У продовження теми про Черкаський "Правий сектор"

Як розповіла речниця НВР «Правий сектор» Наталія Вернидуб, новим керівництвом було проведено внутрішнє розслідування, за результатами якого були виявлені факти злочинної діяльності попередників. Так, у заяві фігурують звинувачення колишніх членів ПС Андрія Череваня, Олександра Горового, Леоніда Зелененка та Валерія Холоденка у “зраді інтересів організації”; “вимаганні грошей від підприємців”; “розкраданні волонтерської допомоги”, “привласненні автотранспорту (джип «Гранд Черокі») та ін.
   Повідомивши тут про ситуацію, що склалася у "Правому секторі" на Черкащині, я зв'язався телефоном із Леонідом Зелененком. Леонід повідомив, що вже є їхній кометар до такої інформації, який опубліковану на сайті "Про головне". Ось він:

Нагадаємо, що про вихід з “Правого сектора” Череваня та ін. вже неодноразово заявляли нові представники організації. Тому чергове скликання прес-конференції з цієї теми більше схоже на бажання ще раз про себе заявити.

Як повідомили на прес-конференції, новим очільником осередку “Правого сектора” на Черкащині став Андрій Гоца, якого командирували керувати ПС із Закарпаття.

Також на прес-конференції було повідомлено, що “Правий сектор” переформатувався у національно-визвольний рух.

На фото Леонід Зеленко.

Звинувачення у “злочинній діяльності”  відкидає Леонід Зелененко, прізвище якого фігурує у заяві “Правого сектора”.

— Звинувачення у розкраданні гуманітарної допомоги — це наклеп, — розповів у коментарі “Про головне” Леонід. —  Жодних конкретних фактів цими людьми не наведено та не задокументовано. Той джип, про який йде мова, Валерій Холоденко придбав за власні кошти. І те, що вони пишуть у заяві, що цей джип  “був переданий для потреб ДУК”, то хай конкретизують, ким переданий, коли й кому? Жодне зі звинувачень у тому, що попереднє керівництво “Правого сектора” привласнило волонтерську допомогу, не є правдою, — каже Зелененко.

Леонід Зелененко також розповів, що він продовжує очолювати обласний осередок “УНА-УНСО”, тому вбачає причину таких заяв у бажанні дискредитувати представників націоналістичної сили, яка вже багато років діє на Черкащині.  

Фейсбук і московські троллі - поняття несумісні!

  Засновник і власник соціальної мережі Фейсбук Марк Цукерберг розповів, що за власним бажанням вводить санкції проти Росії.
"Мало хто знає, але наш рід з боку мами походить з Умані, а сам я, хоч і не є сильно віруючим, але кілька разів їздив з хасидами інкогніто в Умань на святкування Рош-га-Шана і вважаю Україну своєю другою батьківщиною. Тому не можу спокійно дивитися, що Росія витворяє в Криму та на Донбасі. Крім того, коли я приїжджав до Росії і спілкувався з президентом, здається, тоді це був Медведєв, він наступив мені на ногу і навіть не вибачився, тому я вважаю, що він це зробив спеціально. Так поводяться тільки дикі й невиховані люди", — розповів мільярдер.
Він сказав, що має намір відключити можливість писати в Фейсбук російським користувачам і закликав інші соціальні мережі, зокрема Твіттер, зробити теж саме. Можливість Цукерберг поки залишає. "Це безумовно піде на користь світовій павутині, так як ми не дамо можливість московським "троллям "там гадити", — пояснив свою ініціативу засновник Фейсбук.
Введення даних санкцій планується зробити вже в цьому місяці.
Зазначимо, Марк Цукерберг регулярно потрапляє до рейтингу найбагатших людей світу за версією журналу Forbes.
                                                
                                     Джерело: Антикор

Учасникам бойових дій необхідно це знати!

До уваги учасників бойових дій! Прочитайте, будь ласка!
Ви маєте це знати і користуватись!!!
Пільги учасникам бойових дій:

Українське законодавство містить чимало актів, якими в різній мірі передбачено пільги для учасників бойових дій. Центральне місце серед нормативних актів у цій сфері займає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зокрема, стаття 12 цього закону передбачає, що учасникам бойових дій надаються такі пільги:
• безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів;
• першочергове безплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів);
• безоплатне забезпечення санаторно¬курортним лікуванням або одержання компенсації вартості самостійного санаторно¬курортного лікування. Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації вартості самостійного санаторно¬курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України;
• 75-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім’ю);
• 75-¬відсоткова знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією й іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб у межах середніх норм споживання. Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв. метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім’ю. Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 75% знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалювальної площі (42 кв. метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв. метр на сім’ю);
• 75-¬відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення;
• безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі¬ та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання;
• користування при виході на пенсію (незалежно від часу виходу на пенсію) чи зміні місця роботи поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи;
• щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів;
• першочергове обслуговування в лікувально¬-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація;
• виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100% середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;
• використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік;
• переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці та на праце¬влаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації;
• першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення
• земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і город¬ництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом. Учасники бойових дій, які дістали поранення, контузію або каліцтво під час участі в бойових діях чи при виконанні обов’язків військової служби, забезпечуються жилою площею, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями у розпорядження місцевих рад і державних адміністрацій, – протягом двох років з дня взяття на квартирний облік.
• одержання позики на будівництво, реконструкцію або капітальний ремонт жилих будинків і подвірних будівель, приєднання їх до інженерних мереж, комунікацій, а також позики на будівництво або придбання дачних будинків і благоустрій садових ділянок з погашенням її протягом 10 років починаючи з п’ятого року після закінчення будівництва. Зазначені позики надаються у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України;
• першочергове право на вступ до житлово¬будівельних (житлових) кооперативів, кооперативів по будівництву та експлуатації колективних гаражів, стоянок для транспортних засобів та їх технічне обслуговування, до садівницьких товариств, на придбання матеріалів для індивідуального будівництва і садових будинків;
• безплатний проїзд один раз на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, незалежно від наявності залізничного сполучення, або проїзд один раз на рік (туди і назад) вказаними видами транспорту з 50¬відсотковою знижкою;
• зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства;
• позачергове користування всіма послугами зв’язку та позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів (оплата у розмірі 20% від тарифів вартості основних та 50% – додаткових робіт). Абонементна плата за користування телефоном встановлюється у розмірі 50% від затверджених тарифів;
• першочергове обслуговування підприємствами, установами та організаціями служби побуту, громадського харчування, ЖКГ, міжміського транспорту;
• позачергове влаштування до закладів соціального захисту населення, а також на обслуговування службами соціального захисту населення вдома. У разі неможливості здійснення такого обслуговування відшкодовуються витрати, пов’язані з доглядом за цим ветераном війни, в порядку і розмірах, встановлених чинним законодавством.
Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Крім того, щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. При цьому сума разової грошової допомоги, що належала особі і залишилася не одержаною у зв’язку з її смертю, не включається до складу спадщини і виплачується батькам, чоловіку (дружині), дітям особи, якій передбачена виплата разової грошової допомоги, або родичам, які проживали разом з нею.
Статтею 1 Закону України «Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та інвалідів війни» встановлено виплату щомісячної виплати цільової грошової допомоги на прожиття у розмірі 40 гривень, незалежно від розміру пенсій та надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги та пенсії за особ¬ливі заслуги перед Україною.
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали участь у бойових діях, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення чоловіками 55 років, жінками – 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років для чоловіків і не менше 20 років для жінок.

