Сюжети від журналіста 5 каналу
Андрія Ковальова
про вшанування отамана Зеленого:http://www.youtube.com/watch?v=5ouC0JUNyS4&feature=player_embedded
На дошці написано:
Освятив меморіальну дошку протоієрей УПЦ КП Петро Бойко. Заспівав пісню “Отут, з Трипілля, наш пречистий виток” кобзар Василь Литвин (слова Михайла Іванченка, музика Василя Литвина). Оксана Цедик, двоюрідна онучка отамана Зеленого (на фото), щиро дякувала учасникам за вшанування своїх рідних та їхніх товаришів. Піднесено промовляли скульптори Михайло Горловий, Руслан Найда та поетеса Антоніна Литвин. Вільні козаки Холодного Яру на чолі з Олегом Островським та юні козаки Тарас Дунський і Степан Андрущенко привітали отамана сальвами. А заслав привіт піснею кобзар Тарас Силенко.
| "Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна". ( М.Грушевський) Ігор Чекаленко .jpg)
Попит на сильну руку
Що ж, драматична дійсність підштовхує суспільство до авторитарної влади. Більшість громадян втомилися жити в країні, де зруйновано промисловість і сільське господарство, продовжується «дерибан» землі, залишків державних підприємств і державних коштів, де процвітає корупція і хабарництво, зростає безробіття та інфляція, де туберкульоз набув ознак епідемії і стрімко поширюється наркоманія…, де чисельність населення скоротилася на шість(!) мільйонів, а заробітчани роз’їзджаються по світах. За таких умов країна дійсно потребує порядку. Але чи варто брати приклад з Росії, в якій із Сталіна роблять "ефективного менеджера". Відтворення притаманних таким лідерам методів наведення порядку невідворотно відтворюватиме і негативні наслідки їхньої діяльності. Тому сьогодні доцільно пам'ятати і голодомори, і репресії, і пакт Молотова-Рібентропа, який не лише розв'язав руки для агресії Німеччини, а й для нападу СРСР на Польщу, країни Прибалтики та Фінляндію... У минулому диктатори приходили і утримувалися при владі завдяки боротьбі із ворогами. Намагаються і нинішні вожді використати управлінський хаос та кризу для зміцнення своєї влади і важливою складовою їх політики є пошук ворогів.
Пошук ворога
Найбільш загрозлива тенденція проявляється в ставленні до національного питання. І небезпечними стають не скільки непрості україно-російські відносини, як загострення так званого єврейського питання. У книгарнях та на руках все більше книг Ходаса, Істархова... черкащанина Фомінського про єврейську змову. Одні обурюються, що євреї привели до влади міського голову Києва — Черновецького, Одеси — Гурвіца, очільників Харкова — Добкіна і Кернеса, Вінниці — Гройсмана, Черкас — Одарича... Інші говорять про єврейське оточення Ющенка, Тимошенко (Грігян-Абрамович), чи Януковича. Хтось прогнозує, що коли Президентом оберуть Яценюка, то в Україні буде справжній "євро- союз"... При цьому недовіра і злоба до влади наростає, а коли у громадян образ ворога набуде національних ознак, тоді більшості українських керманичів не допоможе ліквідація графи "національність" у паспорті. А відтак, знову ж таки необхідно пам'ятати уроки минулого.
Уроки історії
Так, тотальна і жорстока боротьба з євреями та комуністами у фашистській Німеччині, у кінцевому результаті, призвела до страждань та багатомільйонних жертв народу у Другій світовій війни. Єврейські погроми, впровадження заборони на поселення та низка подібних катаклізмів внутрішньої політики царської Росії підштовхнули представників єврейства (Леніна, Троцького, Сталіна, Зінов'єва, Каменева, Кагановича...) зіграти вирішальну роль в організації та здійсненні революції. Результатом стала братовбивча громадянська війна та інші біди, які довів до жахливих масштабів Сталін. А потерпали від того представники багатьох національностей, у тому числі євреї (достатньо згадати "справу лікарів"), яких також знищував режим Сталіна-Джугашвілі. Можливо, хтось скаже, що аморальні та злочинні дії того режиму здійснювалися заради зміцнення держави та реалізації ідей соціальної справедливості, а нинішня підлість та злочини творяться заради особистої і кланової наживи. Але де те суспільство справедливості, заради якого пролито ріки крові? Яке суспільство будують нинішні керманичі? Відповіді на ці запитання немає, але очевидно: поводирі та їх ідеї вели і ведуть нас в нікуди.
