неділя, 30 жовтня 2016 р.

Правда про український Київ

                                  
Ми закінчуємо публікацію брошури Голови ОУН Богдана Червака "ПРАВДА ПРО УКРАЇНСЬКИЙ КИЇВ
У 1941 – 1942 роках."
Набат Бабиного Яру
Як вже згадувалося, пам’ять про українських патріотів, які в окупованому німцями Києві боролися за відновлення державної незалежності України, символізує скромний хрест, що з ініціативи проводу ОУН був встановлений у Бабиному Яру в січні 1992 року.
Правда, це не єдиний постамент, яким вшановано пам’ять загиблих у Бабиному Яру. Здебільшого споруджені тут у різні роки величні пам’ятники підкреслюють трагедію єврейського народу. Звичайно, було б несправедливо ставити під сумнів факти масових знищень євреїв під час війни у Києві. Зрештою, це ніхто й не робить. Однак, історична правда та справедливість вимагають передусім гідного вшанування українських патріотів, які не просто загинули у Бабиному Яру, а боролися за незалежність своєї Батьківщини.
У цьому контексті провокаційною видається поведінка окремих єврейських громад та організацій, які не полишають намірів спорудити у Бабиному Яру величезний розважальний центр, складовим частинами якого мали б стати театр, кафе та оздоровчий комплекс.
Ідея такого будівництва вперше була озвучена напередодні відзначення 60-річниці трагедії Бабиного Яру. Опис спорудження, який був опублікований у вересні 2002 року в газеті “Хадашот”, починається словами: “Общинний центр повинен представляти життя, смерть і відродження єврейської громади, Києва і України, чиї історичні корені знаходяться в Києві і занурюються у грунт Бабиного Яру, над яким нове життя розквітатиме серед гілок, листя і птахів, немов не усвідомлюючи того, що тут відбулося”. (“Форум націй”, ч.3/10, 2003р.). Як кажуть, коментарі зайві.
Наміри американського розподільчого фонду “Джойнт” викликали чималий резонанс та активний громадський спротив.
Так, Державний комітет України у справах національностей та міграції висловив “глибоке занепокоєння з приводу можливого будівництва”, а Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності категорично ствердив, “що спорудження єврейського культурного центру саме в Бабиному Яру, на місці масових розстрілів людей різних національностей, є неприйнятним і з морально етичного погляду, і враховуючи норми чинного законодавства про заповідні території”.(“Форум націй”, ч.4/6, 2002р.).
До Президента України, Голови Верховної Ради та Кабінету Міністрів також звернувся Конгрес національних громад України. В оприлюдненому зверненні відзначалося: “Аналіз ситуації, що може створитися внаслідок спорудження центру у Бабиному Яру, доводить, що ця ідея, дуже ймовірно, буде неприйнятною для досить широкого спектру громадськості, представників національних громад і політичних сил”. (“Форум націй”, ч.4/6, 2002р.).
Що більше, українці почали справедливо вимагати гідного вшанування пам’яті тисяч і тисяч своїх земляків, які у роки Другої світової війни були закатовані у Бабиному Яру.
З метою гідного вшанування жертв нацистських злочинів, тлінні останки яких знаходяться у Бабиному Яру, було створено Громадський Комітет, до складу якого увійшли відомі громадські й політичні діячі, зокрема академік Іван Дзюба, голова ОУН Микола Плав’юк, правозахисник Мирослав Маринович, українські письменники, представники деяких єврейських громад.
До речі, проти спорудження центру виступили понад двадцять єврейських громад України та СНД, в тому числі головний равін України, колектив Київського університету іудаїзму, Американська Асоціація інвалідів-ветеранів Другої світової війни.
Своєрідний образний підсумок щодо недоцільності спорудження центру зробив відомий правозахисник Мирослав Маринович: “Від усього проекту дихає чимось язичницьким, богобайдужим, а тому – богозневажним. В цьому полягає головний мій докір як його авторам, так і його ініціаторам. Ідучи за цим проектом можна відродити що завгодно, але аж ніяк не сповідальну, не лукаву традицію Ізраїля, яка завжди стояла в обороні сакрального перед наступом профанного... Парад символів у Бабиному Яру, що може ось-ось розпочатися з ініціативи різних громад, з усією неминучістю перетвориться на війну символів, яка зачепить не лише спадкоємців упокоєнних тут жертв, а й усю громадськість України. Було б справді фатально, якби бензину в цей тліючий вогонь хлюпнули самі євреї”. (“Форум націй”, ч.3/10, 2003р.).