Черкаський "Правий сектор" був не правий

"Повідомляє "Прочерк":
З лав «Правого сектору» Черкащини виключені чотири активісти. Після внутрішнього розслідування київського центрального проводу було виявлено численні правопорушення, скоєні представниками черкаського осередку. Про це повідомила речник Національно визвольного руху Правий сектор в Черкаській області Наталія Вернидуб на прес-конференції.

«З моменту внутрішнього розслідування, яке було почато в липні цього від роботи в організації були відсторонені члени «Правого сектору» Черкащини Андрій Черевань, Олександр Горовий, Леонід Зелененко, та Валерій Холоденко. Після закінчення внутрішнього розслідування було виявлено наступні факти їх протиправної діяльності: факти вимагання даними особами грошей від підприємців та віджиму земель та врожаю. Причетність до розкрадання волонтерської допомоги, яку отримував Олександр Горовий, але не довозив її до місця призначення. Привласнення автотранспорту, а саме джипу Гранд, який був переданий для потреб фронту, але так і не переданий за призначенням і зараз використовується Холоденком для власних потреб і розваг», - повідомила Наталія Вернидуб.

Крім цього, за словами пані Наталії, були виявлені факти розкрадання майна організації – комп’ютерної техніки, страйбольних автоматів, та самої організації, яку привласнив Андрій Черевань та використовував її для своїх порушень. За підсумками слідства ці особи виключені з лав Правого сектору та не мають права представлятися членами організації, а також представляти інтереси в будь-яких громадських радах при будь-яких органах влади.

«В разі, якщо вони будуть десь з’являтися та представлятися членами, НВР«Правий сектор» просить повідомляти обласному керівництву організації», - говорить Наталія Вернидуб.

Заступник голови НВР «Правий сектор» Черкащини Петро Кисельов, розповідає і про інше порушення одного з колишніх однодумців.

«Олександр Горовий затриманий за розкрадання та продаж зброї. «Правий сектор» вимагає розслідування в найкоротший термін та найсуворішого покарання. Адже, коли викрадається та продається зброя, якою має захищатись наша країна, ми не робимо виключення ні для колишніх членів організації, ні для теперішніх. У Правому секторі відбувається внутрішня чистка від нечистого на руку елементів та зрадників. Радимо таким діячам тікати».

Андрій Гоца

Петро Кисельов наголошує, ГО «Правий сектор» Черкащини, яка була створена Череванем, не є легітимною і не має жодної юридичної сили.

Нині керувати Правим сектором Черкащини призначено Андрія Гоца, який родом з Закарпаття. На Черкащину відкомандирований виконувати «певні завдання організації».

Українцю вперше видали паспорт без сторінки російською. І це тішить!

Львів’янин Святослав Літинський першим в Україні отримав внутрішній паспорт без дублювання даних російською мовою. Чоловік півроку судився щодо вилучення сторінки російською мовою. 20 травня цього року він виграв апеляцію у суді і вже сьогодні отримав паспорт, пише ZAXID.NET.
«У мене в новому паспорті всі записи українською, проте на старому, тобто двомовному, бланку. Виходить так, що і перша, і друга сторінки в паспорті заповнена тільки українською від руки, а написи на самому бланку надруковані двома мовами», — розповів виданню Святослав Літинський.

Фото: з Facebook Святослава Літинського

Він зауважив, що це друге рішення суду про видачу паспорта тільки українською мовою. Аналогічне рішення вже прийняли в Миколаєві. Однак власник паспорта відмовився його забирати через двомовність бланків.
«Я перший подав позов до суду. Проте в Миколаєві справу розглянули швидше, ніж у Львові. Тому і рішення винесли швидше. Але паспорт тільки з українською мовою всередині я отримав першим», — зазначив львів’янин.
Окрім цих двох випадків, є ще чотири аналогічних судових рішення про вилучення з паспорту сторінки російською мовою у Сумській, Закарпатській та Київській областях.
Додамо, з 1 січня 2016 року всі бланки українських паспортів будуть україномовними з латинською транслітерацією. 25 березня Кабмін ухвалив постанову про видачу українцям внутрішніх біометричних паспортів у вигляді пластикової картки.

Дохристиянські ритуали давніх українців

Днями розповсюдилась по світу інформація про те, що Путін (він же Х.йло) з Мєдвєдкіним та зі своєю вірною конякою Лавровим ду-у-уже невдоволені тим, що українці не вважають себе одним народом з москвинями.
   То я оце знайшов на сайті UA.info такий цікавенний матеріал, який не залишає сумнівів про нашу окремішність, різницю між українцями й москвинями. Адже, як ми можемо вважатись однією спільнотою, коли наші предки мали таку розвинену дохристиянську культуру у той час, коли предки сучасних москвиней (тоді ще навіть далеко не москвині) сиділи на деревах та культурно шукали одне у одного в шкірі...
    Тож і не достовірне зізнання Блока про те, що  скіфи вони... Азіяти - можливо. Але далеко не скіфи були їхніми пращурами.  Ви лише порівняйте тваринку, що сидить на дереві й чіпляється хвостом за гілки, і ось це:

                 
                                                                     *    *    *
Українці – християни, але древня магія язичництва подекуди жива. Можливо, дехто здивується, але здебільшого – у православних обрядах. Деякі із них відомі кожному ще змалечку, а деякі, сподіваюся, стануть цікавим відкриттям. Наші предки були язичниками, а тому пошанування природи було постійним, щорічним, циклічним ритуалом.

