Колектив вважається молодим, адже сформувався лише рік тому. Попри це, хлопці вже встигли презентувати три відеокліпи, чотири окремі пісні та поїздити Україною з виступами. Що це жанр “сірко-рок”, чому Шевченко завжди буде актуальним та чому українцям треба виховувати переможців в інтерв’ю “Українському інтересу” розповів соліст гурту “GONTA” Кость Фастівець.
“GONTA”, бо любимо гнати
– Звідки виникла ідея гурту?
– Якось ми з другом на студії готували аранжування до пісні ансамблю “Козаки”. Та й так запрацювались, що в голову почали лізти різні дурниці. І мені на думку прийшла фраза “сиділа без діла”. І я кажу Андрію: “А давай зробимо таку пісню”. Він погодився. Ввечері я вдома сів за фортепіано і за півгодини її написав. Так народилася перша пісня проекту. Потім ми зібрали музикантів, відзняли перший відеокліп. Так і закрутилося.
– Так про кого є ж тоді пісня “Сиділа без діла”? Був якийсь прототип?
– Ні, нікого конкретного я не мав на увазі (посміхається). Це збірний образ людини, яка сидить сама собі, чекає “з моря погоди”, принца на білому коні.
– Чому обрали такий жанр, як ви його визначили – “сірко-рок”?
– Ми такі по своїй натурі. Після роботи в київському академічному театрі “Берегиня”, захотілося музичного розбишацтва із козацькою суттю. Жартівливими текстами хочемо підбадьорити наших людей, надихнути на нові звершення. Щоб українці зрозуміли, що навколо не “все пропало”. Щоб після концерту, вони мали натхнення покращити своє життя. Водночас у всіх наших концертних програмах є серйозний контент.
– У чому полягає секрет назви гурту – “GONTA“?
– Два підтексти. Перший – через відомого козацького полковника Гонту, а другий – від слова “гнати”, бо ми – музичні гонщики.
– Не підкажете, чому українські гурти почали так масово писати назви англійською та великими літерами?
– Умовно, цей процес можна назвати “геть від Москви”. Виконавці намагаються відійти від пострадянського простору та стати представниками світової сцени. А там назва має бути зрозумілою. Мені здається, що хтось робить це свідомо, а хтось – підсвідомо. Ми це зробили свідомо.
В Україні має бути щось, що об’єднує
– Яка ваша думка щодо мовних квот в Україні?
– Квоти – це благо. Перед їх запровадженням багато радіостанцій кричали, що їм не буде чим заповнити ефір. Оскільки більшість українських медіа є проросійськими, вони не бачать, що 2/3 України спілкується рідною. Їхнє оточення російськомовне, тому для них незрозуміло “кто будет это слушать”.
Якби не ці квоти, величезний масив української якісної музики не потрапив би в ефір. Завдяки ним, українці почули різнобарвність українського музичного продукту.
– Як щодо мовного питання?
– Ще до війни я якось дзвонив у РДА Закарпатської області. Так секретарка мене постійно перепитувала, бо не розуміла української. Добре, ви – угорці, але вивчіть мову, щоб ми могли порозумітися. У нас мультинаціональна держава, але має бути те, що об’єднує. Кажуть: “Не порушуйте тему мови, бо це нас роз’єднує”. Це так, якщо у нас вона не спільна. Мова – код, який об’єднає українців.
– Казахстан нещодавно відмовився від російської.
– Так. А до 2020 року хоче перейти на латинку. Для України це був би дуже радикальний крок, але він допоміг би у питанні самоідентифікації.
Шевченко завжди буде актуальним
– Окрім музичних проектів, ви взяли участь у літературному – “#Слова”. Розкажіть про нього більше.
– У цьому проекті “піддані культурного інтересу”, відомі та не дуже, читали тексти українських поетів. До мене також надійшла така пропозиція. Я їм начитав декілька варіантів: Шевченка, Симоненка, Стуса, але вони не підійшли. Тоді я задекламував вірш-пародію на текст Олександра Пушкіна “Тятя! Тятя! Наши сети”. У підсумку, я в проекті виступив із дитячим віршиком Наталії Забіли “Стояла собі хатка”. Своїм дітям також на ніч читаю українські казочки та віршики.
