До Дня перемоги в Черкасах вшанують пам"ять вояків Російської імператорської армії та власовців?

Cайт "Кропива" повідомляє про чергову бздуру черкаських владців.
    До речі, на цю тему є матеріали в цьому блозі.

Ось про що говориться в прес-релізі черкаської міської влади:
   "Увіковічений у величезному масштабі символ перемоги та мужності з’явиться у Черкасах до наступного святкування Дня Перемоги.
- Величезну георгіївську стрічку – протяжністю в кількасот метрів буде викладено кольоровою плиткою по вулиці Кірова – від бульвару Шевченка до Пагорба Слави.
Таким незвичайним чином буде вирішено проблему реконструкції пішохідної доріжки по вулиці Кірова та Площі Слави у Черкасах, - констатував директор департаменту архітектури, містобудування та інспектування Артур Савін. – Георгіївська стрічка стане органічною частиною комплексу Пагорбу Слави, віншуючи пам'ять героїв, що віддали своє життя за вітчизну. Роботи плануємо розпочати вже цьогоріч, найближчими днями.

- Загалом, на реконструкцію пішохідних доріжок по вулиці Кірова та на реконструкцію площі Слави (де і має з’явитися георгіївська стрічка), у міському бюджеті передбачено біля півтори мільйони гривень, - зазначила фахівець департаменту архітектури, містобудування та інспектування Лариса Слесаренко."

Для довідки: Гео́ргіївська стрі́чка — російська імперська символіка, двоколірна стрічка, яка застосовувалася в оформленні низки військових нагород в Російській імперії. З'явилась у 1769 році як додаток до вищої нагороди Російської імперії — Ордена святого Георгія, заснованого російською імператрицею Катериною II. Жовтий колір символізував російську імперську корону, а чорний — двоголового орла. В СРСР георгіївські стрічки довгий час не використовувалися. Проте в 1943 році був заснований Орден Слави, до якого додавалася помаранчево-чорна стрічка, що отримала назву гвардійської, та яка дуже віддалено нагадувала кольорову гамму георгіївської стрічки.

Ще один цікавий момент є в цій історії. Він полягає в тому, що в 1941-45 роках такі стрічки носили переважно прибічники генерала Власова, який воював на боці Гітлера. У Червоній армії за таку символіку легко могли і розстріляти.

Утретє чорно-жовта стрічка повернулася до життя в 2005 році і знову ж таки в Росії. З ініціативи російських державних інформаційних агентств та російських провладних молодіжних рухів "Студентська громада" й інших було започатковано громадську акцію з роздавання символічних стрічок, присвячену святкуванню Дня перемоги.

Під чию дудку танцюєте, панове?

Ярослав Нищик

27 жовтня - День святого Назарія.

27 жовтня (за новим стилем) церква віддає честь пам'яті святого Назарія, його учня Келсія, а також святих мучеників братів-близнюків Гервасія та Протасія. Цього ж дня церква вшановує преподобну Параскевію,          святого     священномученика Селівана пресвітера, преподобного Миколу Святошу, князя чернігівського.
   Настоятель Храму Пресвятої Богородиці (УАПЦ) в Черкасах митрофорний протоієрей о. Назарій Кучерявий висловлює щиру подяку усім, хто долучився з ним та громадою Храму до святкування тезоіменинства. Особлива подяка священництву Єпархії, притчу Храму, ревним членам громади.
  "Нехай Божа милість та благословення оросять  життя, а мир, любов та злагода запанують в  оселях усіх православних християн.
Зичу  гарного настрою, відмінного здоров’я, сімейного затишку, незмінного успіху та здійснення усіх задумів".
 
  



 Отець Назарій Кучерявий

Потрібні й такі зустрічі.