1. Древня українська легенда розповідає про квітку папороті, котра цвіте коротку мить лише на Купала, тобто у день літнього сонцестояння, що припадає на 20-21 червня. Той, хто здобуде квітку папороті, зможе розуміти мову тварин і рослин та знаходити скарби. Частково давні ритуали збереглися і до сьогодні, щоправда, комерціалізувалися. Віряни ж у цей час святкують Петра і Павла.

 2. По діагоналі від печі українці облаштовували парадний кут, або, як його ще називають – покуть, червоний, або святий, кут. Саме тут ставили ікони, прикрашені цілющим зіллям та квітками, вішали лампадку. На Лівобережжі для ікон виготовляли спеціальні полички. Покуть оберігав рід від лукавих сил. Дослідники вважають, що це відголосок ідолопоклонства, коли в куті ставили домового божка.

3. Головний убір одруженої жінки мав магічне ритуальне значення і використовувався у різних обрядах. Після взяття шлюбу “світити” волоссям для дівчини було неприпустимо, бо вважалося, що це може викликати неврожай, падіж тварин тощо.

4. Магічним було і приготування хліба. Його пекли раз на тиждень, найчастіше у суботу.Цим займалися жінки, рідше дівчата. Виготовлення хліба було своєрідним ритуалом, який обріс низкою заборон і обмежень. Так, не можна було пекти хліб у п’ятницю, тримати двері відчиненими під час “садіння” хліба в піч, торкатися до хліба під час менструації, позичати з дому хлібну діжу й лопату тощо. Хліб символізував гостинність, добробут.

5. Магічним був і обід українців, який ніс символічне значення – єднання сім’ї. Обідали завжди разом, з однієї миски. Кожен член сім’ї мав чітко визначене місце. Першим починав їсти старший у родині. Під час обіду заборонялося сваритися й просто голосно розмовляти, сміятися, стукати ложками тощо. Їжа, яка здобувалася тяжкою працею, мала й відповідне ставлення до себе.

6. Важливим був і особливий обрядовий хліб – коровай. Цей священний хліб мав велике ритуальне значення і, без сумніву, жертовний характер. Про це свідчить і його назва, близька до санскритського kravya, що з латинської мови означає м’ясо. Цього ж кореня слова корова, кров. В деяких регіонах України коровай досі печуть із прикрасами тіста, що схожі на коров’яче вим’я. Усе, що стосувалося короваю, набувало магічного значення. Коровайницями не мали права бути вдовиці або розведені – лише жінка з щасливою подружньою долею допускалася до хлібної діжі.

7. Відома була українцям і магія гурту. За часів феодалізму, коли над громадою нависала смертельна загроза (холера, чума, неврожай), виконувалися спеціальні колективні роботи магічно-охоронного призначення: оборювання, огороджування села, ткання за одну ніч жертовного полотна – громадського рушника.

8. Характерним звичаєм Введення (21 листопада) був прихід першого відвідувача – полазника. В його основі лежала так звана “магія першого дня” – віра людей у щасливу або нещасливу прикмету. На Введення стежили, щоб першим до хати не зайшла жінка або дівчина: такий візит вважався небажаним. Натомість вірили, що прихід особи чоловічої статі обіцяє щастя і добробут.

9. На Андрія важливими були прийоми любовно-шлюбної магії: засівання конопель, ворожіння із балабушками, калитою тощо. Вже із ХІХ століття вони втратили свою магічну функцію і перетворилися на традиційні ігри, що супроводжувалися сміхом та жартами. Пережитки язичницьких уявлень знайшли відображення у звичаях “карнавальної свободи”, яка негласно проголошувалася на Андрія.

10. Магія Різдва мала захищати людей від впливу злих сил, особливо небезпечних у цей період, забезпечити добробут і щастя у наступному році, визначити перспективи на майбутнє. В основі колядування, приміром, лежать давні магічні уявлення по те, що висловлені у період Новоріччя побажання мають справдитись.

11. Важливим у житті українців був вогонь. Давні язичницькі джерела має звичай ритуальних великодніх вогнів, які розкладали на пагорбах чи безпосередньо біля церкви у ніч із суботи на неділю. Купальським багаттям приписували родючу й очисну силу. Вірили, що стрибаючи через них, можна позбутися хвороб, злих чар і безплідності. Гуцули також вірили в очисну силу ватри.

12. Улітку обжинки були апогеєм аграрно-господарського року. Один із його компонентів – звичай “спасової бороди”, яка пов’язувалася із останніх пучечків незжатого колосся й лишалась на хлібній нині. Дослідники правомірно вбачають у цьому звичаї рештки язичницької традиції жертвоприношення Матері-Землі. “Спасова борода” символізувала закінчення жнив. Кілька незжатих стебел обв’язували червоною стрічкою й прикрашали квітами.

Поміж стебел розпушували кінчиком серпа землю і засівали її зерном із трьох колосків. Верхівку житостою надламували, і біля неї залишали окраєць хліба і дрібок солі. Така “борода” стояла доти, доки господарі не сіяли озимину. В деякій місцевостях лягали на ниву і качалися, щоб Мати-Земля повернула втрачені сили. “Спасову бороду” називали ще “бородою Перуна”, “дідовою бородою”, пам’ятаючи про давніх богів.

13. Користувалися українці і замовляннями. Саме їм приписувалася чудодійна сила впливу на навколишній світ. Найдовше в народному побуті збереглися господарські, лікувальні та приворотні замовляння. Ними користувалися всі верстви сільського населення ще до початку минулого століття, а глибинці – і донині.

14. Велику магічну силу приписували місячним. Цікавим був ритуал прання кількома жінками в одних ночвах своїх місячних сорочок, до якого звертались жінки з надто великою втратою крові під час менструації. Наслідком цього магічного дійства мав стати своєрідний розподіл крові між учасницями ритуалу. Давніми є вірування про магічне використання місячної крові у любовній магії. Використовували цю кров і в магічних засобах для уникнення вагітності.

15. Важливим для українців була і цнота нареченої. Тіло жінки належало роду чоловіка. Дефлораційна кров, на відміну від менструальної, наділялася неймовірно позитивною символікою багатства, добробуту, родючості тощо. Дівчина, яка входила в новий рід чоловіка, символічно мала “окропити” нею присутніх і все господарство.

16. Бажання мати дитину певної статі змушувало жінок звертатися по допомогу до магічних засобів. Зокрема, вважали, що для зачаття сина жінці варто було випити винну настоянку на висушених нутрощах і матці зайчихи, а щоб завагітніти дівчинкою – винну настоянку на печінці і яйцях зайця.

