понеділок, 29 січня 2018 р.

Століття після бою: як у Крутах вшанували пам’ять Героїв

                                                      
Неподалік залізничної станції “Крути”, що на Чернігівщині, неспокійно, як і 100 років тому. У ці дні там вшановують пам’ять загиблих студентів у нерівному бою з більшовиками, який стався 29 січня 1918 року.
Кореспондент “Українського інтересу” побував на Чернігівщині та побачив, як там згадують патріотів, котрі загинули за незалежність України.
Від самого ранку на історичному місці чатують правоохоронці, рятувальники та медики. Вони очікують на прибуття “Потягу єднання”, який вирушив з Києва. Як і сто років тому, сюди приїдуть студенти. Однак цього разу не на вірну смерть, а задля збереження пам’яті про Героїв. У столичному потязі – курсанти Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Вони і стануть головними учасниками урочистостей біля Меморіалу пам’яті Героїв Крут.
“Надзвичайно зворушливо було бачити сьогодні вранці на столичному вокзалі у Києві на табло маршрут “Київ – Крути”. Заходили у потяг близько 600 молодих майбутніх воїнів. Ми їхали у цьому потязі, сповнені великого романтизму і віри у те, що ми все маємо подолати… Їхні романтизм здатен повірити у майбутнє, бо юнаки не будуть зараз думати про політичні інтриги, про зради і все інше. Кожен із цих хлопців думає про світле, бо попереду – велике життя. Їм по 15-17 років”, – розповість про свої враження від поїздки дещо згодом міністр культури Євген Нищук.
А поки ж гості, які вже приїхали до Крут, сновигають поміж вагонів, що стоять на станції. Саме ці вагони слугували прихистком для студентів, які протистояли більшовицькій навалі 100 років тому. Сьогодні у них розташована експозиція невеличкого музею, який працює щоденно з 10-ї до 17-ї години.
Попри вісім градусів морозу на вулиці, холоднеча не відчувається. На місці бою працюють п’ять мобільних пунктів обігріву: тут можна зігрітися та випити гарячого чаю. Тож, замерзнути важко.
“Потяг єднання” прибуває до Крут за розкладом. Курсантів після дороги годують, а потім вони готуються до урочистостей.
Чекають на Президента. Однак, у останню мить з’ясовується, що через погодні умови Глава держави не зможе прилетіти на Чернігівщину. Тож захід проводять за участі віце-прем’єр-міністра Павла Розенка (який і передає вітання від Президента), міністра культури Євгена Нищука та директора інституту нацпам’яті Володимира В’ятровича.
“Безумовно, станція Крути, з одного боку- це невелика станція на карті України, одна маленька точка на карті залізничних сполучень, один з численних боїв українського народу за свою незалежність, боїв з Російською імперією. Водночас, Крути – одне з найважливіших місць, адже саме тут відважні юнаки, хлопці-герої дали бій набагато чисельнішим силам ворога”, – починає Розенко.
Говорять тут і про історію, і про сучасність. Крутянців порівнюють з українськими кіборгами у Донецькому аеропорту та згадують захисників України, які зараз воюють проти того ж ворога, що і 100 років тому.
Завершують урочистості церемонією вручення Державних прапорів України з пам’ятними стрічками. Їх віддають студентам військових навчальних закладів країни, де завжди пам’ятатимуть про самовідданість та віру в Україну їхніх однолітків у далекому 1918 році.

Бій під Крутами

У грудні 1917 року більшовицький російський уряд Леніна-Троцького оголосив війну УНР. А вже наприкінці місяця радянську владу встановили у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На черзі був Київ. Туди наступали 6 тисяч військових з кулеметами та артилерією.
Війська вели двома напрямками: Харків – Полтава – Київ та Курськ – Бахмач – Київ. 25-27 січня відбулись бої у Бахмачі, а 29 – неподалік залізничної станції Крути. Там проти війська більшовиків виставили близько 300 студентів з добровольчого Студентського Куреня, до якого входили  студентів Університету імені Святого Володимира, новоствореного Українського народного університету та київські гімназисти.
Бій тривав лише п’ять годин, і завершився поразкою для України. Однак, ціною свого життя юні герої зупинили наступ ворога на кілька днів, знищивши залізницю.
Інна Собора

Немає коментарів:

Дописати коментар