Черкаська крайова організація Народного Руху України

                               
Дорогі українці! Нехай 2018 рік для кожного із нас по-справжньому стане революційним як в особистому житті, так і в долі нашої Батьківщини.

Черкаська крайова організація Народного Руху України бажає кожному із вас щедрого вжинку любові, реалізованих мрій, радості буття, духовного і матеріального статку, добросердя і людяності.

Хай цей рік буде для нас, українців, переможним, а кожного нашого воїна, який боронить українські кордони, омине ворожа куля; нехай пощезнуть "наші вороженьки, як роса на сонці"! А ми — родаймося, братаймося, шануймося, обороняймося — у цьому наша неабияка національна міць.

Дорогі українці!

                                    

Рік, що минув став ще одним роком боротьби української нації за свою незалежність і соборність. На жаль, нам поки що не вдалося відновити суверенітет над усіма українськими землями. Війна з Москвою триває, проливається кров українців. Іде бій за свободу України.
Молимося за всіх, хто загинув на Донбасі. А передусім – за «Давида» і «Кіндрата», які під стягом ОУН віддали своє життя за Україну. 
Пам’ятаємо про їх подвиг. А відтак схиляємо голови перед пам’яттю усіх поколінь українців, які билися і вмирали за честь і гідність нації.
З Божого благословення у 2017 році нам вдалося гідно вшанувати пам'ять героїв національно-визвольної боротьби і ОУН полковника Андрія Мельника, Олега Ольжича і Олени Теліги. Пам’ятники на їх честь – відновлення історичної і національної справедливості, ще один крок на шляху зміцнення України як національної за змістом, формою і духом держави.
Попереду нас чекають не легкі часи. Війна триватиме, бо тільки перемога над Москвою збереже український народ і його державу.
Водночас українці зобов’язані утверджувати свою державність. Ми будемо це робити опираючись виключно на силу, волю, розум і єдність української нації.
Вітаю українців з Різдвом Христовим і Новим роком!
Низький уклін ветеранам ОУН і УПА, бійцям Української армії, волонтерам.
Усім Бажаю Божого благословення, веселих свят та міцного здоров’я.
Слава Україні!
                          

Богдан Червак

Тарас Бульба-Боровець

Рівненська обласна рада оголосила 2018 рік в області роком Тараса Бульби-Боровця, генерал-хорунжого, засновника Української повстанської армії «Поліська Січ».
Буде правильно, коли аналогічне рішення ухвалить Житомирська обласна рада. Адже на території цих областей у 1941 р. постала «Олевська республіка» - перша незалежна від усіх окупантів територія України, яку захищала УПА «Поліська січ».
У 2018 році Т. Бульбі-Боровцю виповнюється 110 років. Буде правильно, коли президент України своїм указом присвоїть звання «Герой України» видатному борцеві за державну незалежність України, головному командиру УПА «Поліська Січ», генерал-хорунжому Тарасові Боровцю – псевдо «Бульба» (посмертно).
Заслужив!
            Богдан Червак

Лідера БПП у Черкаській райраді побили після корпоративу?

Голову фракції БПП у Черкаській районній раді побили невідомі після святкування новорічного корпоративу.

Від дій зловмисників постраждав депутат районної ради від провладної фракції Олег Деркач. Про це виданню «Кропива» стало відомо з власних джерел.

Після новорічного корпоративу депутат вирішив продовжити святкування в караоке-барі ресторану «Чайка» в Черкасах. Туди він прибув з заступником голови Черкаської РДА Петром Коренюком та ще одним чиновником РДА. В ході продовження святкування у депутата виникло неприязне спілкування з групою відпочивальників на грунті неспівпадіння політичних поглядів. Суперечки під дією алкоголю закінчилися побиттям депутата, який під час бійки змушений був протистояти переважаючій кількості суперників.

Супутники депутата не постраждали, а побитого депутата вдалося забрати від нападників та відправити додому.

Нагадаємо, що останнім випадком коли Олег Деркач публічно відзначився, стали вибори в Степанківську ОТГ, Черкаського району, тоді владні сили намагалися протидіяти переможцю виборів на посаду голови громади Ігору Чекаленку.

Відродження Фенікса, або коли прилетіла ластівочка

                       
Колись давно,у далекому заполярному Мурманську ,ми ,з нашим українським товариством, вирішили поколядувати на Різдво.

Готувалися ,репетирували ,вчили колядки і щедрівки. Навіть костюми пошили . Зробили гарну велику Звізду з дзвіночками і лампочками.

Але,коли пішли колядувати і вітати людей по квартирах і під'їздах, то "російські брати" нам не відчиняли.

Тільки перелякано питали з-за дверей : "А што єто? А чаво єто? А хто єта? "

Ну не їхнє це ,не їхнє. Яка ластівочка? Який щедрик? Який такий "добрий вечір" ? Яка Звізда і вишивка?

Наші дівчата плакали від образи.

А потім ми вирішили все-одно заколядувати. Для всіх. Адже Різдво для всіх.

Навіть для заляканих совком нещасних безрідних і бездольних безбатченків.

І в центрі великого кола із замерзлих довгих будинків, які так ставлять щоб не дошкуляли крижані вітри з Льодовитого океану, під спалахами полярного сяйва ,залунали українські колядки і щедрівки.

На тріскучому морозі ми співали і гарно у нас те получалося !

Раптом в похмурій темній стіні багатоповерхівки засвітилось віконце. Потім ще одне, потім ще і ще.

І з під'їздів почали вибігати люди ,в накинутих кожушках , волохатих шапках , пуховиках, і валянках на босу ногу.

І кожен ніс в руках грудочку кашки, або кільце ковбаски.

Наші українці. Ті, які вже давно забули хто вони. Ті, які раптом прокинулися від летаргічного сну "уззкого міра".

Із дітьми і варениками, із вудженою тріскою, мисками холодцю і пляшками.

Залишивши в квартирах своїх здивованих і перепуджених російськомовних дружин і чоловіків.

Нас ставало все більше і більше. Пісня гучнішала і ширилась. Я навіть не міг здогадатися скільки нас багато є в цьому північному світі. Та і у всьому світі.

І був добрий вечір, і пан господар вийшов і подивився на свою волохату кошару, і ягнятка з телятками народилися, і жінки моргали своїми чорними бровами, і гроші стали половою , як і має бути.

І серед полярної ночі прилетіла ластівочка.

І стала щебетати.

Найвідоміша і найкрасивіша мелодія у світі.

Найтепліше свято.

Свято народження.

Свято любові.

Вперше в житті сценарій цього мультику народився миттєво.

У всій багатогранності і з усіма потаємними смислами.

Просто з'явився.

Як народився. Як і треба. З любові. З прадавнього роду.

Ніби весь довгий ланцюжок дідів-бабусь ,мамів-тат стояли перед моїми очима і підказували що і як робити. Гладили по моїй сивій голівці і розказували про те, що я і так знав, але забув.

Про те що ми всі забули.

