Перш за все, я хочу перепросити тих, хто цікавиться моєю "писаниною", за довгу паузу. Зламався комп"ютер, тому зараз маю змогу працювати тільки "в гостях" у друзів.
Крім цього, останні два тижні наша громадська організація проводить в Черкасах акцію, присвячену перейменуванню вулиці Енгельса на В.Чорновола.
День-через день ми з друзями на різних ділянках вулиці (поки що) Енгельса рорзташовували намети і розповсюджували інфомаційні матеріали про важливість такого кроку. Та певна кількість перехожих без особливої прихильності віднеслась до нашого заходу. Одних цікавило, які кошти підуть на це, іншим було взагалі "сьорамно", які найменування носятиь вулиці, по яких вони ходять і будуть ходити їхні нащадки.
Ось для таких людей і містять наші інформаційні матеріали відомості про реальні витрати з міського бюджету та їхніх власних кишень (а це просто смішні цифри, тим паче, що головна сума - а це вартість заміни табличок - вже давно закладена в щомісячний тариф по сплаті за квартиру). Також в наших листівочках є коротка біографічна довідка з життя В.М.Чорновола та інформація про його вклад в здобуття української Незалежності. А, як на мене, головна теза, яку ми з друзями намагаємось донести до пересічних черкасців: наша мета скоріш не політична, а намагання донести до людей справедливість історичної пам"яті. І це стосується кожного з нас, а найбільш - наших дітей, наступних поколінь.
От і виникає питання: що ще треба українцям, аби вони зрозуміли, що вони - УКРАЇНЦІ?
Скільки ще треба років (чи століть?) всіляких заборон, репресій, цькувань, принижень, щоб вони нарешті пробудились, як у 1648-му чи у 1768-му? Чи так і буде їм "по-руськи какось льогше"?