17. Вважається, що на Поліссі знаючі повитухи могли робили так, щоб всі родові болі породіллі на чоловіка переходили і страждав саме він, а жінка народжувала швидко і без болю. Також жінка могла народжувати не лежачи, а сидячи у чоловіка на колінах або повернувшись до нього спиною.

18. Магічних дій під час пологів було чимало. Породілля розплітала коси, розв’язувала всі вузли. Вірили, що це допоможе дитині прийти у наш світ. Жіноче єство уявлялося як щось потаємне, “той” світ. Піхва вважалася проходом, каналом “зв’язку між світами”. А пологи – особливий стан, коли жінка вивергає дитину із “хаосу”.

19. Смерть була пов’язана із шануванням померлих і культом предків. Усі дії, що виконувалися, були спрямовані як на успішний перехід душі покійного у світ предків, так і на охорону живих від шкідливого впливу духу мерця. Приміром, самогубцям про всяк випадок вбивали в груди осиковий кілок.

20. Щоб Колесо року крутилося, українці зустрічали весну магічно. Матері випікали дітям “жайворонків” і “голубів”, із якими вони ходили вулицями, закликаючи птахів із вирію. Древніми є і веснянки, які зародилися ще тоді, коли українці відраховували початок року із березня.

21. Писанки хоч і є традиційним атрибутом Великодня, мають древнє язичницьке походження. Слов’яни вірили, що світ почався із яйця. На писанках і досі малюють древні знаки Богині-Берегині.

22. На Юрія (6 травня) відбувався ритуальний вигін худоби на пасовище. Також у цей день збирали росу – вважалося, що вона магічна і має цілющі властивості.

23. Вірили, що саме на Зелені свята (у православній традиції це три останні дні перед Трійцею та три перші дні Троїцького Тижня (після Трійці) до домівок приходять русалки або душі померлих родичів, тому й намагалися від них захистися.

24. Із особливою симпатією українці ставилися до лелеки, в якому вбачали “птаха сонця”, котрий приносить в оселю щастя.

Лисиця: "Як воювати УНСОвцям у складі ЗСУ?"

  Днями до Черкас навідався вояк з 131-го батальйону розвідки ЗСУ (батальйон УНСО) "Лисиця". У переддень Дня Незалежности ми зустрілися у Храмі Покрови. Настоятель Храму о. Назарій (Кучерявий) є капеланом цього підрозділу. Отець знову готується до відправки на Схід.
   Лисиця у батальйоні з 27 липня, але з 17-го серпня він не на Сході, а в Києві. Від часу "грузинських подій" Лисиця - інвалід.
   Займається допомогою в комплектації батальйону, який знаходиться у важкому стані: стоять неукомплектовані 4 автомобілі ЗІЛ-131, відсутні тепловізори, біноклі. До настання холодів вояки не готові: ні одягу теплого, ні взуття, шкарпеток, ні головних уборів... Нехватка засобів гігієни. Сидять без курева курці...
   Стоять нерухомими ЗІЛи: потрібні карбюратори, радіатори, зчеплення, генератори, стартери, замки запалення, трамблери, акумулятори...
   Звертався вже до кого лише можна й не можна... Зустрічався з представниками діаспори з США, Канади, Європи... Попросив мене опублікувати про те, як колишнім добровольцям УНСО воюється у складі ЗСУ. Що я й виконую.

Казочка про буття

Жив собі дядько Тарас. Небагато, скажу вам, жив. Та господарство у нього було - і курочки, і корівка, і свиня, і бджоли, і город. Все чистеньке та охайне.
Курочки, як водиться, несли яєчка, корівка, дякуючи за турботу, давала молоко.
Та й бджоли трудилися, збираючи нектар, перетворювали його на золотавий мед.
Небагато жили усі, проте дружно. Свиня частенько вчиняла шкоду, намагаючись щось відібрати у інших мешканців господарства. Та її швиденько гуртом ставили на місце, напіддавши копняків.
А ще у дядька Тараса були глисти. Ну, з ким не буває - хіба ж за усім таки догледиш...
На сусідньому подвір'ї мешкав сусіда. Господар він був, чесно кажучи - лайно: господарство занедбане, доріжки не метені, худобина не годована... Та і як людина, на жаль, не кращий: полюбляв хильнути оковитої, вдарити того, хто не міг відповісти тим же, посваритися із сусідами та поцупити щось у них. Чим жив? А тим і жив, що крав те, що належало громаді. Навкруги були ліси - куди оком не кинь. Напиляє собі, скільки відвезти може, та й продає туди, де не знають його лиху вдачу.
І як би там не було, а жив цей сусіда багатше. Їв не кашу з картоплею, як дядько Тарас, а частенько частував себе делікатесами заморськими, хоча й, по правді, не гребував тим, що купував у сусідів. Звичайно, якщо не вдавалося це вкрасти.
Подивилися на це глисти, і так їм заздрісно стало! І вирішили вони - не хочемо харчуватися тим, що має дядько Тарас, а хочемо насолоджуватися стравами заморськими!
І заволали глисти щосили: "Путін, пріді!!!"
                                                                                                   Володимир Танцюра.

Черкаські велосипедисти встановили рекорд

    У День Незалежности в Черкасах було встановлено рекорд. Черкащани утворили найбільший державний прапор за участі велосипедистів. Представники національного реєстру нарахували 512 учасників на старті велопробігу.
   Так, від майдану Богдана Хмельницького до Соборної площі вирушили велисопедисти  в синіх та жовтих накидках. Видовище було захоплюючим. На цій короткій відстані до колони долучалися ще десятки й десятки велосипедистів, але їх до числа зареєстрованих на старті вже не враховували. Рекорд зафіксувала керівник Національного реєстру рекордів України Лана Вєтрова.
    Попри відсутність фінансової можливості запросити представників Книги Рекордів Гіннеса до Черкас, заявка на внесення рекорду буде відправлена. Аналогів черкаському дійству в світі ще не було.
   
     

Серед учасників велопробігу був і міський голова Черкас Сергій Одарич. Тут він вже з сертифікатом про рекорд.

Балада про український прапор

«Мене вбивали тричі, хлопче мій.» -
Казав дідусь під хатою на лаві -
«І прапор наш (сказати не боюсь!)
Із кулями у серце заштовхали.
Отак й живемо разом всі літа -
Гаряче поле і блакитне небо,
Отож ти, внучку, не забудь бува,
Що стяг той, наче батько він для тебе!
Йому віддав я молоді літа,
За нього я віддам усе на світі,
Його хотіли в мене відібрать
Ще в сорок першім гітлерові діти.
Коли у Львові він їм, як пісок,
Засипав очі, свастику закривши,
Задумало гестапо дать урок -
Тоді, онучку, помирав я вперше...

