Ми не будемо тут з вами зосереджуватися на співпраці СССР з нацистською Німеччиною у 1939-1941 р.р. Знаємо, чули. Інтернаціонал-комуністи не уявляли себе не в дружбі з націонал-соціалістами. Та навіть після розірвання цієї "дружби навіки", етнічні росіяни (не якийсь там кавказький іудей Джугашвілі) так само були на стороні нацистів.
Мій земляк з Черкащини, український журналіст і письменник Володимир Чос дуже вдало обгрунтував фашистську суть росіянина. Джерело - "Нова доба".
РОСІЙСЬКИЙ ФАШИЗМ
Під час Другої світової війни більше мільйона етнічних росіян воювали на стороні Гітлера. З них зібрали 29-ту дивізію СС «Рона», особливе формування СС «Дружина», перший російський національний полк СС «Варяг»… Їх використовували на передових лініях. Німці знали, що росіянам втрачати нічого – вони воюватимуть до останнього. Коли Гітлер наказав забрати росіян зі Східного фронту і перекинути на Західний, генерали схопилися за голови – кожний п’ятий вояка був росіянином!
Гітлерівське козацтво
22 червня 1941 року фашистська Німеччина віроломно увірвалася на територію України і Білорусі. До осені 1941 року майже вся Україна опинилася під контролем фашистів. Гітлерівці планували швидко захопити Москву, Ленінград та інші ключові міста Радянського Союзу. Такі зусилля радо вітали білоемігранти, що постраждали від більшовиків. Було створене головне управління козацьких військ Вермахту під керівництвом царських генералів Семена Краснова і Андрія Шкуро. У перший день війни Краснов виступив із закликом: «Я прошу передати усім козакам, що ця війна не проти Росії, але проти комуністів, жидів та їх приспішників, що торгують російською кров’ю. Нехай допоможе Господь німецькій зброї й Гітлеру!». Негайно сформували козацькі полки, які воювали пліч-опліч з гітлерівцями. Як співалося у стройовій пісні:
Из Румынии походом
Шел Дроздовский славный полк,
Во спасение народа,
Исполняя тяжкий долг.
Фашисти визнали російських козаків нащадками якогось древньогерманського племені, дозволили створити власну державу на окупованій території Білорусі. Коли німці зайняли Дон і Кубань, багато місцевих жителів зустріли їх хлібом-сіллю. Разом із гітлерівцями воювали під Сталінградом. Тому після поразки відступали цілими сім’ями. Багатотисячні колони потягнулися до Криму. Потім Гітлер розселив їх на півдні Австрії та півночі Італії. В квітні 1943-го, за особистою вказівкою рейхсфюрера СС Гімлера, сформували 15-й козачий корпус СС, який здійснював каральні операції проти югославських партизан.
На своїх кокардах і шевронах російські гітлерівці мали фашистську символіку та двоголових орлів з триколорами – символи сучасної Росії. Досить колоритною фігурою серед командирів козацьких частин був учасник радянсько-фінської війни, майор Червоної Армії, нагороджений орденом Червоної Зірки Іван Кононов. Згодом, як полковник Вермахту, отримав залізні хрести І і ІІ класу.
Гітлерівські козаки відзначилися своєю жорстокістю також на Черкащині.
