Блог Назара Обідзінського: Вечір пам'яті Василя Симоненка в Черкасах

Підготовано використовуючи також матеріал сайту"Про головне" :
8 січня 2015 року, на вечорі пам’яті імені Василя Симоненка відзначено лауреатів однойменної премії.

— Наша Симоненківська премія відзначає цього року 20-річчя. Цьогоріч вона стала всеукраїнською, — повідомив голова конкурсної комісії, професор Володимир Поліщук.

Володимир Трохимович подякував обласній владі та депутатському корпусу, які встановили нагородний фонд 15 тисяч гривень кожному лауреату.

Цього року на Всеукраїнську літературну премію імені Василя Симоненка претендувало багато номінантів, однак перемогу здобули двоє письменників.

У номінації “За кращу першу поетичну збірку” лауреатом визнано молоду поетесу-киянку Ольгу Прохорчук за збірку “Привези мені сонця”.

У номінації “За кращий художній твір” премією відзначили письменника Сергія Пантюка за збірки “Війна і ми” та “Мовизна”.
Сергій Пантюк розповів, що це — друга премія, якої його удостоїли.

— Першою була премія імені Якова Гальчевського. Це був подільський побратим вашого Чучупаки, вони перетиналися. Яків Гальчевський — отаман Орел — автор геніальної фрази: “Відповіддю на запитання російською мовою має бути постріл”. Це не має стосуватися тих українців, які поки що спілкуються мовою окупанта. Це стосувалося 20-х років, коли так визначали “свій”, “чужий”, — пояснив Пантюк. — Тому премія імені Василя Симоненка стала для мене наступною знаковою.

Симоненко — це той поет, якого для мене “відкрили” в дитинстві, коли я, кам’янчанин, (з Кам’янця) побачив у літературній студії роздруковані листки (тоді Симоненко був під забороною). Перший вірш Симоненка, якого я прочитав, був “Світ який, мереживо казкове!” І я зрозумів, що слова можуть “литися”, їх не треба складати, припасовувати, — поділився спогадами лауреат.
Окрім улюбленого Симоненкового вірша “Одинока матір”, лауреат прочитав і свого, який став для Пантюка, за його словами, найдорожчим.

— За нього я заробив найбільший гонорар: “нікчеми” і “уроди” вимагали за цього вірша мого публічного повішання на площі міста, яка згадується у цьому творі.

Вислизають хвилини із верші колоній моїх,
Це великий ісход крізь дробівню зневірених вірусів.
Є стратег, що поліг – мій навічно реліктовий гріх.
Є велике прощення, і я його впевнено випросив.

Я марою не міг. І чугайстром у нeквіть не йшов.
Непоміченим – рай. Бо стовпи верстові перелічені.
Без моєї душі Всесвіт цей нефорeмний – ніщо,
А в команді зі мною – він вартий, принаймні, звеличення.
Тож хай тануть томи на полицях, неначе туман.
Преобрaження легше пацити у полі, як в попелі.
Вічну істину вигризуть миші на тих же покійних томах,
І від спраги загнеться останній москаль в Севастополі!
                                                        * * *
   По закінченні урочистої частини глядачі шаленими оплесками зустріли видатного читця, Героя України Анатолія Паламаренка, який зачитав Тараса Шевченка, Василя Симоненка.
А на завершення Черкаським академічним музично-драматичним театром було презентовано прем'єру документальної історії за творами поета з його життя та спогадами його друзів і колег "Серед грому і тиші". У виставі було також використано матеріали з радянської періодики 50-60-х р.р. минулого століття. Автор вистави - Сергій Проскурня.

Зал був заповненкий вщент.

Студентський колега Симоненка, поет та перекладач, член Спілки письменників України,Петро Засенко.

Голова Черкаської ОДА Юрій Ткаченко.

Голова обласної ради, лавреат Симоненківської премії Валентина Коваленко повідомила, що найближчим часом у Черкасах вулицю Фрунзе перейменують на вулицю імені Василя Симоненка.