Випадок в магазині. «Ви солдат, а я — ні».

Звернув увагу, що в черзі на сусідній касі стоїть молода дівчина у військовій формі.
Перед нею — середнього віку добре одягнений чоловік.
Коли він розрахувався і вже укладав свої покупки в кульок, він як раз, мабуть, помітив хто стояв за ним.
Чоловік явно спеціально затримався і коли касир пробила дівчині товари, він простягнув на касу свою кредитку.
Дівчина здивовано подивилася на нього, а він, ввічливо посміхаючись, але при цьому зі специфічною інтонацією людини, не звиклої що з ним сперечаються, промовив:
— Ви не будете проти, якщо я заплачУ?
Дівчина, явно розгубившись, як-то так, навіть з викликом запитала:
— Чому це?!
— Тому що ви солдат, а я — ні. — Відповів він їй вже без посмішки.
Касирка пробила чек, а чоловік якось згорбився, розписався і пішов на вихід.
     І я подумав — як часто я бачу, як люди зараз дистанціюються від солдатів. Бояться навіть глянути на них.
Інакше доведеться визнати, що ти, ось особисто ти нічого не зробив для них.
Тому мозок як би намагається виключити їх зі своєї сфери проживання, де спокійно і затишно.
І, може, людина б і рада допомогти солдату, але їй соромно...
І, таким чином, люди зраджують двічі: раз — нічого не зробивши для солдатів і два — не допомагаючи їм навіть у дрібницях в тилу — я не кажу заплатити, але пропустити без черги, підвести по дорозі і тому подібні не складні речі. А насправді, вони зраджують тричі — солдат, приїхавши в тил відчуває замість теплої зустрічі відведені сором'язливо погляди. Він тут зайвий, він нагадує про невиконаний громадянський обов'язок, він заважає жити зі спокійною совістю. І невідомо, що з цього гірше...
                                                                     Прочитано у  a_s_k_e_t