– Серед ночі 20 грудня 1943 року есесівці з собаками влаштували велику облаву на молодь Городища і сіл району, – розповідав колишній остарбайтер Микола Андрійович Василенко. – Нас звозили до сільськогосподарського технікуму і медичної школи, де усе було огороджено колючим дротом. Виступив із промовою полковник російських донських козаків, які служили німцям. Говорив, що нас направляють на заробітки у « цвєтущую Гєрманію», де будуть добре платити, годувати й одягати. А хто надумає тікати – тому розстріл на місці. Нас загнали по класних кімнатах, там долівка була застелена тирсою з лісопилки. О десятій годині почулися постріли із гвинтівки – під час спроби втечі двох наших було вбито і трьох поранено. Пізніше були ще дві спроби втечі і знову чотирьох убили і чотирьох поранили. Як тільки почало сіріти, нас вивели на дорогу, вистроїли по п’ять осіб, заставили взяти один одного під руки і погнали пішки до Умані. Нас супроводжували ті ж донські козаки на конях, із кулеметом. Дорогою ми ночували в сараях, їли сніг. Хто відставав, того козаки підганяли нагайками, а хто не міг іти й падав – того пристрілювали. Убитих клали на сани і везли для звітності…
Коли відгриміли останні залпи війни, гітлерівські козаки здалися британцям. Усього на території Австрії союзні війська затримали і передали у радянську зону окупації 50 тисяч козаків. Серед них були і генерали Краснов і Шкуро.
– Якось нас піднімають, шикують і кажуть, що у полон попався білогвардієць Краснов, – розповідає єдиний на Черкащині кавалер чотирьох медалей « За відвагу» Андрон Пилипович Руденко. – Отой Краснов у громадянську війну виступав проти радянської влади і потім утік до Германії. А як попер на нас фашист, то і Краснов об’явився. Він з числа білоемігрантів і тих, що хотіли прислужитися німцям, організував добровільне так зване козацтво. Нашому корпусу передали їхню амуніцію, вози, коней. Провели перед строєм і самого генерала. Зросту він невисокого, товстенький, борода біла така, хвильована. На вигляд був років 50, але насправді мав 70 з гаком… Начальник штабу за ним ніс його сумку польову і шаблю. Шабля велика, золота, крива, з коліском на кінці. У 1947-му, за вироком Верховного суду СРСР, Краснов, Шкуро, фон Панвіц та інші були оголошені військовими злочинцями й засуджені до смертної кари через повішення.
Есесівці Камінського
Сучасний російський письменник Ігор Бунич так характеризує ситуацію літа 1941-го: «Відчайдушний спротив окремих застав, частин і гарнізонів не міг приховати від командування неймовірної поведінки армії. Півтора мільйона людей перейшли до німців із зброєю в руках. Деякі – цілими з‘єднаннями, під звуки дивізійних оркестрів. Два мільйони людей здалися в полон, покинувши зброю. 500 тисяч людей було захоплено в полон за різних обставин. Мільйон людей відверто дезертирували. Приблизно мільйон людей розсіялися по лісах. Решта у паніці відійшли на схід. У небаченому вирі безслідно щезали цілі полки, дивізії й навіть корпуси. Зникали безвісти цілі ескадрильї. Безвісти щезло 20 генералів і 182 тисячі 432 офіцери різних рангів. 106 генералів з командуючими кількох армій включно опинилися в полоні. Майже не зустрічаючи опору, німецькі війська займали місто за містом, там злітали з п’єдесталів пам‘ятники Леніну і Сталіну. 3 піднесенням населення зустрічало німців, із квітами, хлібом і сіллю».
Зимою 1941–1942 років колишнім червоноармійцем і більшовиком Броніславом Камінським була створена Російская освободітєльная народная армія (РОНА). Він був ображений на радянську владу, адже за критику колективізації відсидів 5 років. Разом з ним на службу до Гітлера перейшов його шкільний товариш Костянтин Воскобойник. Вони заснували під протекторатом фашистської Німеччини так звану Брянськ-Локотську республіку. Їхня армія налічувала 10-15 тисяч бійців: місцевих добровольців, радянських дезертирів та колишніх військовополонених. Мали 24 трофейні танки Т-34 і 36 гармат. Авторитет Камінського був високим, в літературі описані випадки масового переходу радянських партизан на його сторону. Бійці Камінського брали участь у кількох каральних операціях в Орловській, Дмитрівській областях та Білорусі. В липні 1944-го РОНА стала окремою бригадою СС, Камінський отримав звання бригаденфюрера. Його 1700 бійців разом з іншими підрозділами СС придушували Варшавське повстання. Але у серпні 1944-го німці розстріляли Камінського та деяких його соратників за вчинені звірства проти цивільного населення.
