Цей чоловік не може похвалитися чисельними внуками і правнуками. Але коли б вони у нього були, то історії бурхливої молодості слухали б із розкритими ротами. 81-річний ватутінець Микола Заклунний став першим у місті, кого заарештували за антирадянську діяльність, пишуть “Вісті Черкащини“.
Ще в старших класах він бачив як працює жорстока, а іноді й кривава комуністична машина. З цим молодий хлопець не збирався миритися. Разом із нечисленними однодумцями він обговорював політику партії і підпільно готував та розклеював по місту листи з антирадянською пропагандою. За що пізніше й поплатився. Але не зламався. Тоді чоловік називав себе українським націоналістом, хоч і не входив до жодної партії. Таким він залишається і сьогодні.
– Я до школи ходив, коли почав займатися антирадянщиною. Йшов 1954 рік. Мені було 15 років, згадує Заклунний. – Із хлопцями говорили про незалежність України. Вже тоді мною почали цікавитися КДБісти. Але робили це непомітно. Хоч мене і не чіпали, та тихцем у знайомих і вчителів вони випитували, з ким я дружу. Я ж бачив як все неправильно робилося. Школи русифіковували. У 1955 році мене забрали до армії. Служити в радянській армії я не хотів. Про це не дуже розглагольствував, бо нікому там не вірив. Потрапив під дострокову мобілізацію. Тоді саме скорочували штат армії за рахунок всіляких політично неблагонадійних, як я. Коли прийшов з армії, влаштувався у Ватутінське житлово-комунальне господарство помічником кочегара в котельні. І взявся за старе.
На той час за ним вже пильно спостерігали спецслужби і чекали нагоди для арешту. Заклунний не вгавав: проводив агітацію за українську незалежність, власноруч готував сотні листівок з написаними від руки лозунгами на кшталт “Геть комуністичний режим”. Стоси агіток ховав у дровах, аби подалі від будинку. Агенти спецслужб, коли провели обшук, нічого не знайшли. Та доказів незаконної діяльності мали й без того. Батьки ж до останнього не знали, чим займався син. Коли ж таки дізналися, не засуджували. Вони й самі мали подібні політичні погляди, але намагалися це приховувати.
– Одного дня мене викликають у контору. Приходжу, а там КДБісти. Відрекомендувалися працівниками нацбезпеки і сказали їхати з ними у Звенигородку. Мовляв, маємо ряд питань. А там мені показали деякі з моїх листівок із написами “Геть комуністичну диктатуру”. На той час мені йшов 20-ий.
Працівники спецслужби довго, але марно намагалися вибити із Заклунного зізнання про його спільників. Жодного з однодумців він так і не видав. А вже пізніше хлопець довідався, хто ж його видав. Ним виявився вчитель з його рідної школи, який за почерком вирахував автора агіток.
– Всі ті листівки писав від руки. За цим і вирахували. Мене відправили в черкаський слідчий ізолятор КДБ. Пробув я там два місяці, поки тривали допити. А вже потім присудили два роки колонії і відправили відбувати строк у Мордовію. Працював на лісопильному заводі. Робили футляри для радіоприймачів, годинників. Невдовзі почалося повстання. Охоронці побили ув’язненого. Нагнали до території танки і якби цей заколот переріс у якісь серйозні сутички, то техніку б застосували проти нас. Але обійшлося, бо наші керівники стримували відкриту агресію, аби нас не постріляли. Була забастовка і ми не виходили на роботу. Захопили радіовузол. Були й лозунги з вимогою амністії “військовим злочинцям”. Тобто тим, хто під час війни потрапив у полон до ворога. Їм давали по 25 років. Ще вимагали скасування 58-ої статі кримінального кодексу. Хотіли свободи слова. Через 6 днів бунт закінчився, бо солдати позабирали найактивніших і вагонами кудись вивезли. Через півтора роки після цих подій я вийшов на волю.
Після відсидки Миколу Заклунного спецслужби вже не чіпали. Та все одно він залишався під таємним спостереженням. Пройшло вже 20 років після заслання, а за чоловіка не забували. Раз по раз цікавились його життям у керівництва. Агітки писати він перестав, побоюючись ще одного ув’язнення. Але це не означало, що Микола Юхимович зрадив своїм переконанням. Він не боявся проводити словесну агітацію за українську державність. Слухав закордонне радіо “Свобода”.
Влаштуватися на якусь керівну посаду чоловік не міг, з огляду на судимість. Працював у Ватутіному слюсарем в житлово-комунальному господарстві, машиністом електровоза, на Юрківському вугільному розрізі і на заводі вогнетривів. Загалом, має понад 40 років трудового стажу. Лише минулого року обласний суд його реабілітував. В цьому йому допоміг голова місцевої організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів Микола Ємченко. І він же домігся для Заклунного перерахування пенсії. З подачі Ємченка його на черговій сесії міськради мають нагородити грамотою “За активну громадську позицію”.
Зараз Микола Юхимович живе сам. Дітей не має. За життя був лише один раз одруженим, та шлюб довго не протримався. Активно цікавиться політичним життям України й різко критикує Росію.
– Багато біди маємо через Росію. Так було здавна. Колись Москва була у людській крові, і зараз, через так зване АТО. Видворимо російських військових, щось може й зміниться на краще.
Немає коментарів:
Дописати коментар