКИЙ, повстанський отаман, командир Окремої кінно-пішої гайсинської сотні. Випускник Української господарської академії в Подєбрадах, інженер-агроном. Автор спогаду “Кров за кров”. 26 квітня 1945 р. загинув Павло СКОРОПАДСЬКИЙ, гетьман Української Держави (1918). 26 квітня 1955 р. народився Володимир ТОПІЙ, козак 12-ї сотні самооборони Майдану (з 24.12.2013). Згорів у Будинку профспілок. Звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота зірка” (21.11.2014, посмертно), медаль “За жертовність і любов до України” (УПЦ КП, 06.2015) (посмертно). 26 квітня 1971 р. відійшов у засвіти підполковник Армії УНР Віктор ДЯЧЕНКО, військовий отаман Українського вільного козацтва (1967 – 1971). 26 квітня 2016 р. біля с. Касянівки Нікольського р-ну Донецької обл. загинув Андрій ПЕТРОВ, стрілець, помічник гранатометника 14-ї Окремої механізованої. Вічна слава!
Триденна програма Черкаського книжкового фестивалю обіцяє відвідувач(к)ам багацько незабутніх інтелектуальних пригод. Редакція SWOON попіклувалась, аби ви не заблукали у круговерті подій і не проґавили найважливішого. М. Кідрука, В. Шкляра та Л. Дереша у цій добірці немає, але ж ніхто про них і так не забуде, правда?
Лекція Тараса Лютого «Образи шаленства в культурі: хворобливі стани чи нові виміри духу?» | П’ятниця, 15:00
Філософ та літературознавець, професор Києво-Могилянської академії, куратор і викладач освітніх курсів, активний дописувач фейсбуку Тарас Лютий залюбки поділиться з нами результатами свого культурологічного дослідження, яке стало основою книги «Корабель шаленців». Хай вас не лякає «ореол науковості» навколо теми, бо цей лектор майстерно пояснює найтонші інтелектуальні матерії навіть слухачам, які не можуть похизуватися дипломом з філософії. Буде цікаво і пізнавально про всі різновиди шаленства, несамовитості, навіженства, буйства, божевілля та безумства.
Презентація книги «Точка нуль» Артема Чеха | Субота, 12:30
Збірка есеїв, чи то радше щоденникових заміток, була написана під враженнями від 10 місяців перебування письменника у лавах ЗСУ на Донбасі. В ній немає пафосу, ідеалізацій і демонізацій. Та й взагалі, автор стверджує, що книга зовсім не про війну. Схвально оцінена критиками та читачами, «Точка нуль» нарешті дісталася Черкас – між іншим, міста, де Чех народився і виріс. Презентацію модеруватиме відомий журналіст Захар Колісніченко, тому маємо підстави очікувати насправжки цікаву розмову, яку не можна пропустити.
Знайомство з мальованим українським комікс-котом Інжиром та його авторкою | Субота, 13:00
Якось Олені Павловій спала на думку геніальна ідея поєднати те, що ми так любимо – котів та книжки. Відтоді її персонаж кіт Інжир для популяризації читання зробив більше, ніж усі державні інституції разом узяті. Якщо ви теж згодні, що «навіть 9 котячих життів замало, щоб читати ще й погані книжки», то настав час розвіртуалитися з котом Інжиром.
Банди Шолтес та його «Невдячна свиня» |Субота, 15:30
Найбільш загадкова подія фестивалю – ми не знаємо, що там відбуватиметься, організатори не можуть дати пояснень, а письменник продовжує тримати інтригу. Що ж, це цілком у стилі Банди Шолтеса. «Панк ужгородської літератури» постане перед черкаською публікою чи не вперше, тому й усе наше незнання – не причина пропустити цю зустріч. Також радимо заглянути на презентацію книг видавництва «Люта справа» за участі Банди Шолтеса та Артема Полежаки.
Лекція Олега Коцарева «Сімейні хроніки і сучасна література. Як писати про «малу» історію XX ст.», презентація книги «Люди в гніздах» | Субота, 16:30
Цього разу харківський письменник вирішив здивувати читачів/ок іронічною деконструкцією родинної саги (в обгортці того таки жанру). Історія заснована на сімейному фольклорі самого письменника, однак її оповито такими містифікаціями, що відрізнити правду від вигадки не беремося. Про пригоди справжніх і не дуже предків, а також про необхідність це переповісти ширшій аудиторії Олег Коцарев розкаже на презентації роману «Люди в гніздах».
Творча зустріч «Повернення класиків» із Оксаною Забужко | Субота, 18:00
Воістину легендарна жінка, яка не потребує представлення. Пані Забужко зовсім нещодавно відвідувала наше місто з книгою актуальної публіцистики «І знов я влізаю в танк». Тоді вона щиро обурювалася відсутністю книгарень, виразно натякаючи на те, що є сенс вважати Черкаси культурно мертвими. Про що письменниця говоритиме цього разу, перебуваючи в епіцентрі черкаського літературного двіжу, дізнаємося на творчій зустрічі в суботу.
Благодійний аукціон картин Владислава Єрка | Неділя, 15:00
Найвидатніший художник-ілюстратор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» – той, хто робив наше дитинство трохи більш казковим. Очима саме цього митця ми побачили Абетку, «Снігову королеву» та «Гаррі Поттера». В Черкаси він завітає, аби своєю творчістю підтримати дітей загиблих АТОвців. О 14:00 пан Єрко проведе авторську екскурсію виставкою своїх робіт, представленою на стінах Черкаською філармонії, а о 15:00 відбудеться благодійний аукціон, який вестиме не менш відома особа в мистецьких колах – режисер Сергій Проскурня.
