Блог Назара Обідзінського: Холодний Яр

Цього року вшанування героїв Холодного Яру відбулося 29 – 30 квітня. Організаторами виступили Історичний клуб “Холодний Яр”, Всеукраїнське об’єднання “Свобода”, Холодноярська ініціатива, ГО “Вільне козацтво Холодного Яру”, Конгрес українських націоналістів, партія “Батьківщина”, Народний рух України, Національний заповідник “Чигирин”, Асамблея громадянських організацій малого і середнього бізнесу України, громадянський рух “Вільний простір”, музейно-етнографічний комплекс “Дикий хутір”, а також Ігор Гаврищишин, Анатолій Голубович, Анатолій Кучеренко, Олександр Рибалка, Анатолій Дідук та Ігор Сметанський, які здійснити внесок на організацію меморіальних заходів у Холодному Яру, а також дід Карбала із Цвітної, який зі своєї пенсії у 800 грн. віддав на організацію вшанувань полеглих.

Відкриваючи пам’ятник полеглим на волю України в селі Соснівка Олександрівського району Кіровоградської області, Роман Коваль сказав: “Що таке совєтська “власть”, найкраще знали села при залізниці. Не хочеш віддавати хліб – підійде бронепотяг і запалить село гарматами та кулеметами. Пилип Хмара із сусіднього села Цвітна навесні 1920 року казав: “Щодо самого села, то зброї є достатньо, але впливає близькість Знам’янки та Цибулевого із залізницею. На загальне повстання село може піти, або як дуже вже допечуть, або якби хтось гнав уже червоних з України”.

Допекла совєтська “власть” хліборобам Соснівки, піднялися вони на повстання і страшно поплатилися за це. Понад 50 селян порубали червоні на полі перед Соснівкою.

Поля Ващенко зі Скаржинки згадувала: “Дядина Олена, плачучи, запитала мене: “Хочеш дядька побачить?”. Я кивнула головою, і ми пішли на кладовище. Я як глянула, ой Боже мій, скільки їх там лежить! Біля дядька – двоє сусідів. В одного скривавлено все, порубано руки, плечі, лице. Очі відкриті, в них застиг жах. Голови покладені на праве плече, на одній шкурочці держаться. В того, що лежав по правий бік, голову розрубано пополам. Дядька проткнули шаблею, він був весь у крові. Як я це все побачила, то я вже не плакала, а страшенно кричала. Постелили ми в яму рядно, положили всіх рядом і рядном накрили. Так і поховали. Засипати могилу не встигли, бо почався обстріл із бронепоїзда. Могилу засипали аж вночі. Мене на кладовище більше не пускали. А люди ще кілька вечорів збиралися там, бо вдень тільки почнуть хоронить, як із бронепоїзда: гу-гу – гу-гу! Снаряди рвуться – то ближче, то далі”.

Роман Коваль запросив сільського голову Соснівки Ларису Лебідь, автора пам’ятника Дмитра Бур’яна і народного депутата України Тараса Стецьківа розрізати стрічку. Загуркотіли тулумбаси Чорних запорожців, покривало скинено, звучить гімн “Ще не вмерла Україна” (відповідальний Тарас Силенко).

“Ви уявляєте, – продовжив Роман Коваль, – підходить бронепоїзд до села, наводить страшні жерла на стріхи і прямою наводкою б’є з гармат і кулеметів… А двох соснівських хлопців більшовики спалили живцем у топці локомотива. Оголошую хвилину мовчання по невинно убієних земляках наших.

Пам’ятник освятив Василь Цириль, священик Української православної церкви Київського патріархату. На пам’ятнику – напис: “На пам’ять про хліборобів Соснівки, Дев’ятки, Скаржинки і Тирнавки, які у вересні 1920 р. підняли повстання проти більшовиків і загинули під шаблями червоного ескадрону”. Викарбовано і слова поета Василя Симоненка: “Поля мої! Досвітні таємниці Я відчуваю в плескоті хлібів!”

Далі виступали письменник Василь Шкляр та представники Холодноярської ініціативи Тарас Стецьків та Андрій Юсов, коштом яких і постав цей прекрасний пам’ятник.

Батько скульптора Дмитра Бур’ян походить з Кіровоградщини, із села, Глодоси, яке 1917 року виставило полк в обороні Центральної Ради. Напевно, і дід Дмитра воював за Україну. Тепер бореться за Україну його онук.

Поетеса Ольга Страшенко, автор великого поетичного циклу про Визвольну боротьбу українського народу в 1917 – 1920-х роках, прочитала вірш про Соснівську трагедію 1920 року.

Прямою наводкою били снаряди,

і сіяли трупом дядьки-сіячі,

шаблі їх стинали, гула канонада,

загиблих ховали… не вдень, а вночі.

Ще довго шниряли роз’їзди червоні,

“пабєда” далась – по коліна в крові.

Ось пам’ять нащадків стоїть в обороні

в Соснівці стражденній на вольній землі.

Промовляли і голова ВО “Свобода” Олег Тягнибок, який чимало зробив для відновлення справедливості до борців за волю України, та Олег Островський, отаман Вільного козацтва Холодного Яру.

