Про посестру Віру Носенко я тут вже писав. Пані Віра і надалі надсилає свої свіжі вірші. Вони завжди злободенні. Не можу не поділитися з вами, друзі, самоцвітиками її творчості.
Виший мені, Нене, доленьки рушник,
Щоби дотик в серці був глибокий,
Щоб по ньому вився барвами квітник
І стелився щастям в світ широкий.
Виший мені, Нене, простір голубий,
Без хмаринок мирне чисте небо:
Щоб у нім літали в парі голуби –
Посланцями доленьки від Тебе.
Виший мені, Нене, шовкову траву,
Викупане зілля в росах чистих,
Хай на полотнині в спогадах живуть
Пишні чорнобривці бархатисті.
Виший мені, Нене, чисте джерело,
Щоб у спрагу завжди напувало,
Щоби був достаток за моїм столом,
А краса зіниці милувала.
Виший мені, Нене, щастя голубе
Ніжними й красивими нитками…
Як же я кохаю, Ненечко, Тебе!
Угортаюсь в теплий подих Мами.
Серцем пригортаю вишитий рушник,
Що руками Неня гаптувала…
У моєму серці – Мама і квітник,
Голуби, що в парі воркували.
* * *
Сини України
Поліг боєць за Україну…Сутужний біль в душі пече,
Із побратимом домовину
Вкладають друзі на плече.
В останню путь…Останнім шляхом
Під стягом рідної країни…
Син оборонцем був, солдатом,
Поліг за долю Батьківщини.
Біжить сльоза у побратима,
Скорбота в’їлася в серця…
А Мати… Чорную хустину
Не відрізнити від лиця.
З очей, що мов пекучі рани,
Течуть уже не сльози – кров…
За що ж ти, кате окаянний,
Накинув траурний покров?
Сини! Синочки! Соколята!
А вам би довгі роки жить,
У мирнім небі ще б літати
І рідним краєм дорожить.
Топтати б ряст в лісах, на луках,
Любить, кохать, дітей ростить,
З літами – бавить ще й онуків,
Під мирним небом вічним жить…
Ви понеслись в краї далекі,
У неземний, а Божий рай…
Можливо душами лелеків
Прилинете у рідний край…
Сини…Синочки України,
Ви боронили рідний край,
Віддали серце Батьківщині…
Земля вам пухом, вічний рай…
* * *
Поради дай нам, Батьку Тарасе
Поради дай нам, Батечку Тарасе,
Як ката злого нам перемогти?
Невже ми варті шали, злоби часу
Випробуваннями війни путі пройти?
Чому криваві злії московіти
Ґвалтують і плюндрують наший край?
Мабуть ще не сконали всі «совіти»,
Що реверсують комуняцький рай?
Ми вже пізнали їхньої манери,
Вже знаємо Гулаги й Соловки:
Кремлівські «путлики» – заразніші холери,
Людське життя для них – дешеві мідяки.
Тарасе, Батьку, хочуть нашу мову
В кацапське ґноття з гряззю втолочить,
До свого цвеннякання облуди та
полови
Навіки українців приручить?
Та не такі ми з племені і роду,
Щоб вражій силі тихо покоритись!
Ми доньки і сини свого народу :
За Україну – на смерть йдемо битись!
Ми не дамо імперському «царату»
Топтати землю нашої країни,
З агресорами – будем воювати,
Хоча в боях чимало нас загине.
Благослови нас, Батечку Пророче!
Ти указав нам праведну дорогу:
Для України волі й миру хочем,
Не звернемо з путі – до перемоги!
Ось прийде час! – карателі всі згинуть!
Земля відверне ката-супостата,
Заб’єм навіки вражу домовину,
Щоб з успіхом додому нам вертати.
Ми вірні нашій рідній Батьківщині,
Із Кобзаревим словом – йшли у бій…
Нас породила Ненька-Україна –
Ми вірні до загину лише їй!
Немає коментарів:
Дописати коментар