Він не влаштовував яскраві шоу в судилищах Росії, не кидався на прокурорів, суддів та кремлівських журналістів. Він по-чоловічому твердо стояв за праве діло, підтримував слабких товаришів і не зрадив Україну.
Олег Сенцов. Фото:investigator.org.ua
Згадую, якими масовими були флешмоби в соцмережах на підтримку Надії Савченко та з вимогою її звільнення, які мітинги, з якими політиками і в скількох містах та країнах збиралися "за Савченко". В російське посольство кидали коктейлі Молотова... Це все відомо. Надію звільнили, вона тепер депутат і все таке. Про це пише Dmytro Lykhoviy у своєму Facebook, передають Патріоти України, продовжуючи:
А от сьогодні – 40 років Олегові Сенцову, одному з найяскравіших інших надцяти політв'язнів України в Мордорі.
Порошенко свій допис у ФБ зробив, написали в мережі Ірина Геращенко, речниця МЗС... Може, ще дехто. Але – все. Ні флешмобів, ні мітингів, ні полум'яних спічів голів фракцій на Майдані.
Головні завдання в частині політв'язнів виконано, галочка поставлена?
Тимчасом, як мені здається, саме справа Сенцова й Кольченка є "вітриною" бажання України повернути Крим. Повернути і людьми, і територією. Бажання справжнього, а не лише формального, на словах, із кволими ритуальними промовами.
Слабке це бажання – так само, як слабкий сьогодні хештег #FreeSentsov. Якщо цього не роблять політики і влада – це повинна каталізувати громадськість. Пофіг, літо це, весна чи зима, виборча кампанія чи міжсезоння. Відступати не можна.
Інакше слід визнати, що ми відмовляємося від Криму й будемо чекати, коли він нам (чи комусь на нашому місці) впаде на шару в руки з дерева хіба що після якоїсь третьої чи сьомої світової війни.
P. S. Ну і Карпюк, Клих, Кольченко, десятки кримських татар – вони ще там, в тюрмах Мордору.
Немає коментарів:
Дописати коментар