Співали на честь хліборобів Соснівки кобзар Тарас Силенко, Сергій Василюк та Володимир Гонський, які вже не перший рік вшановують загиблих на Полі смерті під Соснівкою. Заспівав свою пісню і Василь Панченко.

Далі промовляли Олександр Ромащенко, голова Кіровоградської обласної організації ВО “Свобода”, член Координаційної ради Асамблея громадянських організацій малого і середнього бізнесу України Ігор Гурняк, організатор автопробігу та Руслан Андрійко, голова Молодіжної організації ВО “Свобода”.

Роман Коваль на завершення сказав: “Попри героїзм українського народу, не вигнали ми російських окупантів зі своєї землі. Московська влада знову утвердилася на нашій землі. Одразу відновила Москва кріпацтво – під назвою радгоспів та колгоспів. І досі головна вулиця села Соснівки називається Колгоспною. Не іменем великомученика Івана Павловського, уродженця цього села, митрополита Української автокефальної православної церкви, розстріляного в Харкові 1935 року, а символом московського ярма – колгоспів. Звертаюся до сільського голови з пропозицією перейменувати вулицю Колгоспну на вулицю Івана Павловського. Якщо треба наша допомога, скажіть, ми допоможемо. Готові ми й меморіальну дошку виготовити на його пам’ять”.

А завершив вшанування виступ Романа Хмари, уродженця с. Цвітна, керівник Східного загону ВО “Тризуб”. Його прадід, Пилип Хмара, водив у бій за Україну свій Чорноліський полк, в лавах якого, напевно, були й уродженці Соснівки.

Вшанувавши полеглих у Соснівці, громада переїхала до сусіднього села Цвітне, де поклади квіти до монументу отаманові Пилипові Хмарі та його козацтву. На меморіальному мітингу виступили письменники Роман Коваль та Василь Шкляр, Олег Тягнибок, онук отамана Юрко Хмара. Кобзар Тарас Силенко і бард Сергій Василюк.

Делегація Історичного клубу “Холодний Яр” і ВО Свободи” поклала квіти у на могилу отамана Чорного Ворона та його козаків у с. Розумівці Олександрівського район Кіровоградської області.

Наступного дня, 30 квітня, у центрі села Мельники Чигиринського району Черкаської області біля пам’ятника Героям Холодного Яру та пам’ятника поручникові Армії УНР письменникові Юрію Горлісу-Горському відбувся меморіальний мітинг.

Його ведучий, Роман Коваль. сказав: “Шановні друзі, вітаю вас усіх з національним святом вшанування холодноярських борців за волю Україну. Нехай енергія, яка нам подарує сьогодні Холодний Яр, трансформуєте у нашу перемогу, і не тільки не виборах. Мусимо здобути національну державу, інакше який сенс нашого існування. Половецько-хазарська орда мусить битою відступити в донецькі степи. І бадьорість нашого духу, зухвалість і весела усмішка стануть запорукою нашої національної перемоги. Набирайтесь сил та енергії в Холодному Яру, очистіть помисли і стисніть вороже серце у своїх руках! Отамани є, лицарське військо формується, не за горами випробування. Здолавши їх, станемо сильнішими! Слава Україні та тим, хто здобуде для неї волю!”

Після того як настоятель храму Петра і Павла УПЦ КП у Чигирині Василь Цириль благословив меморіальні заходи в Холодному Яру, промовляли Василь Шкляр, голова ВО “Свобода” Олега Тягнибока, заступник голови Верховної Вади України Микола Томенко; голова Львівської обласної ради Олег Панькевич; заступник голови Конгресу українських націоналістів Євген Лупаков; заступниа голови Народного руху України, голова “Молодого руху” Іван Крулько; отаман Вільного козацтва Холодного Яру Олег Островський; капелан Львівського крайового братства вояків УПА о. Михайло, голова Секретаріату Конгресу українських націоналістів Володимир Манько.

Делегація від громади на чолі з Василем Шкляром і Богданом Легоняком поклала квіти на могилу Василя Чучупака та братську могилу холодноярців на кладовищі села Мельники. Біля вояцьких могил пролунала сальва пам’ять і пошани до борців за волю України.

Після мітингу відбулася реконструкція бою холодноярців з більшовиками. Москалі були биті!

О 15.00 тулумбас Чорних запорожців сповістив про початок освячення зброї та прапорів на берегах Гайдамацького ставу, яке здійснив панотець Василь Цириль.

Допоміг організувати дійство В’ячеслав Стасенко, режисер Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Панаса Саксаганського, лауреат літературно-мистецької премії ім. Івана Нечуя-Левицького.

О 17.00 відбулося урочисте відкриття Музею історії Холодного Яру на хуторі Буда, прийняття в козаки Вільного козацтва Холодного Яру та концерт за участю співаків, які присвячують свою творчість Визвольним змаганням. Співали Гриць Лук’яненко. Володимир Самайда, Володимир Гонський, Сергій Василюк, Тарас Силенко, юний співак з Кам’янки Максим Конверцев. Меценатом концерту виступив Антон Коломієць.

У меморіальних заходах, попри перешкоди і саботаж влади, взято участь близько 5 тисяч осіб.

Активну участь у заходах також взяла Об"єднана опозиція Черкащини, зокрема ГО "Воля ХХІ"