До 2003 року з  Миколою Шевченком ми працювали разом. Микола живе в селі Руська Поляна, Черкаського району. Це – недалеко від Черкас, усього 15 км.
Отож, декілька днів тому телефонує мені Микола і запитує, у яких я стосунках з кандидатом у народні депутати від опозиції по 197 виборчому округу  Леонідом Даценком.  Кажу, що знаю його, час від часу зустрічаємося. Але зараз у нього почалась виборча кампанія і мабуть буду тепер бачитись з ним набагато рідше. “Тож, тому й телефоную тобі, – каже Микола, – наші руськополянці хотіли б з ним зустрітися, запрошують в гості. Ось, хоча б цієї суботи нехай приїде, я покличу друзів, знайомих, сусідів. Ти ж знаєш, де я живу, от і приїздіть до мене”. Я відповів, що перекажу йому: все ж Руська Поляна – чи не найбільше село на окрузі. І знаєте, Леонід не відмовився, покликав з собою депутата облради Наталію Старікову і сьогодні, в суботу, 26 жовтня вирушили ми без анонсів, запланованих агітаційних заходів, а просто в гості до мешканців цього села.
Під’їхали до обійстя Шевченків, де на нас (скоріш – не на нас, а на кандидата Даценка))) чекало вже з десяток людей. Господар запросив до хати, а там вже стояв накритий чайний стіл: печиво, цукерки тощо. Та й гості приїхали не з порожніми руками, привезли торт, чай, каву.
В хаті були й діти і вони також не залишилися без подарунків.
Розмістившись у світлиці, розпочалося знайомство, спілкування. Запитання – відповіді, побажання, пропозиції. Цікавило усе – біографічні подробиці, робота, творчість, політична діяльність… Головні запитання – чому Леонід йде у владу, яким чином захищатиме простий український люд, як відстоюватиме право української більшості в неукраїнській більшості Парламенту, чи не “стушкується” тощо. На всі запитання отримали докладні, чесні відповіді порядної  людини.
Але, що цікаво! Не пройшло й 40 хвилин  зустрічі, як на порозі дому Шевченків з’явився Миколин товариш з другого кінця села (а село – нагадаю – понад 8 000 мешканців) і просить нас завітати й до нього. Виявляється, що Олег (так звати Миколиного товариша) ще учора довідався, якого гостя запросили і, повідомивши своїх друзів та сусідів, прийшов покликати кандидата-опозиціонера до себе. Не відмовився, відозвався Леонід Миколайович і на це запрошення. Домовились зустрітись за годину.
І от, за годину перебрались на інший край села. І у Олега зібралося чоловік дванадцять.  Якщо у Миколи головним чином в гостях були чоловіки, то у Олега – у більшості було жіноцтво. І у цієї, прекрасної половини людства,  був до кандидата свій блок запитань. Адже, якщо чоловіки – в основному робітники сільського господарства, приватні підприємці, то серед жінок – працівниці дитячого санаторію, шкіл, поштарки, продавчині місцевих магазинів. І жінкам Леонід відповів на їхні запитання, пояснив свою позицію на ті чи інші події, проблеми, поділився, яким чином він збирається вести свою роботу, будучи у владі.
При обох зустрічах люди не чули порожніх обіцянок. Пам’ятаєте, як ото: “Ви мене оберіть, і потім, як прийду до влади, ви усі будете в шоколаді!” Ні, цього не було. Пустопорожні балачки не лунали в домівках руськополянців. А це – головне.
Від себе додам, що від цих зустрічей у селян залишилися приємні враження.  Прощалися з посмішками, доброзичливими побажаннями успіху, перемоги. На прощання пан Даценко подарував усім присутнім на обох зустрічах примірники своєї останньої книжки, за яку отримав  літературну премію ім. Василя Симоненка, “Янгол з автоматом на плечі”. З автографами.