В Ужгород їдуть милуватися сакурами, у Кропивницький – на тюльпани. А Черкаси всередині квітня огортає біло-рожевий серпанок цвіту абрикосів. Нехай сюди не їдуть тисячі туристів, ми все одно знаємо, що абрикоси – потужний неофіційний бренд Черкас. Ба більше! “Якщо Дніпро – то тіло Черкас, то квітучий абрикос – душа”, – впевнена містянка Тетяна Кавальчук. “І хай немає раю на землі, та є Черкаси, квітень, абрикоси…”, – пише поет Олексій Юрін.
фото Мандрівчник Черкаси
Як сталося, що абрикосів стало так багато в Черкасах? Чи насаджували ці дерева спеціально та чим вони корисні – “Рідна Черкащина” розпитала у кандидата біологічних наук, доцента, завідувача кафедри екології та агробіології ННІ природничих наук Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького Олександра Спрягайла.
Фото Сергія Черкасова
“Абрикоси, як і багато інших плодових культур, в наших містах висаджують традиційно, хоча цей вид не є українським, а прибув до нас із Середньої Азії. Найчастіше це роблять у приватному порядку, не узгоджуючи з планом озеленення міста чи села. Крім того, абрикоси добре проростають з насіння і розмножуються самосівно, без участі людини, – розповів Олександр Спрягайло. – Ця рослина – цінний весняний медонос і досить декоративна у період цвітіння й плодоношення. У складі насаджень вони затримують значну кількість пилу та захищають від шуму”.
Фото Наталії Вернидуб
Утім, мають абрикоси і свою темну сторону. Наприклад, під деревами в урожайні роки утворюється багато плодів, які накопичуються, гниють та часто є причиною неприємного запаху і бруду. А алоди з дерев, які ростуть на вулицях, особливо з інтенсивним рухом, фахівець узагалі не радить уживати в їжу,бо вони можуть містити ряд забруднюючих речовин, навіть важкі метали. Деревина цього виду досить крихка, тому часто можна побачити зламані гілки, або навіть цілі абрикосові дерева після буревіїв…
Фото Тетяни Кавальчук
Без сумніву, Черкаси й абрикоси – унікальний тандем. І зима тут остаточно прощається не з закінченням опалювального сезону, а лише тоді, коли тріумфальним цвітом розквітають абрикоси. “Завдяки абрикосам навесні це місто-сад, місто-квітка з білими будинками і одним дуже маленьким магазинчиком українських сувенірів. Так: для мене Черкаси — райський білий рушник, із тонким, ледь помітним візерунком”, – така метафора, на думку відомого режисера Сергія Проскурні, найкраще пасує Черкасам…
Вся українська еміграція була одностайною в думці, що Симон Петлюра у травні 1926 року був вбитий радянськими спецслужбами. За словами чекістів, лідери Української партії соціалістів-революціонерів мали відповідні докази й готувалися їх оприлюднити.
"В эсеровских парижских кругах получены из Берлина сведения, что там имеются документальные данные, что убийство Петлюры организовано Соввластью, - відзначалося в донесенні радянської закордонної розвідки від 18 червня 1926 року з Парижу. – Последняя будто бы чрезвычайно обеспокоена появлением в Польше у власти Пилсудского – большого личного друга Петлюры. В связи с этим Москва ожидала оживления деятельности Петлюры, поддержаного Пилсудским, для организации нового восстания против большевиков на Украине. Поэтому решено было убить Петлюру и одновременно с этим усилить террор на Украине, чем именно и объясняется начавшиеся будто бы там усиленные аресты. Эсэры предполагают вышеуказанные документы опубликовать во всеобщее сведение".
В іншому чекістському донесенні, з Берліну 6 липня 1927 року, повідомлялося, що Ян Токаржевський-Карашевич мав докази причетності радянських спецслужб до вбивства Петлюри, а професор Андрій Яковлів про теракти радянської влади проти українців.
Історик права Андрій Яковлів
"В Варшаве имеются полученные от Токаржевского сведения об имевшихся у него документах, доказывающих, что покушение на Петлюру было произведено по поручению Соввласти, - йшлося в донесенні. - Эти документы должны были послужить причиной новой отсрочки процесса Шварцбардта. Кроме того, есть сведения, что проф. Яковлевым собраны материалы о погромах, организованных покушениях и вообще терористических актах со стороны советской власти против украинского населения на Украине и заграницей. Эти материалы переданы им в Комитет Франс д'Ориент. Комитет этот имеет задание от французкого правительства скомпрометировать Соввласть во время процесса Шварцбарда".
Частина пересічних російських обивателів в Парижі злорадствували з теракту Шварцбарда, закидаючи Петлюрі побиття російських офіцерів в Києві. Щоправда, жодних конкретних фактів "страшних знущань" не наводили.
Із часів приходу до влади в Польщі Юзефа Пілсудського в польських та українських середовищах безперестанно кружляти чутки про відновлення союзу Петлюри-Пілсудського й майбутню війну з "совєтами". Ці настрої не були таємницею для радянських спецслужб, які через свою агентуру пильно відстежували публічні заяви і приватні розмови польських очільників, зустрічі українських і польських політиків, військового командування.
Це дуже важливо в контексті вбивства Симона Петлюри. В історичній літературі, як аргумент про непричетність радянських спецслужб, часто наводиться теза, що він не становив ніякої загрози для радянської влади і не могло бути ніякого польсько-українського союзу.
Автор: naszwybir.pl
Юзеф Пілсудський та Симон Петлюра серед польських та українських офіцерів, серпень 1920 рік
В донесенні радянської розвідки з Варшави 7 липня 1926 року відзначалося, що двома тижнями раніше 24 червня в Інституті національних досліджень виступив з лекцією Тадеуш Голувко, який в загальних рисах описав становище українців в Польщі, наполягаючи на необхідності укріплення польсько-українського союзу, можливість для якого з'явилася з приходом до влади Юзефа Пілсудського. Чекістський агент зауважував, що участь в дискусії взяли впливові польські діячі – генерал Бабянський, поміщик Осмоловський, адвокат Пацерковський, професор Камелецький, які переконували, що тільки союз з пілсудчиками принесе незалежність Україні.
