субота, 31 березня 2018 р.

Народився Микола Міхновський

                           Ð¡Ð²Ñ–тлина від Ukrainian Military Honor.
31 березня 1873 р. народився Микола Міхновський, провісник Самостійної України, творець українського війська.
Якщо конкретно почати писати про Велич цієї постаті мабуть просто забракне часу і місця,щоби все описати. Титанічність Міхновського просто неможливо переоцінити.
Міхновський дав початок новій всеобіймаючій хвилі української ідеї.Це був початок нової ери. Ери зародження чинного націоналізму,та цілком відмінного войовничого світогляду.
Він був засновником Революційної Української Партії,таємної організації «Братства тарасівців», засновник та керівник терористичної бойової організації "Оборона Україна".
З початком Національно-визвольних змаганнь він енергійно береться за працю творення українського війська та державності.Організовує українські військові з'їзди,творить Український військовий клюб та перші два українські козацькі полки ім.Гетьмана Полуботка та Богдана Хмельницького. Але вся його праця наривається на опір соціалістичних кастратів Виннниченка та Грушевського тієї когорти гнилої драгоманівщини як писав Донцов.Після невдалого виступу "полуботківців" його висилають на Румунський фронт захищати Росію Керенського яка вже тріщала по швах,тим самим усунувши його від справ у доленосний час.
Тож в час приходу Гетьмана Скоропадського він як лідер хліборобів-державників енергійно підтримує його. Міхновський навіть мав стати прем'єр-міністром,але нажаль протофіські кола відмовили від цього Гетьмана.
На початку 1919 року,все валилося та було критичним. Українські війська відкочувалися на Правобережжя,Лівобережний фронт валився під натиском червоних. Він робить останню свою спробу,останній порив. Планується за допомогою найкращого Запорізького корпусу Петра Болбочана встановити військову диктатуру. Для цього він вирушає в Кременчуг в ставку Болбочана. Але...запізнюється. Болбочана арештовують,а Міхновський по дорозі захворює на тиф.
Все це в купі...,хвороба,невдачі запланованого,повна його відсторонність від політичних справ нарешті зробило свою справу.Спустошений перманентними невдачами, виснажений фізично і психічно, розчарований в українській еліті, яка виявила свою повну нездатність, виїжджає на Кубань. В Новоросійську він пробує сісти на теплохід та евакуюватися морем.Але денікінська контррозвідка встановлює його особу,і його як непримеренного самостійника на борт не беруть. І він лишається.
Він залишається вчителювати в станиці Полтавській Кубанського козачого війська. Втім сидіти склавши руки він так і не зміг,за спогадами останнього кубанського прем'єра Іваниса він стає співорганізатором Гайдамацького полку який мав долучитися до кубанського десанту Улагая.
1924 року він повертається в Київ і одразу був схоплений ЧК-ГПУ.Після кількох днів його відпускають на волю. А на другий день його знаходять повішеним.
У кишені покійного залишилася записка з таким текстом:
«Волію вмерти власною смертю! І сюди круть, і туди верть, однаково в черепочку смерть, як каже приказка. Перекажіть моє вітання тим, хто мене пам'ятає. Ваш Микола....»

Немає коментарів:

Дописати коментар