Про справжнє і вічне, про те,що дрімає в наших душах і сниться нам по ночах, про те ,що не можна продати чи купити, про те ,що найдорожче і найтепліше.

Про те ,що тримає нас на світі.

Насправді цей Щедрик не просто про свято, а про відродження України.

Про вижудування і лікування, про те , як з попелу чужинецького "міра" пробивається і розквітає наше, рідне, українське.

Найдивовижніше, що це було передбачення. Навіть не знаю як.

І про Майдан, і про останній рубіж , і про відродження і перетворення, і про все що трапилося і трапиться..

І в цьому велика радість ,бо весь сірий,похмурий і холодний світ розквітне для українців красою і любов'ю, як і розказали мені наші бабусі-дідусі.

З Різдвом вас ,українці!

Створював це з Божим Духом і любов'ю до вас!

Христос народився!

Народжується Україна!

                                                              Cашко Лірник

Україна розпочинається з тебе

                       
24 грудня 1937 року у с. Єрки на Черкащині народився потужний державний, громадський, політичний діяч, талановитий журналіст, народний депутат України першого−третього скликань, один із лідерів українського правозахисного руху, багаторічний лідер Народного Руху України, Герой України В’ячеслав Чорновіл.

Йому виповнилося б 80 років. Історична правда спільно з Українським інститутом національної пам’яті підготували топ-10 цитат В’ячеслава Максимовича.

1. "Україна розпочинається з тебе".

2. На запитання: "Звідки Ви родом?", Чорновіл відповідав: "Я людина всієї України". Завжди вважав Україну однією цілісною державою.

Чорновіл - студент Університету ім. Шевченка

3. "Немає в нас бандерівців та москалів, східних і західних. Всі ми – народ України".

4. Програвши президентські вибори 1991-го, сказав: "Програв не я. Програла Україна".

5. "Допустити дві державні мови, або одну державну, а одну – офіційну – значить, зруйнувати державу. Я завжди наводжу в приклад євреїв, які відродили вже мертву мову і об’єдналися навколо неї".

Колишні політв'язні, депутати Верховної Ради. 16 липня 1990 р. - день прийняття Декларації про державний суверенітет України - зліва направо: Горохівський, О.Шевченко, Лук'яненко, Хмара, М.Горинь, Ребрик, Калинець, Чорновіл, Б.Горинь, Алтунян, Косів

6. "Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі".

Маргарет Тетчер і В’ячеслав Чорновіл. Фото: uahistory.com.

7. "Перебираючи в пам’яті тюремні роки, пригадую, як було важко у перші дні після першого арешту. Мене кинули в камеру до смертників. Хотіли відразу зламати. Але мене не можна було зламати, адже я вже тоді написав свої книги "Правосуддя чи рецидив терору" і "Лихо з розуму" – про те, як хтось ламавсь, а хтось вистояв".

Фото з кримінальної справи, в якій навіть перекрутили прізвище

8. "Пригадую демонстрацію 17 вересня 1989 року у Львові, коли, мабуть, близько 200 тисяч людей ішло від Порохової вежі до собору св. Юра, не зламавши ні однієї билинки. Ми всі тоді були просякнуті єдиною ідеєю. Зараз ті крила опустилися. Лідерів заїдають амбіції. Чи немає амбіційних людей в Америці, Франції, Німеччині, Великій Британії? Але там є чітко вироблена політична структура: людина знаходить своє місце, знаючи, що не всі можуть бути першими. У нас по-іншому. Але вірю – це мине. Україна прийде до єдності національно-демократичних сил".

23 лютого 1999 року В. Чорновіл у Чернігові на обласній конференції Народного руху України. На фото: (зліва направо) Олексій Пій, член Руху (прізвище не з’ясоване), Віктор Лабазов, Челенко, В’ячеслав Чорновіл, Володимир Максимонько, Володимир Опришко. Знімок зроблено на Красній площі біля будинку обласного товариства "Знання" (тепер Апеляційний суд Чернігівської області).

9. "Над Україною нависає зловісна двоголова тінь російського імперіалізму, який тільки й чекає остаточного колапсу нашого суспільства, щоб запустити хижі пазурі в живе тіло нашого народу" (1997).

Виступ В. Чорновола на I з’їзді Народного Руху України.

10. "Якби мене запитали, чи жалкую я за тим, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив".

На підсумковій прес-конференції освітяни поінформували про свої досягнення

                                                  