Верховна Рада викликає "на килим" черкаського губернатора

Хата чумака

Фото: http://www.umoloda.kiev.ua/

Голову адміністрації викликають, щоб пояснив правомірність руйнування історичної пам’ятки на батьківщині Кобзаря. Пристрасті навколо зруйнованої хати чумака в селі Моринці на Черкащині продовжують розгоратися, повідомляє "Україна Молода".
Учора з трибуни Верховної Ради народний депутат Ірина Геращенко розповіла про те, що побачили на батьківщині Шевченка її помічники, які особисто побували на місці подій. "Там усе набагато гірше, аніж навіть передбачалося. По–перше, самі музейники не можуть назвати точний вік розібраної хати. Одні стверджують, що їй 70 років і це була псевдоавтентика для туристів. Другі — що хата 1854 року і після скандалу її автентичність спеціально ставлять під сумнів. По–друге, ніхто не може толком сказати, скільки коштів піде на так звану реставрацію і коли вони будуть виділені.
Суми співробітники заповідника і виконавці розбору хати називають від 2 мільйонів до 300 тисяч. При цьому реально поки що не виділено ні копійки. Тому фрагменти розiбраної хати стоять під деревом і валяються на землі навіть без покриття плівкою чи навісу. По–третє, ніяких спеціалістів–реставраторів до експертизи проекту не залучали, на розборці хати їх не було, ніякої фото– чи відеофіксації не велося, детальний опис теж не проводився — це визнав на диктофон сам чоловік, Віктор Зоркін, який і розбирав самотужки ту хату. Скаржиться, що за роботу досі не заплатили.
Ніяких експертів: музейників, шевченкознавців, реставраторів до проекту залучено не було", — заявляє Ірина Геращенко. Вона звернулася до парламенту з вимогою заслухати пояснення голови Черкаської облдержадміністрації Сергія Тулуба щодо ситуації, яка склалася навколо реконструкції об’єкта "Хата чумака".
У Національному заповіднику "Батьківщина Тараса Шевченка" запевняють, що хату "було розібрано відповідно до світової технології реставрації історичних об’єктів, за якою всі автентичні елементи зберігаються, як це було на території Музею народної архітектури та побуту в Пироговi, куди свого часу перенесли і хату доби Шевченка з села Шевченкове Звенигородського району".
У Черкаському управлінні культури запевнили, що всі роботи були проведені відповідно до проектно–кошторисної документації, розробленої на замовлення згаданого заповідника будівельно–архітектурною фірмою "ЛАРО". "Усі деталі розібрані, пронумеровані й лежать там на місці, чекаючи реставрації. З дня на день ми почнемо робити фундамент і на ньому відтворимо хату", — повідомив заступник начальника управління культури Микола Суховий. Він же запевнив, що хату відновлять практично у початковому вигляді: "Там доведеться замінити максимум 25% деревини, що підгнила знизу. А основна частина — двері, вікна, сволок — збереглася в автентичному вигляді, все буде відтворено на своїх місцях".
Саме це найбільше і бентежить людей, які все життя мали справу з традиціями народної архітектури. "Хата чумака у Моринцях належить до так званих сошних хат, коли вкопували десь на метр у землю по чоти­рьох боках міцні дубові стовпи, і на них трималася хата, — розповів відомий архітектор, співробітник Національного музею народної архітектури і побуту в Пирогові Сергій Верговський. — Такі хати дуже легко ремонтувати — досить зробити підкоп, замінити підгнилу частину сохи, замінити дерево знизу — і все, пам’ятка збережена.
Для повної розборки потрібні набагато вагоміші причини — наприклад, коли починають випадати крокви. Адже розборка означає пониження рівня автентичності". Пана Верговського здивувало, що експертну оцінку проекту давала черкаська філія ДП "Держбудекспертиза", а не спеціалізований заклад. "Коли йдеться про пам’ятку архітектури, то тут має працювати не лише технічна служба, а й спеціалісти, які знаються на особливостях народної архітектури. Правда, може бути і ще одна причина — гроші. Але пам’ятка від цього не виграє", — зазначає архітектор.
Сам пан Сергій був причетний до перетворення хати чумака на музейний об’єкт. До 150–річчя з Дня народження Шевченка його запросили допомогти реконструювати стару хату, яка стояла пусткою. Саме тоді відбулася музеєфікація хати, її підрихтували і оформили інтер’єр. Він стверджує, що хата ХІХ століття і їй щонайменше 150 років.
В управлінні ж культури наполягають, що хата не є історичною пам’яткою. Більше того, на цей момент об’єкт "завис у повітрі", оскільки процес передачі хати на баланс заповідника "Батьківщина Тараса Шевченка" не завершено. Більше того, на відновні роботи не надійшло іще й копійки, хоча вартість проекту (а відповідно до нього поряд із хатою планується звести ще й повітку, клуню, льох, криницю) — 2 мільйони гривень.
Аби вгамувати емоції, черкаська влада швиденько презентувала макет нової хати чумака, але черкаська інтернет–спільнота називає ту оселю підробкою, закидає владі, що вона не зберігає автентичні будівлі, як це прийнято у світі, й дивується тому, навіщо було одне завалити, аби збудувати те саме та ще й за 2 мільйони.