Ми повертались з розвідки утрьох,
В селі насмерть скарали поліцая,
Коли побачили (нехай боронить Бог)
Колони смерті і собачі зграї.

У засідці засіли на болоті,
Бо дальше було нікуди іти -
Весь ліс заповнивсь криками німОти
І пси на шиях рвали ланцуги.
Прочісували кожен метер лісу,
Ішли рядами - автоматів блиск,
Ті сірі каски і значки ССу...
Я в кулемет поставив новий диск.
Супроти всіх, супроти всього світу
Я там лежав й дивився у приціл,
І дріт тримав в зубах, що мав піддіти
Оте кільце з гранати Ф-1!
Бо прив*язав собі її на груди,
Щоби живим не здатися в полон,
Щоби тортури не відкрили губи
Й не видали землянку друзів - схрон.
Притис приклад, стулив ще більше скули
І палець натискає на курок.
Озвався ліс і пащою акули
Пішов на мене...Взрив. Пітьма. Морок.

Та не помер тоді - контeжений лежав,
Там мене друзі потім й підібрали.
Гранати так на собі й не взірвав,
Лиш міною мене пошматувало.

Вмирав удруге у Карпатах я,
Коли з поляками зустрілись «око-в-око» .
Уже закінчилась та довгая війна,
Та нові біди навалились збоку -
Її ще «Віслою» назвали москалі -
Наших людей зганяли, як худобу,
І гнали по пропаленій землі
Через границю. Скільки то народу!

Поляки нападали по ночах,
Вбивали, забирали цінні речі.
От ми й зустріли їх тоді в лісах
І біженців закрили наші плечі.
Їх було більше вдвоє аніж нас,
Та ми, як леви, кидались в атаку,
Загнали їх в якийсь лісний барак
І там удруге став я помирати.
Бо автоматна черга просікла,
Пришила до похиленого дуба,
Але й удруге, хоч уже вмирав,
Я вижив, бачиш, знову, хлопче любий!

І знову смерть розтанула в літах,
І знову мене друзі врятували
А замість мене росстріляли страх
І більше вже його не повертали.

А третій раз вмирав в своїм селі,
Коли голодні йшли вночі за хлібом -
Нас окружила рота москалів,
Енкаведистів взвод ознависнілий.
Ото востаннє, втретє помирав,
Але й утретє не зуміли вбити.
Навіть Сибір мене не доконав,
Бо знав одне - я мушу, хлопче, жити!

А зараз, внучку, буду вже вмирать
І хочу перед смертею сказати:
Для внуків збережи цей рідний стяг,
Щоб й їм було що внукам розказати!»
                                       Ігор Федчишин.

Святкують Черкаси наш прапор!

Минулого року до святкування Дня прапора я розмістив матеріал про встановлення нашого прапора на Черкащині. Це вже історія.

 Сьогодні ж Україна не скажу, що святкувала, а вірніш -  відзначала цю дату. Все було по-дорослому, красиво, без зайвого мегасвяткування.
Черкащан привітали обласні очільники - Голова ОДА Юрій Ткаченко, Голова обласної ради Валентина Коваленко. Слово мав і боєць АТО з Черкащини Сергій Лугеря.
Разом з тим хочу наголосити, що у виступах обласних очільників я не почув того, що почув від Любові Майбороди, депутата обласної ради, учасниці події листопада 1990 року, коли було тут, на Театральному майдані міста піднято наш прапор. Саме вона згадала учасників тієї події, котрі тепер вже не з нами, але пам'ять про них не повинна згасати. Це - Станіслав Губар, Михайло Сирота,  Руслан Зайченко. Згадала вона і тих, хто і нині з нами відзначає цю величну дату - Володимира Зеленька, Юрія Громовського та інших.
По офіційному відзначенню дати було оголошено про хвилину мовчання о 12-00 на честь усіх, хто віддав життя, за честь майоріти на  просторах України нашому синьо-жовтому. 

Старовинна Черкащина: палаци, що дійшли до наших днів

Замки  — одні з найцікавіших пам’яток історії, що дійшли до наших днів. В Україні їх було понад п’ять тисяч, проте від більшості з них сьогодні немає й сліду. На нашій рідній Черкащині старовинні замки були майже в кожному сучасному райцентрі та мали цікаву, небуденну історію. Але, до наших днів залишилось лише три палаци: у Монастирищенському, Тальнівському та Корсунь-Шевченківському районах.

Палац Даховських

У селі Леськове Монастирищенського району знаходиться унікальна для України пам’ятка архітектури 19 століття – палац польського магната Тадеуша Даховського.

Історія замку, збудованого кілька сотень років тому в стилі неоготики, цікава. Даховський, який жив тут, у Центральній Україні, захоплювався всім англійським. Тому не тільки парк розбив у класичному англійському стилі, а й сільську корчму перебудував… під чайну, де леськівським сільським мужикам подавали чай з цукерками і печивом.

Усередині замку, коли нащадки Даховського змушені були тікати за кордон від більшовиків, залишилися венеціанські люстри, каміни, картини, багаті меблі, статуетки римських патриціїв та гладіаторів і безліч книг польською, англійською, німецькою та французькою мовами… Цікаво, що знаменитий польський дослідник Роман Афтаназі писав після революції: “Скоріше за все, після 1917 року від маєтку в Леськовому не лишилося навіть руїн”. І помилився – замок повністю уцілів, бо у місцевих селян, що поважали своїх панів Даховських, не було й думки зруйнувати їхнє родинне гніздо… Розповідають, що в 20-х роках минулого століття, в часи петлюрівської Директорії, один з Даховських приїздив сюди з Варшави і мріяв перевезти до замку сім’ю. Та не судилося…

За Радянських часів у палаці працював табір для піонерів, а потім санаторій для заможних людей, лікарня для людей із розладами психіки, тубдиспансер, склад… Прохід до будівлі останніми роками здебільшого закритий. А розмови про відновлення та реставрацію замку наразі залишаються лише розмовами.

 Мисливський замок Шувалова

У привітному та гарному містечку Тальне, неподалік річки Гірський Тікич знаходиться палац графа Шувалова – або ще – мисливський замок. Історія палацу така ж далека та загадкова, як і дата його створення, а це було понад 200 років тому.

