Україна була його молитвою

Сьогодні Україна (і не лише Україна)  відзначає 80-річний ювілей Василя Симоненка. З цього приводу в Черкасах - місті, у якому відбулося чи не все творче й робоче життя поета - відбувається ряд заходів. Це - покладання квітів і вшанування на могилі, урочистості в драматичному театрі, після яких відбудеться прем'єра вистави про Симоненка "Серед грому і тиші". Згодом відбудеться ще один драматичний захід, присвячений поетові, у якому візьмуть участь актори театру та митці, члени літературного об'єднання ім. Василя Симоненка. До цієї дати відреставровано й оновлено кабінет-музей Симоненка в редакції газети, де він працював. Також готується симоненківська телепередача - перша телепередача інтернет-телебачення однієї з громадських організацій Черкащини. Громадськість Черкащини звернулась до відповідних органів влади з проханням оголоситти цей рік - роком Василя Симоненка.
   
                                                        Україно, ти моя молитва,
                                                        Ти моя розпука вікова...
                                                        Гримотить над світом люта битва
                                                        За твоє життя, твої права.
            Люди добрі! Невже це не сьогодні написано?!!

   Нижче розміщую статтю просвітянина Ігора Котика, викладену на порталі "Рідна країна":
                                       Його називали другим Шевченком
8 січня Василь Симоненко міг святкувати свій славний ювілей, як роблять його ровесники, а то й старші колеги по перу, та життя розпорядилося інакше. На жаль… Проте як колись, так і нині ми маємо змогу чути Симоненка, читаючи рядки його поезій: “І жити спішити треба, Кохати спішити треба, Гляди ж — не проспи!”
У 60-70 роки і пізніше я чув читання його поезії не лише українських словесників, а й фізиків, електриків, інженерів, робітників… Такої любові до поезії інших поетів не спостерігалося.
Народився Василь Симоненко на Шевченковій землі, де ще страшний Голодомор давав про себе знати. Про те життя він писав: “ Уже народ — одна суцільна рана,/ Уже від крові хижіє земля,/і кожного катюгу і тирана/уже чекає зсукана петля.”
Український патріотизм йому передав його дід, як і дід Тарасові Шевченкові. А ще — любов до науки, літератури, народної творчості. Після закінчення семирічки вступив до восьмого класу середньої школи в сусідньому селі Тарандинці, що за дев’ять кілометрів від Біївців. Під час заметіль, великих морозів учні, котрі мешкали недалеко від школи, пропускали уроки, а Василь — ніколи. Бувало, приходив тільки Симоненко сам. Після закінчення середньої школи із золотою медаллю в 1952 році Симоненко вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка.
Василь й сам міг БУТИ ДРУГИМ ТАРАСОМ ШЕ ВЧЕНКОМ, але доля розпорядилася інакше — йому вкоротили віку україноненависники. Василь був патріотом, патріотом, який гостро критикував антиукраїнську диктатуру. За це бандити жорстоко його побили…
Симоненко прожив усього 28 років. Але й за цей короткий час встиг створити і передати нам літературну спадщину, яка збагатила як українську, так і світову літературу. І нині вона нам допомагає боротися проти зрадників і ворогів Московщини:

“Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!”

Сподіваюся, що на заходах до річниці від народження Симоненка і після неї ми не лише почуємо його вірші, а й побачимо інсценізацію його оповідань.

Ігор Котик, просвітянин