Джерело: Україна молода

У Черкасах після Покрови і Дня козацтва зруйнували пам’ятник Українському жіноцтву і руйнують пам’ятник з козаком Мамаєм.

Учора, 16 жовтня, третього дня після Покрови і Дня українського козацтва, у Черкасах біля колишнього готелю «Росава» зруйновано пам’ятник  Українському жіноцтву і розпочато руйнацію пам’ятника Вареникові – на вечір цілим залишається тільки козак Мамай зі скульптурної композиції – «добивати» її  зібралися 17 жовтня.
   Вареник.
 Пам'ятник українському жіноцтву.
Мамай.

Причина – пам’ятники «не вписувалися у ландшафт» біля будівлі готелю, яку передали під приміщення суду.

Обидва пам’ятники були улюбленим місцем для фотографувань туристів, на відміну від нещодавно встановленого в Черкасах залізного неоковирного знака з амбітним написом російською мовою: «Ето знак, возлє которого в Чєркассах всє фографіруются».
   У Черкасах, які колись називали «вільним козацьким містом», перший в Україні (!) пам’ятник Вареникові з’явився у 2006 році – під час його відкриття зварили і справжній рекордний вареник вагою 70 кілограмів. Козак Мамай біля вареника був сам недовго – 2009 року біля нього з’явилася «сусідка» – пам’ятник Українському жіноцтву. Обидва пам’ятники – роботи скульптора Івана Фізера, встановлені з ініціативи тодішнього директора готелю «Росава» Миколи Петренка.
  Серед сувенірної продукції Черкас, яка до сьогодні роз куплялася найбільше, були магніти із зображенням приміщення колишнього готелю «Слов’янський» (нині – «Укрсоцбанку») та з пам’ятником Вареникові. Де тепер будуть осколки двох оригінальних пам’ятників в українському дусі і чи будуть їх показувати туристам?..
 Сором...
     Символічно? Символічно!

Петро ДОБРО, "Козацький край".

А судді хто і хто керує ними?

Вчора до мене звернувся знайомий з такою своєю проблемою: колишній депутат Черкаської міської ради від Соцпартії, керівник підприємства "Інтербуд" Ігор Калашнік не хоче повертати йому кошти за квартиру. Як таке сталося, мій знайомий пояснив, навіть не приховуючи своїх особистих життєвих перипетій.

Той, хто будує й керує судом. Колишній депутат Черкаської міської ради Ігор Калашнік.

   Справа в тім, що Олег (назвемо його так) свого часу купив у "Інтербуду" квартиру. Купив її у такому стані, як зараз це прийнято практикувати: без доведених до ладу підлоги, стін, без сантехнічних засобів - відсутня була ванна, унітаз, крани тощо.
   Коли ж настав час оцінки придбаного майна, то будівельна компанія оцінила його, включаючи й затрачені Олегом кошти, тобто, чи не удвічі дорожче.
  Але, життя є життя і у Олега виникли проблеми на сімейному фронті - йому прийшлося розлучитися з дружиною. На момент розлучення вони вирішили обопільною згодою поділити майно. Квартира за оцінкою будівельника вартувала порядка 57 тисяч умовних одиниць. Це - включаючи затрачені покупцем кошти.