Шикарний мисливський замок графа Наришкіна-Шувалова у місті Тальне було закладено ще в 1893 році. Це був розкішний двоповерховий палац у стилі тогочасних та досить популярних мисливських замків епохи Відродження. Розміщено замок посеред спеціально оформленого англійського парку. Головний фасад будівлі прикрашає графський герб.

Архітектором палацу був голландець. Замок-палац має у своїй побудові 3 башти з розкішним балконом. Стиль та оформлення замку, дійсно, переносить усіх нас у далекі часи епохи Ренесансу. Замок прикрашений оригінальною ліпниною. Внутрішнє планування також заслуговує на окрему увагу. У замку є велика зала по центру, анфілада житлових приміщень в північній частині. Все це витримано в особливо розкішній манері планування.

У радянський час у мисливському замку було розміщено музей хліборобства. Цікаво, що музей хліборобства тут було облаштовано через те, що на території Тального було знайдено багато залишків трипільської культури. За словами істориків та науковців, трипільська культура – найдавніша хліборобна культура у всьому світі.

Нині палац графа Шувалова проходить реставрацію.

Палац Лопухіних

На гранітному острові посеред річки Рось у Корсуні-Шевченківському височить палац Понятовських-Лопухіних. Князь Станіслав Потоцький, родич останнього польського короля Станіслава Августа, наприкінці XVIII століття звів палац, який був визнаний одним з найкращих у тогочасній Європі. Палац став флагманом нового стилю – це перша неоготична споруда на теренах тогочасної Речі Посполитої. Причому стилістичних впливів тут можна знайти безліч: щось східне, щось візантійське, щось готичне.

В 1799 р., коли Польща була розчавлена трьома поділами і Корсунь увійшов до імперії Романових, маєток викупив Павло І і подарував міністру юстиції князю Павлу Лопухіну. За Лопухіна (1835-1840) маєток пребудовується невідомим архітектором. Тепер тут панує російський романтизм з домішками неоготики, класицизму.

На сьогодні збереглося 10 з 13 будівель палацово-паркового ансамблю в Корсуні. В 1930-х роках маєток Лопухіних-Понятовських використовувався як санаторій для залізничників. На листівках того часу з видами палацу гордо красується напис “Гуртожиток”.

А після перемоги в Другій світовій війні подвір’я маєтку заполонили види військової техніки. Музей військової техніки діє на території палацу і дотепер. Час від часу ентузіасти намагаються відтворити у палаці дух старовини — влаштовують бали, музичні вечори, а в романтичному парку — вистави.

Наталя Писарева, "Дзвін".

Заходи в Черкасах до Дня Незалежности

Про совість деяких водіїв тролейбусів

  А я, дурненький простачок, кожного разу, коли вчергове тролейбус зачиняв двері перед моїм носом на зупинці, нервував, псував собі здоров'я, нервову систему... А хто я такий?!! Чоловік середнього віку. І не більше.
У Черкасах водій 10 маршруту тролейбусу проігнорував двох стареньких людей, які хотіли потрапити до салону громадського транспорту.
Про прикрий випадок розповів на своїй сторінці у "Facebook" речник ДСНС в Черкаській області Констянтин Проценко, який став свідком цього інциденту:
"То що громадо, культуру обслуговування у маси, WI-FI у тролейбусах кажете? Розповім краще я вам про сьогоднішній прикрий "коннект". Просто на очах у чисельних свідків водій 10 маршруту тролейбусу забув на зупинці свою совість.
А було так: о 7-56, пролетівши на жовтий, перехрестя Шевченка – Небесної Сотні, до зупинки "Будинок торгівлі" під’їхав такий яскравий, помаранчево-білий тролейбус.
Завантаживши пасажирів, він зрушив з місця, але, оскільки на перехресті Шевченка-Смілянська горіло червоне світло світлофора, проїхавши не більше десяти метрів, він зупинився у черзі транспорту. Той, хто знає це перехрестя, той знає й те, що на ньому світлофор працює у трьох напрямках, тому транспорт в очікуванні зеленого стоїть більше хвилини.
Так ось, у цей час до нього, почавши свій забіг наввипередки ще, коли транспорт тільки підїжджав до зупинки, нарешті добігли двоє старих. Чоловік та жінка опираючись на затерті ковіньки відверто раділи, що таки встигли до СВОГО тролейбуса. Проте, раділи вони передчасно, на їхнє прохання до водія, відчинити двері, водій весело спілкуючись із кондуктором просто відвернувся. Не допомогли, а ні боязкий скукіт у двері, а ні руки перехожих, що працювали вітряком перед його вікном.
Простоявши ще двадцять секунд під дверима, засмучені, похнюплені та розчаровані пенсіонери майже із слізьми на очах дивилися, як неспішно дзеленькаючи тролеями зникає у транспортному потоці єдиний транспорт, який дозволяє їм зоощаджувати на хліб.
Знаєте, так і хочеться запитати у водія, в тебе що, немає батьків?, чи ти не станеш старим? Про совість я не питаю, бо якщо вона у нього і була, то він її залишив на зупинці "Будинок Торгівлі".
Р.S. До речі, схоже виконання плану цей екіпаж також не хвилює, адже розповідаючи про старих, я не згадав про кількох молодиків явно не пенсійного віку, які підбігши до дверей тролейбусу також збиралися скористатися послугами цього маршруту."