Майже одночасно з РОНА в Білорусі була створена перша російська національна бригада СС «Дружина». Командував колишній радянський підполковник Володимир Гіль-Родіонов. Згодом бригаду очолив колишній радянський генерал Г.Жиленков. «Дружина» зганьбилася масовими вбивствами мирних громадян у Польщі й Білорусі.
Армія Власова
Радянському генерал-лейтенанту Андрію Власову пощастило пережити сталінські чистки 30-х років. Коли почалася війна, йому доручили оборону Києва і Москви. Був командувачем 2-ї Ударної армії (Волховський фронт), опинився в оточенні. 11 липня 1942 року його захопили жителі села Туховежі й передали німцям. Знаходячись у Вінницькому таборі для полонених вищих офіцерів, Власов погодився організувати й очолити профашистську російську армію. Він підписував листівки із критикою радянської влади, завдяки чому тисячі червоноармійців переходили лінію фронту і вступали в його Російскую освободітєльную армію (РОА). Разом з іншими радянськими генералами і високопоставленими офіцерами, що перейшли до Гітлера, Власов створив Комітет звільнення народів Росії. Він претендував на посаду голови профашистського уряду в Радянському Союзі після повалення Сталіна.
Армія Власова нараховувала близько 120 тисяч бійців. Дві повністю сформовані дивізії – 40 тисяч, третя погано озброєна – 10-12 тисяч, козачий корпус генерала Гельмута фон Панівіца – 45 тисяч, російський корпус у Сербії – 6 тисяч, ще малочисельні підрозділи козаків, калмицький корпус та інші. В грудні 1944-го за вказівкою міністра авіації нацистської Німеччини Геринга були створені військово-повітряні сили РОА. Там було 28 літаків «Месершміт» і «Юнкерс». Спеціальний німецький орден отримав пілот 1-ї Східної ескадрильї Люфтвафе капітан С.Бичков, який раніше вже мав Зірку Героя Радянського Союзу. Для підкріплення РОА була залучена Російська зарубіжна православна церква.
Після великих втрат на Східному фронті, Гітлер погодився з рейхсфюрером СС Генріхом Гімлером дозволити Власову створити 10 дивізій РОА. Та було пізно. У квітні 1945-го підрозділи РОА вступали в бій з радянськими військами. Незважаючи на очевидну перевагу противника, жоден боєць РОА не став дезертиром. А ось до Власова перебігли 300 радянських солдат.
Коли провал Гітлера став очевидним, Власов вирішив перейти до американців. Сподівався, що США розпочне війну проти СРСР і його армію використають для повалення комуністичної диктатури. Аби довести вірність американцям, Власов наказав своїм солдатам знищити підрозділ СС, який мусив підірвати Прагу. Але штати відмовили Власову у політичному притулку. 2 серпня 1946 року його видали Москві. На суді Власов заявив, що завдяки його діяльності сотні тисяч радянських військовополонених залишилися живі. За вироком Військової колегії Верховного суду СРСР 2 серпня 1946 року радянсько-фашистського генерала повісили.
Сьогоднішня Росія вшановує поплічників гітлерівського» фашизму. У 1994 році в Москві на території храму Всіх Святих, створили меморіал «Примирення народів Росії, Німеччини та інших країн, що воювали у двох світових і громадянських війнах». На пам’ятнику – прізвища Краснова, Шкуро, Кононова та інших генералів і отаманів, які співробітничали з Гітлером. Не забули і 15-й козачий корпус СС. Щоправда, з напису «СС» прибрали, тому вийшло так: «Козакам 15-го кавалерійського корпусу, що загинули за віру і вітчизну».
Немає коментарів:
Дописати коментар