Там само у Варшаві в залі техніків по вулиці Чацького 27 червня 1926 року відбулося траурне засідання з приводу загибелі Симона Петлюри. Ініціаторами якого були діячі українського еміграційного комітету Андрій Лівицький, Володимир Сальський та Микола Ковальський. Участь в засіданні взяли також "пілсудчики" - генерали Бабянський, Дрешер, Дашинський, мер міста Варшави і очільник президентської канцелярії. У своїх виступах українці з великим пієтетом описували діяльність Симона Петлюри, критикували радянську владу, наголошували на дружньому відношенні польських кіл до української справи. Подібна, але більш обережною, була риторика поляків.
Автор: istpravda.com.ua
Володимир Сальський, помічник президента УНР в екзилі Андрія Лівицького
Чекіст занотував слова польського генерала Дрешера: "Украинский народ должен помнить, что идея Пилсудского о федерации Украины с Польшей с переходом власти к Пилсудскому снова оживает, а потому пора бросить мечты о том, что большевики создадут Украину, а надо сгруппироваться вокруг старых украинских вождей и, если это произойдет, то близки старые надежды".
Наступник Петлюри Андрій Лівицький в одному з своїх листів заявляв, що Польща готується до майбутньої війни з СРСР, однак робить це таємно, аби приспати пильність сусідів.
"Польша неустанно готовится к войне, так как только этим путем может дойти до великодержавности и занять видное положение, заручившись благоприятным отношением Англии. Однако, Польша хочет всякой ценой усыпить бдительность соседей, главным образом СССР, поэтому пришлось создать видимость мирной работы и удалить все то, что могло бы послужить упреком Польше", - переказувалися слова Лівицького в одному з донесень Іноземного відділення ГПУ УСРР 7 грудня 1926 року.
Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України оприлюднив на своєму сайті понад 5 тис. сторінок архівних документів. Серед них багато матеріалів всесоюзної та української закордонної розвідки за 1925-1932 роки. Вони стосуються української політичної еміграції в країнах Західної Європи: донесення агентури, спецповідомлення, інформаційні довідки, документи українських органів влади, громадських організацій та діячів.
Значна частина матеріалів стосується Голови Директорії та Головного отамана військ та флоту УНР Симона Петлюри - повідомлення про вбивство, донесення про настрої серед української та російської еміграції, стеження за уенерівськими діячами, які брали участь в підготовці до судового процесу над вбивцею Самуїлом Шварцбардом. Є інформація про зміст документів, зібраних уенерівцями для судового процесу. Це дозволило адвокатам Шварцбарда підготувати стратегію захисту і зібрати контраргументи, які б сіяли сумніви у достовірності української версії. На основі даних розвідки готували відверті маніпуляції думкою присяжних-французів, котрі були мало обізнані з перебігом подій недавньої історії України. Автор: Ярослав Файзулін
На світлинах – Сава Зеркаль, Олександр Бойко та Олексій Болдирєв.
18 квітня 1896 р. народився Сава ЗЕРКАЛЬ, козак 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР, педагог, історик, редактор, публіцист, видавець, інженер-агроном, автор спогадів. 18 квітня 1967 р. помер Іван БЛУДИМКО, старшина партизанського ім. Центральної Ради загону, сотник Запорозької дивізії Армії УНР, інженер-лісівник, лицар Хреста Симона Петлюри. 18 квітня 1967 р. помер Олександр БОЙКО, козак 1-го куреня Київських січових стрільців, хорунжий Армії УНР, учасник Першого зимового походу Армії УНР, лицар Залізного хреста і Хреста Симона Петлюри, інженер-технолог. Жертвував кошти на національну справу. 18 квітня 1987 р. у с. Великі Копані Цюрупинського р-ну Херсонської обл. народився Олексій БОЛДИРЄВ-“МАЛИШ”, учасник героїчної оборони Донецького аеропорту, снайпер, заступник командира взводу 3-ї роти 1-го батальйону 93-ї Окремої механізованої бригади. Загинув за Україну. Вічна слава! “Незборима нація”
17 квітня 1895 р. у м. Білопіллі, тепер Сумської обл., народився Микола ВАСИЛЕВСЬКИЙ, хорунжий артилерії Запорозької дивізії Армії УНР. Закінчив інженерний ф-т Української господарської академії в Подєбрадах. Інженер-гідротехнік. 17 квітня 1896 р. народився Дмитро ПАЛІЇВ, хорунжий УСС, чотар УГА, сотник дивізії “Галичина”, ад’ютант військового міністра ЗУНР та начального вождя УГА, член Начальної команди УВО, редактор часописів “Заграва”, “Наш шлях” і “Новий час”, зв’язковий провідника УВО та ОУН Євгена Коновальця, посол до польського сейму, головний редактор місячника “Батьківщина”, тижневика “Перемога”, щоденної газети “Українські вісті”, голова партії “Фронт національної єдності”, начальник персонального відділу дивізії “Галичина” для старшин, ад’ютант її командира. 17 квітня 1901 р. у с. Витвиці, тепер Долинського р-ну Івано-Франківської обл., народився Іван ВІТВИЦЬКИЙ, підхорунжий 1-го полку УСС УГА і 2-го Технічного куреня УСС УГА, козак Армії УНР, лицар Хреста Симона Петлюри. Політичний в’язень польських тюрем. 17 квітня 1979 р. помер Михайло ОСТРОВЕРХА, вояк УСС, хорунжий УГА, начальник культурно-освітнього відділу Запорозької дивізії, член редакції історичного календаря-альманаху “Червона калина”, член Військової управи дивізії “Галичина”, редактор тижневика дивізії “До перемоги”, актор, редактор, письменник, мистецтвознавець. Праці: “З римського щоденника”, “Nihil novi”, “Без докору”, “Гомін здалека”, “Обніжками на битий шлях”, “На закруті”, “Грозна калини в УСС”, “Блики і темряви”. Вічна слава!