26 грудня в прес-центрі черкаської обласної газети "Нова Доба" взяв участь у підсумковій прес-конференції щодо підсумків першого півріччя 2017/2018 навчального року.
Захід відбувся за участі моїх заступників Оксани Сімушіної та Валентини Ткаченко, ректора КНЗ «Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників» Наталії Чепурної, депутата обласної ради голови постійної комісії з питань освіти, науки, культури, молодіжної політики та спорту обласної ради Володимира Доманського, директора обласного інклюзивного ресурсного центру Світлани Скляр, представників закладів освіти Черкас та області.
У рамках прес-конференції поінформували про стан справ у галузі, відзначили досягнення освітян.
Третій рік поспіль область займає чільне місце за показниками Міністерства освіти і науки України, за що хочу висловити подяку всій освітянські родині».
Основне завдання, яке стояло перед галуззю в цьому році - це педагогічні інновації, адже галузь має жити інноватикою, новітніми технологіями і ці технології мають стати невід’ємною частиною освітнього процесу.
Так, на Черкащині функціонує 29 інноваційних шкіл, 28 із них забезпечено мультимедійним обладнанням та, у рамках реалізації проекту ДФРР придбано сучасне комп’ютерне обладнання для 84 кабінетів фізики, хімії, біології. На інноваційні школи використано 46,04 млн. грн.
В області реалізуються обласні Програми: підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти та впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків».
У 2017 році в рамках реалізації означених програм для шкіл області придбано, на засадах спів фінансування, 15 наборів робототехніки ЛЕГО (з обласного бюджету виділено близько 3 млн. грн); 3 шахові кабінети; 13 навчальних кабінетів (математики, фізики, біології, географії, інформатики, «Захист Вітчизни» та інші); 5 лінгафонних кабінетів; 990 комп'ютерів, у тому числі 23 навчальні комп'ютерні комплекси.
Усі заклади загальної середньої освіти, шкільні бібліотеки комп’ютеризовані та підключені до мережі Інтернет.
Стовідсотково охоплено підвезенням до місць навчання і додому учнів та педагогічних працівників, які проживають за межею пішохідної доступності. У 2017 році придбано 8 одиниць автотранспорту (7 на умовах співфінансування (50 % − за рахунок залишків освітньої субвенції, 50 % − за рахунок коштів місцевих бюджетів) та один для Єрківської ОТГ за кошти місцевого бюджету).
Педагогічні та учнівські колективи 126 закладів освіти області беруть участь у дослідно-експериментальній роботі, з них 40 – у експериментах всеукраїнського рівня, 86 – регіонального.
88 колективів реалізують науково-педагогічні проекти, 16 з яких всеукраїнського масштабу. Загалом інноваційною діяльністю в різних напрямах охоплено 214 закладів освіти, що на 85 закладів більше, ніж у 2016 році.
За результатами зовнішнього незалежного оцінювання у 2017 році 4 випускника отримали по 200 балів.
У січні 2017 року вперше в Україні на Черкащині відбувся регіональний турнір з робототехніки ЛЕГО „FIRST LEGO League“, у якому взяло участь 10 учнівських команд області. У березні 2017 року дві команди інноваційних шкіл Черкаської області (Золотоніська гімназія імені С. Д. Скляренка Золотоніської міської ради та Черкаська гімназія № 9 імені О. М. Луценка Черкаської міської ради) стали переможцями Всеукраїнського фестивалю „ROBOfirst“ і досить успішно представили Україну у Відкритому Європейському чемпіонаті FIRST LEGO League в Данії.
У вересні 2017 року на базі комунального навчального закладу «Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників Черкаської обласної ради» розпочав діяльність перший в Україні навчально-тренінговий центр STEM-освіти.
Особлива увага приділяється національно-патріотичному вихованню. Проводиться робота щодо розвитку українського козацтва. З 1 вересня 2016 року у кожному районі та містах обласного значення створено козацькі класи з числа учнів 5-8 класів. У 2017 році до їх числа додалося ще 22 новостворених класи (414 учнів). Наразі в області функціонує вже 54 козацьких класи, у яких навчається 1 043 учні.
У варіативній складовій навчальних планів означених класів передбачено поглиблене вивчення історії козацтва, предметів духовно-морального спрямування, функціонування військово-патріотичних гуртків тощо.
Володимир Доманський наголосив, що освітня галузь постійно знаходить підтримку з боку депутатського корпусу та обласного керівництва. Принагідно запевнив у подальшій співпраці.
Про здійснювану роботу щодо упровадження інклюзивної освіти в області розповіла Оксана Сімушіна.
Зросла кількість закладів освіти з інклюзивною формою навчання. Їх мережа нараховує 102 заклади (у 2016 році – 87 закладів). Відповідно збільшилась кількість дітей, охоплених інклюзивною формою навчання, яких нараховується 205 осіб (у 2016 році – 173). Для роботи з особливими дітьми введено 76 посад асистента вчителя (у 2016 році – 53). У закладах освіти створюються умови для вільного доступу дітей з обмеженими фізичними можливостями.
Про інноваційну діяльність у сфері освіти розповіла Наталія Чепурна. Зокрема, Наталія Миколаївна поінформувала про діяльність навчально-тренінгового центру STEM-освіти, на базі якого постійно відбувається навчання та підвищення кваліфікації учителів-інноваторів, які є в авангарді упровадження засад нового закону "Про освіту".
Роботу з підготовки професійних кадрів в області висвітлила Валентина Ткаченко, яка окремо зупинилася на питаннях соціального партнерства, створення нових навчально-практичних центрів, працевлаштування випускників закладів профтехосвіти.
Так, відбулися зміни в мережі закладів - утворено Багатопрофільний регіональний центр професійної освіти у Черкаській області.
Створено 2 навчально-практичні центри з професій «Монтажник санітарно-технічних систем та устаткування»; «Швачка. Кравець. Закрійник».
Запроваджено елементи дуальної форми навчання, що забезпечує максимальне наближення умов навчання до виробництва.
У рамках налагодження державно-приватного партнерства у сфері професійної освіти, при обласній державній адміністрації створено регіональну раду професійно-технічної освіти, до складу якої увійшли представники освітніх закладів, бізнесу та влади. Це сприятиме координації діяльності заінтересованих органів та організацій, зокрема щодо визначення регіонального замовлення на підготовку фахівців робітничих кадрів, модернізації мережі закладів професійної (професійно-технічної) освіти і підвищення ефективності їх роботи.
Про відповідність освітніх пропозицій ПТЗО попиту регіонального ринку праці свідчить рівень затребуваності випускників. Показник працевлаштування випускників закладів професійної (професійно-технічної освіти) за набутою робітничою професією у 2017 році становить 97 %, що є одним з найвищих показників в Україні.
Світлана Скляр розповіла про діяльність інклюзивного ресурсного центру, що діє на базі обласної психолого-медико-педагогічної консультації, Серед означених питань - спектр надання послуг, проведення навчання, залучення партнерів, співпраця з громадськими організаціями, фондами, використання досвіду практичної діяльності ІРЦ інших країн.
Також слово мали керівники закладів освіти.
Про досягнення у рамках реалізації обласної програми "Інноваційні школи Черкащини" розповіла Ірина Топчій, директор Черкаської гімназії №9 ім. О.М. Луценка Черкаської міської ради.
Про роботу з національно-патріотичного виховання, долучення до волонтерської роботи, співпрацю з військовими частинами розповів директор Тернівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Смілянської районної ради Анатолій Шулежко.
Учитель початкових класів Золотоніської спеціалізованої школи №2 інформаційних технологій Золотоніської міської ради Альона Назарова поділилася власним досвідом упровадження стандартів Нової української школи.
                                                              

Валерій Данилевський

"Згадаємо"

    
На світлинах – Богдан Хмельницький, Юрко Кононів і Галина Дидик.

27 грудня 1595 р. (за н. ст. 6 січня 1596 р.) прийшов у світ Богдан ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, Гетьман України. 
27 грудня 1974 р. помер Юрко КОНОНІВ, командир 2-ї важкої батареї Запорозького важкогарматного дивізіону, командир 1-ї Окремої запорозької важкої гарматної батареї, актор, режисер і директор Українського театру Юрія Ко¬ноніва, директор Українського театру ім. І. Франка (Станіславів, 1941), актор і художній керівник Українського музично-драматичного театру (1945 – 1947), сотник Армії УНР, майор 2-ї бригади 2-ї Української дивізії УНА (поч. 1945). 11 лютого 1918 р. контужений у голову більшовиками. “Всю родину” Ю. Кононіва “зни¬щили більшовики”. Автор спогадів. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри. “Визнач¬ний діяч українського театраль¬ного мистецтва”.
27 грудня 1979 р. померла, зв’язкова головнокомандувача УПА Романа Шухевича Галина ДИДИК, багаторічний політв’язень російських таборів.
Вічна слава!

“Незборима нація”, Роман Коваль

Галина Дідик

 
27 грудня - 38 років від того часу (1979), як У ХРИСТИНІВЦІ НА ЧЕРКАЩИНІ завершився земний шлях особистого референта головнокомандувача УПА Романа Шухевича - Галини Дидик (позначена червоним)...
Схоже, на цьому фото зими 1949 року ці четверо щасливих, усміхнених людей за столом з букетом "котиків"- верболозу їдять Різдвяну кутю - тому Шухевич ("Тур") так картинно розкриває рота до ложки, тому так посміхаються Галина Дидик і Олекса Гасин ("Лицар")?..

