Владлен Мараєв
У другій половині XIV століття посилилася боротьба за визволення Східної Європи з-під впливу Золотої Орди. Ця тенденція безпосередньо зачепила й Україну. Скориставшись послабленням монгольської держави, свій вплив на українські землі посилило Велике князівство Литовське на чолі з Ольгердом. Саме за його правління відбулася знаменита і водночас оповита ореолом таємничості битва на Синіх Водах.
Достовірних історичних джерел про цю подію збереглося дуже мало. Не відома і точна дата. Більшість істориків вважають, що битва сталася у проміжок часу з вересня до грудня 1362 року.
Тривалий час дискусійним залишалося і питання про місце битви. Але багаторічні пошуки українських археологів дали змогу стверджувати, що Синьоводська битва відбулася на берегах річки Синюха, неподалік сучасного села Торговиця Новоархангельського району Кіровоградської області, тобто у самому серці України.
Зі скупих свідчень історичних документів стає відомо, що литовсько-руське військо князя Ольгерда значною мірою складалося з вихідців із українських і білоруських земель. У битві було розгромлено ординське військо під командуванням трьох князів – Кутлуг-Бея, Хаджи-Бея і Димитра (можливо, Демір-Бея). Ось це третє, християнське за звучанням ім’я досі збиває з пантелику істориків. Висловлюються припущення, що Димитр міг бути зовсім не монголом, а нащадком Володимира Мономаха, або ж правителем православного князівства Феодоро, що на півдні Криму.
Внаслідок перемоги, під владу Литви, окрім Волині й Чернігово-Сіверщини, відійшли ще й Київщина, Переяславщина і Поділля. Важливо, що Ольгерд зберіг автономію Київського, Волинського, Чернігівського й Подільського князівств у складі своєї держави, хоча й роздав ці землі родичам. Взагалі, литовці шанували віру, звичаї, культуру і мову місцевого населення, навіть запозичували їх. Так, сам Ольгерд отримав православне хрещення, а на київський престол посадив свого сина Володимира, також хрещеного у православній вірі. Доречно нагадати й про те, що повна офіційна назва Литовської держави була “Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське”. Тобто, сама назва підкреслювала рівноправне становище Литовських, Руських (українських і білоруських) та Жемайтійських (область у Литві) земель.
Синьоводська битва призвела до звільнення українських земель від обтяжливої регулярної данини та політичного контролю з боку Золотої Орди. Час від часу ординці ще здійснювали набіги (наприклад, 1416 року знову спустошили Київ, окрім міського замку). Та ці напади не були постійними.
Незважаючи на вагоме історичне значення, протягом тривалого часу говорити про Синьоводську битву в нас було не заведено. Зате всі знали про Куликовську битву, яка відбулася 18-ма роками пізніше. Російська і радянська історіографія називала її “першою великою перемогою Русі над монголо-татарами”, “першим кроком до визволення з-під золотоординського іга” і черговим “порятунком Європи від нашестя азіатів”. Цю подію увічнили у численних творах літератури, живопису, кінематографу.
Насправді, достовірних даних про Куликовську битву також збереглося небагато. Відомо, що 8 вересня 1380 року війська московського князя Дмитра Івановича Донського (нащадок Володимира Мономаха у 8-му поколінні) розбили золотоординське військо Мамая. Московські джерела повідомляли про грандіозні втрати ординців – до 1,5 мільйони вояків! Звичайно, такі цифри можна сприймати, в ліпшому разі, з іронією.
Археологи досі не змогли бодай приблизно встановити місце Куликовської битви. Серед варіантів називають Тульську область, Рязанську область, степи середнього Дону, передмістя Москви. Через це засоби масової інформації періодично порушують питання – а чи була ця битва взагалі?
Навіть річницю Куликовської битви, яка в сучасній Росії піднята до рангу “дня військової слави”, щоразу відзначають неправильно – 21 вересня. Справа у тім, що 8 вересня 1380 року – це дата за юліанським календарем. Згідно з пролептичним григоріанським календарем, вона відповідає дню 16 вересня. Отже, саме 16 вересня 2017 року виповнюється чергова, 637-ма річниця Куликовської битви. Але в нинішній Росії до дати 8 вересня додали цілих 13 днів. Це відповідає різниці між календарями станом на наш час, однак є помилковим стосовно подій XIV століття.
Менше ніж за два роки після Куликовської битви, у серпні 1382 року війська золотоординського хана Тохтамиша захопили і спустошили Москву включно із Кремлем, вирізавши 24 тисячі воїнів і містян. Причому, князь Дмитро Донський з родиною і митрополит Кипріан завчасно втекли до Костроми і Твері, а обороною Москви командував онук литовського князя Ольгерда – Остей, який перейшов на московську службу. У підсумку, Дмитрові Донському довелося визнати зверхність Тохтамиша, виплатити йому данину за попередні два роки і продовжувати сплачувати її надалі. Московське князівство ще ціле століття залишалося в залежності від Орди.
То ж яка битва має більше значення – Синьоводська чи Куликовська?
Немає коментарів:
Дописати коментар