16 квітня 1848 р. в Галичині відмінено панщину. 16 квітня 1897 р. народився Петро ДУДА, поручник дивізії “Галичина”, командир сотні куреня фізілерів, ймовірно, учасник Визвольної боротьби в лавах УСС чи УГА. 16 квітня 1898 р. у с. Старостинцях, тепер Погребищенського р-ну Вінницької обл., народився Іван ТРЕЙКО (“НЕМО”, “ПОЛКОВНИК ДИБОВ”), сквирський отаман, консультант із військових питань отамана “Поліської Січі” Тараса Бульби-Боровця, керівник відділу розвідки СБ воєнної округи “Заграва”, згодом військової розвідки групи “Тютюнник” і з’єднання групи “44”, генерал-хорунжий УПА. 16 квітня 1898 р. в Усурійському краї народився Семен ЖУК, хорунжий (?) Запорозької дивізії Армії УНР, “перебував во всіх боях”. 16 квітня 1912 р. народилася Галина ДІДИК, провідник підпільного Українського Червоного Хреста, зв’язкова головного командира УПА, політв’язень російських концтаборів. Вічна слава!
Не дивуйтесь, натрапивши в Інтернеті на зображення українського паспорта на ім’я Тарасової Гори Сальвадорівни, народженої 25 травня 2002 року. Влучне жартівливе зображення присвячене 16-річчю одному з найпопулярніших мотофестивалів країни, заснованому Ашотом Арушановим («Сальвадором») – «Тарасовій Горі», що з року в рік проходить на Черкащині. До свого фестивалю байкери ставляться, як до живої істоти й друга – а як відомо, саме у віці 16 років в Україні отримують паспорт…
Засновник мотофестивалю "Тарасова гора" Ашот Арушанов ("Сальвадор")
Цього року «Тарасова Гора» проходитиме з 31 травня по 3 червня. Основне місце базування – база «Світанок», у якому вже зараз усі місця викуплено. Учасники мотофесту починають резервувати місця у сусідніх готелі «Перлина» та на базах «Дубки», «Лісова хатинка», «Ковчег», «Три ведмеді», «Темп», «Динамо» і «Богдана Хмельницького» – як завжди, з усіх куточків України зберуться тисячі патріотично налаштованих байкeрів.
Детальну програму майбутнього фестивалю буде оприлюднено дещо пізніше, наразі ж його організатори нагадують про те, що їхня сторінка у російській соцмережі «ВКонтакте» не використовується від часу заборони цього ресурсу в Україні. І попереджають, що сторінку «Тарасової Гори» нахабно викрадено росіянами – на базу з готовими на той час 9 тисячами користувачів мережі «присів» тип з Москви, який тепер веде там «Блог кріптоінвєстора».
Організатори мотофестивалю «Тарасова Гора» звернулися до своїх прихильників з наступними словами: «Друзі, відтоді, як ВКонтакте офіційно заборонений в Україні – ми не займаємось нашою групою “Мотофестиваль “Тарасова Гора” в цій мережі. А нещодавно виявилось, що вона вже і не наша, і не група, а “Блог криптоинвестора” з Москви. Ми не хочемо далі розбіратися, як це сталося і повертати її – просто просимо вибачення перед нашими підписниками, що вони попали в групу до шахраїв. Хто ще має доступ до ВК і є в нашій колишній групі – будемо раді, якщо ви відпишетеся від неї! Дякуємо за розуміння!»
У байкeрів та друзів мотофестивалю це звернення викликало досить бурхливу реакцію.
«Якшо фсб-шники відібрали ВК у його розробника, то чого дивуватися, що відбирають групу? А ви молодці, що повідомили – тепер менше народу буде користуватися цією невдалою пародією на Фейсбук», – дякує TarasRoik
«Ого! Ниче се! Ну и пофиг, давно забил на ВК», – написав Yuri DeepSky.
«Я еще до закрытия свой аккаунт грохнул в КГБешном ВК», – порадів своїй завбачливості Сергей Блинов.
«Я еще за три месяца до официального закрытия перестал пользоваться ВК. И ничуть не жалею», – підтримав його Андрей Орловский.
Разом з тим, користувачі, які вчасно не видалили свої акаунти, заявляють, що російська соцмережа банально привласнила їхні сторінки, заблокувавши їх – очевидно, щоб імітувати хоч якось “припинення” блискавичного розвалу мережі на території України.
«І мою сторінку у ВК зламали. Роботу з неї пропонували з високою зарплатнею», – поскаржилася на сусідську мережу SvetikEfremova і уточнила: це сталося після того, як вона перестала користуватися ВК після заборони, але не видалила акаунт.
«Меня вообще заблокировали. Хотел удалиться, а не дали, уроды», – розповів Anton Bereka.
«Тоже заблокировали. Этому уроду нужна имитация аудитории», – констатує “братське” ставлення сусідів до прав українців Єгор Каратов.
28 квітня, субота, 10.00. Медведівка. Пам’ятник Максимові Залізняку. Відкриття Всеукраїнських вшанувань героїв Холодного Яру.
10.30. – 16.00. Медведівка. Відкриття Холодноярського турніру національних бойових мистецтв ім. Максима Залізняка. Змагання передбачають проведення боїв за правилами Спасу. Плануються окремі розділи із захватами і боротьбою та робота в стійці. Змагуни розподіляються за віковими та ваговими категоріями. Орієнтовний вік: 8 – 17 років. Крайній термін подачі заявок: 20.04.2018 р.
10.30. Ярмарок народних майстрів. Книжковий ярмарок.
