Ніка Новікова: «Як затролити тих, хто «нє панімаєт»українську»

                               
Полтава. Центр міста. Шукаю в аптеці індійську хну. Обходжу всі стелажі, але не знаходжу. Зрештою, звертаюся до кремезного охоронця-консультанта, що задумливо буцає ногою нижній ряд баночок з вітчизняними шампунями:

- Не підкажете, де стелаж із фарбами?

- Што? По-нормальному, по-нашему спроси.

- Тобто?

- Я тебя не понимаю!

- У вас продається хна?

- Ты сыш, не понимаю я тебя!

- Ааа... - до мене нарешті доходить. Тож, підвищую голос (тепер мене почують всі відвідувачі і продавці) і намагаюся максимально чітко проговорювати слова:

- Я ду-же ра-да (поплескала його по руці), що у нас на-реш-ті по-ча-ли БРАТИ НА РОБОТУ ЛЮДЕЙ З РОЗЛАДАМИ РОЗВИТКУ! 

- Шооо?

Це був єдиний раз, коли мені довелося тікати з аптеки.