Володимир Сосюра. Отель Каліфорнія (присвята бляхарям)

                      Сашко Лірник
Вірш про Ніжність (цикл про котиків, собачок, зайчиків і взагалі тваринок).

Скунс - теж людина.

І теж хоче кохання.

Та такого, щоб аж до неба,

Та такого,щоб аж до знемоги!

І тому він вилизує спинку,

І тому він розпушує хвостик,

І смугасту свою чорнобілість

Демонструє скунсисі звабливо.

Але в час насолоди п'янкої,

В мить, коли шаленіє кохання,

Все прекрасне,що скунс в собі носить

Під хвостом наче квітка розпукне.

А скунсиха витягне свою мережану хусточку в горошок,

Промокне засльозлену свою волоокість,

І скаже: " Ах ти мій, пустунчику!

Як прекрасно ти вмієш створити атмосферу ніжності !"

А в цей час за десять миль від них

По хайвею номер 66 мчить потужна машина -

Червоний Шевроле Корвет на польських бляхах

Геть перевищуючи 85 миль на годину- максимально дозволену швидкість в штаті Невада.

І нічний вітер куйовдить волосся водія

На шляху до отелю "Каліфорнія" ,

Де водія ніхто не чекає,

В прекрасне місце,

В прекрасне місце,

Де висохлі патьоки вина

Малюють прекрасні обличчя на стінках бокалів.

Де опівночні тіні ведуть свій безкінечний танок,

Від вогника воскової свічки в старезній руці незворушного портьє.

Де Красуня байдужим поглядом ковзне

По натовпу покинутих коханців,

Таких же нещасливих водіїв,

І відвернеться від них.

А вони щоночі влаштовують поножовщину,

Виписуючи в повітрі сталевими лезами химерні трипільські візерунки.

В надії що залишиться лише один з них,

Найщасливіший, якого не можна убити.

Розбишака і чудовисько,

Вимазаний примарною кров'ю,

Якому нарешті Вона не відмовить.

І сяде з ним, лютим ,розпашілим і страшно пошрамованим,

В його розмальовану чорну фуру на дванадцяти коліщатках.

Де в моторі чотириста скажених кінських сил

Ревуть і знемагають від стримуваної любові.

Але зараз шалений потік повітря принесе скунсову Ніжність

Прямо у відчинену шибку Червоного Шевроле Корвета.

І відчує водій запах справжнього кохання,

І поперхнеться цигаркою "Ротмонс",

Впустить її з губ,

Ухопиться за зсудомлене горло,

Закашляється,

Кинеться витирати сльози на роз'ятрених очах,

Випустить на секунду кермо,

І потрапить нарешті в свій вічний отель .

Там де закінчується Хайвей ту Хел, Дорога в Пекло,

В таке прерасне місце,

В таке прекрасне місце,

Яке ніколи не зможе покинути.

І все ,що він встигне подумати перед тим, буде:

"Так ніхто не кохав,

Раз на тисячу літ

Лиш приходить подібне кохання.

В день такий

Розцвітає весна на землі,

І земля убирається зрання..."