У Полтаві саджали на палю, в Одесі - смажили в печі: Якими були улюблені методи катування кожного з провінційних відділів НК

Комісія генерала Денікіна, яка розслідувала матеріали щодо червоного терору тільки за 1918-1919 роки, прийшла до жахливої цифри - 1 766 118 знищених більшовицькими катами громадян

Співробітники харківської Надзвичайної комісії, яка загалом нараховувала майже 1 500 агентів. Фото: соцмережі

Ось що згадував академік АН СРСР, Герой Соціалістичної Праці, тричі лауреат Держ-премії СРСР Анатолій Дородніцин про часи червоного терору: «Наше село знаходилось неподалік від Києва, і до нас доходили чутки про те, що витворяла київська Надзвичайна комісія ... Навіть дітей у селі лякали ім’ям місцевого «чекіста» Блув-штейна. Коли Київ і наше село зайняли денікінці, батько відправився в Київ роздобути ліків для лікарні. Завали трупів — жертв «чекістів» — ще не були розібрані, і батько бачив їх на власні очі. Трупи з вирваними нігтями, зі здертою шкірою на місці погонів і лампасів, трупи, роздавлені під пресом. Але наймоторошніша картина, яку він бачив, це були 15 трупів із черепами, пробитими якимось тупим знаряддям, порожніми усередині. Служаки розповіли йому, у чому полягало катування. Одному пробивали голову, а наступного змушували з’їсти мозок. Потім пробивали голову цьому наступному, і з’їсти його мозок примушували чергового...». Про це пише блогер Gala Piskunosskі, повідомляють Патріоти України з посиланням на LiveJournal, продовжуючи:

Павло Мілюков, міністр закордонних справ Росії після Лютневої революції 1917 року, посол Росії в Парижі (1917 р.), так описує садизм комісарів і Надзвичайної комісії того періоду у своїй книзі «Росія на переломі»: «Звільнені від будь-яких юридичних норм, слідчі вишукували способи одержати зізнання усілякими засобами катування, а кати влаштували зі страти своєрідний спорт сп’янілих від вина і кокаїну людей, які нерідко закінчували свою кар’єру в божевільні. У кожного провінційного відділу Надзвичайної комісії були свої улюблені способи катування.

У Харкові скальпували череп і знімали з кистей рук «рукавички». У Воронежі саджали голими в бочки, утикані цвяхами, і катали їх, випалювали на чолі п’ятикутну зірку, а священикам одягали вінок із колючого дроту. У Царицині й Камишині пиляли кістки пилкою. У Полтаві й Кременчуці саджали на палю. У Полтаві були посаджені на палю 18 ченців і спалені повсталі селяни. У Катеринославі розпинали й добивали камінням. В Одесі офіцерів смажили в печі й розривали лебідками навпіл. У Києві клали в труну із трупом, що розкладається, ховали заживо, потім через півгодини відкопували.

Комісія генерала Денікіна, яка розслідувала матеріали щодо червоного терору тільки за 1918—1919 роки, прийшла до жахливої цифри — 1 766 118 знищених більшовицькими катами громадян Росії, та й то тільки там, де Денікін міг це визначити.

Цифра ця, за повідомленням, надрукованим у «Таймс» у березні 1922 року, склалася з наступних пунктів:

— 28 єпископів і 1 215 священиків,

— 6 775 професорів, учителів і 8 800 лікарів;

— 54 650 офіцерів і 260 000 солдатів;

— 10 500 поліцейських офіцерів, 48 500 агентів поліції;

— 12 950 поміщиків і 355 250 представників інтелігенції;

— 193 350 робітників і 815 000 селян».

А. Виноградов у своїй статті «Бійня», опублікованій у журналі «Молода гвардія» (№11,1999 р., стор.136—143), наводить цілу низку фактів про злодіяння більшовиків і «чекістів» у Києві й в Україні. Велику роль у зміцненні влади більшовиків в Україні й особливо на Київщині зіграли частини «інтернаціоналістів» (угорців, китайців, румунів та ін.).