Вовки у московських шкурах

Можемо констатувати, що після Архієрейського собору РПЦ(МП), що проходив у московському храмі Хреста Спасителя з 29 листопада по 3 грудня 2017 року, “сергіянсько”-сталінська РПЦ перейшла у наступ.

По-перше, було суттєво обмежено автономію її філіалу в Україні – УПЦ (МП): Московська церква України – не так сталося, як гадалося.

По-друге, скориставшись двозначними заявами Патріарха Київського, Кирил відразу перейшов у наступ. У відповідь на “письменное обращение бывшего митрополита Киевского и всея Украины Филарета к Святейшему Патриарху Московскому и всея Руси Кириллу и епископату Русской Православной Церкви от 16 ноября 2017 года”, була відразу створена “Комиссия для ведения переговоров с отделившимися от церковного общения”, читай – УПЦ (КП).

Не відкладаючи справу у довгу скриню, один із семи членів цієї Комісії, керуючий справами УПЦ (МП) митрополит Бориспільський і Броварський Антоній разом із громадянином Новинським, що перебуває під слідством в Україні, поспішили до Константинополя. 17 грудня 2017 року вони були прийняті Патріархом Константинополя у його резиденції на Фанарі. Там, посилаючись на відомий лист Патріарха Філарета до Архієрейського собору РПЦ (МП), вони заходилися інтенсивно переконувати Вселенського патріарха у тому, що “церковний розкол треба виліковувати, а не узаконювати”…

Пікантності цій ситуації надає те, що минулого року громадянин Новинський публічно принизив Варфоломія Першого. На сторінках газети “Вести” він стверджував, що “за попыткой проведения Всеправославного Собора, и за попыткой организации форсированными темпами в Украине “Поместной Церкви” стоят одни и те же силы – и находятся они вне Украины, вне Константинополя и вне православного мира”. Натяк на Ватикан та його структури був доволі прозорим і брутальним.

Нагадаємо, що тоді, на Всеправославному Соборі 2016 року йшлося про “… невизнання канонічного статусу УПЦ (МП) в якості “невід’ємної частини” Московського Патріархату, оскільки в Томосі (указі) про автокефалію Православної Церкви в Польщі, виданому в 1924 році, Вселенський Патріархат заявив, що не відмовлявся від своєї юрисдикції над Київською митрополією. Стосовно ж Московської Патріархії Собор дотримується Томосу 1589 року, за яким Україна не входить до складу Московського Патріархату”: Чинники творення Помісної Церкви в Україні.

Буквально за декілька днів Київ зустрів членів комісії РПЦ (МП) звітно-виборчим засіданням Ради у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України. Там 21.12.2017 року Головою Ради у справах душпастирської опіки при МО було обрано єпископа Української Греко-Католицької Церкви – владику Михайла. Треба розуміти – зроблено це було не лише з огляду на те, що представників саме цієї конфесії сьогодні найбільше серед фронтових капеланів.

Того ж таки дня, на території Києво-Печерської лаври, відбулося засідання Священного Синоду УПЦ (МП). Синод розглянув результати візиту делегації РПЦ (МП) до Константинополя і підкреслив , що УПЦ (МП) готовий до переговорів із УПЦ (КП) з питань “восстановления единства канонической Церкви на Украине” та… хоче збільшити кількість священнослужителів для підтримки бійців у зоні АТО: Капелани ЗСУ – конфлікт інтересів.

Синод подякував патріарху Варфоломію за “конструктивне спілкування, а також за підтримку Української Православної Церкви”, і підтвердив готовність УПЦ (МП) до подолання “церковного розколу” в Україні “на канонічних засадах”.

І все це не дивлячись на протести з боку вищих ієрархів УПЦ (КП). Архиєпіскоп Євстратій (Зоря): “Коротко зазначу: єдиний діалог, який патріарх і УПЦ-КП хочуть і готові вести з РПЦ, – діалог про визнання Москвою автокефалії Української церкви”.
Втім, обнадіює той факт, що Священий Синод “…відзначив необхідність подальших контактів” УПЦ з Константинопольським Патріархатом для укріплення міжправославної єдності…”
                                              Олександр Коваленко

“Згадаємо”

        
На світлинах – Григорій Концевич, Олександр Кутузакій, Руслан Муждабаєв, Святослав Горбенко-“Скельд” і Олександр Мороз.

 26 грудня 1937 р. росіяни розстріляли кубанського фольклориста Григорія КОНЦЕВИЧА. 26 грудня 1986 р. народився Олександр КУТУЗАКІЙ-“КУТУЗ”, доброволець полку “Азов”. Лицар ордена “За мужність” ІІІ ст. (посмертно). 26 грудня 2016 р. на передовій через зупинку серця помер Руслан МУЖДАБАЄВ, боєць батальйону “Айдар”, член ВО “Свобода”, кримський татарин. 26 грудня 1994 р. прийшов у світ Святослав ГОРБЕНКО-“СКЕЛЬД”, боєць ДУК “Правий сектор”. Загинув під час оборони Донецького аеропорту. 26 грудня 2016 р. неподалік с. Широкиного Донецької області в бою загинув Олександр МОРОЗ-“ЛЮТИЙ”, боєць ДУК “Правий сектор”, потім Української добровольчої армії. Вічна слава!

 “Незборима нація”, Роман Коваль.

На Днях, Доля Закинула Мене В Конча-Заспу. Знаєте, Що Мене Вразило Найбільш За Все? Ні, Не Палаци І Не Вілли…

На днях, доля закинула мене в Конча-Заспа, в районі села Козин. Знаєте, що мене вразило найбільш за все у цьому блатному царстві?Ні, не палаци і не вілли по 10000000$, хоча і вони також.

Мене привели в ступор ПАРКАНИ, якими всі ці вілли огороджені. Майже кожен будинок огороджений забором висотою в 2,3,4. а то і 6 метрів на будь-який смак: ковані, із цегли, бетонні, із стальних плит, у вигляді китайської стіни, оздоблені мармуром, міддю, золотом.

На деякі забори витрачено матеріалів, яких вистачило б ще на один будинок. І чим дорожча вілла, тим вищий і товстіший паркан. Деякі екземпляри взагалі курйозні, це коли будиночок бідніший і меньший ніж забор.

Звідки така жадоба до фортифікаційних споруд?

Що вони за ними ховають? Свою ницість?

Це неймовірно сумне видовище. Це психіатрія. Наявність якоїсь новітньої української хвороби. Називається вона — добровільна ізоляція, а іншими словами — банальне жлобство!

Якщо ви, ті хто за тими парканами живе, так не любите людей довкола, то і по вулиці тоді ходіть із якимись щитами чи в скафандрах, а раптом хтось накинеться на вас чи плюне !

Знаєте, що я нам всім раджу — кожного кандидата в депутати чи в президенти перевіряти на наявність такого паркану. Балотуєшся — показуй фото обійстя. Людина чесна та дружелюбна не буде відгороджувати себе від тих, з ким збирається будувати родинні стосунки.

