неділя, 6 березня 2011 р.

ХТО ЗМІНИТЬ ВЛАДУ?

Не знаю, чи є серед нашого суспільства хтось, котрий не пересвідчився в справжньому обличчі нинішньої влади в Україні. Про фіаско їхніх обіцянок щоденно, а то й щогодинно говорять невпинні здорожчання усіх без винятку груп споживчих товарів, зростання усіх комунальних товарів (квартирна плата, газ, електроенергія, тепло, вода), дорожчає проїзд у транспорті. Не приведи, Господи, сьогодні захворіти: ліки дорожчають, кількість ліжок у лікарнях, та й кількість самих лікарень скорочується. Зростає рівень безробіття, підвищується платня за навчання у вишах. Пенсійна реформа породила загрозу по досягненню пенсійного віку йти не на заслужений відпочинок, а прямувати на цвинтар.
На носі прийняття житлового кодексу (навмисне пишу з маленької!), який узаконить виселення просто на вулицю сімей, які потраплять у матеріальну скруту. Трудовий же кодекс, який нам готують будівничі „Нової України”, остаточно закріпачить найманих працівників.
Своє обурення й невдоволення діями влади донецької кліки тепер виказують не лише на Заході чи в Центрі України – вже й мешканці Сходу та Півдня нарікають на владу регіоналів. Мітингують на майданах Донецька, Харкова, Одеси.
Наглі обмеження прав та свобод громадян реально викликають тривогу у нашому суспільстві й дають вагомі підстави міжнародній спільноті для відповідних висновків про стан речей в Україні.
Безумовно те, що нинішня влада прийшла до керма країни рішучо й підготовлено. Найперше й найголовніше своє завдання – швидко вибудувати монолітну й цілісну вертикаль – вони виконали досить оперативно. І тепер їй вдається крутити, як циган сонцем, Конституцією, іншими законодавчими актами, приймати важливі державні рішення так, як їй самій вигідно. А допомагають їй в цьому приручені суди, кишеньковий Парламент (не без допомоги отих „тушок”), прокуратура.
Досить вільно вони почуваються серед розмаїття політичного спектра України. Бо бачать, що немає їм ніде ні опору, ні протидії. А, якщо і є, то занадто вже слабенький. Немає у них потужної опозиції. Є БЮТ))) , „Свобода”, УНП, „Наша Україна”, Фронт змін, Громадянська позиція, якісь уламки УНА-УНСО, УРП, Реформ і Порядку, КУНу... Поодинці ці сили ніякої перешкоди на шляху єнакієвських проффесорів створити не в змозі. Начебто, у такій ситуації сам Бог велів щось робити, аби об’єднатися, спільно виступити на захист українських національних інтересів, протистояти зазіханням на права та свободи українців.
Та багаторічна практика дій української правої опозиції показала, що об’єднавчі кроки не приносять, на жаль, жодних позитивних результатів.
І надалі, вважаю, якогось позитиву чекати годі. Необхідне, як зараз модно казати, перезавантаження, інший шлях.
І що ж за альтернативу бачу я? Гадаю, і що далі, то більш переконуюсь, що сьогодні вже змінилась суспільно-політична формула суспільства. Перші два десятиліття у нас в геометричній прогресії зростала кількість політичних партій. Серед їх безлічі все ж було пару десятків тих, що боролися за голоси на виборах різних рівнів. А серед тієї пари десятків існували ( та й досі існують) 3-4 справжніх, ідеологічних, а не закритих акціонерних товариств. А до влади, до керівництва державою їхні представники приходили (будемо відвертими) завдяки тому, що купували голоси та брехали виборцям.
Звідси й висновок, який повинні затямити собі українці: найголовніще – не дати, не дозволити себе обманути! Адже переважна більшість політичних партій у своєму поступі до владних вершин ніколи не буде чесно та безкорисливо йти до них (тих вершин). Будуть продовжувати морочити мізки українцям брехливими присяганнями у любові до них, до України, брехливими обіцянками-цяцянками, продовжуватимуть купувати голоси. На зміну гречці Черновецького, 20-гривенникам Шуфрича прийшли 50- та 100-гривенники Януковича чи Тимошенко. Далі – продовження буде. Тільки в більшій вартості гривень чи долярів. І, що характерно, люди ж наші чудово знають: хто заплатить зараз, вп’ятеро більше відбере завтра, прийшовши до ясел-годівниць. І все’дно ведуться...
А тим часом, у країні жодна пропагандистська машина жодної політичної партії не буде займатися ліквідацією громадянської безграмотності. Не вигідно.
Та вихід є! І цей вихід – робота патріотичних громадських організацій.
Те, що нинішня влада кримінально-олігархічна, питання не перше. Перше – ця влада антиукраїнська. Увесь її поступ у політиці (внутрішній і зовнішній), соціально-економічній царині, в гуманітарній сфері говорить про її антиукраїнськість. Здача національних інтересів у газо-транспортній галузі, подовження знаходження на нашій території іноземних військових баз, догоджання й преференції чужій церкві в Україні, „деукраїнізація” в освіті, та навіть українофобські висказування урядових очільників та членів Українського Парламенту, спостереження „крізь пальці” за діяльністю українофобських (на кшталт Рускава блока, Рускаязичная Украіна, Інстітут стран СНГ, тощо) організацій в Україні. Все перелічити – місця не вистачить.