У Черкасах відкрили Галерею народного мистецтва

20 серпня у Черкасах в будинку авторства архітектора Городецького на Хрещатику урочисто відкрили Галерею народного мистецтва Черкащини (Черкаського обласного осередку національної спілки майстрів народного мистецтва).
  Вітаючи усіх з відкриттям галереї, голова обласної ради Валентина Коваленко висловила сподівання, що це приміщення стане справжнім культурним осередком Черкащини:
– Війна іде, але життя триває. І Україна себе демонструє всьому світові не тільки в своїй можливості захистити свою цілісність, свою територію, але й захистити оте духовне, внутрішнє, яке робить нас сильними. Відкриття цієї галереї в нашому духовному житті Черкащини – це своєрідна блискітка. Не так часто в культурі влада зараз відчуває свою причетність. Адже зазвичай в нас культура фінансується за залишковим принципом. Але повірте, і в цьому часі ми шукаємо усі можливості, аби підтримати нашу культури, наших митців, – підкреслила Валентина Коваленко.
Голова обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України Ольга Мартинова запевнила, що двері у галереї завжди будуть відкриті для поціновувачів народного мистецтва. Тут виставлятимуться роботи народних художників Черкащини, проводитимуться різноманітні майстер-класи.
Під час заходу відбулося також урочисте нагородження переможців щорічної обласної премії імені Данила Нарбута. У 2015 році лауреатами стали професійна художниця, майстер живопису Ніна Коваль та чотири юні митці: Іван Святина і Дарина Ситіна з Умані, Яна Кожевнікова зі Звенигородки, Атастасія Кравець з Золотоноші.
Усі присутні на святі вітали черкаських майстрів із відкриттям галереї та дарували подарунки. Заслужений художник України Олександра Теліженко презентувала ксерокопію документу, яким ще майже 20 років тому це приміщення було передане обласною владою у власність Черкаському обласному осередку національної спілки майстрів народного мистецтва. Також майстриня втілила свою давню мрію – на щастя розбила біля входу у галерею пляшку шампанського.
                                                      *     *     *
    До цього заходу Олександра Теліженко додала свої думки:
   Поскільки відкриття Галереї сучасного народного мистецтва Черкаської спілки Майстрів перетворилося на політичне шоу Ольги Мартинової,- виникає низка запитань:
1.Чому з виступів політиків склалося враження, що до О. Мартинової нічого в Черкаській народній культурі не відбувалося?
2.Чому жодним словом під-час відкриття не було згадано про Майстрів, і вони були в ролі пасивних свідків на задворках?
3.Чому із 35 Майстрів на цьому шоу присутніх було аж 7 осіб!?
4.Чому Галерея відкривалася виставкою музейних робіт уже ПОКІЙНИХ МАЙСТРІВ: Данила Нарбута, сестер Гуменюків, Макара Мухи, до яких О. Мартинова ніякого відношення не має,- а не тих, для кого Галерея створювалася?
5.Поскільки було названо точну суму депутатського внеску: 67 тис. грн., то чому не було озвучено, що основні кошти на переробку Галереї, а це більше 100 тис. грн.,- дав колишній головний регіонал області?
6.Саме ПЕРЕРОБКУ, бо, (знову ж таки, чому?) не було озвучено, що 6 років тому О. Мартинова, як нова голова Осередку, отримала Галерею у майже завершеному стані: 90% готовності, тобто, станом на 2009рік у Галерею було вже вкладено 104тис. грн. (при тодішньому курсі долара 5-8грн. !!!) і в ній уже тоді проводилися виставки, збори, аукціони, майстер- класи?!
7.Чому жодним словом не було згадано, ХТО і КОЛИ починав створення Галереї та хто ТОДІ її спонсорував?
Поскільки Ольга Мартинова має хронічну звичку ПРОДАВАТИ тих, хто підставив їй плече у її кар'єрному рості, то чи не стане Галерея платою за черговий виток їі кар'єри???
P.S. Композиція, що на фото,засвідчує той спадок, який був залишений Черкаським МАЙСТРАМ у 2009 році: Приміщення у центрі Черкас у їхній власності (ГАЛЕРЕЮ) та Каталог "Жива традиція: майстри народного мистецтва Черкащини", який увів їх усіх назавжди в історію.
   

Талант діє на почуття!

Ну прикиньте! Софію я пам'ятаю від часу, коли вперше її побачив на сцені. Це було у 1972 році в Черкасах.
  Пізніш я спілкувався з її командою - адміністраторами, директорами...
   Тепер  з радістю викладаю цей матеріал...
                                                            *        *          *
Глибоко вражений Вчинком шанованої і улюбленої моєї співачки Софії Ротару, яка скасувала свої концерти в Криму і Росії, бо «над її Україною літають кулі» (не дослівно, але десь так).
І, в той же час, наші «українські артисти» не гребують виступати на окупованих територіях і їздити з концертним «чосом» по кацапським їбеням.
А коли їм дорікають цим, то вони стають в позу ображеної невинності, ба навіть переходять в наступ і агресивно обороняються - ми ж «співали «Соловейко щебетав» і давали інтерв'ю українською мовою». Навіть колись вишиванки носили!
Так що «рукі прочь от совісті нації» і закрийте свої чорні ротяки!
Тепер для оборонців «честі і гідності оббреханих акторів» розжую, як для діточок, що до чого.
Caesaris uxor extra suspicion! Жінка Цезаря поза підозрою!
Відомі співаки і артисти - публічні люди.
І, як їм не дивно, вони мають бути совістю нації. Така у них доля.
Як у священників.
Просто, хочуть вони чи не хочуть, але вони керують думками тисяч, або мільйонів.
І у них є обов'язок перед цими людьми. Бо можна завести в болото.
Від їх слів і дій може залежати навіть доля і життя.
В силу своєї професії, артист, співак отримує більше бонусів і преференцій, ніж може отримати проста пересічна людина, але і обов'язки на нього накладаються набагато більші.
Так, згоден, неформальні обов'язки. Скоріше совісні.
Бо талант їм даний Всевишнім, і Він їх в тім'ячко поцьомав і надихнув на творчість. Але ж і спитає теж Він. Чи добре розпорядився талантом, чи не пропив, чи не на зло його пустив?
І якщо якийсь «митець» зраджує цим неформальним обов'язкам, то це вже не публічна людина, а публічна проститутка.
Не можна служити одночасно Богу і маммоні.
І не треба кивати на політиків і бізнесменів - вони сповідують «кесарю – кесарево» за визначенням.
Якщо політики продажні, і їх ми можемо переобрати, то з артистами і співаками історія трошки інша, бо "царство їхнє не в світі цьому". Сфера впливу їх лежить в іншій площині. Акторський талант діє на почуття а не на розум. На підсвідомість.
Там де сидить душа,там де розміщується любов і совість. Саме тому артист і має вплив, бо зачіпає ті тонкі струни своєю творчістю.
І тому слово і дія артиста має набагато більший вплив, ніж, таке ж, слово і дія самого розпіареного політика. Саме тому на стінах пишуть «Цой - живий!», але ніхто не пише при здоровому розумі і за безплатно «Янукович – живий!», чи «Ляшко – навсєгда!»
Співак чи артист має для себе вибрати хто він - володар душ і помислів, служитель мистецтва, чи, хоч і дорога, але курва.
Якщо вибрав дорогу проститутки, то не треба ображатися що так і називають.
А то хочеться і смачний український борщик з'істи і на окупантський «хрєн с рєдькой» сісти.
І колишні заслуги, колишня україномовність, колишні вишиванки і колишня показна любов до України тут ні до чого.
Вишиванка - не індульгенція. Це ознака належності до твого українського роду ,який ганьбити не можна, і ,яка накладає на тебе певні обітниці ,якщо хочете.
Адже у пересічних шанувальників їхнього таланту чомусь є обов'язок битися з ворогом і гинути за Україну, а самому таланту, виявляється, можна у Сірка очей позичити і піти до окупантів на корпоративчик, відлабати концертик, отримати приз, посвітитися в реклямці.
Воно, звичайно, гроші не пахнуть, але удавати із себе зразок цнотливості і незайманості не треба.
Бо молодість мине, цицьки відвиснуть, підтяжки обличчя перестануть допомагати, талант забудеться, а таврована лілея на плечі залишиться.