11.00. Виставка артефактів українсько-російської війни. Організатор ВГО “Сокіл”.
11.30. Козацький турнір зі стрільби з лука.
12.00. Інструктор верхової їзди Руслан Анчаков прочитає лекцію про козацького коня. Козацькі коні “Козацької фортеці” безкоштовно кататимуть малих козаків і козачок.
12.00. Івківці. Покладання квітів до пам’ятника Максимові Залізняку. Лекція Євгена Букета “Повстання надвірних козаків 1768 року – остання спроба відновлення козацької республіки”. Спів кобзаря Тараса Силенка.
16.00. – 17.30. Медведівський будинок культури. Вечір пам’яті Максима Залізняка та його побратимів. Доповідачі – Євген Букет і Тарас Чухліб. Беруть участь народні депутати України Андрій Іллєнко, Юрій Левченко, Олег Петренко, командир ДУК “Правий сектор” Андрій Стемпіцький, голова партії “Правий сектор” Андрій Тарасенко. Співають Тарас Силенко та Михайло Коваль. Фрагмент постановки “Гайдамаків” Тараса Шевченка. Ведучий Юрій Сиротюк.
17.00. – 22.00. Медведівка. Музичний фестиваль вояцької пісні “Холодний Яр-2018”. Ведучий сцени Сергій ВАСИЛЮК. Виступи гуртів “ТІНЬ СОНЦЯ” (Київ), “ДРУЖЕ МУЗИКО” (Одеса), “ДЕЛЬ ТОРА” (Полтава), “ПРОТИ ТЕЧІЇ” (Кропивницький), кобзарі Михайло КОВАЛЬ (Черкащина), Тарас СИЛЕНКО (Київ) і Павло РЕКУН (Переяслав-Хмельницький). Пісні про українсько-російську війну виконають Олексій БИК, В’ячеслав КУПРІЄНКО, Сергій КОНОНЕНКО-“ПРОФЕСОР” та волонтер 72-ї бригади ім. Чорних запорожців Валерій МАРТИШКО (всі з Київщини). Запрошено Володимира ПАСТУШКА. Роман КОВАЛЬ: презентація нових книжок. Виступи перших осіб співорганізаторів. Нагородження переможців Холодноярського турніру ім. Максима Залізняка. Народні танці.
При вечірньому вогні розповіді вояків АТО і пісні кобзарів.
День другий
29 квітня 2018 р., неділя, 10.00. Мельники Чигиринського р-ну Черкаської області. Меморіальний мітинг. Ведучий Роман Коваль. Виступи перших осіб.
29 квітня, 10.00. Збір біля Мотриного монастиря. Гра Пластун “Стежками нескорених”. Організатор – Юнацький корпус Черкащини “Джура”.
10.30. Цвинтар с. Мельників. Ушанування могил Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака та козаків-холодноярців, похованих у братській могилі.
11.00. Закінчення мітингу, покладання квітів до пам’ятника Юрієві Горлісу-Горському та до меморіального знаку родині Чучупаків.
12.00. Кресельці. Вшанування могили гайдамацького ватажка ХVІІ ст. Гната Голого. Концерт гайдамацької пісні. Кобзарі Тарас Силенко, Михайло Коваль і Павло Рекун.
12.00. – 14.00. Буда. Літературна сцена. Відповідальний Василь Ковтун.
12.00. Буда. Виставка картин Дмитра Бур’яна і Василя Гелетка “Отамани Холодного Яру і Чорного Лісу”.
12.00. Виставка артефактів українсько-російської війни. Організатор ВГО “Сокіл”.
13.00. Гайдамацький став. Освячення зброї і прапорів.
14.00. Мотрин монастир. Ушанування могили сотника Івана Компанійця.
14.00. – 18.00. Буда. Музичний фестиваль вояцької пісні “Холодний Яр-2018”: “ДРУЖЕ МУЗИКО”, Тарас КОМПАНІЧЕНКО, Сергій ВАСИЛЮК, Тарас СИЛЕНКО, Валерій МАРТИШКО, В’ячеслав КУПРІЄНКО, Сергій КОНОНЕНКО-“ПРОФЕСОР”. Виступ перших осіб.
15.00. Показові виступи учасників Холодноярського турніру національних бойових мистецтв ім. Максима Залізняка.
15.30. “Дикий хутір”. Лекція Євгена Букета “Повстання надвірних козаків 1768 року – остання спроба відновлення козацької республіки”.
15.30. “Дикий хутір”. Музей визвольної боротьби. Екскурсію для дітей з Борисполя та Рахова проведе Роман Коваль.
16.00. Екскурсія до дуба Максима Залізняка учасників Холодноярського турніру національних бойових мистецтв ім. Максима Залізняка. Спів кобзарів.
День третій
30 квітня, понеділок. Покладання квітів у с. Матвіївці до пам’ятника козакам Матвіївської сотні полку гайдамаків Холодного Яру, до монументу загиблим у с. Соснівці Олександрівського району Кіровоградської області, до пам’ятника Пилипові Хмарі в його рідному селі Цвітній та на могилу сина і дружини Миколи Кібця-Бондаренка в с. Чорнолісці Знам’янського району Кіровоградської області. Поминальний обід на Гайдамацькій Січі в Цибулевому.
Запрошуємо до участі у 23-х Всеукраїнських вшануваннях героїв Холодного Яру творців української культури та їхніх захисників – вояків добробатів, Збройних сил України, Національної гвардії, козацькі організації, волонтерів та журналістів.
Козакам слава!
Роман КОВАЛЬ, голова оргкомітету,
президент Історичного клубу “Холодний Яр”
Станом на 16 квітня 2018 р.