Прикметно, що під час публічних дискусій стосовно доцільності спорудження центру “Наслєдіє” з “нафталіну” витягувалися “аргументи”, які мали б поставити під сумнів жертовність українців у їх боротьбі за українську ідею. Зокрема, в окремих публікаціях наголошувалося на не співмірності жертв з боку українського та єврейського народів.
Не вдаючись до морально-етичних оцінок таких “аргументів” наведемо витяг з спогадів уже цитованого Осипа Бойдуника: “Між нищенням жидівського і українського народів істотної різниці не було. Жидівський нарід нищено тотально. В українському народі тотально нищено провідну верству, не допускаючи до росту нової, залишаючи при житті лише простолюддя і то лише тому, що воно потрібне було як робоча сила. І то лише те простолюддя залишалось, яке не противилось, чи не стояло на перешкоді німецько-гітлерівським колоніальним намірам і планам. На підтвердження того можна навести безліч прикладів...” ( Бойдуник О. На переломі. – Париж: Націоналістичне видавництво в Європі, 1967. – С.101).
Ситуація дещо розрядилася у грудні 2003 року.
Зважаючи на громадський спротив, Київрада зняла з розгляду питання про підтвердження виділення “Джойнту” землі у Бабиному Яру. Київський міський голова Олександр Омельченко вимагав провести публічне обговорення проекту й відмовився ухвалювати будь-яке рішення з цього приводу, якщо не буде досягнуто компромісу між авторами проекту та його опонентами.
У січні 2003 року Комісія з гуманітарних питань при Кабінеті Міністрів України відмовилася надавати статус гуманітарної допомоги для 22 млн. грн, які “Джойнт” хотів ввести в Україну для фінансування будівництва центру.
“Ходаків” з “Джойнту” фактично проігнорувала Адміністрація Президента України.
Час від часу у засобах масової інформації з’являються повідомлення про намір окремих єврейських організацій активізувати роботу з спорудження у Бабиному Яру так званого єврейського культурного центру “Наследіє”. Закономірно, що при цьому громадськість б’є на сполох. На жаль, Бабин Яр і надалі залишається місцем політичної, соціальної етнічної та міжконфесійної напруги.
Так буде до тих пір поки не відновимо історичну та національну справедливість. Для цього слід негайно вжити заходів щодо гідного вшанування пам’яті усіх, хто загинув у Бабиному Яру і насамперед українських патріотів, борців за незалежність України. Пам’ять про них не дозволить терпіти наруги над святими місцями їх поховань.
Епілог
Заява-протест
громадськості Києва проти спорудження в охоронній зоні Бабиного Яру Єврейського культурного центру
Останнім часом знову активізувалася діяльність деяких представників єврейської національної меншини в Києві, спрямованої на здійснення в усіх відношеннях сумнівного проекту спорудження Єврейського культурного центру “Наслєдіє” в охоронній зоні Бабиного Яру.
На нещодавній прес-конференції, скликаній з цього приводу, заявлялося про те, що сам Єврейський центр уже перепрофільовано, що будуть враховані інші історико-культурні пам’ятники, які вже споруджено у Бабиному Яру, зокрема пам’ятник радянським людям, що постраждали від рук нацистів внаслідок масових розстрілів восени 1941 року. Однак ні словом не згадується Пам’ятний Хрест, споруджений у Бабиному Яру в січні 1992 року, в день відзначення 50-ї річниці з часу розстрілів нацистами українських борців за вільну й незалежну Україну, зокрема видатної української поетеси і громадської діячки Олени Теліги, який внесено до Реєстру історико-культурних пам’яток України.
Ми, представники громадськості, що зібралися сьогодні, 21 липня 2003 року, для вшанування 97 річниці від Дня народження Олени Теліги, полеглої за честь, свободу і незалежність України, заявляємо рішучий протест проти ідеї приватизації окремою національною меншиною стражденного терену Бабиного Яру і спорудження тут Єврейського культурного центру.
Бабин Яр – це скорботна Голгофа всього українського народу, без розмежування його на релігійні конфесії. Кров загиблих тут ста тисяч українських громадян, з яких за офіційними даними, тридцять три тисячі становили євреї, волає до забезпечення тут спокою і врівноваженості, задуми і зосередженості, але зовсім не спорудження якогось культурно-розважального центру, який має на меті використати мільйони дармових доларів.
Ми проти пересмикування фактів, адже 30 вересня 2001 року Президент України Леонід Кучма і тодішній Прем’єр-міністр України Анатолій Кінах у нашій присутності відкрили пам’ятний Знак загиблим у Бабиному Яру дітям та поклали квіти до Хреста пам’яті полеглих українських героїв, в тому числі й Олени Теліги, про що тоді писала преса. Вони зовсім не закладали пам’ятний камінь для спорудження Єврейського культурного центру, як це тепер хоче видати дехто з ініціаторів створення цієї споруди.
