Український сегмент Фейсбук спучилася радісні бульбашки того факту, що беззмінний керівник канібальську організації "Оплот" був замінусован сьогодні в московському ресторані "Вітерець".
Вважаю за необхідне дати пояснення, чому ж ми такі жорстокі і алчем смертей ближніх своїх.
1. У Москві. Чомусь вся херь, пов'язана з окупований Донбас, відбувається в Москві. Напевно, тому що вона "не є стороною конфлікту". Напевно, тому що трактористи і шахтарі; як же інакше? Тому що сутенери почали чистити своїх блідий.
2. Символізм. Ну, справді, хоч хто-небудь вірить, що усміхнені дегенерати "Мотор / Гіві / Штемп / Сопля" в змозі здійснювати стратегічне командування на ділянці фронту? Це ж лейбл. Торгова марка успішних кондомів. Мовляв, приходь, дорогий російський скам на війну в донбас - бачиш, як подзалупний автомийник підвівся-то!
Мабуть, настав час компромісів. Мабуть, георгіївські утриманка стали сильно тиснути на фсбшний гульфик. На місці Моторолла я б згріб в оберемок овёсную дружину і їх новонародженого кентавра, і чухнул б нахер з Донецька. Бо наступний некроштріх торкнеться його. Де-небудь в самарських ебенях, в шинку під горілку, Циганову і шашлик.
3. Майдан. Коли покійне нині педрілко розмахувало гучномовцем під час майдану, обіцяючи своїм псам безкарність, більшість з нас щиро бажала йому смерті.
Наше бажання здійснилося. Можна схрестити чарки, браття-панове. Гумус поступово йде в компост, як йому призначено. Ave, хунта!
Ярослав Матюшин
Немає коментарів:
Дописати коментар