Тепер же, коли "Інтербуд" погодився викупити житло, ціна помешкання стала вартувати 250 000 грн. і суд зобов'язав "Інтербуд"  виплатити позивачу по 125 000 порівну на колишнє подружжя.
   І ось Олег повідомив наступне: він ні слухом, ні духом не знав, що справа вже набула  ходу. Майже два роки Олег очікував на отримання грошей. І тепер, не отримавши їх досі, він знову звертається до суду. На що забудовник відповідає, мовляв, вже майже два роки ми готові були виплатити ці гроші, позивач не приходив за ними. А тепер гроші у нас відсутні. А на поданий позивачем новий позов, відповідь наступна: "Подавай, та ми не збираємося тобі щось виплачувати, на будь-який твій позов ми будемо реагувати апеляцією. І нічого ти від нас не дочекаєшся, крім відмови".
   Тобто, Олегові дали зрозуміти, що суд в "надійниїх руках" і не побачить він своїх грошей.
   Хочеться звертнутися до органів прокуратури, як місцевої, так і державної, до суду, до МВС: Чи не є озвучені вище дії кримінальним злочином, передбаченим законодавством України? Хочеться звертнутися й до депутатського корпусу Черкаської міської, обласної рад, до депутатів  Верховної ради України, чи не варто вже зараз звернутися до відповідних органів з депутатськими зверненнями про злочин?
   Чи отримає українське суспільство відповідь та переконання, що судові органи керуються законодавством, а не розпорядженнями від когось зверху?

   На сьогодні Олег вже готує відкритий лист про кримінальне порушення  закону Ігорем Калашніком. Тим паче, що Олег - не перший обдурений.
                                                                *  *  *
    Реакція на цей допис від пана Калашніка була чи не моментальною. Не пройшло й години відтоді, як матеріал з'явився на Фейсбуці, тут же не забарилася наступна відповідь:
    Шановний!
Якщо вже Ви взялися за таку невдячну справу, як захист "знедоленого" та "обдуреного" свого товариша Олега, і писати в своєму блозі подібну "сенсацію", то хоча-б взяли на себе "працю" поцікавитись - чи насправді все саме так, як вам "за чаркою" розповіли.
«Товариш» Чулков (його справжнє прізвище) є фігурантом у справі про шахрайство і зовсім не в статусі "потерпілого", а навпаки. Його особистий борг перед кредитною спілкою на час продажу сумісної з його жінкою власності (згадуваної ним квартири) становив близько 175.000 (ста семидесяти п'яти тисяч) гривень.
Насправді, в той самий день, коли була отримана згода Чулкова на продаж квартири, йому було запропоновано надати номер банківського рахунку для перерахування коштів. На що Чулков благав (в буквальному сенсі слова) не перераховувати кошти на рахунок оскілки вони миттєво були-б конфісковані на користь вищезгаданої кредитної спілки. Цих «подробиць» він звісно не розповідав.
З того часу дійсно минуло майже два роки. Якийсь час його розшукували, надсилали повідомлення, але Чулков жодного разу не відповів і не з’явився на запрошення. От і тепер він чомусь не звернувся ні до мене особисто, а ні на підприємство. Якщо у нього і відбулись якісь «зміни в житті» - він ніяким чином про це не повідомляв.
Що стосується вашої сумісної PR-акції – друга частина, де йдеться про «суд в надійних руках», то вона дійсно буде цікавою для слідчих органів оскілки підпадає під статтю КК Україні про наклеп та паплюження ділової репутації чим було завдано моральної шкоди. Я маю надію, що мені не доведеться знайомити Вас з судоустроєм нашої країни.
І наостанок, ВОЛЯ – то є свобода, а не вседозволеність. В вашому випадку дуже показовим є прислів’я: скажи мені хто твій «товариш» - і я скажу хто ти.
Я дуже жалкую, що мені випало поспілкуватися з Вами з такого нікчемного приводу і в такий самий спосіб. Але це був саме Ваш вибір
Також хочу наголосити, що я завжди відповідаю по своїм зобов’язанням.