Звертаємося до Президента України Л. Кучми, до Голови Верховної Ради В. Литвина, до Прем’єр-міністра України В.Януковича та Київського міського голови О. Омельченка з вимогою припинити спекуляції в Бабиному Яру, дати спокій полеглим.
При цьому звертаємо увагу голови Шевченківської райдержадмінстрації М. Харитончука та Київського міського голови О. Омельченка, що Пам’ятний Хрест полеглим українцям потребує реставрації та упорядкування навколишньої території, а проект спорудження тут християнської каплиці або храму, про що громадськість міста клопочеться майже десять років, так і залишається нездійсненним.
Висловлюємо своє глибоке занепокоєння тим, що внаслідок непродуманих рішень може виникнути міжнаціональна та міжконфесійна напруга на терені Бабиного Яру, який таким чином замість місця миру і спокою може перетворитися у місце розбрату.
Ще раз нагадуємо: Бабин Яр – це місце полеглих десятків тисяч українців. Україна повинна шанувати спокій своїх загиблих.
Слава Україні!
Ольга Кобець,
голова Всеукраїнського жіночого товариства ім. Олени Теліги
Заяву підписали сотні присутніх на мітингу, в тому числі представники ОУН, УРП “Собор”, “Ліги українських жінок” відомі вчені, діячі культури та мистецтв.
ЗАЯВА
КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
Рішуче заперечуємо проти спорудження в Бабиному Яру
єврейського общинного культурного центру!
Протягом тривалого часу широка громадськість Києва і всієї України рішуче протестує проти спорудження в Бабиному Яру єврейського общинного культурного центру. Однак американський розподільчий комітет “Джойнт” та окремі представники єврейської національної меншини Києва не полишають своїх намірів.
Ми протестуємо проти того, щоб урочище, в якому німецькі окупанти розстріляли понад 100 тисяч людей різних національностей — українців, росіян, євреїв, циган та інших, — перетворилося на місце пошанування загиблих лише однієї національної меншини. Тут має постати єдиний державний меморіальний комплекс.
Прикметно, що зазначений проект ретельно ховають від громадськості, він не проходив широкого обговорення. І не дивно, тому що для киян Бабин Яр — це братська могила, місце скорботи. А за задумами проектантів тут має з’явитися імпозантна будівля із синагогою, єврейським інститутом, літнім кафе, під’їзними дорогами тощо.
Ці плани викликають категоричне неприйняття і рішуче заперечення Київської міської Організації Українських Націоналістів!
Ми вшановуємо й бережемо пам’ять про українців, які прийняли мученицьку смерть у Бабиному Яру. Особливо про активістів нашої Організації — видатну українську поетесу Олену Телігу, редакторів газети “Українське Слово” Івана Рогача, Івана Ірлявського, Петра Олійника, Ореста Чемеринського та інших членів похідних груп ОУН і Української Національної Ради.
Ми переконані: ті, хто намагається здійснити спорудження центру, як і ті, хто їм у цьому сприяє, — безвідповідальні люди.
Утілення цих замислів призведе до міжнаціональної ворожнечі.
Організація Українських Націоналістів не дозволить глумитися над місцем вічного спочинку українських патріотів!
Залишаємо за собою право вдаватися до будь-яких акцій протесту з метою недопущення будівництва цього центру в Бабиному Яру.
Схвалено на конференції Київської міської ОУН
26 липня 2003 року.
Джерела інформації
1.Баган О., Гузар З. Червак Б. Лицарі духу. - Дрогобич: Видавнича фірма “Відродження”, 1996. – 228 с.
2.Бойко Ю. У сяйві нашого Києва. – На чужині, 1955. – 223 с.
3.Боляновський А.Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939-1945)/Львівський національний університет ім. Івана Франка; Канадський інститут українських студій Альбертського університету. – Львів, 2003. 686 с.
4.Бойдуник О. На переломі. – Париж: Націоналістичне видавництво в Європі, 1967. – 153 с.
5.Городиський З. Українська Національна Рада. - К.: Вид. Дім “КМ Academia”, 1993. - 144с.
6.На зов Києва. Український націоналізм у Другій світовій війні. Збірник статей, спогадів і документів /Зредагув. К. Мельник, О.Лащенко, В. Верига; - К.: Дніпро, 1994- 540 с.
7.Організація Українських Націоналістів. 1929-1954. Збірник статей у 25-ліття ОУН. – на чужині, 1955. – 447 с.
8.ОУН: минуле і майбуття. – К.: Фундація ім. О. Ольжича,1993. – 303с.
9. Самостійна Україна. – Чикаго, 1985р.

Немає коментарів:

Дописати коментар