– Шевченка, наприклад?
– Ні, але, певно, потрібно. Шевченко – це переважно гостро-соціальна поезія. У студентські роки двічі прочитав “Кобзар”. Якщо його правильно зрозуміти, він дуже актуальний. Шевченко зміг передбачити навіть цю війну. Сила його слова досі тримає українців у тонусі.
– Із сучасних українських поетів та письменників кого читаєте?
– Зараз у моїй сумці книжка Андрія Кокотюхи “Біла ніч” з трилогії. Це історія про повстанця під псевдо Східяк. Перед нею прочитав “Трощу” Василя Шкляра. Коли працюю на студії, то часу на читання майже не вистачає. Але у вільні хвилини, то люблю історичну чи літературу для саморозвитку.
Не всі усвідомлюють вплив соцмереж
– Яка роль соцмереж у нашому житті?
– Я згадую мультфільм “Воллі”, де автори чітко змалювали майбутнє життя на Землі: люди сидять у своїх автоматичних кріслах, дивляться в екран, а поряд нікого не бачать. Такі ситуації трапляються вже у наш час, коли люди в сусідніх кімнатах пишуть один одному у мессенджері. У цьому є свої плюси і мінуси. Можна говорити з друзями, які від вас знаходяться за тисячі кілометрів, але водночас ми втрачаємо живе спілкування. На цю тему ми записали пісню “Ляля” – про дівчину, яка власне змінила реальне на віртуальне.
– Проте через гаджети і соцмережі стало легше маніпулювати людьми. Війна на сході – гібридна, адже триває не лише фізично на тій території, а й в інформаційному просторі.
– Війна виграється не тільки на полі бою кулями та снарядами, а за допомогою людських душ. Боротьба за них дуже жорстока. Однозначно, люди знаходяться під впливом, але не всі усвідомлюють це. Зараз багато хто відмовився від телебачення. Лише одиниці захочуть перевірити інформацію на інших джерелах.
Євробачення – це шоу
– За кого вболівали під час Нацвідбору на Євробачення?
– Чесно, вболівав тільки за Kozak System. Їхня музика є близька до нашої. А сподобалося багато виконавців.
У нашій країні вважають, що на цьому пісенному конкурсі треба імпонувати Європі, показати зрозумілу для неї музику. Все це умовно. Кожного року трапляються такі “кадри”, от як Сальвадор Собрал, Кончіта Вурст, Дана Інтернешенал, Lordi. Євробачення – це шоу. Навіть мова не має значення, бо згадайте сербку Марію Шеріфович та її переможну пісню “Molitva”.
– Як щодо MELOVIN’а?
– MELOVIN сподобався енергетичним виступом. Я помітив його музичний розвиток з минулим роком. Він дуже виріс, як артист.
Новий альбом і самогонка
– GONTA – молодий гурт. Як вдається конкурувати в океані української музики?
– Такого напрямку музики як у нас, в Україні не багато. Навіть DZIDZIO та ТІК ми сприймаємо, як колег по цеху, а не як конкурентів. Конкуренція – дуже класна штука. Якщо твою пісню не взяли на радіо, то значить з нею щось не так. Зроби наступну кращою.
– Що плануєте на цей рік?
– Готуємо зараз альбом під робочою назвою “СамоГОНТА”. Розкажу, чому саме така. Тато мій жене горілку, додає у неї трави, мед. Якось я взяв її з собою. Їхали ми з хлопцями після концерту. Думаю, можна й розслабитись. Налив я їм батькової горілки. Хтось викрикнув: “Самогонка самоГОНТИ”. Звідси й пішла назва.
– У чому ви вбачаєте основний український інтерес?
Український інтерес – це коли свої особисті амбіції підпорядковуєш загальному благу. Тобто українській громаді, де шанують українську мову, традиції, історію. Це там, де виховують переможців.
Катя Пташка
Немає коментарів:
Дописати коментар