неділя, 6 березня 2011 р.

НАЦІОНАЛЬНІ ПРИКМЕТИ НАДБАНЬ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

Попри усі негаразди, які трапляються нам на життєвому шляху, все ж варто погодитися, що живемо ми у красивому світі. Адже окрім того, що кожного мешканця планети Земля щоденно турбують проблеми сьогодення, завтрішнього дня, що більшість представників населення планети постійно переймається вирішенням завдань стосовно хліба насущного, боротьби з то тут то там виникаючими природніми катаклізмами, людство не забуває й зглянутися на красу, яка його оточує. Це – і чудотворна природа – справа рук Творця. Це - і справа рук людських – надбання людства планети Земля – те, що дісталося нам у спадок від багатотисячолітньої історії, від „інженерів душ людських”, а саме – геніальних діячів усих видів  мистецтв. Найвищі досягнення цих майстрів  у музиці, образотворчому мистецтві, кіно, драматургії збагачують наше життя, прикрашають його відчуттями прекрасного, їх герої співпереживають разом з нами.
          Імена Франческо Петрарки, Данте Аліґ”єрі, Міґеля де  Сервантеса, Генріха Гейне, Ріхарда Вагнера, Джузепе  Верді, Михайла Глінки, Миколи Лисенка, Олександра Довженка,  Дюка Елінґтона, Пола Маккартні, Володимира Івасюка, Володимира Мулявіна навічно увійшли у скарбницю найвищих  зразків людської спадщини. Вони належать людству. Навряд чи хтось буде не згодним із цими словами. Але...
        Населення Землі – великий конгломерат, який складається із народів, кожен із яких має свою  історію, культуру, традиції, звичаї. Кожен народ, кожна нація є унікальним кладезем мудростей, успадкованих протягом віків. І тому, розуміючи приналежність людських надбань усьому світові,  необхідно й усвідомлювати, що творці їх є дітьми своїх народів, націй, культур.
     Кожен, хто знайомий із геніальним творінням Сервантеса „Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський” , відчуває невідривність  сюжету твору, описань природи, міжлюдських відносин від традицій, звичаїв нації, що населяє Піренейський півострів – іспанців. Належність творчости Гейне, навіть  у перекладі на будь-яку мову, якщо він виконаний майстерно, не сплутаєш ні з якою історично-традиційною культурою, окрім німецької. Як яскравий приклад цьому – його поезії „Сілезькі ткачі”, „В жовтні 1849”.
    У музичних творіннях Дж.Верді, як не крути, з перших же нот відчуваються переклики з італійською народною музикою. Із оперних арій та увертюр Миколи Лисенка так віє на нас наша автентична музика – тут тобі і карколомний гопак-завиванець, і героїчна козацька пісня, і журлива дума, і ліричний дівочий спів. А, слухаючи музичні твори П.Маккартні, чудово усвідомлюєш, що автор – 100-відсотковий шотландець: від джиґи в  „Ob-la-di ob-la-da” і справжньої скоттівської балади у „London Town” до пастуших та військових волинок у „Mull Of Kintyre” та  „Yellow Submarine”.
   

У СССР 70-х років минулого століття пісенна творчість „Смерічки”, Софії Ротару набули загальносоюзної слави та лідерства серед представників т. зв. „совєтської естради” завдяки саме українським народним мотивам у „Червоній руті”, „Водограї”, „Двох перстенях” та ін. Ба навіть етнічний росіянин, син російської етнокультури Володимир Мулявін, набув слави Великого білоруського пісняра після того, як по приїзді до Білорусі, закохався у її культуру, зокрема музичну.
І справжній поціновувач творчости „Піснярів” ніколи не поставить знак рівности між унікальними „Рушніками”, „Алєксандриною” та „Вологдою”, яка не є прикладом білоруської національної культури.  
  Найяскравіщі  представники джазової музики  Луї Армстронґ, Елла Фітцджеральд, Ширлі Бессі, Б.Б.Кінґ – представники чорного населення Американського континенту, які почерпували натхнення для себе у негритянських духовних піснеспівах – спірічуелс. „Королі та принци рок-н-ролу”  Елвіс Преслі, Літл Річард – „діти” новоствореної спільноти – білої Америки та, відповідно, її культури та традицій, представники новітньої етнокультури.
         І, той, хто спробує довести  протилежне, не доведе цього, адже  все решта – не справжнє, штучне і на довге життя не є претендентом. Справжнє мистецтво завжди національне, воно витікає з культурної спадщини батьківщини майстра, який творить це справжнє. Решта – ерзац, псевдокультурна попса, метелики-одноденки. Щоправда, є ще один підвид псевдокультури. Це – опуси на догоду замовнику. Майстрами соцзамовлень подекуди були й генії, адже голодний майстер повинен був за рахунок чогось годувати сім”ю, одним словом, існувати, ба більш – виживати фізично. Як приклад -  ряд комсомольсько-партійних витворів у творчості П.Тичини, В.Симоненка. Але хто тепер пам”ятає, оті замовлені опуси? До скарбниці людства увійшли творіння, народжені серцем, душею. А вже душа й серце нерозривно пов”язані з етносом, дитиною якого є майстер. Якщо він не манкурт, не яничар. Але із перевертнів геніїв не буває.
       Отже, як би того не хотіли апологети  космополітичної думки про  „людину планети Земля”, а генії належать у першу чергу своїй нації, своєму етносу, культурі свого народу, а вже потім – людству, світовій культурі.  
      Тож належать усьому світові, але лишаються невідривними від своїх національних культур та традицій великі шотландці Роберт Бернс та Пол Маккартні, великі італійці Мікеланджело, да Вінчі, Ф.Петрарка, великі німці Г.Гейне, Р.Ваґнер, великі іспанці  Ф.Ґойя, Сервантес. 
 






Данте Аліг'єрі


                                                             







Міґель де Сервантес Сааведра









                                








Микола Лисенко









Володимир Івасюк
Володимир Мулявін












Пол Маккартні

Немає коментарів:

Дописати коментар