Ховати все, і самому ховатись за високим парканом і водночас, прозоро і відкрито керувати країною — речі не сумісні, до Фрейда не ходи.

Нація і мова. Українське для них чуже, їхня замаскована альтернатива – російський націоналізм

Вони не хочуть об’єднуватися навколо української мови та культури і всі потуги такого плану викликають у них внутрішній спротив. І я їх можу зрозуміти. У них є цікавіша – і мова, і культура. Українське – для них чуже й навіть чужинське, а тому глибоко нецікаве, хоч нібито вони давно живуть поруч із ним. Від нього можна відмахнутися, з нього можна посміятися, оголосити недолугим, звести до анекдоту, етнографії, низького соціального стану тощо. Воно до них не промовляє і цінністю для них не є. Ніхто з них ніколи не переймається українським, час від часу нагадуючи, що вони вищі за всі ці тарганячі перегони і муки формування ідентичності. Вони навіть не помічають, коли роблять нам неприємно або боляче. Тому що їм не болить. Без нього вони можуть спокійно обійтись – і обходяться. Проблеми індіанців шерифа не турбують.

Зрештою, тут знову їхня правота: всі на цьому святі життя – егоїсти, і нема чого витрачати емпатію на якихось українців з їхніми партикулярними, хутірськими і вузькочолими інтересами. Українське ж для них завжди як не одіозне, то обтяжливе, зайве, факультативне, необов’язкове. Тоді як існує щось значно більш вагоме і значуще, на що можна за звичкою спертися. І воно аж ніяк не українське.

Нація не може бути безликою

От тільки штука в тому, що вони лукавлять. Якщо становлення української нації відбудеться БЕЗ української мови та культури, значить, воно відбудеться З російською мовою та культурою. Такі реалії. Бо становлення нації у принципі неможливе без мови та культури. Нація не може бути безликою і без’язикою, хоч як її не називай – громадянською, політичною чи суперкультурною.

Для дуже багатьох людей концепт «нація без мови та культури» просто означає націю з іншою мовою та культурою. Означає, але ніколи не називається. І це, як на мене, найбільша пастка. Вони ніколи не скажуть, що хочуть тут панування всього російського, але воно мається на увазі і стоїть в усіх установках за замовчуванням. Бо, за великим рахунком, Україна без українського – це Україна з російським. Адже природа не терпить порожнечі.

Їхня альтернатива – російський націоналізм

Український націоналізм для них неприйнятний у будь-якій формі, натомість передбачена ними альтернатива, як би вони хитро це не маскували – просто інший націоналізм. Націоналізм іншої культури та іншого народу. І цей націоналізм – російський. Хоча вони принципово це заперечуватимуть. Бо його називають не націоналізмом, а оголошують чимось надкультурним і універсальним, певною життєздатною і перевіреною формою культурного життя, яка дозволяє їм триматися в колі своїх московсько-петербурзьких інтересів і жити у світі, абсолютно або частково ізольованому від українського, а будь-які спроби змінити статус-кво на користь українського сприймають як звуження власних інтересів, які вони ніколи не називають національними, хоч саме такими вони і є. Для них шаблоном стало, що саме українське призводить до розколу країни. Не російські впливи, які де-факто призвели до втрати територій, а саме українське є чинником, який начебто все тут зламає, розколе і знищить. Українське – жупел, щось небажане, страхітливе і потенційно небезпечне, що провадить, зрештою, до розколу. І ця логіка мислення від моїх друзів мені здається, м’яко кажучи, дивною і образливою.

Це все, що я хотів сказати на цей момент.

Андрій Бондар – український письменник, перекладач

Купували котів, щоби показати свою громадянську позицію - фіналіст "Новели по-українськи"

Публікуємо твір "Про котиків і політику"фіналістки конкурсу "Новели по-українськи" Алли Мелентьєвої.

Алла Мелентьєва народилась у Донецьку, живе у Києві. Закінчила Санкт-Петербурзький державний університет (філологічний факультет). Пише прозу, п'єси і сценарії.
Перший роман — "Девушки Достоевского" — вийшов у видавництві "Лімбус пресс" (Санкт-Петербург) у 2005 році.
Її роботи публікувалися в журналах "Студия/Studio" (Німеччина), "Процесс" (Чехія), "Кольцо А" (Росія).
Лауреат премії Марка Алданова (США), дипломант міжнародного конкурсу "Лучшая книга года – 2015" (Німеччина), фіналіст конкурсу "Время драмы, 2016" (Росія).
Остання публікація – роман "Семья Рин" - вийшла у видавництві "Клуб Сімейного Дозвілля" (Харків) у 2016 році.

Повний текст:

- Дивись, Юлю, як той чувак на Брежнєва схожий, - сказав Вітьок. – Он які брови!
Усі, хто стояв навколо на платформі станції метро Шулявська в цей недільний ранок, мов за командою устромили очі туди, куди вказав Вітьок – на протилежну стіну, де поряд з назвами станцій була реклама з бровастим дядечком.
- Мамо, а хто такий Брежнєв? – запитала чотирьохрічна Настя.
- Брежнєв це… хм… - Юля завагалася з відповіддю.
- Це був у нас один такий поганий керівник. Він, як твій дід, хотів, щоб ми всі були однакові, у нужді й тупі, нікуди з країни не виїжджали і не знали, як люди живуть, - сказав дочці Вітьок.

- А ну припини розводити політику при дитині! – накинулась на нього Юля. – Ти забув, куди ми їдемо? Ти забув, чому ми їдемо?
Вітьок криво усміхнувся і хотів сказати щось страшенно саркастичне, але тут якраз під'їхав потяг.
А їхали вони, власне, на виставку котів в Палаці Дітей та Юнацтва, що на Печерську. Але то була на проста сімейна вилазка у неділю, то була особлива миротворча спецоперація. Два тижні тому Вітьок полаявся зі своїм тестем Олександром Михайловичем так, що аж дим валив. До бійки не дійшло, але були взаємні прокльони, відмови від споріднення і класичний вихід з грюкнутими дверима. Зовсім недавно відгомонів Майдан і "трапився Крим" - і по родині Вітька, як і по багатьом іншим родинам, пройшла чітка межа: Вітьок був за Захід і покидання імперських обіймів, в той час як Олександр Михайлович не хотів знати ніякого Заходу і ось цього ось всього неподобства, і був за тісну єдність з Росією і за нову радянську супердержаву. На цьому грунті і розплювались.

