Плювок від московського гостя

   Юрий Винничук

Якби якийсь український журналіст, отримуючи в Ізраїлі відзнаку, на запитання про євреїв відповів би так: "Я погано знаю євреїв. Я тільки знаю, що перед війною в уряді СССР і серед чекістів було дуже багато євреїв. Чи це говорить про щось?" Юрій Винничук_1 Юрий Винничук Однією з ознак меншовартості є та, що коли тобі плюють в очі, ти продовжуєш усміхатися. Або кажеш: "Ой, здається, дощик накрапає!". Днями "за великий внесок у розвиток міжнародної журналістики" Владімір Познер отримав титул "Людина року-2012" в Україні.Що й казати, усі ці шоу з вибором різних людей року скидаються на блазнювання, а деколи й знущання з народу. Дивитися на весь цей глазур-гламур простій людині, яка думає про шматок насущного хліба, і гидко, і бридко. Тим більше, коли цій людині важко второпати, за які такі заслуги відзначено того або іншого типа. Але після того, як Кернера зробили "героєм козацького народу" (да, наши там тоже билі), то вже й не дивуєшся, що він став "мером року". Мабуть, за легендарні золоті лавочки у метро. В Юрія Луценка, який знає про Гепу значно більше, ніж ми, ця звістка викликала, певно, спазми сміху. А коли вибір падає на чужинця, то це вже якесь таке прогинання, що його тільки рабським і назвеш. Ну, от нагородили італійського співака Тото Котуньо. Чому саме його, а не якогось іншого співака, важко сказати. Але цей бодай сказав, що дуже любить нашу країну. А от Познер виявився хамом. "Кто для вас украинцы?" – запитує журналіст. Відповідь звучить феноменально: "Когда я делал фильм об Италии, в Неаполе у меня было интервью с мафиози. Я спросил у него: "Вы когда-нибудь убивали?". Он ответил: "Следующий вопрос". Я решил, что он меня не понял. Я повторил. Он пристально посмотрел на меня и сказал: "Следующий вопрос!". Вот и я также не могу ответить на ваш вопрос. Я очень плохо знаю Украину, я не жил среди украинцев. Я только знаю – пусть это и не вызовет большой любви ко мне, – что в сталинских лагерях было много украинцев. Среди надзирателей. Говорит ли это о чем-то? Не знаю. Поете вы много и замечательно, едите вкусно. Но я не совсем понимаю вашу ситуацию с языком: вот сегодня меня в гостинице, где я живу, официантка на русском спросила: "Вам меню на английском или на украинском? На русском у нас нет". Что это было?" Це якби якийсь український журналіст, отримуючи в Ізраїлі відзнаку, на запитання про євреїв відповів би так: "Я погано знаю євреїв. Я тільки знаю, що перед війною в уряді СССР і серед чекістів було дуже багато євреїв. Чи це говорить про щось?" Можна тільки уявити собі, який би це викликало скандал. Але у нас будь-яке ге звикли ковтати з вдячністю. Якби журналіст мав національну гордість і щось більше читав, окрім детективів, то міг би й заперечити, звинувативши Познера у нахабній брехні. Думаю польський журналіст, почувши схожу ахінею від якогось німецького піцика, завалив би ще йому й по писку. Але ми – ні, ми мирні. Тому нам і плюють в душу. Про те, де саме було найбільше українців, можна прочитати навіть у Солженіцина, який мріяв про русскій мір з Україною включно. Але навіть він, який теж притримувався тієї думки, що українців вигадали австріяки, писав про те, що в сталінських концтаборах серед в'язнів переважали українці. При чому не тільки перед війною, а й після війни, коли в табори потекли десятки тисяч західних українців. "Национальный состав заключенных Степлага в процентном отношении составлял: русских 12,8% – 2 661 человек, украинцев 46% – 9 596 человек, прибалтийцы 22,4% – 4 637 человек, а также присутствовали представители народов Кавказа, республик Средней Азии и даже евреи". В таких жахливих умовах, коли на тебе щодня чатує смерть, людина мимоволі звіріє. Навіть французи та італійці у сталінських таборах ставали канібалами. До війни чимало начальників сталінських концтаборів були євреями. І гітлерівські крематорії та газові камери обслуговували євреї. Євреями були й капо – дрібні прислужники в концтаборах. І ті, що займалися перемелюванням спалених кісток, теж були євреями. Але чи можна цей факт кидати в обличчя цілій нації? Виявляється можна. Особливо, якщо ця нація тебе вирішила нагородити за – смішно сказати! – "великий внесок у розвиток міжнародної журналістики"!!! Що й казати – внесок відчутний. Дивно ще, як Познер не ляпнув, що у гітлерівських таборах теж було багато українців серед наглядачів. А міг би. На цю тему теж є відповідна літературка. В одного польсько-єврейського автора так і написано було, що саме українці з собаками оточили вагони і зустрічали євреїв палками. При цьому вони кричали: "Bystriej! Bystriej! Bystriej!" Автор цей уже давно на тамтому світі, але осад залишився. Що там уже дивуватися, коли російський телеканал порівняв Тараса Шевченка з Гітлером. "Цікавий факт: за ненависть Тараса Шевченка до росіян фашисти дозволяли ставити його портрети поруч з портретом Гітлера і зберегли його пам'ятник в Києві". Але ж німці не тільки пам'ятників Шевченкові не нищили, а й пам'ятників Пушкіну, Короленку, Артему, ба навіть Лєнін вистояв. Лише бідолашному Сталіну не фортунило. Його валили самі ж українці. Для диктора російського телеканалу Шевченко – "відвертий русофоб". Ну, що ж, з таким самим успіхом можна Державіна, Аксакова, Достоєвського, Некрасова, Єсеніна, Солоухіна назвати антисемітами. Пора б їх вилучити зі шкільних програм. Щоб Познера не дратувати. Зрештою, Шевченко давно уже дратує українофобів "с его двояким поэтическим термином "московщеня". Так он назвал в одной из поэм рождённого от солдата ребёнка, а читатель уже должен сам ломать голову, что это такое: то ли просто намёк на москальское происхождение дитяти, то ли плохо скрываемое презрительное "московське щеня". Дурість людська безмежна. Але реагувати на дурість треба. Польські журналісти, які поглумилися з українок, втратили роботу. Познер їде додому з нагородою. І з почуттям виконаного обов'язку: плюнув хахлам, а ті й не втерлися. Дрібничка – а приємно.
Джерело: http://ru.tsn.ua/analitika/plyuvok-vid-moskovskogo-gostya-298177.html