Заслужений будівельник України
Ігор Калашник.
                                                        *     *     *
  Ну що ж, ще тоді я відповів Заслуженому будівельнику України, що я не є чиїмось адвокатом, що використовую свій блог, як щоденник, у якому ще ніхто не заборонив мені викладати свої думки з того чи іншого приводу, на ту чи іншу подію. Проінформував п.Калашніка, що не є великим пошановувачем "чарки".
   Що ж до відповідальності пана по своїх зобов"язаннях, то викладу тут деякі папери...

І додавати нічого більше не хочу. Цим, здається, все сказано.
    Шахрай той чоловік чи не шахрай - мені не цікаво. А те, що грошей він від завжди відповідального  за своїми зобов'язаннями так і не отримав, все ж цікаво...

Крик душі. Відкритий лист.

Відкритий лист.

Не дивлячись на те, що з боку нашої держави усі права
та інтереси працівника, громадянина, людини захищені і регулюються
законодавством, часто постають питання: як захистити свої права та інтереси, як
забрати чесно зароблені гроші, до кого звернутися? Також цікавить таке питання
як зарплата в конвертах і як відстояти свої інтереси в даному випадку в суді,
адже доказову базу отримання такої зарплати жодний працівник надати не може, а
роботодавець таким чином сплачує в меншому розмірі або і взагалі ухиляється від
сплати податків та інших обов’язкових платежів. Після таких випадків постає
питання чому у нашої держави такий бідний бюджет?

Прикладом такого недобросовісного підприємства, яке не
виплачує своїм працівникам зарплату є ЗАТ «Агрошляхбуд» – директор Тертишник
Сергій Михайлович та головний бухгалтер Позивайло Наталія Борисівна.

Це невелике підприємство займається
дорожньо-будівельними роботами (укладка плитки, асфальту і т.п.). робочими
являються прості люди, основна частина яких проробили по 30 років, а деякі із
самого початку заснування підприємства. Усе почалося з 2009р., коли керівництво
ЗАТ «Агрошляхбуд», прикриваючись удаваною кризою у державі, звільняє усіх
працівників, зарплату не виплачує, ставить на облік до центру зайнятості,
запевняючи усіх працівників, що ви так і залишаєтесь працювати на ЗАТ
«Агрошляхбуд», а гроші будете отримувати і в центрі зайнятості і зарплату на
підприємстві. Поруч з цим приймає нібито на громадські роботи від центру
зайнятості. Виплачує зарплату в конвертах, а до Пенсійного фонду, Податкової
інспекції та інших державних установ подає інформацію, що підприємство не
працює, а тому ніяких податків та інших обов’язкових платежів не сплачує. Після
того, як закінчується термін перебування працівників на обліку в центрі зайнятості,
директор ЗАТ «Агрошляхбуд» приймає знову усіх працівників на роботу. Працювали
офіційно по трудових книжках. Люди пропрацювали по два – три роки знову, але
поруч з першою заборгованістю по виплаті зарплати, виникає друга, директор
прикривається тим, що нібито відсутні кошти на підприємстві і це при тому, що
виконуються роботи на фірмах «Агрохімікати» м. Черкаси; птахофабрика «Перше
травня», Хутори; комбікормовий завод, с.Хацьки; Великий хутір, Драбівський тік;
Черкасиавтотранс, Будинок торгівлі, завод «Богдан» та ін.. у зв’язку з цим
працівники змушені були звільнитися та звернутися до Черкаського районного суду
з позовом про стягнення заборгованості по зарплаті та моральної шкоди. Але не
боячись ніякої відповідальності та кари, так як заступник голови апеляційного
суду Черкаської області Смоляр, являється сватом директора ЗАТ «Агрошляхбуд»
Тертишника Сергія Михайловича, останній подає підроблені довідки, що нібито
заборгованість підприємства по виплаті зарплати перед працівниками відсутня.