І ось ситуація: весна у розпалі, час їхати на дачу, копати городи, висаджувати розсаду – але як це зробити, якщо тестя з зятем не вмовиш зійтись разом на одному гектарі?
Щоб їх звести і якось примирити, довелось вигадувати хитромудрий план. Юля "зненацька" згадала, що вже давно обіцяла Насті кошеня, і довгий час уламувала батька та чоловіка удати дружню родину і зійтись ненадовго на виставці котів, як на нейтральній території, в найближчу неділю.
Поки повільний – економія електроенергії у вихідний день у бідній країні – ескалатор загальмовано тягнув їх до верхньої площадки станції Арсенальна, Юля останній раз подбала про те, щоб Вітьок якнайкраще зрозумів, як йому слід поводитися.
- І дивись, жодного слова з татом про політику!
- А якщо він сам почне?
- Навіть якщо сам почне – не відповідай. Якщо хоч слово бовкнеш про політику, то я тобі - ! – Юля потрясла стиснутим кулачком перед його носом.
Пасажири, що їхали поряд з ними, почали обертатися; в їхніх очах прочитувалось розуміння. Вітьок скоса поглянув на Юлін кулак і трохи скривився. Він стояв на дві сходинки нижче за неї, і тому його погляд спідлоба здавався зацькованим.

На виході з Арсенальної вони купили морозиво для Насті, а заодно і для себе, і попрямували до Палацу Дітей та Юнацтва.
Олександр Михайлович вже чекав там на них, і весь час їх підганяв через Юлін мобільник.
- Так, тату, вже йдемо… вже вийшли з метро… вже зовсім поряд… нічого ми не "закопалися" - морозиво купляли… - терпляче звітувала в трубку Юля.
Коли вона почала промовляти "ось вже дійшли до…", то зіштовхнулася майже впритул з Олександром Михайловичем. Подивився на неї з докорою і вимкнув телефон.
- Дідусю! – вигукнула Настя і побігла до нього.
- Ах ти ж моя киця! - Олександр Михайлович підхопив Настю і злегка покрутив нею у повітрі.
- А де мама? – запитала Юля.
- В село до своїх умотала, - Олександр Михайлович спустив Настю на землю і кивнув на Вітька. – До таких же, як він, бендер.
Вітьок презирливо пирхнув.
- Тату! Знов починаєш? Ми ж домовились? – обурено скрикнула Юля.
- А що я "починаю"? Я нічого не "починаю"! – одразу відхрестився Олександр Михайлович.
Він повернувся до Вітька. Обидва подивились один на одного з кислим виглядом.
- Здрастуйте, тату, - сказав Вітьок.
Вітьок терпіти не міг отих "тату" і "мамо" до батьків жінки. Якщо він і казав тестю колись "тату", то виключно у випадку розбіжності в поглядах. Зі змістом "який там ще ви мені тато?"
- Доброго дня, синку, - відповів Олександр Михайлович. Його "синку" також прозвучало, як "в гробу я бачив такого синка".
Відвідувачів на виставці було стовпище. У натовпі не одразу можна було помітити кішок. Кішки, схоже, мовчазливо визнавали, що вони тут у меншості: поводились тихенько, тулилися ближче до господарів, або забиралися у далекі кутки кліток і поверталися до людей спинами.
- Мамо, дивись – мейнкун! – раптом викрикнула Настя і потягла Юлю до жінки, що тримала велике руде кошеня.
- Останній залишився. Беріть, поки й цього не купили, - жінка тицьнула кошеня до рук Насті.

Настя одразу розтанула.
- Мамо! Візьмемо!
- Що тут у вас? – запитав, приспівши за ними, Олександр Михайлович.
- Дідусю, подивись - це мейнкун! – Настя потрясла перед ним кошеням.
- Що воно за диво? - Олександр Михайлович підсліпувато роздивлявся вертляву тваринку.
- Мейнкун – це американський кіт, - пояснила господиня.
- Американський?! – крикнув Олександр Михайлович, як дурний.
Усі одразу зрозуміли, що має відбутися щось страшне.
- Навіщо тобі цей американський кіт? – сказав Олександр Михайлович Насті. – Поглянь, який він бридкий, поганий! Що, хіба нема хороших нормальних котів?
Настя зрозуміла, що в неї хочуть відібрати мрію. Вона вчепилася в кошеня і зібралась на сльози.
- Ні, ні, ми купимо саме цього кота, - сказав Вітьок, просуваючись вперед і витягуючи гаманця. – Саме американського.

Олександр Михайлович побагровів і звернувся до продавців кішок:
- Де у вас торгують руськими котами?
Котовласники зацікавлено спостерігали цю сценку і, певно, вже встигли сформувати щодо неї свою громадянську позицію. Деякі значуще посміхалися, дехто осудливо хитав головою.
- У нас чисто руських котів немає, - сказала одна жінка. – Але, якщо хочете, ось там Люся сибірських продає.
Олександр Михайлович почухав носа у роздумі.
- А що ж, Сибір також руська земля. Де вони, ваші сибірські?
- У мене сибірські, у мене! – відгукнулась з кінця ряду власниця сибірських.
Олександр Михайлович метнувсь до неї.
- Ось, які гарненькі, - жінка продемонструвала йому в оберемку двох кошенят. – Два братики.
Кошенята мляво звисали з її рук; їх мордочки мали дещо спантеличений погляд, ніби вони хотіли сказати "ось такі оце ми сибірські коти".
- Добре, беру. Дайте мені ось цього… чи краще – того…
Тут котовласниця несподівано виявила тонке розуміння кон'юнктури.

- Ні-ні, - твердо сказала вона. – Вони у нас тут єдині сибіряки, інших ви не знайдете. Я їх тільки у комплекті продаю. Вони ж братики, їх розділяти – знущання.
Олександр Михайлович хотів же почати сперечатися, але раптом йому до голови прийшла одна дуже цікава думка.
- Беру в комплекті, - рішуче сказав він.
Він відрахував гроші, схопив обох кошенят і пішов шукати в натовпі родичів.
- Ось! – крикнув він здалеку Вітьку, розмахуючи кошенятами. – Аж два сибірських кота! Двох одразу купив! А знаєш чому? Тому що вони браття, а рускіє своїх не бросают!
- Тату, ти здурів! – ахнула Юля.
- У нас тепер аж три котика! – зраділа Настя.
Вітьок насупився і промовчав.
Сибірських товаришів сунули у велику господарську сумку в компанію до американця.

- Але це тимчасово! Я їх у себе не триматиму! Ти, тату, їх купив – ти їх до себе і забереш! – проголосила Юля.
Поки родина дивилась "шоу кішок", Вітьок непомітно повернувся в той кут, де торгували кошенятами, пройшов вздовж кліток, читаючи назви порід, і зупинився перед табличкою "британська кішка".
Трохи пізніше він вислизнув з натовпу і пред'явив ошелешеній родині димчасте кошеня з жовтими очима.
- Ось! Чистісінький англосакс! – сказав він, в упор глянув на Олександра Михайловича, який аж засичав від геополітичної ненависті.
- Боже мій! Ви обидва здуріли! – скричала Юля.
- Ще котик! – звеселилася Настя. – Сіренький!
Англосакса додали в сумку. Сумка пішла буграми і засичала.