Ватутин: В сентябре 1920 российский красноармеец Ватутин воевал против остатков Украинской Повстанческой Армии Нестора Махно. В 1920-21 году боролся против украинских восставших крестьян на Полтавщине. В 1939 году командует Украинским фронтом при вторжении в Польшу, за что получил Орден Ленина. В 1943 руководил форсированием Днепра и штурмом немецких фортификаций на Букринском плацдарме около Киева. Советское "гениальное" командование решило завалить немцев трупами. Только на одном этом плацдарме "гениальный" полководец Ватутин положил в землю и в воды Днепра более 400.000 солдат. Потери немцев были 10-кратно меньше. Величайшим преступлением против украинского народа командование Красной армии является то, что на "освобожденной" от немцев левобережной Украине командиры частей хватали 16-18 летних и без оружия, без обмундирования гнали форсировать Днепр на немецкие пулеметы. Говорят, что немецкие пулеметчики с ума сходили от того, что все время расстреливали безоружных людей в штатском, но на место одних убитых, шли шеренги новых. Сколько из тех 400 000 убитых были те украинские мальчики-гражданские, никто не знает, возможно 50, возможно 100 или 150 000. Но эти преступления против украинского народа персонально ответственный генерал Николай Ватутин. На Волыни 29 февраля 1944 красный палач получил пулевое ранение от украинских партизан УПА и из-за неудачного лечения умер. Ни памятников, ни улиц в честь этого изувера в Украине не должно быть.
15 квітня 1920 р. в бою проти москалів загинув Олексій БАНДУРА, козак полку Чорних запорожців. 15 квітня 1936 р. народився Валентин МОРОЗ, історик, борець за волю України, багатолітній в’язень російських тюрем і таборів, автор багатьох праць з історії Визвольної боротьби. 15 квітня 1944 р. у Німеччині загинув Андрій ОСЬМАЧКІВ, підстаршина полку Чорних запорожців, вояк протипанцерної бригади “Вільна Україна”, лицар Залізного хреста Армії УНР. Похований у Нойгаммері. 15 квітня 2015 р. у с. Пісках Ясинуватського р-ну Донецької обл. загинув Олександр ЧИРЦОВ-“ПІОНЕР”, доброволець Окремої добровольчої чоти “Карпатська Січ”. Вічна слава!
13 квітня 1979 р. у с. Зорі Дніпровського р-ну Дніпропетровської обл. Олександр ГРЕЧУК-“ЯКУТ”, кулеметник 2-го відділення 1-го мотопіхотного взводу 1-ї роти морської піхоти 503-го Окремого батальйону морської піхоти. Загинув за Україну.
На світлинах – Віктор Дяченко, Василь Абрамович, Ріхард Ріко Ярий, Максим Горошишин і Олександр Кармильчик.
14 квітня 1892 р. народився Віктор ДЯЧЕНКО, курінний полку Чорних запорожців, підполковник Армії УНР. 14 квітня 1898 р. прийшов у світ Василь АБРАМОВИЧ, поручник Армії УНР, інженер-лісівник, один з найкращих спортсменів Української господарської академії в Подєбрадах, член Подєбрадської філії “Сокола”, учасник 1-ї Олімпіади українських студентів у ЧСР, лектор з геодезії Українського технічно-господарського інституту (Німеччина, 1946). 14 квітня 1898 р. народився Ріхард Ріко ЯРИЙ, сотник УГА та Армії УНР, полковник Дружин українських націоналістів. 14 квітня 1989 р. у с. Басані Пологівського р-ну Запорізької обл. народився Максим ГОРОШИШИН, волонтер Євромайдану, козак “Небесної сотні”, Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”. 14 квітня 2015 р. поблизу с. Піски Донецької обл. Олександр КАРМИЛЬЧИК із с. Ракова Долинського району, вояк 93-ї ОМБР. Вічна слава!
Ще 78 тонн продуктів для армії були визнані неякісними | За результатами досліджень в січні-березні 78 тонн продуктів харчування для Збройних сил були визнані неякісними. Про це пишуть Українські Новини. «За результатами проведення контрольних заходів та результатів лабораторних досліджень не допущено до забезпечення Збройних сил України майже 78 тонн неякісних або небезпечних харчових продуктів і більш 30 тисяч повсякденного набору сухих продуктів», - про це сказав начальник відділу безпеки харчових продуктів, здоров’я, благополуччя тварин та протиепізоотичної роботи Управління безпеки харчових продуктів і ветеринарної медицини Олександр Цвіліховський. Всього було проведено за перший квартал майже 3 тис. досліджень зразків харчових продуктів, які призначені для військових. Для дослідження було відібрано 1 120 тонн зразків. Нагадаємо, в Україні почалися масові перевірки якості продуктів. Держпродспоживслужба має намір до грудня домогтися зменшення фальсифікату в супермаркетах на 50%.
Навіть в незаздрісні часи стагнації, втираючи породжений непосильною працею піт зі свого чола, або й кров, після лютої січі з поневолювачами, народи не втрачали прагнення до поступу. Невблаганний в своєму плинові час засвідчив, що суспільно пасивні, застиглі в розвитку спільноти (народи в цій справі не є виключенням) є позбавленими історичних перспектив. Неконтрольований ними зовнішній чинник розчинить їх в собі, і без найменшого докору сумління привласнить створене іншими. Таку геть непривабливу долю впродовж кількох століть пророкували українцям теоретики «злиття націй і асиміляторства». Дослідження української минувшини обмежувалося упередженим трактуванням часів Запорізської Січі та окремих періодів Русі.