Поруч з цим, працівникам які звернулися до суду
дзвонить директор Тертишник С.М.  та головний бухгалтер Позивайло Н.Б. і
запрошують отримати по 200 грн. в рахунок погашення заборгованості по зарплаті
за період з 2009р. по даний час. Також безпосередньо сам директор Тертишник
С.М. залякує одного з працівників, який звернувся до суду, вимагає забрати
позовну заяву та підписати заяву, що ніяких претензій до ЗАТ «Агрошляхбуд» він
не має.

І тепер постає питання де справедливість, людяність?
Чи ми працювали в якості рабів? Звичайно, наймати осуджених за оплату 30
грн./день дешевше, і ніякої відповідальності не має. Чи реально, взагалі,
якимось чином забрати свої чесно зароблені гроші, адже виконували не тільки
роботу водія, зазначену у трудовій книжці, а ще й додаткові обов’язки (укладку
плитки, асфальту і т.д.).

На даний момент ЗАТ «Агрошляхбуд» знаходиться на
стадії припинення. На думку директора це унеможливлює виплату заборгованості по
зарплаті, але жодного законодавчого акту який міг би надати право боржнику не
виплачувати заборгованість по зарплаті у зв’язку з реорганізацією немає.
Зокрема ст. 104 ЦК України зазначено, що у разі припинення юридичної особи усе
майно, права та обов’язки переходять до новоствореної юридичної особи.

Тому зневірені у судовому захисті, вирішили звернутися
до засобів масової інформації, для того щоб хоч якимось чином бути захищеними,
а керівництво ЗАТ «Агрошляхбуд», директор Тертишник С.М. та головний бухгалтер
Позивайло Н.Б., задумалися про те, що кожна особа, яка вчинила злочин, винна у
правопорушенні не залишається без покарання.

Бабак Валентин Віталійович

Тел.. 050-86-712-48



Харченко Анатолій Павлович

097-339-60-59



Клименко Сергій Якович

063-370-64-84



Швидченко Петро Миколайович

098-45-59-854



Бурцев Іван Григорович

098-06-08-909



Лисенко Іван Михайлович

097-57-39-981



за дорученням Шемчук Алла Василівна

063-370-64-84

Покрова в Черкасах.

Маємо в Черкасах дві парафії Покрови Пресвятої Богородиці - УГКЦ та УАПЦ. У Храмі Покрови УГКЦ храмова служба відбулась о 8-00 і допоки я не маю якоїсь інформації звідти.
   А у Храмі Покрови УАПЦ я відбув святкову службу. Про цей Храм на блозі та й в інших електронних та паперових ресурсах мною вже писано-переписано. Не зважаючи на труднощі, Храм продовжує свою подвижницьку працю. І от на  свято прийшли вірні Храму вклонитися своїй Затупниці, привітати своїх одновірців, побратимів та посестер.
   Привітати прийшли й священнослужителі, панотці інших парафій - о. Борис Бродовський, борець за права чорнобильців (Московський патріархат, до якого ми відносимося з особливим пієтетом))) та о.Петро з УГКЦ.




 По закінченню служби, після проповіді, настоятель Храму, о. Назарій Кучерявий нагородив вірних, яких церква вирішила особливо  відзначити, почесними відзнаками Покрови.

  Цими Знаками були нагороджені і два депутати Черкаської міської ради, які приклали зусиль для вирішення подальшої долі Храму, окремі ветерани українського повстанського руху. Несподівано нагорода дісталась і Вашому дописувачу.