І постає питання: Чи можна будувати Українську Державу, не взявши за основу її побудови Українську Національну Ідею?
Один з колишніх президентів нам вже сповістив, мовляв, національна ідея не спрацювала. А як же вона запрацює, коли з наших черевик ще не струсився совковий порох, а при владі – червоні директори та вчорашня компартійна верхівка?!!
Отже, національна ідея повинна спрацювати. І спрацює вона лише тоді, коли народ наш зрозуміє, що лише наповнивши Українську Державу українським змістом (а це і є національна ідея!), можливе гідне життя. Постійна, безупинна просвітницька робота серед українського люду приречена принести успіх – в її результаті постане українське консолідоване громадянське суспільство, якого ми ще досі не маємо. Багатомільйонна українська спільнота, відчувши себе нащадками Володимира, Мазепи, Гонти та Залізняка, Петлюри, Героїв-холодноярців, Бандери й Теліги, Стуса й Чорновола, Гірника й Горської, зможе привести до булави гідних представників справжньої української еліти. І лише такі достойники будуть відчувати відповідальність перед нацією за свої дії.
На сьогодні залишається лише одна категорія недержавних фомацій, які зможуть взяти на себе таку непросту й невдячну роботу – невпинна просвітницька діяльність, особливо серед молоді, яка швидко йде на зміну пліснявому електорату. Безперервна робота з пропаганди наших цінностей, національних надбань, нашої невихолощеної історії, донесення до кожної молодої людини, що українцем бути круто.
Засобів для цього – безліч. Це – і пропаганда якісної української музики, проведення різноманітних заходів та акцій, приурочених до важливих історико-культурних подій та знаменних дат, вшанування ювілейних дат провідників українського визвольного руху, видатних науковців, представників культури, мистецтва.
Дуже важливою справою у пропаганді українських цінностей є створення патріотичних інтернет-сайтів. Саме патріотичні сайти у всесвітній мережі стали сьогодні найпершим засобом інформації, який має можливість відволікти населення (тепер вже не тільки молодь) від інертного існування. Тут і можливість просвітницької діяльності, і надання майданчиків для дискусії, полеміки, переконання, навернення суспільства до національно-патріотичного налаштування у громадському житті.
На прикладі інтернет-сайту „Воля” (volya.ck.ua), створеного Черкаською ГО „Воля ХХІ” можна побачити й відзначити ефективність такої діяльності. По-перше, важливо те, що засновники сайту від самого початку чітко визначились, для чого, з якою метою його створювали: пропаганда українських цінностей (історія, культура, мова, традиції). Звідси й мета, яка співпадає з метою діяльності самої організації: всіляке сприяння якнайшвидшому утворенню консолідованого українського громадянського суспільства. Сайт було започатковано у грудні 2008 року. З тріпотінням у серці адміністратори сайту спостерігали за кількістю відвідувачів сайту, зростанням зареєстрованих на форумі. І ці спостереження вселяли оптимізм та надію в те, що ми цікаві й потрібні. Тепер, коли сайт читають тисячі в Україні та далеко за її межами, коли він не опускається нижче 6-го місця у рейтингу сайтів суспільних організацій (а їх усього – біля сотні), можна з упевненістю відзначити, що сайт працює з гідним ККД й має стабільну підтримку прихильників, що він виконує свою місію. Звичайно, сайт потребує постійної реклами, але, хоча й статки організації дуже обмежені, члени її прикладають максимум можливих зусиль для його реклами.
У підсумкових рядках відзначу, що ефективність діяльності недержавних громадських організацій у справі поширення патріотичної думки є беззаперечною. Особливо важливо уяснити собі, що „ніхто, крім нас”.
І от, коли переважна маса українців свідомо уяснить, що саме вони є єдиним джерелом влади, коли вони чітко зрозуміють, що саме вони наймають певну владу на певний термін, саме вони оплачують роботу цієї влади, утримують її, що, у разі обману, ця влада піде геть, саме тоді Україна матиме реальний шанс постати успішною, модерновою, національною, соціально-справедливою Державою, яка займе гідне місце у світовому рейтингу.
І от, як висновок, маємо усвідомити, що настав час, коли спротив, опір нинішній антиукраїнській донецькій кліці повинен бути і буде ініціюватись він не від якоїсь „проукраїнської, правої” партії (ну не буде правий спектр об’єднаним!), а саме від громади, як результат напруженої роботи безлічі патріотичних громадських організацій.

Немає коментарів:

Дописати коментар