Першим, хто істотно розширив знання про минуле українців (в данім випадку не є істотним, якою самоназвою послуговувались наші предки) був археолог-подвижник Вікентій Хвойка. Маючи за своєю спиною поважних меценатів з родин свідомих свого коріння і походження Терещенків та Ханенків, він першим на весь світ (восени 1897-го року) повідомив про віднайдену в українському Подніпров`ї найдавнішу європейську цивілізацію, що існувала в VI–IV тисячоліттях до н.е. Доказів того, що українці є нащадками трипільців-землеробів постало більше ніж достатньо. Одяг, споживаний харч (пшениця, горох, ячмінь, просо), житлові будівлі (трипільські хати нагадують відомі українські мазанки), технології ткацтва, старші майже на три тисячоліття за ті, що вважалися найдавнішими в Європі горни, культура оброблення землі зокрема і праці вцілому. Вивчаючи археологічні пам’ятки від кам’яного віку до часів Київської Русі, Вікентій Хвойка довів, що населення на Середньому Подніпров’ї було автохтонним і незмінним.
Борис Мозолевський був наступним з плеяди подвижників, хто своїми грунтовними археологічними дослідженнями наважився кинути виклик нікчемним сповідникам «теорії міграцій народів і культур» і практикам кастрованої історії. Показовим є той факт, що відбулося це в часи бездержавності українського народу. Здійснена ним титанічна праця на ниві дослідження поховань скіфської знаті виявилася ще однією жилкою в справі поєднання штучно обмежених в знанні власної історії українців часів комуністичного тоталітаризму з власним минулим. Звичайно, Мозолевський вимушений був маневрувати, замовчувати (і, тим самим провокував сучасників до дослідження й витворення правильних висновків), але, знайдена ним пектораль, на якій вилиті з золота скіфи, антропологічно нічим не відрізняються від сучасних українців, донині вважається найціннішим в світі виробом із золота. Хіба для нас, українців, це не підстава для (ні, не пихи а) гордощів? Наші предки досягли справжніх висот, то невже ми не спроможні довести право називати себе їхніми нащадками?
Події, котрі відбуваються в Україні під сучасну пору, кличу трактувати дієвим доказом любові Творця Землі і Всесвіту до нашого народу. Війна на Сході і безугавні політичні баталії прикували до себе увагу обивателя, але все це дійство насправді є безглуздою і скороминучою суєтою. У світі існують речі вартість яких тяжко навіть зрозуміти, а тим паче, оцінити. Втомлений зневагою до себе чорнозем з власної ініціативи почав дарувати українцям докази автохтонності. Впродовж кількох останніх років плуги українських селян витягли з землі гідну подиву і захопленню кількість предметів часів скіфської культури. Казани, кінська збруя, зброя, прикраси. Господь дарує українцям доказ їхньої первородності на рідній землі. Лишається лише взяти, дослідити і пишаючись (але не чванячись пихою), довести всьому світові, що ми є нащадками творців великої культури.
Непоінформованому обивателю щораз складніше розрізнити, що є правдою і відповідає дійсності, а що просто думкою чи навіть спеціально спотвореною інформацією, яка з`являється в публічному просторі через політичні, економічні чи навіть особистісні причини. Нинішні «колекціонери виритих з землі предметів» збагачують власні «збірки» підробками, чим завдають іміджу України величезних збитків. Ігнорація здорового глузду й гін за славою уможливлюють постання астрономічно далекої від дійсності теорії «України як території кочівних мандрівок багатьох племен і народів». Насправді, дійсність є далекою від цієї, геть не наукової, тези. Історики віднаходять логічні пояснення причин чому один народ в різні часи вживав різні терміни задля власної самоідентифікації. Зрештою, генетичну особливість і менталітет неспроможні змінити навіть тисячолітній плин часу.
У перших днях квітня 2018-го року теза спадкоємництва українцями етнобуття та культури скіфів збагатилася ще одним дієвим доказом. Ним стала науково-популярна розвідка справжнього збирача і поціновувача предметів скіфської культури Миколи Гладкого «Золоті хвилі Скіфії». Зібраній ним поважній колекції старожитніх культурних артефактів позаздрить будь-який музей в Україні. Складу кожного предмету (будь-то псалій, меч, горщик або прикраса) здійснено спектральний аналіз на основі якого дана відповідна характеристика, повідомлено про місце знайдення і побутове призначення. Зібраний в книзі матеріал про скіфський період історії української держави поглиблює пракорені історії і культури нашого народу на глибину до трьох тисяч років, та віддає належну шану нашим предкам.
Шляхетна справа дослідження і навіть відтворення власної стародавньої історії є великим стимулом задля подальшої боротьби за право бути господарем на власній землі. Життя варте того, аби за нього змагати.
У середині квітня 1978-го завершилася капітальна реконструкція Колгоспного ринку. Тривала вона з вересня року попереднього. В результаті були опоряджені вже існуючі торгприміщення, “на увесь базар” увімкнули новий радіовузол, розпочалося будівництво приринкового готелю на Леніна. Але найпомітніша зміна на території Колгоспного – поява 14 залізобетонних секцій, в яких одночасно могли б торгувати півтисячі продавців з повним асортиментом сільськогосподарської продукції.
Треба мабуть сказати, що в ті часи як великі міські торжища, так і звичайні гастрономи, регулярно навідували “перші”. Батьки казали, що зустрічали в магазинах Івана Лутака, Миколу Остапенка, Володимира Сокоренка. Ходили без почту, скуповувалися, напевне – щось “примічаючи” водночас. Вже й не пригадаю, коли востаннє бачив наших очільників на базарі чи в магазині. В якості покупців точно бачив Володимира Лук’янця, вибачайте – Володимира Олійника, Анатолія Волошина тоді ще в малому “Делікаті”. Але то вже давно. Нинішніх не зустрічав. Демократичність влади далі кабінетів не поширюється, не ті часи. Може й “не опасно для жизні”, але для нервів і психіки – точно, а кому ж хочеться.
Пару місяців як “Кришка” відгороджена від Смілянської будівельним парканом. Тож невдовзі звичний нам ще з 5 листопада 1971 року пейзаж зміниться: вона сховається за новою триповерхівкою торгово-офісних приміщень. Замовником будівництва є “Обласне об’єднання колгоспних ринків Черкаської обласної спілки споживчих товариств”. Прикольно – колгоспи давно представились, а колгоспні ринки, ще й об’єднані, – нічого так, в тонусі.