  У другій половині дня привітати однодумців визвався актор Черкаського драматичного театру, співак Юрко Прокопчук. Співав від серця, від душі. Тут були й повстанські пісні, і пісні на слова нашого побратима, поета, патріота, невизнаного переможця минулих парламентських виборів Леоніда Даценка. До речі буде сказано, що позаминулого року, коли Даценко отрмав літературну премію ім.Василя Симоненка за збірку "Янгол з автоматом на плечі", місцевою владою в особі донецького героя Тулуба, було розігнано симоненківський комітет.

   Тож, свято Покрови в Черкасах відбулось. І відбулося воно гідно.

Черкаське козацтво привітало з святом Покрови дітей із обмеженими можливостями

12 жовтня 2013 року напередодні великого свята Покрови Пресвятої Богородиці козаки Черкаського крайового отаманства Українського козацтва привітали учнів спеціалізованої школи-інтернату №16 у місті Черкаси.

У святковій програмі було заплановано декілька спортивних змагань між командами вихованців, суддями у яких виступили генерал-хорунжий УК полковий отаман Іркліївського козацького полку Юрій Сушко, полковник УК полковий отаман Черкаського козацького полку Владислав Борисюк та осавул УК полковий осавул Черкаського козацького полку Леонід Зелененко.

Перед початком конкурсів із вітальним напутнім словом до дітей звернулася директорка школи Валентина Лищенко та Юрій Сушко.

Від Черкаського козацтва Владиславом Борисюком школі-інтернату було подаровано портрет видатного борця за волю та незалежність України козацького полковника Івана Богуна, на якому було виведено одвічне гасло черкаського козацтва – “Через шаблю маєм право!”

До та після спортивної програми мешканці школи-інтернату з цікавістю знайомилися з учбово-спортивною зброєю, за допомогою якої спадкоємці славетних традицій Українського козацтва опановують тактику ведення бойових дій у сучасних умовах.

Бунчужний Черкаського козацького полку сотник Тарас Шевченко розповідає учням інтернату про конструкцію та бойове застосування снайперсьької гвинтівки.
    Тут відео події.

Влад Брова

Іркліїв. Свято козацької слави.

12 жовтня вшосте відзначали свято Козацької слави в Ірклієві, на Черкащині.

      Свою оповідь розпочну з того, що 10 років тому, у 2003 році, козаки Ірклієвського полку Українського козацтва розпочали відроджувати свої  козацькі традиції, розпочавши зі своєї домівки. У дворі приміщення, де знаходиться полкова канцелярія, ще 2003 року було розпочато насадження скверу. Козаки привезли з Холодного Яру дубків, берізок та висадили їх. І від того часу щорічно у День козацької слави Чорнобаївщини, який цього року проводився шостий раз, розбудовується Парк Козацької слави. Цього року традицію було продовжено.
  Висадивши цьогорічні дубки, козаки зібралися в канцелярії, де було проведено Козацьку раду Черкаського краєвого отаманства Українського козацтва. На раді узяли участь представництва Іркліївського, Черкаського, Золотонісько-Кропив'янського, Канівського, Кам'янського, Холодноярського та Монастирищенського полків.
 


                                                                                              

Молоді козаки Черкаського полку виглядали найсучасніш!

 По закінченню Ради, козацтво зібралося біля 10 років тому встановленного пам'ятного каменя вшанувати своїх пращурів, Прозвучала гарматна сальва.

Далі, вишикувавшися в колону, козаки рушили до центру Ірклієва, долучитися до загального святкування.

Іркліїв святкує.

Вишикувались у шерегу біля  пам'ятника, який козаки встановили таким чином. Хоча, вважається, що на коні зображено Богдана Хмельницького, на шаблі виковано цитату І.Мазепи: "Через шаблю маєм право".

Автор пам'ятника, скульптор Іван Лавріненко.

На центральній трибуні земляків вітає отаман Іркліївського полку Юрій Сушко.

 

Насамкінець на козацтво чекала справжня юшка та куліш.