Олександр Михайлович відійшов у бік і витягнув свій засмальцьований пенсіонерський гаманець. Він з'ясував, що грошей у нього залишилось тільки на метро. Вже зібрався здатися і вийти з боротьби котами, але саме тут до нього наблизився якийсь чолов'яга і спитав закрадливим голосом, в якому переливалися западенські інтонації:
- Добродію, це ви руських котів шукаєте?
Він таємниче відкрив поліетиленовий пакет. Звідти на Олександра Михайловича глянула дивна гола істота, схожа на інопланетянина. Створіння роззявило пащу з гострими дрібними зубами і занявкало.
- Що це за страшняк? – жахнувся Олександр Михайлович.
- Це натуральний донській сфінкс! – відрекомендував западенець. - За так віддаю, бо це трошки некондиція, в нього хвостик з заломом. Беріть з пакетиком.
Олександр Михайлович повернувся до родини і з тріумфом продемонстрував зятю маленьке голе страховисько.

- А оце ти бачив? Донській козак!
Вітьок, який гадав, що вже розбив тестя на прах, втратив мову.
Юля ледве не заридала.
Козака упакували в сумку разом з рештою котів. Сумка знов завирувала.
Змагання котами скінчилась, але не зовсім на користь Олександра Михайловича, тому що, на його ж прохання, донський козак поповнив лави англосаксів.
- Сибірських заберу, - сказав Олександр Михайлович, коли вони вже були на платформі метро. – А цього голого беріть собі, бо я його боюся, він на чорта схожий. Ще як залізе на мене чи на мати вночі, та як нявкне, то це певний інфаркт.

Олександр Михайлович ретельно відокремив сибірських братів від загального клубка котів і розклав їх по кишеням своєї демісезонної куртки.
Збагачена котами родина роз'їхалась у різні боки: Олександр Михайлович до себе на Лівобережну, всі інші – на Шулявку.
Вагон метро був майже пустий. Вітьок поставив сумку на сидіння поруч з собою.
П'ять котів!... П'ять котів!... тихо бурмотіла Юля, поводячи з сторони в сторону головою.
Вітьок мовчав і сторожко прислухався до сумки.
- Тату, а наші котики дружитимуть з дідусевими? – запитала Настя. – Вони гратимуть з ними?
- Може й гратимуть… А може і поб'ються…

"Згадаємо"

     \]

На світлинах – Василь Прохода, Віталій Тіліженко-“Кекс”, Дмитро Лісовенко, Олександр Кушнірук, Валерій Лісник і Петро Андруник.

25 грудня 1890 р. в кубанській станиці Павлівській народився Василь ПРОХОДА, начальник штабу 1-го полку 1-ї Сірої дивізії, начальник штабу Коростенської групи, пізніше Ковельської групи Армії УНР, ад’ютант командира 7-ї та 12-ї бригади 3-ї Залізної дивізії, в. о. начальника штабу 4-ї Сірої бригади 2-ї Волинської дивізії, голова Товариства бувших українських вояків у Чехії, голова Товариства бувших українських старшин у Чехії, староста Союзу українських соколів за кордоном, редактор і видавець часопису “Село”, член-співробітник УВАН, член Українського історичного товариства, підполковник Армії УНР, інженер, політв’язень російських тюрем і таборів, автор “Записок до історії Сірих або Сірожупанників”, трьох томів спогадів “Записки непокірливого: історія національного усвідомлення, життя і діяльності звичайного українця” та книги роздумів “Думки про Правду”.
25 грудня 1978 р. прийшов у світ Віталій ТІЛІЖЕНКО-“КЕКС”, боєць ДУК “Правий сектор”. Загинув у бою.
25 грудня 1982 р. народився Дмитро ЛІСОВЕНКО із м. Суми, командир бойової машини 1-ї роти 40-го Окремого мотопіхотного батальйону 17-ї Окремої танкової бригади. Загинув у бою 12 лютого 2015 р. поблизу с. Новогригорівки під Дебальцевого.
25 грудня 2014 р. від вибуху направленої міни загинули начальник розвідки 28-ї Окремої механізованої бригади Олександр КУШНІРУК і Валерій ЛІСНИК, командир відділення розвідувальної роти 28-ї Окремої механізованої бригади.
25 грудня 2014 р. в районі сел. Оріхове Луганської обл. в результаті підриву фугасу направленої дії загинув тернополянин Петро АНДРУНИК, військовослужбовець Національної гвардії України.
Вічна слава!

“Незборима нація”, Роман Коваль

Розпад СРСР

25 грудня 1991 року о 19-00 по Центральному телебаченню СРСР востаннє виступив Президент Радянського Союзу Михайло Сергійович Горбачов і повідомив, що "в силу обставин, що склались з утворенням Співдружності Незалежних Держав я припиняю свою діяльність на посту Президента СРСР". О 19-38 на куполі Кремлівського палацу було спущено прапор Радянського Союзу. Після майже 70-и років Радянський Союз припинив своє існування.|
    Cоюз Радянських Соціалістичних Республік формально був заснований 30 грудня 1922 року на I Всесоюзному з'їзді Рад у Москві, хоча ніяких договорів чи установчих документів того дня підписано не було. Лише 6 липня 1923 року сесія Центрального Виконавчого Комітету СРСР в перший день своєї роботи ввела в дію Декларацію і Договір про створення СРСР під спільною назвою «Конституція СРСР». До складу нової держави увійшли Росія, Україна, Білорусія і Закавказька Республіка (РСФРР, УСРР, БСРР і ЗСРР), які формально мали право на вихід із союзної держави. З часом із автономних утворень на території СРСР стали утворюватись нові республіки, які автоматично отримували права союзних. З часом їх кількість зросла до 15-и.

До 1989 року Радянський Союз мав однопартійну політичну систему, головним органом влади була Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС), керівника роль якої була закріплена конституційно в 1977 році. Із-за політичної та економічної кризи наприкінці 1980-х років КПРС була змушена почати проведення економічних і політичних реформ, які були ініційовані Михайлом Сергійовичем Горбачовим, що став Генеральним секретарем в березні 1985 року. У травні 1989 року він став головою Верховної Ради СРСР, а 15 березня 1990 року - першим в історії СРСР президентом країни.

Однак реформи, запропоновані КПРС, були непослідовні і несистемними привели до ще більшого поглиблення економічної кризине виправили економічної ситуації в країні, а втрата політичного контролю привела до того, що в 1991 році практично всі союзні республіки прийняли декларації про суверенітет, а згодом і заявили про вихід зі складу СРСР. 8 грудня 1991 року керівники республік Росії, України та Білорусі, як першозасновників СРСР (Закавказька РСР припинила своє існування в 1924 році без визначення свого юридичного і політичного спадкоємця), Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич, у держрезиденції «Віскулі» в Біловезькій пущі (Білорусія) підписали угоди, згідно з якими Радянський Союз припинив існування як суб'єкт міжнародного права. Водночас ці держави підписали угоду про створення міждержавного об'єднання — Співдружності Незалежних Держав (СНД), до якої увійшли ще 9 колишніх республік СРСР.