Та менше з тим, нехай зраствують. Цікава та обставина, що критий торговельний комплекс на тому місці, де тепер розпочалося його будівництво, запланували ще... у вересні 1977 року! Тоді, коли й почалася згадана вище капітальна реконструкція Колгоспного. Про це сповістила “Черкаська правда”, але в подальшому щось переінакшилося, тож просторова картинка не змінилася. Ну тобто як... Критого ринку толком вже давно не видно, але дотепер він залишався першою капітальною спорудою від вулиці. Може й слід згадати історію його появи, мало що тут статися може. Тим більш, шо гарантійний 40-річний термін експлуатації протермінований ще з 2011-го: про такий строк сповістила публікація з нагоди відкриття у листопаді 1971-го. Але так, з першоджерела, бо оригінали завжди кращі реплік. Та й від часу презентації проекту якраз 55 років минуло. Тож “Черкаська правда”, 10 лютого 1963 року.
“Критий ринок розміститься в межах вулиць Жовтневої, Гоголя і Комсомольської. Разом з існуючим Колгоспним ринком він утворить єдиний торговельний центр. Головні підходи сюди йтимуть з боку вулиці Комсомольської і будуть оздоблені партерною зеленню, квітниками. Споруда матиме циліндричну форму. В діаметрі цей величезний циліндр з залізобетону і скла досягатиме 51 метра, а у висоту він підніметься на 9,5 метра. Об’єм приміщення – 16 тисяч кубічних метрів. Розраховане воно на 280 торговельних місць. Тут одночасно зможуть знаходитися сотні покупців. Перший поверх відводиться під торгівлю. На другому поверсі розміститься у вигляді балкона кафетерій на 60 місць. У підвальному приміщенні знаходитимцуться холодильні установки для зберігання продуктів. Ліфти і підйомники доставлятимуть ці продукти до місць торгівлі. Проектом передбачено створення максимальних зручностей і для покупців, і для продавців, обслужуючого персоналу. Приміщення буде радіофіковане, забезпечене гарячим і холодним водопостачанням. Проектанти подбали про зразкові санітарно-гігієнічні умови. Будівля буде сучасною за своїми конструктивними елементами. Насамперед, досягається повна збірність. Стіни являтимуть собою засклені залізобетонні каркаси-рами. Перекриття – так зване вантове, зі збірних конструкцій, в яких максимально використано несучу здатність сталевої арматури. Спорудження вестиметься як експериментальне будівництво. Це – перша подібна будівля. Проект її розроблений авторськимс колективом під керівництвом архітектора Н.Б. Чмутіної в НДІ експериментального проектування Академії будівництва і архітектури УРСР. До речі, за проектом цього ж творчого колективу в Черкасах будуватиметься новий великий готель над Дніпром”.
Звісно, йшлося про “Турист”, а не йшлося – про ще один витвір команди Наталії Борисівни, “Тарасову гору” біля Канева.
На світлинах – Микола Буєвський-Брунгоф, Мирослав Січинський, Василь Чучупак, Андрій Широков-“Сім’янин”, Оверко (Аверкій) Гончаренко та Андрій Захаров-“Захар”
12 квітня 1888 р. у м. Черкаси народився Микола БУЄВСЬКИЙ-БРУНГОФ, начальник розвідчого відділу штабу корпусу Січових стрільців, начальник розвідчого відділу штабу Східного фронту Дієвої армії УНР, начальник розвідчого відділу Генерального штабу Армії УНР, підполковник Армії УНР, лицар Хреста Симона Петлюри. 12 квітня 1908 р. Мирослав СІЧИНСЬКИЙ застрелив очільника окупаційної адміністрації в Галичині А. Потоцького. 12 квітня 1920 р. в бою з росіянами загинув Василь ЧУЧУПАК, отаман полку гайдамаків Холодного Яру, вчитель. 12 квітня 1970 р. народився Андрій ШИРОКОВ-“СІМ’ЯНИН”, боєць Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”, потім 54-ї бригади ЗСУ, батько п’яти дітей. Згинув у бою на Світлодарській дузі в Донецькій області. 12 квітня 1980 р. помер Оверко (Аверкій) ГОНЧАРЕНКО, командир Першої юнацької військової школи ім. гетьмана Богдана Хмельницького, полковник Армії УНР, сотник дивізії “Галичина” та 1-ї УД УНА, педагог, кооператор, автор споминів, зокрема “Моя військово-адміністративна служба”, “1917-й у Києві”, “Бій під Крутами”, “Мої зустрічі з генералом В. Петрівим”, “1-ша юнацька школа ім. Богдана Хмельницького” та “З минулих днів”. 12 квітня 2016 р. підірвався на міні неподалік м. Авдіївки Донецької області Андрій ЗАХАРОВ-“ЗАХАР”, росіянин, боєць Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”, потім Української добровольчої армії. Вічна слава!
На світлинах – надмогильна плита родини Баб’юків на Ольшанському кладовищі та Олекса Яворський.
11 квітня 1950 р. помер Осип БАБ’ЮК, хорунжий УГА, командант гарматного коша УГА. 11 квітня 1987 р. помер Олекса ЯВОРСЬКИЙ, вояк УСС, поручник УГА, старшина Синьої сотні 3-го Окремого кінного полку Армії УНР, учасник Першого зимового походу Армії УНР, повітовий комендант УВО, посол до польського сейму, старший десятник дивізії “Галичина”, адвокат, просвітянин. Учасник боїв проти поляків, більшовиків та денікінців. Учасник переможного бою за м. Вознесенськ. Випускник Ягеллонського університету. Автор спогадів про Визвольну боротьбу. Вічна слава!
|