Сашко Лірник: "Майбутнє не за арміями і війнами. Майбутнє за дівчинкою, що малює квіти для душі"

  Декілька років тому, при зустрічі в Леґедзиному, на р ідній для нас Черкащині, я звернувся до Сашка з проханням надати якийсь свій авторський матеріал для нашого сайту "Воля". Сашко не відмовив і надіслав 2 чудових статті. Згодом, коли це буде актуально, я їх тут розміщу. Бо ті публікації щезли разом з сайтом, котрий з'їли "українолюби" з минулої влади.
  Нмні ж розміщаю свіженький матеріал від Сашка, котрий він приготував до прийдешньої річниці нашої (як на мене) квазінезалежности.
                                            *     *     *

   Це ми )))
                                                    *     *     *

Хотів знову написати про “братів-криссіян”, але подумав навіщо перед Днем Незалежності про всяке лайно згадувати? Отож напишу про хороше.
Дарвін помилявся.
Не вірите? Ну подумайте логічно. Якби, згідно його теорії, виживав сильніший, то життя на Землі вже б давно закінчилося.
Якийсь супер-пупер хижак ще б мільйон років тому зжер би останнього віце-супер-пупер хижака, який перед цим зжер би всіх попередніх, і залишився б сам і здох би від голоду.
Ну це так примітивна преамбула до основної думки.
А думка у мене була така. Якби перемагали і виживали руйнівні і деструктивні сили, то життя взагалі і цивілізація зокрема давно б закінчилися. Життя це взагалі живий організм розміром із Всесвіт. А тепер уявіть, що якась частина організму повністю знищує іншу частину. Що буде з організмом? Правильно – він врешті решт загине від сепсису.
Не знаю де саме знаходиться той таємний регулятор-запобіжник, який зупиняє невмотивовану агресію і саморуйнацію в природі, про який не згадав Дарвін. Але він точно існує.
І виживають не сильніші чи хижіші, а ті, хто допомагає один одному. Ті, хто творять прекрасне, а не ті, хто його нищить.
І нехай таких небагато, але один праведник вартує більше мільйона ґвалтівників, катів і вбивць.
І саме він веде за собою людство, а не вони.
Інакше людство було б зґвалтоване, закатоване і вбите.
Коли вірмени рятувались від геноциду, то забрали із собою не золото і коштовності, а книги, по яких учили дітей.
Одна Жанна, маленька Ля Пуссель, зробила більше ніж всі лицарі окупованої Франції разом узяті.
Один полонез Огінського зробив більше ніж всі повстання розтерзаної Польщі.
Один Кобзар зробив більше, ніж всі національно-визвольні рухи замученої України.
Народ об’єднує не цар і не армія, а те прекрасне, що є в народній культурі, традиціях і ментальності.
Те малесеньке і ріднесеньке, яке сидить глибоко в душі.
Самий лихий і грізний імператор, чи завойовник в останні миті життя згадує не велич тріумфів, не гори золота чи поклоніння народів, а те, як він ніс до мами забитий пальчик щоб поцьомати, і те, як тато підкидав його до неба і сміявся найкращим сміхом у світі.
Недарма ж у всі часи, завойовники і окупанти в першу чергу палили книги і знищували артистів, музикантів, письменників, науковців, вчителів. Тих Праведників, які вели за собою народ, і які були сильніші і важливіші за армію і золоту скарбницю захопленої країни.
Нещодавно довелось мені їхати через містечко Смілу. Зупинився щоб попити каву.
Дівчина, яка приготувала мені лате, перед тим, як віддати стаканчик взяла якусь пляшечку і дивовижним чином намалювала краплинками шоколаду на білій піні прекрасну квітку. Потім тоненькою паличкою підправила пелюсточки і вручила мені те чудо, яке гріх було пити, а тільки милуватися.
Я здивовано запитав, чи це якось спеціально навчають продавців кави, щоб підвищити попит.
А вона сказала, що це вона робить просто так, від себе. Щоб було красиво і приємно.

Черкаський драматичний. Півтора місяці після пожежі...

Актор Черкаського драматичного театру Олександр Гуменний у соціальній мережі  виклав відео того, як виглядає театр за півтора місяці після пожежі.

“За півтора місяці після пожежі не зроблено нічого. Чиновники чекають, напевно, повної руйнації театрального приміщення? За принципом: “Що не зробив вогонь, доб’ють природні стихії”?… Чи як пояснити цю бездіяльність та байдужість з боку обласної влади???…” – написав Олександр Гуменний.
   Від себе додам:  Черкащина знову без очільника культури. А якщо про бездіяльність та байдужість, то не лише обласної влади, а й державної влади. Зокрема Міністерства культури та його очільника. Хоча це - також окрема розмова. Ну скажіть мені, що пов'язує особистість В'ячеслава Кириленка і таке поняття, як культура, мистецтво, творчість тощо? Про його здібності менеджерські говорить вже приклад з нашим театром...
  
 

Дахнівка ярмаркувала...

Сьогодні у Дахнівці відбувся ярмарок. Ініціював його депутат Черкаської міської ради Микола Мирза.

На ярмарку було всього: овочі, фрукти, ягоди, м'ясце-сальце, ковбаси...

Це картини-вишивки.

Пасічник і нас пригостив і медом, і медовухою!

Продавці не сумували...

Народні промисли.

Під час ярмаркування проводилися ігри, вікторини...

Ну, як же без бігу в мішках!

Реєструються ті, хто за 2 гривні придбав лотерейні квиточки. Лотерея була безпрограшна.

Були представлені усі вікові верстви.

Розважали й співаки зі співачками.

Конкурс на кращу ляльку з соломи.

 


Приїзд козачат з "Дахнівської січі".

Фейс-арт.

Микола Мирза спілкувався зі "своїм електоратом".

Праворуч секретар міськради О.Радуцький та народний депутат В.Голуб.

На байках приїхали "Нічні птахи".

Фейс-арт...

Приїхав нардеп В.Голуб.

Нардеп подарував дітям м'ячі.

Тут і козак Забабаха.

А потім був смачний куліш... Світлин немає - фотокамера "сіла"...