У серпні 1991 року в СРСР відбулась спроба державного перевороту, котра зазнала невдачі завдяки активній і принциповій позиції президента Росії Бориса Єльцина, що змінило розстановку політичних сил в країні і дало можливість прихильникам Єльцина фактично взяти контроль над урядом СРСР і змусити Михайла Горбачова зректися влади - на момент своєї заяви 25 грудня 1991 року він фактично не мав ніяких важелів впливу на ситуацію.

Михайло Горбачов підписав заяву про свою відставку за декілька хвилин до виступу по телебаченню, Москва, 25 грудня 1991 року

Процес розпаду СРСР був легітимізований внутрішнім законодавством держав, що вийшли з СРСР, а також їх міжнародно-правовим визнанням з боку світової спільноти — всі 15 колишніх союзних республік були визнані світовим співтовариством як незалежні держави і стали членами ООН.

Редакція РІСУ за роки зібрала добірку матеріалів, присвячених Різдву

«Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель…». Найрадіснішу подію – народження Божого Сина – людство оспівало у різдвяних гімнах й колядках, оповило легендами… Співаємо про те, як Марії з Йосифом не знайшлося місця у жодній вифлеємській хатині і тому Пречиста свого Сина «в яслах сповила», як пастухи і «триє царі» прийшли вклонитися Божому дитятку, як жорстокий Ірод наказав вбити маленьких хлопчиків. Про ці постаті та події, пов’язані із Різдвом Христовим так, як вони подаються в історичних джерелах та Святому Письмі, Катерина Лабінська дізнається в доктора біблійного богослов’я о. Тараса Барщевського.

Хронологія книг Євангелія: коли народився і Воскрес Христос. У VІ столітті монах Діонісій Малий вилічив, що Ісус Христос народився у 754 році від заснування Рима. Сучасні підрахунки, які базуються на детальнішому вивченні текстів Святого Письма і світової історії, доводять, що у підрахунках Діонісія була зроблена помилка, і тепер світ “спізнюється” щонайменше на 4 роки, — досліджував Тарас Антошевський.

Літургійні святкування Різдва Христового. Святкування Різдва Христового починається із своєрідного підготовчого періоду. Сорокаденний піст перед святкуванням Різдва Господа повинен підготувати наші душу і тіло для прийняття Слова, що йде родитися, щоб визволити людину від безсловесся — у літургійній мові це відповідник тваринності — і піднести її на рівень божества, — розповідає о. Василь Рудейко.

Літургійні піснеспіви праздника Різдва Христового представляє д-р Наталя Сиротинська.

Тема Різдва знайшла широке представлена в іконописній традиції, яка у свій спосіб розкриває містерію празника через глибоке богословсько-символічне наповнення. Про Різдво Христове в українській іконографії пише Марта Федак-Гелитович.

Парадокс як ключ до розуміння Різдва Східною Церквою. Якби треба було підсумувати одним словом підхід Східної Церкви до святкування Різдва, я б вжив саме те дивне слово, котре греки люб’язно надали багатьом іншим мовам – слово «парадокс», — розмірковує д-р Ендрю Квінлан.

"Різдво має лишатися для кожного з нас неповторною миттю зустрічі з Божим Сином, а не губитися за святковим гомоном натовпу". Інтерв’ю з архиєпископом Ігорем (Ісіченком).

Образ Різдва як головний культурний код Європи. Різдво. Воно сповнене сяянням вогників та сердечних надій. Однак ми рідко задумуємось над тим, чому це свято увібрало ще традиції ялинок, родинних вечерь, імбирних пряників та вертепів. Екскурс в історію Різдва Христового зробив відомий український філософ Андрій Баумейстер.

Як то буває з усіма давніми християнськими традиціями, Різдво має свою довжелезну та цікаву історію, у якій відбилась історія цілої Церкви. А ще — з ним пов'язано безліч традицій, коріння яких губляться у дохристиянських часах, — розповідає Віктор Заславський у статті День Сонця, зимові календи і Різдво Христове.

Традиції надвечір’я Христового Різдва. Свято Христового Різдва належить до найбільших християнських свят, які Церква відзначає особливо урочисто. Кульмінацією святкового приготування є надвечір’я Різдва – день чування, молитви й посту. Традиції описала Юлія Коцан.

Свято Різдва Христового у народній релігійності українців. Для вивчення змісту свята Різдва Христового в народній релігійній свідомості Тетяна Длінна розглядає і аналізує релігійні погляди, властиві українцям у другій половині XIX — на початку XX ст.

Про регіональні і національні традиції:

• "Ми ділимось облаткою, як поляки, залишаємо вільне місце за столом, як євреї на пасхальному седері, в нас стали традиційними вертепи і театралізовані різдвяні дійства середньовічної Італії, в нас загостювала німецька ялинка…" Про особливості святкування Різдва українськими римо-католиками розповідає о. Костянтин МОРОЗОВ.
• Як на Прикарпатті з конем ходять засівати. Мова йде про справжнього коня і він навіть має ім’я — Василь. Це не герой казки, чи мультфільму, а жива тварина, яка разом із засівальниками ходить по людських хатах, — розказує Юлія Головчин.
• Тут нема Кози і Василя, а Маланок аж тринадцять — як святкують Старий новий рікна Прикарпатті. У ніч на Василія у селі Живачів, що на Івано-Франківщині, відбувається особлива містерія. Починається вона у день християнського свята преподобної Маланії. Спершу усі учасники колективу ідуть за благословенням до священика. А коли звечоріє, починають переодягатись, — пише Юлія Головчин.
• Вірменські традиції Різдва у місті святого Миколая. Вірменський народ відомий на теренах Миколаївщини з давніх часів. Сьогодні вони мають тут храм Сурб Геворг Зоравар. Розповідь Тетяни Длінної про те, як вірмени святкують Різдво.
• Різдво по-корецьки. Як святкують величне свято Різдва Христового у різних християнських громадах древнього міста Корця, що на Рівненщині, та яких церковних традицій дотримуються, дізнавалася Ірина Наумець.

І яке святкування без застілля. Про це у кількох матеріалах:

• Рецепти страв на Святвечір. Однією з особливостей українського Різдва є 12 пісних страв на Святвечір, які, згідно з народним звичаєм, символізують 12 апостолів Христа. Ця традиція охоплює різні регіони України, варіативними однак є самі страви (окрім головних – куті й узвару) та спосіб їх приготування.
• Керечун, риба та квасоля обов’язкові на закарпатському різдвяному столі. В кожному селі, районі області є свої особливості в рецептурі, але на столі майже в кожній родині знайдуться страви з риби, квасолі, грибів, квашеної капусти, картоплі, — розповідає Зоряна Попович.

І, нарешті, різдвяні свята не обходяться без колядок, щедрівок, віншувань, тексти, ноти, записи яких ми зібрали у нашій бібліотеці.