Чому неефективна публічна влада
За часів Радянського Союзу найвищою владою був світогляд (концепція) марксизму-ленінізму та його творці й тлумачі. Цю владу обслуговувала когорта ідеологічних працівників, яка й формувала законодавчу, виконавчу та судову владу. А який світогляд, яка ідеологія є домінуючою в Україні? Можновладці про це не говорять, але намагаються пропагувати серед народу церковно-релігійний світогляд та ідеологію християнства. Модними стали походи до церков, зустрічі із священиками, телепроповіді, обговорюється впровадження у школах курсу основ християнської етики. Що ж подобається владі в християнстві для народу? Висловлю припущення, що такі месиджі: "Раб Божий", "Всяка влад від Бога", "А я вам кажу не противитись злому. І коли вдарять тебе у праву щоку твою, — підстав йому й другу" (от Матфея5:39). Вочевидь, подібна ідеологія може сприяти вихованню рабів. А нація рабів і непротивленців злу вигідна і владі, і Злу. Відтак, якщо позбутися ілюзій і догм, то стане очевидним: така ідеологія не здатна вирішити існуючі в Україні проблеми.
У пошуках компаса і вітрил
Доктор економічних наук, академік Академії економічних наук України Михайло Швайка вірно говорив: «Нацбанк з представника держави в банківській системі фактично перетворився в представника банківської мафії в органах влади і захисника її інтересів». І це схоже на жахливу правду. Фактично непідконтрольний навіть Верховній Раді фінансовий інститут здійснює антинародну політику доларизації країни, керує кредитуванням та емісійно-інфляційними процесами в інтересах певних бізнесово-політичних угруповань. Політична псевдоеліта впровадила таку виборчу систему, при якій контроль над лідерами одного відсотку громадян, котрі об’єднані у парламентські партії, дає змогу ляльководам формувати всі публічні гілки влади в Україні. У результаті маємо таку владу, при якій декілька кланів прирощують свої мільярдні прибутки, а переважна більшість населення країни зубожіє. Здається, нічого не змінилося з часів Михайла Грушевського, який колись сказав: "Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна". Продовжується приватизація «Обленерго», розробляються схеми приватизації Одеського припортового заводу, «Укрзалізниці»,"Турбоатому” та інших залишків ще підконтрольних державі прибуткових підприємств. Новітні господарі життя можуть радіти такій нагоді привласнити прибуткові підприємства, що мають стратегічне значення для розвитку України. Нелюбов до свого народу, своєї землі проявляється і в тому, що тисячі гектарів чорноземів по забаганці закордонних ляльководів бездумно засіваються ріпаком... Величезну загрозу містять в собі й плани масштабної приватизації землі та її надр... А здирницька податкова політика послідовно виснажує економіку, не дозволяє розвиватися підприємництву. Навіть у часи підкорення Русі татаро-монголами їм віддавати лише десятину. У Велесевій книзі також говориться: "...Тож дамо десятину Отцям нашим..." (десятина — десята частина від заробленого, яку віддавали старійшинам, Волхвам, які правлять вічем та здійснюють загальні громадські моління...). Але чи домагається хоч одна із підконтрольних олігархічним угрупованням партія суттєво зменшити податковий тягар для народу? Здається, ні... Напевно, і вищевикладених аргументів достатньо, щоб зрозуміти: нинішня політична "еліта" не захищає національні інтереси, а відтак — не любить свій народ. Заміна такої "еліти" нагальна потреба часу... Ще однією важливою складовою ідеології, що здатна вивести країну із прірви хаосу і криз, може стати утвердження принципів соціальної справедливості та соціального захисту... Тому без формування ефективної судової системи через її виборність, без реалізації політики зменшення розриву між рівнем доходів та пенсійного забезпечення громадян, без реальної рівності прав громадян у формуванні органів влади ні про яку соціальну справедливість в Україні не може бути мови... Написав ці рядки і зупинився...
Несподіваний висновок
Любов до свого народу та захист національних інтересів є основними ознаками ідеології націоналізму, а соціальна справедливість та соціальний захист — ознаки соціалізму. Що ж виходить: саме націонал-соціалізм здатен бути ідеологією подолання хаосу та успішного розвитку української нації, народу та країни.Можу лише уявити реакцію опонентів, якщо і автора цих роздумів дещо шокували такі висновки. Але не варто поспішати з обуренням. Та ж Німеччина після приходу націонал-соціалістів до влади у 1933 році за 5-6 років здійснила різкий прорив у економічному розвиткові. Це вже інше питання, чому керівників країни засліпила злоба до комунізму та єврейства і хто їх підштовхнув до агресивної зовнішньої політики. До речі, захист національних інтересів та прихильність до ідеології соціалізму є запорукою сучасного, набагато успішнішого, ніж у нас, економічного розвитку Китаю. Ознаки націонал-соціалізму проглядаються в політичній практиці багатьох євроропейських країн... Та чи готова Україна до формування влади із прихильників не спотвореної націонал-соціалістичної ідеології? Це вже тема окремого дослідження. Сьогодні ж висловлю припущення: соціально орієнтований націоналізм може принести в наш час Україні благо, якщо формуватиметься не на церковно-релігійному або матеріалістичному світогляді, а на духовному розумінні Бога, як рушійної сили вселенського і земного розвитку, на прагненні зрозуміти напрямок цього розвитку, призначення людини і своєї нації у дієвій, духовній, а не рабській участі в містерії життя. |
