пʼятниця, 18 липня 2014 р.

Коротка думка про минувшину й майбуття.












      Сьогодні восьма річниця по моїй матусі. Мати - найсвятіше для людини. Хто матусю забуває, той людиною не є. 
Моя матуся. Тут їй 35. Мені тоді було 2.
    Разом з тим, сьогодні ще й тиждень, як у мене з'явився онук!
Ось які ми!
  Відійшовшим у вічність - пам'ять та шана. Живим - життя й здоров'я, успіхів та вдачі життєвої.
  Ось так сьогодні в моєму житті поєднався час - минуле й майбутнє.
  Так само я хочу бачити й мою рідну Україну: не оминаючи пам'ять про минуле моєї Вічизни, бачити світле її майбуття. Сьогодні безпосередньо лише народжується моя Україна, її патріотична нація, її самовіддана молодь, готова на самопожертву в її ім'я. Ще й півроку не проминуло від події, яку вже назвали Революцією гідності, а ми вже щоденно можемо спостерігати за тим, як українці цінують свою гідність і готові відстоювати її. Ми понад два десятки років мріяли, сприяли, домагалися появи в країні громадянського суспільства, якого так недоставало нам. І тепер ми не встигли зоглянутися, як таке суспільство маємо. Так, Україна тепер - не скопище сірої маси, не країна-бидлостан. Тепер переважна частина нашого суспільства вважає себе ГРОМАДЯНАМИ.
    Тож цю коротеньку замітку я й закінчу таким порівнянням: минуле - наша історія і ми не в праві її вронити у часі. Наш святий обов'язок берегти кожну її сторінку, робити висновки і не допускати повторень темних її сторінок. А майбутнє України - успішної, самодостатньої держави з щасливим її народом - завдання для кожного з нас. Зробімо її такою!
   Слава Укркаїні! - Героям слава!


Немає коментарів:

Дописати коментар